Різновиди групових ексцесів у перебігу деструктивної кон­фліктної взаємодії.

Типовими деструктивними ексцесами конфліктної взаємодії є лай­ка, бійка, скандал, бойкот, саботаж, страйк, переслідування, протест, бунт. Звичайно, під час конструктивного конфлікту сторони праг­нуть зруйнувати щось в партнері (наприклад, в дискусії - помилки опонента), але роблять це із загальною узгодженою творчою метою і за узгодженими правилами, а саме правила відрізняють конструктив­ний конфлікт від деструктивного (табл.

Таблиця 14.

Особливості конструктивної і деструктивної конфліктної взаємодії

Найбільш поширеною формою деструктивних ексцесів є лайка. За допомогою лайки досягається розрядка емоційного напруження агресора, нерідко лайка є спонтанною під час високого емоційного напруження. Найчастіше неусвідомлюваною причиною лайки стає негативна психологічна установка.

Нецензурні слова, ненормативну лексику використовують й з метою образити іншу людину, продемонструвати зневажливе від­ношення до неї. Досить часто лайку використовують для провока­ції опонента, очікуючи невигідних йому дій у відповідь. Особи, які використовують лайку як метод боротьби - це не патологічні типи, які мають певні відхилення від норми, проте 'їх відрізняють надмірна емоційність, пристрасність, імпульсивність.

Якщо лайка обумовлена прагненням дискредитувати іншу люди­ну, спровокувати її, ввести у стан розгубленості, тоді лайка є свідомо спланованою образою. Образа виникає як результат безсилля свого «Я» перед іншим («Він») і свідчить про владу іншого. Образа - це переживання душевного болю людиною, чутливою до оцінки її дій і вчинків значущих інших. Образа виявляється у зростанні емоційної збудливості і, в негативних переживаннях ображеного, в ній виявля­ється внутрішній зв'язок особистості з іншими людьми.

Лайка і бійка зумовлені агресією. Фізична агресія - це будь-яка форма поведінки, спрямована на нанесення шкоди іншій людині. Існує класифікація фізичної агресії в залежності від її мотивів: інструмен­тальну і ворожу агресію.

У випадку інструментальної агресії, у агресора не має намірів нанести жертві фізичну шкоду (крадій не має на меті вивихнути чи зламати жертві руку). Ворожа агресія має регіонально-етнічні відмін­ності: в одних країнах агресивні дії мають історично високий рівень (Латинської Америки, Африки, Південної Європи) чи відносно незна­чний (Скандинавія, Швейцарія Канада Нова Зеландія, Австралія) Вона спрямована на завдання фізичних ушкоджень (табл. 15).

Таблиця 15.

Типові форми агресії і 'їх поведінкові прояви

Скандал - гучний конфлікт, дебош, випадок, що суттєво дискреди­тує його учасників.

Про те, скандали виникають не лише через неврівноваженість опонентів. Під час детального аналізу з'ясовується, що ініціатори скандалів мають певні конкретні цілі, вони використовують скандал як засіб боротьби.

У будь-якому скандалі приймають участь групи осіб, які можна назвати «генераторами» (засоби інформації, слухи) і об'єктами (кон­кретні особи). Генератори дають старт скандалу, а подальший його розвиток залежить не від важливості проблем, а від міжособистісних стосунків. Досить часто скандали понижують популярність одного із опонентів. Сприйняття скандалу залежить від внутрішнього стану суспільства (страх, ворожість, напруга).

Скандали у суспільстві, якщо їх небагато, певною мірою викону­ють і позитивну функцію: укріплюють суспільну мораль, демонстру­ють, які дії є неприпустимі і викликають суспільний осуд. Однак із зростанням кількості скандалів, їх вплив на суспільство стає негатив­ним.

Психологічним підґрунтям скандалу є заздрість, недружні почут­тя, неконструктивна конкуренція, вороже ставлення до кого-небудь. Заздрість розглядають як феномен, що виявляється на трьох рівнях:

- на рівні свідомості - усвідомлення свого нижчого соціального ста­тусу,

- на рівні емоційного переживання - почуття досади, роздратуван­ня або злості;

- на рівні реальної поведінки - руйнування, усунення предмету заз­дрості.

Відповідно до цього К. Муздибаєв виділяє компоненти заздрості, що послідовно виявляються один за одним:

- соціальне порівняння («...У заздрості завжди криється порівняння,

а де неможливе порівняння, немає і заздрості», — писав Ф. Бекон);

- сприйняття суб'єктом чогось як переваги;

- переживання досади, засмучення, а то і приниження із цього приводу;

- неприязне відношення або навіть ненависть до суб'єкта переваги;

- бажання заподіяти збиток або активні дії з нанесення шкоди;

- бажання або реальне позбавлення суб'єкта переваги (за П.

Для нейтралізації негативних переживань заздрісна людина уда­ється або до саморуйнівних фантазій, або до проявів байдужості, ци­нізму, іронії, сарказму, що дозволяє їй уникати травматизації, пов'я­заною із усвідомленням дефіцитарності, «неповноцінності» своєї позиції. У заздрісних людей з'являється бажання усунути будь-яким способом «несправедливість», наприклад, спричинити іншому не­приємності. Завдати шкоди, сприяти невдачам, нещастям іншого. Ці бажання нерідко штовхають людину на скандал.

Чинники, що полегшують виникнення заздрості можна поділити на зовнішні і внутрішні. Внутрішніми чинниками є егоїзм і себелюбство, пихатість і надмірне честолюбство. До зовнішніх чинників відноситься близькість у статусному положенні до суб'єкту заздрощів. Заздрісник, як правило, порівнює своє положення і свої досягнення, достоїнства із яко­стями осіб, близьких за соціальним статусом. Ще Аристотель відзначав, що «...люди заздрять тим, хто до них близький за часом, за місцем, за ві- ком і за славою...». Близькість створює умови для соціального порівнян­ня, при цьому, чим менша дистанція між ними, тим сильніша заздрість.

Існує певний набір прийомів, які дозволяють особистості знизи­ти негативний ефект скандалу. Якщо обвинувачення (наприклад в корупції чи подружній зраді) розпускаються одним чи небагатьма джерелами, то попередити скандал можна за допомогою подібного за формою, але протилежного за змістом повідомлення із іншого джере­ла, яке також користується довір'ям.

Іншим способом захисту від скандалу і від неправдивих слухів є ігнорування або повне спростування звинувачень у свою адресу. Слід пам'ятати, що визнання негативного вчинку, як правило, призводить до негативного відношення до звинуваченої особи.

Феномен мобінгу і булінгу. Згідно з термінологією Міжнародної організації охорони праці (МОП), розрізняють «мобінг» (mobbing, або ganging up) і «булінг» (bullying) персоналу^[13], як варіанти деструк­тивної конфліктної взаємодії. Перше визначається як психологічний утиск працівника, переважно груповий, постійні негативні вислови, що включають, необгрунтовану критику в адресу працівника, його соціальну ізоляцію усередині організації, виключення із службових дій, соціальних контактів, розповсюдження про працівника свідомо помилковій інформації. Відмічено, що призвідниками цькування у багатьох випадках стають некомпетентні чи немолоді співробітники, які бояться втратити місце і через це прискіпуються до своїх колег.

«Булінг» розуміють як агресивну поведінку, що виражається у зло­вмисному переслідуванні, жорстокості, образах і приниженні праців­ника, підриві його репутації. Булінг може приймати такі поведінкові форми: крики і образи, неприйняття чужої у і нав'язування оточен­ню своєї точки зору, зосередження повноважень винятково в одних руках, постійна критика і вказівки на службову невідповідність або некомпетентність.

Процеси мобінгу і булінгу істотно впливають на ефективність ді­яльності підрозділу чи організації. У таких фірмах прибутки можуть впасти наполовину. Причиною є різке падіння продуктивності пра­ці і збільшення плинності кадрів. Німецьке об'єднання профспілок обнародувало підрахунки: збитки від зниження працездатності за рахунок мобінгу сягають у середньому 400 євро за день в компаніях середнього розміру. Пояснюється це просто: співробітники зайняті «військовими діями» і у них немає а ні сил, а ні часу на свою роботу.

Причиною мобінгу прийнято вважати заздрощі у середовищі співробітників середньої ланки. Жертва вибирається за те, що вона молодша або старша, стрункіша або товстіша, успішніша або більш невдачлива, ніж основний склад колективу. Ненависть, заздрість і ан­типатія з боку колег - ось найбільш типові причини мобінгу.

Мобінг включає 45 варіантів цькування, з яких найбільш поши­рені: наклеп, необ’єктивна критика, розповсюдження неправдивих чуток, висміювання, ескалація конфлікту. Зарубіжна статистика свідчить, що сьогодні 3-4% найманих на роботу співробітників опи­няються в ситуації явного або прихованого психологічного тиску. Відсоток людей, які у робочому житті стають жертвами мобінгу, в де­сятки разів більше.

За даними МОП в Германії мобінг відчувають біля 50% працівни­ків, в Польщі - 25%. У Європі останніми роками зареєстровано звер­нення по допомогу більше мільйона службовців і робочих різних під­приємств постраждалих від мобінгу.

У США організація з проблем утиску працівників на робочому місці - The Workplace Bullying & Trauma Institute (WBTI) - виявила, що жертвами частіше стають жінки (73% респондентів у 2000 р. та 80% в 2003 р.). Ініціаторами і привідниками мобінгу, якщо жертвою є жінка у 54% - 30% стають чоловіки і у 46% - 50% - жінки. Якщо жер­тва чоловік те ситуація більш визначена: частіше чоловіки потрапля­ють під пресинг колег-чоловіків (73% випадків).

Призвідниками у цих країнах в переважній більшості випадків є особи з вищим статусом, в 17% випадків - колеги, статус яких одна­ковий із статусом жертви, у (12%) - особи з більш низьким статусом.

У кожному четвертому випадку, на думку експертів, відповідальність лежить на працедавці у цілому (24%). Чинниками, що провокують мобінг виступають соціальні стереотипи, і інші зовнішні чинники, а в 8,2% - сама жертва.

У більшості випадків метою мобінгу є примушення до звільнення з роботи. Так, знов таки за даними МОП чотири з п'яти жертв втратили місце роботи (39% за власним бажанням, 44% за вимогами працедавця) і лише в 11% випадків трудові відносини збереглися. Втрати, які несуть агресори, не такі суттєві: тільки 4% з них припиняють чвари під впли­вом санкції і покарань, 9% було переведено в інші відділи чи звільнено.

Характерна ознака мобінгу - тривалість, яка визначається терпін­ням жертви, тому їй не варто очікувати на краще..

Сценарій цькування завжди однаковий. Створюється негативний образ жертви в колективі. Жертву звинувачують у пияцтві, доносах, кар'єризмі, загалом у всіх смертних гріхах. Далі йде процес з'ясування стосунків, образи, всілякі підстави і фальсифікації. Чверть випадків відбувається за закритими дверима, але згодом інформація «просочу­ється» у вигляді чуток, пліток, домислів. Хвилі даного процесу швид­ко розповсюджуються. У цькуванні беруть участь всі: хто - дією, а хто - бездіяльністю. Стан і зовнішній вигляд жертви змінюється на гірше і це слугує сигналом для посилення «бойових дій».

Тактики, вживані нападаючою стороною, різноманітні - найбільш типовим є оприлюднення претензій, оскільки іншим членам колекти­ву необхідно продемонструвати: хто є хто у даній ситуації і викори­стати це як пресинг (табл. 16).

Найбільш поширені тактики мобінгу

Таблиця 16.

Якщо чоловіки у якості пресінгу використовують в основному адміністративний ресурс і свої організаційні повноваження, то жін­ки для досягнення своїх цілей активніше використовують соціальні зв'язки усередині організації і більше покладаються на колег і товари­шів по службі, у тому числі і на найближче оточення жертви. Жертва найчастіше теж поводиться за стандартним сценарієм: вона або по­чинає переживати із-за цькування і прагне знайти компроміс з гно­бителями, або займає оборону, намагається ігнорувати нападки своїх колег.

Не варто вважати, що мобінгу піддають тільки слабохарактер­них людей. Досить часто буває, що жертвою «сендвич-мобінгу» стає керівник,як правило, невеликого колективу, групи. Відомо немало прикладів, коли керівники крупних компаній закінчували життя са­могубством в наслідок цькування. Мобінг може статися з кожним і, як не сумно, проти емоційного насильства практично немає захисту. Завжди (або майже завжди) результатом цькування стає психічна травма і звільнення. Психологи радять не баритися і покидати «сер­пентарій». Не треба геройствувати, хай утіхою стане думка, що мер­зенний колективчик у будь-якому випадку приречений на невдачу і ніколи не доб'ється успіху.

Булінг (bullying, від bully - хуліган, забіяка, грубіян, насильник) має характерні поведінкові форми: крики і образи, неприйняття іншої точ­ки зору, нав'язування оточенню своєї точки зору, зосередження повно­важень тільки у своїх руках, постійна критика і вказівки на службову невідповідність/некомпетентність. Конкретні форми і способи булінгу постійно змінюються. Новітнє «досягнення» в цій області - кибербу- лінг, здійснюваний за допомогою електронних засобів комунікації.

Одна з форм булінгу - ритуальний груповий хейзінг (від to haze (амер) - зло жартувати) чи дідівщина розглядається психологами як ініціація через силовий тиск, розіграші і грубі жарти, часто із застосу­ванням принизливих або больових випробувань, поєднанням статус- но-нормативних, ритуальних і соціосексуальних компонентів. Точної статистики хейзінгу не існує. Опит в 1999 р. великої групи американ­ських атлетів показав, що 80 % з них піддавалися якимсь формам хей­зінгу в коледжі, а 42 % - ще й у середній школі.

Хейзінг - це жорстоке поводження чи приниження, вимоги вико­нувати безглузді завдання, іноді як засіб ініціації чи вступу до певної групи. Розрізняють фізичний (тілесний) і психічний (символічний) хейзінг. Особливе місце хейзінг займає у військових підрозділах і уч­бових закладах. Цьому сприяє 'їх закритість і культ агресивної маску- лінності, а також певні мікросоціальні процеси.

Жертви мовчать про перенесені знущання з багатьох причин. По-перше, із страху фізичної розправи, мести товаришів по службі і командування. По-друге, із страху опинитися в ролі «викажчика», порушника групової солідарності і вірності. По-третє, із боязні при­знатися у власній слабкості: якщо ти не витримав тортур і принижень - ти не справжній чоловік.

Ще страшніше виглядає хейзінг і його наслідки у пенітенціарних установах, наприклад, у в'язницях. Найбільш поширені конфлікти між ув'язненими (образи, крадіжки або побої) пов'язані навіть не з дисбалансом влади між різними категоріями ув'язнених, а з процеса­ми віктимізації.

Булінг сприяє закріпленню стереотипів «чоловічої» і «жіночої» по­ведінки. «Не мужнім» чоловікам відмовляють в праві називатися «чо­ловіками», а фізичне насильство стає звичним стилем поводження.

Булінг поширений переважно серед чоловіків і його жертвами та­кож частіше стають чоловіки. Булінг найсильніше виражений за умов боротьби за місце в груповій ієрархії, пізніше, коли цей процес завер­шений і ієрархія оформлена, булінг слабшає.

У числі тих, хто застосовує психологічний пресинг часто виявля­ються такі ж працівники, колеги (32,4%). Важливу роль у розгортанні булінгу відіграє адміністрація організацій. Вона частіше виступає на стороні «агресора» (30%), ніж «жертви» (3%).».

Наслідком мобінгу і булінгу у Германії стає стрес (76%), парано- яльні симптоми (60%), головні болі (55%), фрустрація (41%), сумні­ви, сором і почуття провини (38%). У 49% жертв виникають нічні кошмари, у 71% - безсоння і нервозність. У 35% випадків опитані відзначили зміну ваги тіла (погладшали або схудли), в 28% пресинг на робочому місці провокує надмірне споживання алкоголю, сигарет, медикаментів.

Німецькі психіатри підрахували, що мобінг стає причиною майже 10% самогубств в країні. Кожна четверта жертва в ситуації булінгу думала про самогубство (25%) або про насильницькі дії щодо своїх катів (25%). В Європі активно відкриваються клініки, де надають спе­ціалізовану допомогу жертвам офісного цькування.

У Німеччині, Франції і Швеції вже прийняті закони про моральне переслідування на робочому місці, які захищають жертви мобінгу. У Німеччині, наприклад, можна зажадати солідне грошове відшкоду­вання за завданого морального збитку. Недавно німецький суд зо­бов'язав підприємство виплатити жертві мобінгу 7500 євро. У Фран­ції створені асоціації жертв морального переслідування, серед яких і національна асоціація жертв психологічного терору, куди входять не тільки потерпілі, але і лікарі, юристи, психологи.