РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Першоджерела:

1. Авенариус Р. Философия как мышление о мире сообразно принципу наименьшей меры сил. Prolegomena к критике чистого опыта=РЫ^орЫе als Denken der Welt Gemass dem Princip des Kleinsten Kraftmasses.

2. Вернадський В.І. Про науковий світогляд / Володимир Іванович Вернадський [пер. М. Кратко ]. - К.: НАН України; Центр гуманітарної освіти, 1996. - 56 с.

3. Гадамер Г. Істина і метод / Ганс-Георг Гадамер [пер. О. Мокровольський]. - К. : Юніверс, 2000. - (Філософська думка).

4. Кун Т. Структура наукових революцій / Томас Кун ; [пер. О. Васильєв] - К. : Port­Royal, 2001. - 226с.

5. Капітон В. П. Філософія науки Нового Часу: монографія / В. Капітон, В. Панфілов ; Дніпропетровська держ. фінансова академія. - Д. : [ДДФА], 2008. - 248 с.

6. Поппер К. Логика научного исследования / Карл Поппер [пер. с англ.] -М. : Республика, 2004. - 447 с. - (Мыслители ХХ века).

7. Рассел Б. Исследование значения и истины / Бертран Рассел [пер.с англ. Е.Е. Ледников, А.Л. Никифоров] ; (общ.науч.ред.и примеч. Е.Е. Ледников.). -М. : Идея-Пресс, 1999. - 400с. - (Университетская библиотека).

8. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки / Пол Фейерабенд [пер.с англ.и нем. А.Л. Никифоров] ; (общ.ред.и вступ.ст. И.С. Нарский), - М. : Прогресс, 1986. - 544 с. - (Для научных библиотек).

9. Фейерабенд П. Против метода. Очерк анархистской теории познания /Пол Фейерабенд [пер. С англ. А.Л. Никифоров]. - М. : АСТ [и др.], 2007. - 416с. -(Серия «Philosophy»). - Перевод изд.: Against method. Outline of an anarchistic theory of knowledge/ Paul Feyerabend, 1975. -Библиогр.: с. 395-413.

Підручники та посібники:

1. Білецький І. П.

2. Войтов А.Г. История и философия науки [Учеб. пособие для аспирантов] / Александр Георгиевич Войтов. -[З.изд.] - М. : Издательско-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2007. -691с. - Библиогр.: с. 677-690.

3. Добронравова І.С. Новітня філософія науки [Підручник для студ. філос. ф-тів ун­тів і аспірантів (для складання канд. іспиту з філософії та філософії науки)] / І.С. Добронравова, Т.М. Білоус, О.В. Комар. -К. : Логос, 2009. -244с.

4. Ивин А.А. Современная философия науки / Александр Архипович Ивин. - М. : Высшая школа, 2005. - 592с.

5. Максюта М.Є. Філософія науки [Навч. посіб. для підгот. магістрів в агр. вищих навч. закл. III-IV рівнів акредитації за усіма напрямами підгот.] / М.Є. Максюта - К. : Урожай, 2004. - 418с. - (Національний аграрний ун-т).

6. Семенюк Е.П. Філософія сучасної науки і техніки: [Підручник для студ. вищих навч. закл.]. / Е.П. Семенюк, В.П. Мельник. - Л. : Світ, 2006. -152с.

7. Философия науки [Учеб. Пособие] / Е.Ю Бельская, Н.П. Волкова, М. А. Иванов и др. ; Ю.В. Крянев (ред.). - М. : Издательство МАИ, 2001. - 49с. - (Московский гос. авиационный ин-т (технический ун-т))

8. Философия науки: общие проблемы познания, методология естеств. и гуманит. наук: [Хрестоматия] : учеб. пособие для гуманит. и негуманит. направлений и спец. вузов / А.Н. Аверюшкин, З.А. Александрова, В.А. Башкалова, Л.А. Боброва, А.Д. Боев ; / Л.А. Микешина (отв.ред.-сост.). - М. : Прогресс-Традиция; МПСИ; Флинта, 2005. - 992с. - ( Кафедра философии Московского гос. педагогического ун-та).

9. Філософія науки [Конспект лекцій для аспірантів, пошукачів та магістрів] / Національний технічний ун-т України «Київський політехнічний ін-т» / В.М. Пронський, С.М. Комунаров (уклад.). - К., 1997. - 200с.

10. Філософія науки та інноваційного розвитку / Л.А. Чекаль, О.Ю. Павлова, С.В. Сторожук та ін. - К., Міленіум, 2010.

11. Філософія науки та інноваційного розвитку / Л.А. Чекаль, С.В. Сторожук, Т.В. Горбатюк та ін. - Київ-Ніжин, 2015. - 952 с.

12. Фірсова Л.В. Філософія науки [Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.] /Л.В. Фірсова, І.П. Черних, Я.М. Білик ; Л.В. Фірсова (ред.). - Х. : ННВ «Нове слово», 2003. - 335 с. : схеми - Бібліогр.: с. 320-334.

13. Цехмістро І. З. Голістична філософія науки: навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Іван Цехмістро. - Х. : Акта, 2003. - 279 с.

СЛОВНИК ПЕРСОНАЛІЙ

1. Авенаріус Ріхард (1843—1896) — німецький філософ, засновник нового

філософського учення — «емпіріокритицизму». Відправним пунктом пізнання Р. Авенаріус вважає не мислення або суб'єкт, не матерію або об'єкт, а досвід в тому вигляді, в якому він безпосередньо пізнається людьми, а тому метод вченого полягає в чистому описі емпірично даного. Вчення Р. Авенаріуса про «принципову координацію» («без суб'єкта немає об'єкту і без об'єкту немає суб'єкта») відкидає об'єктивну реальність, що існує зовні і незалежно від свідомості. Об'єктивній істині Р. Авенаріус протиставляє біологічну цінність пізнання за принципом найменшої витрати сил. Головною метою Р. Авенаріуса була розробка філософії як строгої науки на зразок позитивних природознавчих дисциплін. Головна робота вченого «Kritik der reinen Erfahrung» (1888—1890), українською «Вступ до критики чистого досвіду».

2. Арістотель (384—322 до н. е.) — давньогрецький філософ, один із найвидатніших мислителів усіх часів, учень Платона. У 367—347 pp. — слухач, згодом викладач Академії Платона; 347—334 — мандрівний філософ, 343—340 — вчитель О. Македонського; 334—322 — засновник і викладач власної філософської школи і наукової спілки в м.Лікеї (Афіни). Творчість Арістотеля енциклопедично різнобічна. Він займався природничими науками, поетикою, проблемами державного устрою, був творцем логіки, психології, естетики та ін. У своїх працях (понад 150) («Метафізика», «Фізика», «Аналітика», «Риторика», «Тоніка» категорії «Історія тварин», «Про думку», «Політика», «Афінська політія», «Етика» тощо), які охоплювали майже всі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки.

3. Архімед (близько 287 до н.е. — 212 до н.е.) — давньогрецький математик, фізик та інженер, один з найвидатніших вчених античності. Він обчислив площу сегмента параболи, поверхню та об'єм кулі, кульового сегмента й циліндра. Обчислив наближене значення числа п, сформулював основні положення гідростатики, створив низку машин і споруд, зокрема винайшов гвинтовий насос (архімедів гвинт), розробив систему важелів, блоків і гвинтів для піднімання вантажів, сконструював кілька військових метальних машин. Суттєво, що спосіб мислення Архімеда при визначенні довжини кола і площі фігури був близький до методів диференціального й інтегрального числень, що з'явилися лише через 2000 років. Суттєво й те, що експериментальні досліди та винаходи Архімеда створювалися за довго до обгрунтування експериментального методу у природознавстві.

4. Бекон Френсіс (1561—1626) — англійський філософ, засновник емпіричної традиції у філософії Нового часу. Обгрунтував доктрину «природної філософії», електричний метод та описав різні види дослідного пізнання, сформулював індукцію як метод дослідження законів («форм») природних явищ з метою їх плідного використання в людській практиці, розробив детальну класифікацію наук. Пропагуючи науки, розмежовував сфери наукового знання і релігійної віри, але вважав, що релігія не повинна втручатися у справи науки. Найвідоміші праці: «Новий Органон, або Істинні вказівки для тлумачення природи», «Спростування філософії», «Про гідність і примноження наук», «Нова Атлантида» тощо.

5. Бор Нільс (1885—1962), данський фізик-теоретик, творець першої квантової теорії будови атома, автор принципу доповнювальності, один з засновників квантової механіки, лауреат Нобелівської премії з фізики 1922 року, присудженої за роботи з будови атома. Н. Бор — автор книг «Теорія спектрів та будова атомів» (Theory of Spectra and Atomic Constitution, 1922), «Атомна теорія і опис природи» (Atomteorie og Naturbeskrivelse, 1929), «Атомна фізика і суспільне пізнання» (Atomic Physics and Human Knowledge, 1958) та ін.

6. Бруно Джордано (1548—1600) — італійський мислитель-пантеїст. Світогляд Б. зазнав впливу містиків і платонізму. В основу всього сущого покладав матерію, яку наділяв активністю і здатністю відчувати (гілозоїзм). Праці «Про безкінечність всесвіту і множинність світів» (1584), «Про причину, первень і єдине» (1584).

7. Вернадський Володимир Іванович (1863—1945) — видатний український вчений, мислитель, основоположник учення про біосферу та ноосферу, перший президент Української Академії наук (1918). Організатор генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, геохімії ландшафтів, радіології, гідрогеології, наукознавства, вчення про живу речовину. Енциклопедичність наукових праць Вернадського значною мірою сприяла становленню сучасної наукової картини світу. Всесвіт він розглядав як сукупність живої речовини, біосфери й людства, поява якого, на його думку, започатковує якісно новий етап розвитку Всесвіту, якому сприяє людський розум та результати його втілення в практичній діяльності. Це виявиться в перетворенні біосфери на нове середовище життя - ноосферу (сферу розуму), у докорінних соціальних змінах, організації нових форм людського співжиття. З розвитком ноосфери Вернадський пов’язував необхідність охоплення світовою наукою всієї планети, створення вселенської науки як могутньої історичної та геологічної сили, в якій природноісторична, природна (космічна) і соціально-гуманістична тенденції зіллються в єдине ціле. Одним із перших проаналізував структуру та властивості простору й часу, їх роль у формуванні наукового світогляду, порушив питання про самостійний статус біологічного простору й часу, охарактеризував їх особливості, зокрема симетрію та асиметрію. Обстоюючи науковий світогляд, не абсолютизував роль і значення науки, визнавав участь у його творенні інших форм духовного освоєння людиною світу. У формуванні світогляду, на його думку, задіяні всі аспекти людської діяльності, які виявляються в системі наших цінностей (наука, релігія, мистецтво, філософія, етика).

8. Віденський гурток - група філософів, науковців, що об’єдналися навколо філософського семінару, організованого у 1922 р. керівником кафедри філософії індуктивних наук Віденського університету М. Шліком. У центрі інтересів гуртка були проблеми філософії науки. До нього входили відомі філософи, фізики, математики - Р. Карнап, О. Нейрат, К. Гедель, Г. Ган, Ф. Вайман, Г. Фейгль, регулярно брали участь у дискусіях А. Айєр, Г. Рейхенбах, К. Поппер, Е. Нагель і багато інших тогочасних інтелектуалів. Гурток був ідейним та організаційним центром логічного позитивізму. Із насильницьким приєднанням Австрії до Німеччини в 1938 р. учасники гуртка емігрували до Англіїта США, де немало зробили для розвитку досліджень у сфері філософії науки.

9. Віндельбанд Вільгельм (1848-1915) - німецький філософ-ідеаліст, голова баденской школи неокантіанства. Найвідомішими працями В.Віндельбанда стали «Історія древньої філософії»(1888) та «Історія нової філософії». У них філософські системи минулого викладаються з кантіанських позицій. В. Віндельбанд усуває з учення Канта «річ в собі», намагаючись таким чином здолати кантівський дуалізм суб'єктивізмом. Філософію Віндельбанд визначає як «критичну науку про загальнообов'язкові цінності», як нормативне учення, засноване на оціночних твердженнях, на пізнанні належного, і протиставляє її дослідним наукам, заснованим на теоретичних твердженнях та емпіричних даних про суще. Цінності В. Віндельбандом розглядає як апріорні, трансцендентальні, загальнозначущі. Визнаючи кінцевою метою історичного прогресу самовизначення людства відповідно до «етичного ідеалу», В. Віндельбанд зводить соціальні проблеми до етичних. Дуалізм світу дійсності і світу цінностей він оголошує «священною таємницею», що виявляє обмеженість нашого пізнання і що спрямовує нас в сферу цінностей релігійних. Розробляючи методологію наук, В. Віндельбанд поділив науки на номотетичні (тобто ті, що мають справу із законами) та ідіографічні (ті, що вивчають одиничні та неповторні явища).

10. Вітгенштейн Людвіг (1889-1951) - австралійський філософ, неопозитивіст. «Логіко-філософський трактат» (1921) вважається одним з основних творів неопозитивізму. В ньому різко розмежовується наука і філософія. Твердження останньої проголошуються неверифікованими і пустими. Пізній Вітгенштейн відійшов від цієї позиції. Він визнавав значення філософських висловлювань, але вимагав строгого розмежовування їх з науковими висловлюваннями. Погляди пізнього В. справили значний вплив на розвиток лінгвістичної філософії.

11. Гадамер Ганс-Георг (нар. 1900) - німецький мислитель, провідний представник герменевтики XX ст. Багато уваги приділяв специфіці герменевтики як методу пізнання феноменів культури, зокрема т. з. герменевтичному колу, упередженості в тлумаченні тексту. Праця «Істина і метод» (1960).

12. Галілей Галілео (1564-1642) - видатний італійський мислитель епохи

Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства, поет і літературний критик. Найважливішим досягненням Галілея стало обгрунтування експериментально-математичного методу вивчення природи та заснування фізики як науки. Не менш важливими досягненнями Галілео Галілея є відкриття принципу відносності руху для прямолінійного і рівномірного руху, закону вільного падіння тіл, висунення ідеї про ізохронізм коливання маятника, ідеї інерції тощо. Визначними винаходами Галілея стали термоскоп або праобраз термометра, телескоп та мікроскоп. З їхньою допомогою Галілей здійснив ряд важливих астрономічних - гори і кратери на Місяці, розміри зірок та їхня колосальна віддаленість, плями на Сонці, 4 супутники Юпітера, фази Венери, кільця Сатурна, Чумацький шлях як скупчення окремих зірок та ін. та оптичних - вчення про колір, дослідження природи світла та висунення ідеї скінченності швидкості поширення світла - відкриттів. Продуктивність праць Г. Галілея в подальшому продемонстрована роботами Х. Гюйгенса, Р. Гука та І. Ньютона.

13. Гейзенберг Вернер Карл (1901-1976) - німецький фізик, творець «матричної квантової механіки Гейзенберга», лауреат Нобелівської премії по фізиці (1932). К. Гейзенберг був одним з тих учених, роботи яких сформували образ фізики ХХ-го століття. Своїм визначенням одночасно не вимірюваних величин як некомутуючих операторів він зробив остаточний перелом в класичній фізиці і поклав основу несуперечливому формулюванню квантової механіки. Крім того, К. Гейзенберг зробив значний внесок у ядерну фізику (ввів поняття ізоспіна) і у фізику елементарних часток (теорія матриці розсіяння). Автор ряду робіт по структурі атомного ядра, релятивістській квантовій механіці та єдиній теорії поля - нелінійній теорії, ставлячим завданням дати єдину теорію поля всіх існуючих фізичних полів.

14. Декарт Рене (1596-1650) - французький філософ, математик, засновник класичного раціоналізму як універсального світогляду, протилежного ірраціоналізму. Вважається засновником європейської класичної філософії, яка грунтується на вірі в розум і самосвідомості. Обгрунтував основні правила наукового методу: 1) починати з простого й очевидного; 2) ділити складні речі (знання) на прості аж до найпростіших; 3) йти від простого очевидного до складного неочевидного; 4) діяти при цьому так, щоб не полишити поза увагою жодної ланки, тобто зберігати неперервність ланцюга умовиводів. Для цього необхідні інтуїція, з допомогою якої вбачаються першоначала і дедукція, що дає змогу одержувати наслідки з них. Основою і зразком методу Декарта є математика. Декарт відкрив сферу свідомості як діяльність суб'єкта. Основні праці: «Міркування про метод», «Метафізичні роздуми», «Начала філософії».

15. Демокріт із Абдер (прибл. 460 - прибл. 371 до н. е.) - давньогрецький мислитель, матеріаліст, учень Левкіппа, один із засновників атомістики. Вважав, що все існує завдяки двом першоначалам: атомам і пустоті. Атоми - неділимі частки матерії. Незмінні вічні і знаходяться в постійному русі. Атоми відрізняються один від одного лише формою, розміром, положенням і порухом. Інші властивості: звук, колір, смак атомам не властиві і існують лише умовно. В дечому вчені споглядають ідеї про існування первинних і вторинних якостей речей. Д. ототожнював «вигинність» і необхідність та заперечував випадковість (розглядав її як результат незнання). За своїми політичними поглядами Д. - представник античної демократії, противник рабовласницької аристократії. Ідеї Д. вплинули на подальший розвиток науки і філософії (Гасенді). Залишились лише фрагменти його творів.

16. Джеймс Вільям (1842-1910) - американський філософ, один із засновників прагматизму. Розглядав прагматизм не як вчення, а як метод, що носить нейтральний, антидогматичний характер, а звідси здатний «залагоджувати» філософські суперечки. Прагматизм, за Джеймсом, здатний зблизити науку й метафізику. Розвиваючи ідеї Пірса, обгрунтував новий «прагматичний» критерій істинності, згідно з яким істинне те, що «вигідне», тобто що відповідає практичній успішності вчинків і дій. Був прибічником так званого радикального емпіризму, оголошуючи єдиною реальністю безпосередній чуттєвий досвід індивіда. Його перу належать праці: «Воля до віри», «Прагматизм», «Плюралістичний всесвіт», «Різноманіття релігійного досвіду» та ін.

17. Дільтей Вільгельм (1833-1911) - німецький філософ, один із провідних теоретиків філософії життя і герменевтики. Центральним у Дільтея є поняття життя як способу буття людини, культурно-історичної реальності. Завданням філософії, за Дільтеєм, є розуміння «життя», виходячи з нього самого. У зв'язку з цим філософ обґрунтовує метод «розуміння» як безпосереднього осягнення певної духовної цілісності (цілісного переживання). Розумінню, що близьке інтуїтивному проникненню в життя, Дільтей протиставляє метод «пояснення», що широко застосовується у природничих науках, що мають справу із зовнішнім досвідом. «Розуміння» власного внутрішнього світу досягається за допомогою інтроспекції (самоспостереження), розуміння чужого світу - шляхом «вживання», «співпереживання». Стосовно культури минулого «розуміння» виступає як метод інтерпретації, названий Дільтеєм герменевтикою - тлумачення окремих явищ як моментів цілісного душевно-духовного життя епохи, що реконструюється. Був не лише талановитим філософом, а й енциклопедично освіченим мислителем, вченим-гуманітарієм, істориком культури.

18. Евклід (близько 365 - близько 300 до н. е.) - старогрецький математик, засновник першої математичної теорії. Головною працею Евкліда стали «Початки» (латинізована назва «Елементи») включає в себе 15 книг, у яких міститься систематизований виклад геометрії, а також деяких питань теорії чисел. Першій книзі передує також список постулатів та аксіом. Звернемо увагу, що Евклід, будучи учнем Платона, дав геометричні ілюстрації до платонівського вчення про пригадування, дав математичне обгрунтування теорії ідей та запозичив вчення про чотири елементи та п'ятий правильний багатогранник. В свою чергу, у Аристотеля Евклід запозичив вчення про доказ - його геометрія постала як вивідна система знань, в якій всі пропозиції послідовно виводяться ланцюговою реакцією та спираються на невеликий набір початкових тверджень, прийнятих без доказу. Загалом «Початки» постають як ідейне завершення математичних пошуків античності та надають загальну основу для подальших геометричних трактатів, в першу чергу Архімеда. Залишаючись зразком математичного трактату, що строго і систематично висловлює основні положення тієї або іншої математичної науки, «Початки» Евкліда відіграли важливу у створенні та розвитку науки Нового часу.

19. Ейнштейн Альберт (1879-1955) - один з найбільш визначних фізиків ХХ століття. Лауреат Нобелівської премії 1921-го року. А. Ейнштейн є засновником спеціальної (фізична теорія, що замінює класичну механіку І. Ньютона. Остання, була несумісною з рівняннями Дж. Максвела з теорії електромагнетизму) та загальної (увага приділяється об'єктам, що рухаються зі швидкістю близькою до швидкості світла. Основна ідея ЗТВ полягає в тому, що ми не можемо вести мову про фізичний зміст швидкостей або прискорень без визначення системи відліку) теорії відносності; відкрив закон взаємозв'язку маси та енергії. А. Ейнштейну належить ряд праць з квантової теорії, зокрема він ввів поняття фотона (елементарна частинка, яка не має електричного заряду і маси спокою та є носієм електромагнітної взаємодії), встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив вимушене випромінювання. Розвинув статистичну теорію броунівського руху (невпорядкований, хаотичний рух дрібних частинок речовини в розчинах), заклавши основи теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе-Ейнштейна. З 1933 р. працював над проблемами космології і єдиної теорії поля. Остання мала об'єднати теорію відносності та електромагнитизм в рамках однієї теорії.

20. Зіммель Георг (1858-1918) - німецький філософ і соціолог, основоположник так званої формальної соціології. Досліджував становлення суспільства, його історичні форми існування. Значну увагу приділяв проблемі методу соціального пізнання, досліджував взаємодію культури і життя, зробив свій внесок у розвиток філософії життя. Автор праць: «Філософія грошей», «Соціологія. Дослідження форм усуспільнення», «Філософська культура» та ін.

21. Кассірер Ернст (1874-1945) - німецький філософ і культуролог, представник Марбургської школи неокантіанства. На початку своєї діяльності займався філософськими проблемами природознавства. Розробляв теорію понять, або «функцій». Після 1920 року створював оригінальну філософію культури. Услід за Г. Когеном і П. Наторпом Е. Кассірер усував з кантівської системи поняття «Речі в собі» як одного з двох (разом з суб'єктом пізнання) чинників, що творять світ «досвіду». За Е. Кассірером, матеріал для побудови «досвіду» («різноманіття») створюється самою думкою. Відповідно простір і час перестають бути спогляданнями (як у І. Канта) і перетворюються на поняття. Замість кантівських двох світів, у Е. Кассірера, існує єдиний світ — «світ культури». Ідеї розуму з регулятивних стають, як і категорії, конститутивними, тобто принципами, що творять світ. Е. Кассірер називає їх «символічними функціями», оскільки вони представляють вищі цінності, пов'язані з «божественним» в людині. Всілякі сфери культури, названі Е. Кассірером «символічними формами» (мова, міф, релігія, мистецтво, наука), розглядаються як самостійні утворення, що не зводяться один до одного. Філософія культури Е. Кассирера визначає й ідеалістичне розуміння ним людини як «тварини, що творить символи». Загалом ідеї Е. Кассірера перш за все його вчення про «символічні форми», зробили визначальний вплив на дослідження по історії культури марбургської школи неокантіанства.

22. Кеплер Фрідріх Йоганнес (1571—1630) — німецький філософ, математик, астроном, астролог і. Найвідомішим відкриттями Й. Кеплера є три закони руху планет, що названі на його честь та «рівняння Кеплера», що використовується в астрономії для визначення положення небесних тіл. Сутєво, що закони динаміки планет, відкриті Й. Кеплером, слугували пізніше І.Ньютону основою для створення теорії гравітації. І. Ньютон математично довів, що всі закони Й. Кеплера є наслідком закону тяжіння. У обчислювальній математиці на його честь названо метод наближеного обчислення інтегралів. Окрім того, Й. Кеплера вважають засновником оптики як науки, оскільки він детально описав заломлення світла, рефракцію і поняття оптичного зображення, загальну теорію лінз і їхніх систем, явище повного внутрішнього віддзеркалення світла при переході в менш щільне середовище; ввів терміни «оптична вісь» і «меніск», вперше сформулював закон падіння освітленості обернено пропорційно до квадрата відстані до джерела світла та допоміг довести відкриття, зроблені з допомогою телескопа його сучасником Г. Галілеєм. Звернемо увагу, що незважаючи на революційні відкриття у галузі астрономії та математики філософські погляди вченого носили містичний характер. Аналогічно піфагорійцям, Й. Кеплер вважав світ, реалізацією деякої числової гармонії, одночасно геометричної і музичної; розкриття структури цієї гармонії дало б відповіді на найглибші питання.

23. Коген Герман (1842—1918) — німецько-єврейський філософ-ідеаліст, голова Марбургської школи неокантіанства. Послідовно розвинув всі три частини філософської системи І. Канта, використовуючи і розробляючи трансцендентальний метод. Інтерпретуючи філософію І. Канта, висунув ідею, що думка породжує не лише форму, але й вміст пізнання; об'єкти ж є уявними конструкціями. Тлумачив кантівське поняття «Річ в собі» у дусі послідовного ідеалізму як іманентну мету пізнання, а не як незалежне від пізнання буття. З цієї точки зору, відчуття є лише індикатором проблеми, що стоїть перед розумом. Процес пізнання безкінечний; вічно наближається до своєї межі («речі в собі»), але ніколи її не досягає. Етика, за Г.Когеном, — логіка волі. Він, як і І. Кант, стверджував примат етики над наукою. Центральне місце в етичній системі Г. Когена займає людська гідність; був прибічник етичного соціалізму, проте відкидав історичний матеріалізм й атеїстичні тенденції в робочому русі.

24. Конт Огюст (1798—1857) — французький філософ, один із основоположників позитивізму, який він розглядав як середню ланку між емпіризмом і містицизмом. За Контом, ні наука, ні філософія не можуть і не повинні ставити питання про причини явищ, а тільки про те, «як» вони відбуваються. У зв'язку з цим наука пізнає не сутності, а лише феномени. Конт розвинув ідею так званих трьох стадій інтелектуальної еволюції людства (як і окремої особи), які визначають рівень розвитку суспільства: 1) теологічну або фіктивну, коли за явищами шукають надприродні сили; метафізичну або абстрактну, коли за ними вбачають абстрактні сутності і сили — субстанції, флогістони тощо; 3) наукову або позитивну, коли між явищами відкриваються незмінні закони. Конт є засновником соціології як окремої науки про суспільство. Найпомітніша праця — 6-томний «Курс позитивної філософії».

25. Коперник Микола (1473—1543) — польський і німецький астроном та математик, автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи. Свою найголовнішу працю «Про обертання небесних сфер» (лат. De revolutionibus orbium coelestium) М. Коперник опублікував після довгих сумнівів у рік своєї смерті. У цій роботі вчений постулював зовсім нове розуміння місця Землі а відтак і людини у Всесвіті, виступивши творцем геліоцентричної теорії світу та антропоцентричного принципу. Довга затримка з публікацією книги не пов'язана з побоюваннями переслідувань з боку Церкви, а з інтуїтивними сумнівами про те, що теорія переобтяжена зайвими деталями. Звернемо увагу, що кілька глав «Про кругові рухи...» присвячено питанням плоскої і сферичної тригонометрії. Загалом створення Коперником геліоцентричної системи світу стало революційним переворотом у науці, оскільки саме він поклав початок звільненню природознавства від теології, спростовував міф про Землю як центр Всесвіту, утвердив однакову матеріальну природу небесних і земних тіл та їх підпорякованість єдиним законам, що дало підстави для ствердження ідеї про безкінечність Всесвіту. Ідеї М. Коперника позитивно сприйняли вже ряд сучасників, зокрема, Г. Галілей, Й. Кеплер та І. Ньютон.

26. Кун Томас (1922-1995) - американський історик і філософ науки, досліджував роль соціальних факторів у розвитку науки. Початок цих досліджень поклала його праця «Структура наукових революцій» (1963), в якій він для історичного розвитку науки вводить такі поняття, як «парадигма», «нормальна наука», «наукова революція», «наукова спільнота» тощо. Кун вводить елементи конвенціоналізму і вульгарного соціологізму в трактування відношення наукової спільноти і парадигми. У праці «Функції догми в науковому дослідженні» доводив, що певного роду догматизм, тверда схильність до всебічно обгрунтованої системи поглядів - необхідна умова наукової роботи. Найкращою умовою одержання нових знань, на його думку, є не дискусії, а коли вчені, згуртовані єдністю поглядів і основних ідей (навіть догм), займаються планомірним і настійним вирішенням конкретних завдань.

27. Леонардо да Вінчі (1452-1519) - видатний італійський художник, архітектор, інженер і вчений - одна з найвизначніших постатей італійського Відродження. Незважаючи на те, що сьогодні Леонардо більше відомий як художник не виключають можливості про те, що він міг бути і скульптором (висунуту гіпотеза, що віднайдена дослідниками університету Перуджу - теракотова голова є єдиною скульптурною роботою Леонардо да Вінчі). Сам да Вінчі в різні періоди свого життя вважав себе в першу чергу інженером або ученим. Відтак, особливу увагу він приділяв механіці (зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і сковзання, вивчав опір металів, займався гідравлікою, досліджував рівновагу рідини у посуді), проблемам польоту (прагнення сконструювати літальний апарат) та анатомії (людський організм розглядав в межах механізму). Що стосується філософських поглядів Леонардо, то протиставляючи метод спостереження й індукції схоластичному спогляданню, завдав смертельного удару середньовічній схоластиці. Заперечуючи книжкову ученість, оголошуючи завданням науки (а також і мистецтва) пізнання речей, Леонардо да Вінчі відкриває за 100 років до Галілея і Бекона епоху нової науки.

28. Локатос Імре (1922-1974) - угорський філософ, послідовник К. Поппера, автор однієї з кращих моделей філософії науки - методології науково-дослідницьких програм. Дослідницька програма, за Локатосом, включає конвенціонально (тобто за згодою вчених) прийняте за істину: а) «жорстке ядро» (це метафізика програми: найбільш загальні уявлення про реальності, які описують теорії, що входять до програми; основні закони взаємодії елементів цієї реальності; головні методологічні принципи); б) «негативну евристику» (сукупність допоміжних гіпотез, які оберігають ядро програми від фальсифікації); в) «позитивну евристику» (стратегію вибору першочергових проблем і завдань, які мусять вирішити вчені). Відстоював ідею плюралізму альтернативних науково-дослідницьких програм. Найпомітніші праці: «Доводи і спростування», «Фальсифікація і методологія науково-дослідницьких програм» та ін.

29. Максвелл Джеймс Клерк (1831-1879) - видатний шотландський вчений, створив теорію електромагнітного поля і на підставі її зробив висновок, що змінні електричне і магнітне поля тісно пов'язані одне з одним, утворюючи єдине електромагнітне поле, яке поширюється у вигляді електромагнітних хвиль зі швидкістю світла. Ґрунтуючись на зв'язку електричних, магнітних та світлових явищ, Дж. Максвелл розробив теорію світла і тим об'єднав в одне ціле раніше розрізнені галузі електрики, магнетизму та оптики. Крім цього, Дж. Максвелл належать великі відкриття і в інших галузях фізики, зокрема молекулярної кінетичної теорії газів.

30. МахЕрнст (1838-1916) - австрійський фізик і філософ-позитивіст. Філософські погляди Е. Маха здобули широку популярність в кінці XIX - початку XX століть завдяки спробі вирішити кризу у фізиці за допомогою нового тлумачення вихідних понять класичної (ньютонівської) фізики (абсолютний простір, час, рух, силу і т. п.). Е. Мах протиставив релятивістське розуміння цих категорій, суб’єктивному ідеалізму, стверджуючи, що світ — це «комплекс відчуттів», відповідно завдання науки — лише описувати ці «відчуття». Суттєво, що для Е. Маха існує не зіставлення «світу» і «я», відчуття і предмету, а лише зв'язок елементів. Науці, на його думку, належить просто визнати цей зв'язок і користуватися нею для вироблення ясного поняття про існуюче, відмовившись від спроб пояснити існування самих елементів. В області філософії фізики Е. Мах запропонував принцип, відповідно до якого наявність в тіла інертної маси є наслідком гравітаційної взаємодії його зі всією речовиною Всесвіту (принцип Маха). Звернемо увагу, що Е. Мах заперечував атомізм, зважаючи на те, що атоми у той час були недоступні спостереженню. Загалом Е. Мах зробив значний вплив на становлення і розвиток філософії неопозитивізму. Його філософські погляди як розвиток ідей класичного позитивізму стали другою стадією розвитку позитивізму, названою емпіріокритицизм. Суб'єктивно-ідеалістичні ідеї Е. Маха були піддані різкій критиці І. Леніном («Матеріалізм і емпіріокритицизм», 1908, видавництво 1909) і Г. Плехановим (див. збірка «Проти філософського ревізіонізму», М., 1935).

31. Мемфорд Льюїс (1895—1990) — американський філософ, соціолог, археолог та антрополог. Критично оцінював парадигму технологічного детермінізму; вбачав причину соціальних негараздів у розриві між рівнями технології та духовності. Однобічний науково- технічний прогрес розглядав як «інтелектуальний імперіалізм», який може врешті-решт призвести до поневолення людства з боку Мегамашини — вкрай раціоналізованої технопрактичної організації суспільства. Серед відомих праць Мемфорда «Міф про машину», «Трансформація людини», «Місто в історії» тощо.

32. Мілль Джон-Стюарт (1806—1873) — англійський філософ і соціолог,

представник позитивізму. В теорії пізнання Дж. Мілль поділяв позицію емпіриків, вважав, що навіть математичні істини мають індуктивний характер. Мілль розрізняв «науки про природу» і «моральні науки», багато уваги приділяв методу наук. В політології М. висунув ідею захисту прав меншості в парламенті, був активним поборником розширення прав жінки в соціальному і політичному житті. В етиці виступав як утилітарист. («Система логіки», 1843, «Утилітаризм», 1864.)

33. НьЮтон Ісаак (1643—1727) — видатний англійський учений, який узагальнивши філософсько-наукові відкриття здійснені Г. Галілеєм, Й. Кеплером, Ф. Беконом, Р. Декартом, Х. Гюйгенсом, Р. Гуком і ін., протягом XVI — XVII ст. та свої власні І. Ньютон, на цій основі, вперше створив єдину систему земної і небесної механіки, яка стала основою всієї класичної фізики. І. Ньютон дав визначення початкових понять — кількості матерії, еквівалентної маси, щільності; кількості руху, еквівалентного імпульсу, і різних видів сили. Він відкрив закон усесвітнього тяжіння, дав теорію руху небесних тіл, розвивав корпускулярну теорію світла, висловив гіпотезу, що поєднувала корпускулярні і хвильові уявлення та став засновником класичного природознавства.

34. Піфагор (580—500 до н.е.) — давньогрецький мислитель, ідеаліст. Основою всього сущого вважав числа. За орбітами планет, архітектурними спорудами, музикальними звуками вбачав числову гармонію. Значну увагу П. приділяв розвитку математики, заклав основи теорії чисел і принципи арифметики. Релігію і мораль П. вважав основними атрибутами гармонізації суспільства. Вчення П. про безсмертя душі (і її перевтілення) основується на принципах нової підпорядкованості людини богам. П. вплинув на Платона, неопіфагорійство було популярне в епоху Відродження. Праці не збереглись.

35. Поппер Карл (1902—1994) — один із найвідоміших мислителів XX ст., вихідною позицією якого був раціоналізм. До 1937 р. працював у Відні, брав участь у дискусіях Віденського гуртка, виступаючи критиком його програмних положень. У 1934 р. вийшла основна праця Поппера з філософії науки — «Логіка наукового дослідження». У роки війни, в еміграції пише свою знамениту працю «Відкрите суспільство та його вороги», де досліджує не лише давньогрецьку філософію і новітні філософські течії від Канта до наших днів, але й розглядає мистецтво урядування, історію розвитку і занепаду грецьких демократій, подає зразок наукової логіки і критичного аналізу. Із 1946 р. в якості професора Лондонської школи економіки і політичних наук розробляв критичний напрям у філософії науки — критичний реалізм. Критицизм Поппер вважав основним методом науки і найбільш раціональною стратегією поведінки вченого. Серед інших його відомих робіт - «Об’єктивне знання», «Реалізм і мета науки».

36. Пуанкаре Жюль Анрі (1854-1912) - видатний французький математик, фізик, філософ і теоретик науки; голова Паризької академії наук (з 1906 року) і Французької академії (з 1908 року). А. Пуанкаре називають одним з найбільших математиків всіх часів, а також останнім математиком-універсалом, людиною, здатною охопити всі математичні результати свого часу. За часів Пуанкаре набирала силу третя хвиля позитивізму, в рамках якої, зокрема, математика проголошувалася частиною логіки (цю ідею проповідували такі видатні учені, як Б. Рассел і Фреге) або беззмістовним набором аксіоматичних теорій (Гільберт і його школа). А. Пумнкаре був категорично проти такого роду формалістичних поглядів. Він вважав, що в основі діяльності математика лежить інтуїція, а сама наука не допускає повного аналітичного обгрунтування. Окрім того, А. Пуанкаре вважав, що основні положення (принципи, закони) будь-якої наукової теорії не є ні синтетичними істинами а priori (як, наприклад, для Канта), ні моделями об'єктивної реальності (як, наприклад, для матеріалістів XVIII століття). Вони суть угоди. Вибір тих або інших положень з безлічі можливих, взагалі кажучи, довільний, якщо відвернутися від практики їх вживання. Але оскільки ми керуємося останньою, довільність вибору основних принципів обмежена, з одного боку, потребою нашої думки в максимальній простоті теорій, з іншої - необхідністю успішного їх використання. У межах цих вимог поміщена відома свобода вибору, обумовлена відносним характером самих цих вимог. Ця філософська доктрина отримала згодом назву конвенціоналізму.

37. Рассел Бертран (1872-1970) - англійський філософ, логік, математик,

публіцист, громадський діяч. Філософські погляди Р. здійснили складну творчу еволюцію. Математична логіка, емпірична теорія пізнання, використання логіки при вирішенні філософських проблем - основний напрям теоретичних пошуків P. P. один із

основоположників логічного атомізму та неопозитивізму. В більш пізньому періоді творчості Р. прийшов до аналізу змісту, структури досвіду (безпосереднього в досвіді);

загальнозначущого в природничому знанні. Він намагався обгрунтувати єдність емпіричного і теоретичного рівнів пізнання. Основні праці «Людське пізнання, його сфера і границі» (1948), «Історик західної філософії» (1959).

38. Спенсер Герберт (1820-1903) - англійський філософ, позитивіст, творець концепції еволюції. Вслід за Контом прагнув узагальнювати дані науки свого часу, вважав, що філософія відрізняється від конкретних наукових дисциплін тільки кількісно, рівнем узагальнених знань. С. - засновник органічної школи в соціології. Структуру суспільства пояснював за аналогією з живим організмом. Етика С. базувалась на принципах утилітаризму та гедонізму. Моральність, за С, нерозривно пов’язана з користю, яка і є джерелом насолодження («Система філософії», 10 т., 1862 - 1892.).

39. Тулмін Стівен Еделстон (1922-1997) - британський філософ. Знаходячись під впливом ідей австрійського філософа Л. Вітгенштейна, С. Тулмін присвятив свої роботи аналізу моральних підстав та вивчав проблеми практичної аргументації. Значну увагу приділив проблемам філософії науки, зокрема у роботі «Людське розуміння» (1972) він стверджує, що розвиток науки є еволюційний процес та критикує революційну модель Т. Куна. Він стверджує, що розвиток науки це процес інновації та відбору. Інновація означає появу безлічі варіантів теорій, а відбір - виживання найбільш стабільних з цих теорій. Інновація виникає, коли професіонали окремої галузі, починають сприймати звичні речі по новому, не так як сприймали їх раніше; відбір піддає інноваційні теорії процесу обговорення і дослідження. Найбільш сильні теорії, що пройшли обговорення і дослідження стануть на місце традиційних теорій, або до традиційних теорій будуть внесені доповнення. З точки зору абсолютистів, теорії можуть бути або надійними, або ненадійними, незалежно від контексту. З точки зору релятивістів, одна теорія не може бути ні краще ні гірше за іншу теорію, з іншого культурного контексту. С. Тулмін переконаний, що еволюція залежить від процесу порівняння, який визначає, чи здатна буде теорія забезпечити удосконалення стандартів краще чим, це може зробити інша теорія.

40. Фалес Мілетський (624 р. до н.е. - 548 р. до н.е.) - давньогрецький філософ досократівського періоду, математик, астроном, засновник іонійської школи натурфілософії, купець і політичний діяч. Фалес багато подорожував, зокрема, у молодості відвідав Єгипет де вивчав різні науки. Повернувшись на батьківщину, заснував у Мілеті філософську школу. Усі натурфілософські знання Фалес використовував для створення завершеного філософського вчення. Так, він вважав, що все існуюче породжене водою. Вода - це джерело, з якого все постійно виникає. При цьому вода й усе, що з неї виникло, не є мертвими, вони живі (наприклад, магніт і янтар). Окрім того, Фалеса вважають першим грецьким астрономом, оскільки він передбачив сонячне затемнення (585 р. до н.е.), визначив час сонцестояння і рівнодення, встановив тривалість року в 365 днів, відкрив факту руху Сонця відносно зірок. Великі заслуги має Фалес і створенні наукової математики. У нього вперше в історії математики зустрічаються доведення теорем (про поділ кола діаметром навпіл; про те, що кут, вписаний у півколо, є прямим (теорема Фалеса); про рівність кутів при основі рівнобедреного трикутника; про рівність вертикальних кутів; про пропорційність відрізків, утворених на прямих, що перетинаються декількома паралельними прямими (теорема Фалеса (пропорційні відрізки). Більше того, вважається, що саме Фалес першим познайомив греків з геометрією.

41. Фейєрабенд Пол (Пауль) Карл (1924-1994) - учений, філософ, методолог науки. Основні роботи: «Проти методу» (опублікована в 1975 році); «Наука у вільному суспільстві» (опублікована в 1978 році); «Прощай, розсудливість» або «Прощай, розум» в інших перекладах (збірка статей, опублікована в 1987 році). П. Фейерабенд став відомий завдяки своїм анархістським поглядам на процес наукового пізнання, і твердженням, що в науці не існує універсальних методологічних правил. На основі цих ідей він створив концепцію епістемологічного анархізму. Він був впливовою фігурою у філософії науки і в соціології наукового пізнання. Критика П. Фейерабенда надала істотний вплив на розвиток теорій науки Т. Куна, І. Лакатоса і ін.

42. Швейцер Альберт (1875-1965) - німецький теолог, філософ, музикант і лікар, лауреат Нобелівської премії миру (1952). Звернемо увагу, що А. Швейцер у історії культури ХХ ст. явище унікальне. Будучи обдарованим мислителем, він стояв осторонь інтелектуальних пошуків як професійного заняття. А. Швейцер розглядав мислення як керівництво до життя та стверджував можливість розумного впорядкування людського життя. Відтак філософські пошуки та життєві пріоритети злилися у вченого у єдине ціле. Досліджуючи надлом європейської культури ХХ ст., зокрема її етичні засновки, вчений стверджує, що прагнення до прогресу, обмежилося виключно його зовнішніми виявами, а культура втратила свою внутрішню мету - формування людської моральності. Зважаючи на це, головним принципом А.Швейцера постає воля до життя, оскільки саме життя породжує мислення, а не навпаки, як стверджував Р.Декарт. Заперечення волі до життя протиприродне, а відтак не може бути обгрунтовано логічно. В свою чергу, воля до життя та адекватне її тлумачення завжди ведуть до самозаглиблення і морального звеличення. Звернемо увагу, що етика А. Швейцера універсальна - вона поширюється і на всю живу природу.

43. Шлік Моріц (1882-1936) - німецько-австрійський філософ, один із лідерів логічного позитивізму, організатор та ідейний лідер знаменитого Віденського гуртка. У центрі інтересів Шліка були проблеми епістемології і філософії науки. Дотримувався головного принципу емпіризму - всі наші знання є похідними від нашого чуттєвого досвіду. «Мої власні пропозиції спостереження завжди будуть останнім «критерієм», - заявляв Шлік. - «Що я бачу, то бачу!»