4. Інші джерела.

Крім цих двох головних Слів, в науці відомі ще 25 Слів, — в них є вставки проти нашого поганства, але вони без більшого значення. Проте всі Слова, разом узяті, творять поважне джерело для вивчення наших дохристиянських вірувань.

„Хожденіє Богородиці по мукам” дійшло до нас у рукопису XII віку. Це переклад з грецького, але перекладач додав таку вставку, якої нема в грецькому оригіналі: „Нъ забиша Бога і віроваша, юже бі тварь Бог на работу створил, то то они все боги прозваша: солнце і місяць, землю і водоу, заї­ри і гади. То сетьніє і человічьска имена то утрня Троюна, Хърса, Велеса, Перуна на боги обратиша, бісом злиим віроваша. Да і доселі мракъмь злиимь одьржими суть, того ради еде тако мучаться”^{[††††††]}.

Цінний матеріял дають також наші різні Л і - т о п и с и (див. „Полное собраніе Русских ЛЪтопи- сей”, скорочено ПСРЛ.), але все це матеріял випад­ковий, уривковий, і завжди поданий з. точки зору противника старих вірувань, що, правда, роблять і всі взагалі автори стародавніх пам’яток. Для нас особливо цінні матеріяли дають Літописи Початко­вий (т. зв. Несторів), Іпатіїв⁴, і ін.; т. зв. Густйн- ський Літопис XVII ст. (див. „Полное собраніе Рус­ских Летописей” т. 11) дає досить докладний опис деяких наших вірувань та давніх Свят, але не все віригідний.

Цінні вказівки на давні вірування дають До­говори з греками, напр. з 907 року, князя Ігоря 944 року (не 945 р., як Літописець подає, див. Е. Го- лубинскій: Ист. Р. Ц., т. І, ст. 66) й 971 р.[‡‡‡‡‡‡] [§§§§§§], „Наука дітям великого князя -Володимира Мономаха” (| 1125 р.) за Лавріновим Літописом, дорогоцінне „Правило церковное вкратці” Митрополита Київ­ського Іоана II (1077—1089), в виданні Павлова, див. „Русская Историческая Библіотека” Т.

Багато різних рукописних пам’яток XI—-XVII ві­ків виступають проти давніх вірувань,’ а тим самим і свідчать про них. Серед цього давнього матеріялу немало є різних церковних Слов чи пропові­дей, направлених проти поганських вірувань, але їхні свідчення завжди зафарбовані фаховою непри­хильністю до цих вірувань, як поганства, а тому мо­жуть бути легко перебільшені. Крім цього, пропо­відники не рідко подають провини своїх вірних за традиційним трафаретом, цебто провини, яких мо­гло й не бути, або були не тими. Особливо цінні

Слова - проповіді Єпископа ТурІвського Кирила з другої половини XII віку, що вчився в Києві.

По стародавніх проповідях ще з давнього часу завжди маємо вказівки на поганство. Напр. у Слові про „Казні Божі” Преп. Феодосія Печерського зна­ходимо про залишки поганства. У Київському Но­моканоні багато говориться про давні суєвір’я.

Окремі давні літературні пам’ятки часом також дають цінний джерельний матеріал, особливо „Слово о полку Ігореві” 1187-го року, — тут ма­ємо навіть згадки про деякі наші дохристиянські бо­жества. На жаль тільки, тут не подається значення й опису цих богів, бо автор пише про них, як про загально й добре знаних, але зате дуже цінний для нашої справи загальний стародавній дохристиян­ський фон „Слова”, що дає багато цінного матеріа­лу для освітлення духовости свого часу^[145].

Для вивчення дохристиянських вірувань дуже важливі для нас юридичні українські пам’ятки. Якраз тепер вийшли „Памятники права Киевского Государства” X—XII вв. Склав доцент А. А. Зимин. М. 1952 рік. У цьому І томі дано: І. Договори Руси з Візантією X в., ст. З—72. II. Руська Правда, ст. 73— 234. III. Церковний Устав кн. Володимира, ст. 235—

256. IV. Церковний Устав кн. Ярослава Мудрого, ст. 257—285. Цінне видання.

„Статут Великого Княжества Литовского” 1529 року, Мінск, 1960 рік, на 254 ст. Видання Білоруської Акад. Наук..

„Соборное Уложение царя Алексея Михайлови­ча” 1649 року, 504 ст. М. 1957 рік. Видання: „Памят­ники Русского Права", том VI.

Ці юридичні пам’ятки відбивають у собі і до­християнські вірування.

Цінний ще „Синопсис” 1674-го року Архи­мандрита Києво-Печерської Лаври Інокентія Г і з е­л я (1 1683), що дає докладні описи стародавніх Свят і вірувань, але не все віригідні, бо брав їх із інших рук, напр. від польських істориків Стрий- ковського, Кремера й ін.

Звичайно, народні вірування були джерелом*« і багатьох таких писаних пам’яток, як напр., різних апокрифічних переказів, а не навпаки. Часом, річ ясна, писані пам’ятки могли впливати на віру­вання тих, хто їх читав; цебто, головно, на віруван­ня інтелігенції, а не простого народу, що звичайно й читати не вмів. Апокрифічна стародавня літера­тура в нас дуже велика, і для стародавніх вірувань вона дає багато цінного матеріалу. Добру збірку їх видав наш учений Іван Франко: Апокрифи і леген­ди, т. т. І—V, з відповідними виясненнями й доклад­ною літературою предмету.

Апокрифи, взагалі деяке поміщання стародав­нього з новим, знаходимо часом у стародавніх Чи­нах Требника. Друковані Требники ми маємо вже з 1606 року (Єпископа Гедеона Балабана), а Требник 1646-го року Митрополита Київського Пе­тра Могили став епохальним. У цьому Требнику вміщено 126 Чинів, з них 37 своїх власних місцевих, яких не знали Требники грецькі, і в яких помітно відбилися деякі наші стародавні вірування. Взагалі, Требник — це книга дуже стара своїм змістом.

Так само в Піснопіннях Тріоді, особливо давніх редакцій, знаходимо не мало стародавнього, напр. у Службах на день Св. Пророка Іллі, Св. Юрія й інші. Взагалі Требник і Тріодь давно вже чекають пильної редакції для відділення в них стародавніх нашарувань від чисто християнського.

По стародавніх Требниках та Уставах, особливо рукописних, не рідко подаються найрізніші Спо­відальні питання, а серед них маємо чимало й таких, що вказують на дохристиянські вірування, напр.: „Ли (или, чи) сплутала (зблудила) єси з ба­бами богомерьския блуди, ли молилася єси Вилам, ли Роду і Роженицам, і Перуну, і Хорсу, і Мокоши, пила и їла” (Устав Преп.

Цінний матеріял подають нам і деякі чужо- сторонні письменники, в першу чергу арабські подорожні й історики X віку, а саме: Ібн-Даста (чи Ібн-Росте, Русте; ібн — син); Аль-Ма- суді в своєму творі „Золоті Луги”; Ібн-Фодлан (Фа- длан, Федлан), що дав опис руського похорону 921—922-го року; Ібрагім — Ібн-Якуб, і інші. Росій­ський переклад цих свідчень і дослід про них пода­ють учені А. Я- Гаркаві, П. Голубовський, В. В. Ма­кушев, В. Розен, Д. А. Хвольсон і інА

⁹ Сказаній мусульманских писателей о славянах и руссах VII—X в. в., собрал, _ч перевел и объяснилъ А. Я- Гар кави, Спб. 1870 р. — Го'лубовскій П.: Извістія Ибн.-Фодла- на о руссах, „Кіев. Унив. Изв.” 1882 р., кн. 6. — Макушев В. В.: Сказаній иностранцев о быт+> и нравах славян, Спб. 1861 р. — К у и и к и бар. В. Розен: Изв^стія Аль-Бекри и других авторов о Руси и славянах, „Записки Академій Наук” 1878 р. — Хвольсон Д. А.: Изв-Ьстія о руссах Ибн-Дасты, Спб. 1869 р.

Візантійські хроністи й письменники так само часом дають цінний матеріал для досліду на­ших дохристиянських вірувань, напр. Прокопій VI віку в своєму творі „Про готську війну” (De bello gotico), головно про південних слов’ян. Антіохіець VI—VU віку Іоан Малала, що написав „Всесвітню Хроніку”. „Стратегіка” імператора Маврикія (582— 611) й „Тактика” імп. Льва VI Мудрого (886—912), див. у Міня: Patrologia Graeca, т. 89, ч. 760. Лев Диякон, історик X віку, його Хроніку на російську мову переклав Д. Попов: „Исторія Льва Діакона”, Спб. 1820 р., Імп. Костянтин Порфіророджений (945—954), у своєму творі „Про управління імпе­рією” (російський переклад див. у „Чтенія в Общ. Исторіи и Древн. Рос.”, М. 1899 р.), Скилиця (Sky- litses), історик кінця XI — початку XII віку, й інші^[146].

Не мало матеріалу дають і західні слов'янам сусіди, головно німці, напр.: німецький історик X віку Дитмар (Dietmar) чи Титмар, f 1019 р.

слов’янського народу стосуються звістки, які пода­ють стародавні чужоземні письменники.

Археологічних матеріяльних джерел для висвітлення дохристиянських вірувань українського народу маємо небагато, бо археологічні розкопи звичайно дають односторонній матеріял, — головно про погребові обряди та про культ мерців. Ідоли давніх божків до нашого часу не дійшли, бо були вони звичайно дерев’яні, і тому легко гинули (крім т. зв. Збруцького ідола, див. ст. 155.