Біосфера, як глобальна екосистема, складається з наземних і водних екосистем. Кожний тип екосистем характеризується пев-ними угрупованнями рослин і тварин, що адаптуються до умов навколишнього середовища.

Гетерогенність. Всі екосистеми світу, завдяки впливу на них різноманітних екологічних умов, відрізняються значною нео­днорідністю. Незважаючи на існуючі класифікації, що включа-ють від 10 до 32 типів, вирізняють:

• Наземні екосистеми (полярні пустелі, тундра, тайга, змі-шані та листяні ліси помірної зони, степи та лісостепи помірної зони, тропічні степи і савани, пустелі, чапараль і жорстколис-тяні ліси, тропічні і екваторіальні дощові ліси, тропічне рідко-лісся „скреб”).

• Прісноводні екосистеми: стоячі водойми (озера, стави, водосховища) або лентичні („lenis" лат. - спокійний) та текучі (джерела, потоки, ріки) - („lotus" лат. - омиваючий).

• Заболочені ділянки з рівнем води, що коливається за сезо-нами чи роками - марші і болота.

• Морські екосистеми (океанічні області, континентальний шельф, область апвеллінгу, лимани).

Класифікація екосистем. В екології екосистеми класифікують у відповідності до схожості їх структури. У залежності від роз-міру, розрізняють:

а) Мікроекосистеми (озеро, калюжа, город). б) Мезоекосистеми (луки, став, ліс, болото).

в) Макроекосистеми (тайга, тундра, степ тощо), які ще нази­вають біомами.

За джерелами енергії екосистеми поділяють на 4 групи:

• Природні, які функціонують завдяки Сонцю.

• Природні, які окрім Сонця використовують інші природні джерела енергії.

• Природні, які функціонують завдяки Сонцю та діяльності людини.

• Індустріально-міські, які функціонують завдяки штучним джерелам енергії.

На основі кількості утворюваної первинної продукції Р.Х. Уітте-кер (1975) поділяє природні екосистеми на наступні 4 класи:

• Екосистеми найвищої біологічної продуктивності - понад

2 кг/м2 в рік. До них відносяться зарості очерету в дельтах Дунаю, Волги, Дону тощо. За продуктивністю вони близькі до екосистем тропічних лісів і коралових рифів.

• Екосистеми високої біологічної продуктивності - 1 -2 кг/м2

в рік.

• Екосистеми помірної біологічної продуктивності -

0,25-1 кг/м2 в рік. Таку продуктивність мають багато рослин: соснові і березові ліси, сінокісні луки і степи, асоціації водорос-тей у Японському морі.

• Екосистеми низької біологічної продуктивності - менше 0,25 кг/м2 в рік. Це арктичні пустелі островів Північного Льодовитого океану, тундри, напівпустелі.

Середня продуктивність екосистем Землі не перевищує 0,3 кг/м2 за рік, тобто за площею переважають низькопродук-тивні екосистеми пустель і океанів.

При характеристиці основних природних екосистем світу їх прийнято поділяти на екосистеми суходолу та водні екосистеми. В залежності від типу рослинності (екосистеми суходолу) та властивостей води (водні екосистеми) екосистеми світу поділя­ють на кілька типів. Різноманіття екосистем на нашій планеті є важливим фактором загальної стійкості біосфери!

Між біомами або їх різко відмінними частинами (тундра - тайга, ліс - луки, м'який - твердий ґрунти морських біоцено-зів тощо) виділяють перехідні території, які називаються „еко-тонами". Вони можуть мати значну лінійну протяжність, але завжди будуть вужчими від сусідніх угруповань. Наприклад, ширина лісостепу, який є переходом між лісовою та степовою зонами, в Україні по Дніпру становить ~310 км, а по меридіану (30° сх. д) ~320 км. Ширина лісотундри у Північній Америці та Євразії коливається від 30 до 300 км. Екотонам властивий висо-кий рівень біологічної різноманітності, особливо коли вони займають значні площі і є достатньо стабільними упродовж тривалих проміжків часу, що пояснюють явищем, так званого, екотонного або краевого ефекту - підвищенням видової наси-ченості внаслідок перекривання екологічних амплітуд видів різ-них екологічних і систематичних груп. Прояв краєвого ефекту властивий і узліссю. Найвиразніше екотонний ефект виявля-ється між екологічно контрастними оселищами - що більш від-мінні умови оселищ фітоценозів, то відмінніші композиції видів екотону. Але збільшення щільності населення організмів в еко-тоні - явище не універсальне. У водних екосистемах було вияв-лено цікаву закономірність, яку називають „Ефектом Ремане” (1934) або „Законом мінімуму видів”. Це парадокс солонуватих вод, згідно якого: мінімальна кількість морських і прісноводних видів тварин спостерігається у солонуватій (близької до прісної води) зоні за солоності на рівні 5-8 ‰).

15.1.