Система національних рахунків. Методика розрахунку основних макроекономічних показників

Макроекономіка вивчає процеси в їх безперервній динаміці, тобто розглядає кругообіг ресурсів (факторів), кінцевих товарів і доходів.

Макрое кономіка визначає систему оціноч них показників, які іс торично об'єднувалися в дві основні системи:

- система балансу народного господарства (СБНХ);

- система національних рахунків (СНС).

СБНХ домінувала в економіці СРСР до кінця 80-х років ХХст., її основні риси:

- Сукупність пока зників, що згруповані бала нсовим методом по матеріальному, фінансовому і трудовому критеріями;

- Головний показник СБНХ - сукупний суспільний продукт (ССП) як сума вироблених за рік матеріальних благ і послуг, тобто не враховувалися послуги нематеріального характеру;

- ССП містив так званий повторний рахунок, тобто неодноразово враховані сировина, матеріали та інші проміжні продукти;

- Не були виділені, так звані, консолідовані рахунки, що описують динаміку приходів і витрат.

Система національних рахунків (СНР) вперше була розроблена статичної комісією при ООН в 1953р. Її основні риси:

- В основі розрахунків лежить економічний кругообіг ресурсів, товарів, доходів;

- - В залік йдуть всі економічні операції з виробництва всіх товарів та послуг, що приносять дохід;

- Виключається повторний рахунок, і складаються нові, або додані, вартості;

- Використовується система консолідованих рахунків;

- Застосовується принцип подвійного запису: одна й та сама операція враховується двічі - за видатковою і доходною складовими

Суб'єктами СНР є інституційні одиниці, тобто економічні агенти, що володіють активами, товарами, які мають економічні зобов'язання (за договорами) і від свого імені здійснюють операції з іншими одиницями.

Виділяють п'ять основних груп інституційних одиниць:

- домогосподарства;

- нефінансові підприємницькі суб'єкти;

- фінансові установи;

- державні установи;

- неприбуткові інститути, засновані на добровільній участі фізичних осіб;

У СНР виділяють такі групи рахунків:

- Поточні;

- Накопичувальні;

- Балансові, тобто такі, що є на початок і кінець періоду.

Поточні рахунки:

1. рахунок виробництва (ВВП, ВНП);

2. рахунок створення та розміщення доходів (податки, відсотки, дивіденди, рента, зарплата);

3. рахунок розподілу доходів (податки на доходи і майно);

4. рахунок використання доходів, тобто споживання, заощадження, накопичення і т.д.

Накопичувальні рахунки:

1. рахунок операцій з капіталом;

2. рахунок фінансових операцій;

3. рахунок інших змін в активах;

4. переоціночний рахунок.

Балансові рахунки:

1. початковий (вихідний);

2. проміжний;

3. кінцевий.

Інституційні одиниці поділяються на резидентів і нерезидентів.

Резиденти - це суб'єкти, які постійно діють на території країни, або такі, що діють за кордоном на базі національного законодавства.

Нерезиденти - це субєкти, які діють за межами країни чи на її території, на основі законодавства інших держав.

Головний показник СНР - валовий внутрішній продукт (ВВП (GDP)), тобто сукупність кінцевих товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території країни її резидентами.

ВВП може бути розрахований трьома способами:

1) виробничий, шляхом додавання всіх доданих вартостей, створених резид ентами у країн’:

де ВВ - валовий випуск;

МВ - матеріальні витрати (повторний рахунок);

КН - непрямі (продуктові) податки;

С - субсидії-

2) витратний, шляхом додавання чотирьох величин:

де С - споживчі витрати домогосподарств;

Ig-валові внутрішні приватні інвестиції;

Ig = In + A, де In - чисті внутрішні приватні інвестиції; А - амортизація;

G - державні витрати;

Xn - чистий експорт.

Співвідношення між валовими інвестиціями та амортизаційними відрахуваннями (між Ig і А) є індикатором стану економіки, в тому числі:

- якщо Ig> А, то в економіці підйом, що забезпечує залучення нових інвестицій;

- якщо Ig = А, то в економіці застій (стагнація), при якому інвестиції направляються тільки на відшкодування зносу чинного ос новного капіталу;

- якщо Ig попиту над пропозицією з тенденцією до зростання цін;

- Надвиробництво при перевищенні пропозиції над попитом з тенденцією до зниження рівня цін.

Рівновага у часі є нестійкою. Факторами нестабільності є:

- цінові показники економічної діяльності;

- натуральні показники економічної діяльності.

Цінова нестабільність проявляється:

- в інфляції, тобто підвищення цін;

- в дефляції, тобто зниженні цін.

Натуральними показниками нестабільності є зростання або зниження ВВП та інших похідних показників. Нестійкість обсягу ВВП породжує нес тійкіст ь на ринку пра ці, тобт о підвище ння або зниже ння пока зників зайнятості та безробіття.

Отже, макроекономічна нестабільність має три основні форми існування:

- дина міка ВВП;

- динаміка безробіття;

- динаміка цін.

В економічній теорії відрізняють дві групи причин макроекономічної нестабільності:

- зовнішні (екзогенні), пов'язані з впливом неекономічних чинників (військових, політичних, природних та інших подій);

- внутрішні (ендогенні), зумовлені чисто економічними причинами, перш за все циклічністю розвитку економіки.

За часовим критерієм виділяють три основних види циклів:

- Малі (короткі) цикли - до одного року, пов'язані з сезонністю робіт, коливаннями р инкової кон'юнкт ури та неста біль ніст ю грошового ринку. Дві стадії даного циклу: підйом і спад.

- Середньострокові - до 7 - 10 років з чотирма основними фазами: криза

(спад); депресія (застій, стагнація); підйом (експансія); пік (бум). В

основі розвитку середньострокових циклів лежить рух основного капіталу.

- Довгострокові цикли (довгі хвилі Кондратьєва) до 40 - 60 років мають дві фази: підйом; спад.

Основою розвитку зазначених циклів є революційні, тектонічні зміни у виробництві та засобах інфраструктури (транспорту, зв'язку, фінансово- кредитного обслуговування).

Розмах коливань верхньої та нижньої меж обсягів при максимумі і мінімумі виробництва називається піком економічної кон’юнктури А проста динаміка обсягів носить назву поточної макроекономічної кон’юнктури

Макроекономічні показники реагують на економічну нестабільність трьома основними способами:

1.

2. незалежні (ациклічних) показники, тобто виплати внутрішнього і зовнішнього боргу, експорт та імпорт у відповідності з договорами;

3. антіциклічні показники, згладжує перепади обсягів (запаси, використання товарів -замінників, кредитування).

Період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання, називається економічним циклом (діловим циклом, циклом ділової активності, б ізнес-циклом).

Окремі е кономіч ні цикли іст отно відрізняються між собою. Проте незважаючи на ці відмінності, всі вони ма ють однакову структуру і склад аютьс я 128

із чотирьох фаз: 1) пік (максимум); 2) спад (рецесія); 3) дно (мінімум); 4) піднесення.

Як видно з рисунку 3.2.1., економічні цикли проявляють через коливання ділової активності. В процесі циклічних коливань економіка послідовно проходить чотири фази

У точці піку обсяг виробництва сягає максимального рівня. У цій фазі циклу в економіці досягається повне використання наявних ресурсів і тому виробництво працює на повну або майже повну потужність, а ціни, як правило, зр остають.

За піком настає фаза спаду, протягом якого обсяг виробництва зменшується. Спад (рецесія) фіксується за умов, якщо обсяг виробництва скорочується протягом не менше двох кварталів. Якщо рецесія в економці прийма є глиб окий і т рива лий хара кте р, то ця фаза назива єт ься депресією. Спад є ключовою фазою економічного циклу, оскільки він порушує довгостроковий тренд економічного зростання. Всі наступні фази відновлюють його.

Рис. 3.2.1. - Економічні цикли

Найбільш важливими рисами, які характеризують виникнення спаду в економіці є такі:

- попит на споживчі товари та послуги, і особливо товари тривалого користування різко зменшується.

- звужується попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого тижня, а далі — відбувається звільнення з роботи і зростання безробітт я;

- внаслідок зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари зростають товарно-матеріальні запаси, падають зарплата і ціни на кінцеву продукцію. Одночасно зменшується попит на сировину та матеріалу, що викликає зниже ння цін на пром іжну продукцію;

- зменшується прибутковість підприємств і, як наслідок, падають курси акцій. Скорочуєт ься попит на кредит ні ресурси і, як на слідок, падають процентні ст авки.

Дно — наступна фаза економічного циклу. Вона відображає найнижчу точку спаду (або депресії). Ця фаза може бути короткостроковою, або тривати досить довго. Все залежить від характеру причин, які викликали спад вироб ництва.

Піднесення — це така фаза економічного циклу, протягом якої обсяг вироб ництва спочатку в ідновлю ється до рівня, що пе редува в фазі с паду, а потім продовжує збільшуватися поки не досягне нового максимального значення, тобто поки не пе ревищит ь фазу пік попе реднього циклу. В міру е коном ічного піднесення зростає рівень використ ання на явних в ироб ничих потужносте й і вводятьс я нові потужності, оптим ізуєт ься рівень бе зробіт тя, а зрост ання цін дос ягає пом ірних темпів.

Під час фази піднесення економічні процеси, що притаманні спаду, розгортаються у протилежному напряму. Підприємства, які втратили прибутки в результ ат і ре цесії та зниження цін намагаються нейт ралізуват и ці втрат и за рахунок використання інтенсивних факторів: впровадження нових технологій, перебудов и виробництва на більш якісні товари або товари, що користуються високим попитом, пошуку нових ринків збуту продукції тощо.

Перебудова виробництва відповідно до нових умов відновлює попит на інвестиції, що дає поштовх для розвитку галузей, які виробляють інвестиційні товари.

Отже головними ознаками, якими відрізняються економічні цикли, є їх тривалість та рушійні сили (причини). Аналіз розвитку світової економіки за два останні століття дав підстави науковцям виявити найбільш важливі економічні цикли:

- короткострокові (носять назву циклів Китчина). Тривалість таких циклів складає 3—5 років, а причини їх виникнення пов’язують із збуреннями на фінансових ринках;

- середньострокові (до них відносять цикли Джаглера і Кузнеца). Тривалість зазначених циклів коливається в межах 10—20 років. Їх пов’язують із структ урними зрушеннями в економіці та сутт євими м іжгалузевими переливами капіталу;

- довгострокові або довгохвильові (вони отримали назву цикли Кондратьєва). Їх тривалість складає близько 50 років, а головною рушійною с илою є радикальні зміни в т ехнолог ічні й базі як на ціональ ної так і світової економіки.

Усі теорії економічних циклів можна об’єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми факторами, інші - внутрішніми факторами. Теорії, що віддають перевагу зовнішнім факторам, вбачають причини цикліч них колива нь в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи До таких імпульсів відносять війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття нових родовищ корисних копалин, крупні науково-технічні нововведення тощо. Прихильними теорій, які спираються на внутрішні фактори, виходять з того, що причини економічних циклів випливають із середини самої економічної системи. До основних внутрішніх факторів вони відносять нераціональну монетарну політику, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання в продуктивності праці тощо.

Серед всієї палітри теорій економічних коливань можна виділити найважливіші:

Інноваційні теорії пов’язують економічні цикли з великими технічними нововведеннями, які з’являються нерегулярно і зумовлюють коливання ділової активност і.

Монетаристська теорія, прихильники якої вважають, що головним чинником цик лічних коливань в економіці є нес таб ільн і темпи грошової емісії. На їх думку, надлишок грошової маси може викликати інфляційне зростання, а дефіцит — спровокувати спад виробництва.

Теорія рівноважного ділового циклу пояснює циклічні коливання пом илков им сприйняттям економіч ним и суб’єкт ами д инамік и цін і заробітної пла ти, що спонукає на йма них роб ітників до прий няття помилкових рішень щодо пропозиції робочої сили, а під приємців — щодо зм іни обсягів вироб ництва.

Теорія реального економічного циклу. Вона передбачає, що номінальні факт ори, такі як пропо зиція гроше й та ціни, не вплива ют ь на реальні зм іни в економіці, тобто на обсяг виробництва і зайнятість. Згідно з цією теорією цикліч ні ко лива ння в е коном іці спричиняються переважно т ехнологіч ними шоками. Так технологічний прогрес, з одного боку, збільшує продуктивність праці і виробничі потужності економіки; з іншого — створює передумови для підвищення реальної заробітної плати, яка спонукає найманих робітників до збільшення пропозиції праці. Внаслідок перелічених змін зростає обсяг вироб ництва і зайнятість. Технологіч ний прогре с викликає прот иле жні наслідки — зменшення обсягів виробництва і рівня зайнятості.

Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора економічні коливання виникають за умов певного співвідношення між мультиплікатор інвестицій та акселератором. Основне ріння цієї моделі має такий вигляд:

де І - автономні інвестиції; с - гранична схильність до споживання; а - коефіцієнт акселерації; У - дохід, тобто ВВП.

2.