6.2. Міжособистісні конфлікти

- конфлікти в полі взаємодії пси­хіки двох осіб. Часто такі конфлікти випливають з внутрішньоосо- бистісних проблем: суперечливі тенденції всередині особи ведуть до зіткнень з іншими людьми.

Разом з цим міжособистісні конфлікти включені в зіткнення іншо­го рівня внутрі- і міжгрупові. До учасників конфлікту часто примика­ють прихильники, що підтримують їх, а це призводить до розширен­ня соціального середовища конфлікту. Вірно і зворотне припущення: групове зіткнення за принципом «ми-вони» робить людей з ворогу­ючих угрупувань особистими ворогами, і веде до виникнення міжо- собистісних конфліктів з конфлікту організаційного або групового.

Розділ 6.

Таким чином, внутрішньоособистісний, міжособистісний і груповий конфлікти обумовлюють один одного, витікають один з одного і утво­рюють кільцеву структуру, як відзначає А. С. Кармін (рис. 16):

Рисунок 16. Кільцева структура конфліктного процесу

Міжособистісні конфлікти класифікуються як мотиваційні, ког- нітивні, рольові. До рольових відносяться конфлікти, що виникають із-за порушення норм або правил взаємодії. Норми і правила є не­від'ємною часткою сумісної взаємодії, її регулювальниками, без яких взаємодія неможлива. Вони можуть мати прихований характер або бути результатом особливих домовленостей, однак у будь-якому ви­падку порушення прийнятих норм може спричинити виникнення розбіжностей, взаємних претензій і призвести до конфлікту між учас-

никами взаємодії. Для оцінки вірогідності виникнення конфлікту оці­нюють тенденції міжособистісних стосунків за такими параметрами:

До мотиваційних міжособистісних конфліктів відносять конфлік­ти несумісних чи суперечливих цілей, планів, спрямувань.

За умов конкурентної поведінки люді можуть перешкоджати один одному в досягненні поставлених цілей, з підозрою сприймати взаєм­ну інформацію, формувати негативні настанови один до одного тощо.

Різновидами соціальних мотивів у конфліктних ситуаціях є: мотив максимізації загального виграшу (кооперація), мотив максимізації власного виграшу (індивідуалізм), мотив максимізації виграшу іншо­го (альтруїзм). Пізніше цей перелік мотивів був розширений і до ньо­го увійшли мотиви мінімізації виграшу іншого (агресія) і мінімізації різниці між власним і чужим виграшем (рівність).

Когнітивні конфлікти стосуються несумісних чи суперечливих систем цінностей учасників конфлікту. Система цінностей людини відображає найбільш значущі, особистісні смисли. Відмінності в цін­ностях, проте, не обов'язково призводять до конфліктів, конфлікт цінностей виникає якщо ці відмінності суперечать одна одній.

До конструктивних наслідків міжособистісних конфліктів відносять:

- з'ясування стосунків між людьми;

- знаходження способів поліпшення взаємин;

- створення спільності людей, причетних до вирішення проблеми;

- розширення сфери співпраці;

- прискорення процесу самоусвідомлення.

Деструктивні наслідки конфлікту виникають якщо зіткнення ви­ходять за межі наочно-змістовної сфери у площину особистісно-е- моційну і виражені в ускладненні особистісних стосунків; зниженні самооцінки сторони, що програла; в напруженості постконфліктних міжособистісних стосунків, в негативному впливі на здоров'я людини.

Перешкоджає розвитку деструктивних змін задоволеність від пе­ребування в групі, обумовлена високою об'єктивною цінністю вигра­шів, яка перевищує суб'єктивну значущість докладених зусиль під час входження в групу і знаходження в ній.

Рисунок 17.

Позитивні і негативні наслідки конфлікту

Постає питання: як ця згуртованість підтримується і від чого за­лежить. До причин, що впливають на рівень симпатії (згуртованості) відносять: частоту взаємодії, стиль керівництва групою; фрустра­цію; поведінкові характеристики членів групи; різноманітні прояви подібності між людьми; успіх у виконанні групового завдання тощо. Д. Картрайт вважає, що групова згуртованість є складовою сил або мотивів, що спонукають людину до збереження членства в конкрет­ній групі. Такими силами є:

- потяг індивіда до групи, який включає в себе сукупність його по­треб і цінностей;

- спонукальні властивості групи (цілі, програми, характеристики її членів, спосіб дії, престиж тощо);

- очікування індивіда або суб'єктивна ймовірність того, що член­ство матиме для нього позитивні наслідки;

- суб'єктивна оцінка (індивідуальний рівень порівняння) наслідків перебування у різних соціальних групах;

- привабливість членів групи (міра симпатії до них);

- подібність між членами групи (щодо цінностей, настанов);

- особливості групових цілей, їхня відповідність потребам членів групи.

Групова згуртованість сприяє:

- підвищенню індивідуальних виграшів і дає можливість особовому складу досягти результатів, необхідних для досягнення особистих цілей;

- зменшує розмір витрат, які здійснює кожна людина в процесі реа­лізації спільної мети;

- підтримує у членів групи очікування додаткових переваг від пере­бування в ній (престиж групи, ясність цілей, особисті якості чле­нів групи).

Близьким до згуртованості є поняття сумісності. Кожне з цих двох понять визначає різний аспект характеристик групи. Суміс­ність членів групи означає, що даний склад групи оптимальний для забезпечення виконання групою її функцій, що члени групи можуть взаємодіяти. Згуртованість групи означає, що даний склад групи не просто оптимальний, але він ще й інтегрований, що в групі досягнуто особливий рівень розвитку відносин, а саме такий, при якому всі чле­ни групи поділяють цілі групової діяльності і цінності, які пов'язані з цією діяльністю. Основні сфери виникнення міжособистісних кон­фліктів і їх основні характеристики надані в таблиці 20.

Таблиця 20.

Основні сфери міжособистісних конфліктів