ВСТУП. КОНФЛІКТОЛОГІЯ, ЇЇ ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ

Конфліктологія - відносно молода наука, у завершеному вигляді вона з'явилася лише в середині XX століття. Однак осмислити кон­флікти філософи намагалися ще в античну епоху. Так,на думку Арис­тотеля, джерела чвар складаються в нерівності людей за володінням майном і отриманню почестей, а так само в нахабства, страху, зневазі, підступах, неподібності характерів, надмірному підвищенні одних і приниженні інших.

Конфлікт такий же природний стан, як і протилежний йому стан згоди, миру. Але, якщо останній асоціюються із полегшенням і ком­фортом, то перший пов'язується з проблемами, ресурсними витрата­ми, обмеженнями і так далі. У якості різних форм конфлікту розгля­дають зіткнення окремих особистостей, внутрішньосімейні чвари, конкурентну боротьбу, громадянські війни, військові перевороти, всі типи міжнародних конфліктів, незалежно від їх характеру.

Негативне ставлення до конфліктів і негативна їх оцінка призво­дить до того, що люди прагнуть всіма можливими способами уникну­ти конфліктів або хоча б заперечити їх присутність у власному житті. Психологам добре відома закономірність: учасники конфлікту не хо­чуть визнати, що між ними конфлікт, найчастіше вони називають це розбіжностями. Проте, наші бажання і об'єктивна реальність не завж­ди збігаються між собою. Часто конфлікт виявляється не лише неми­нучим, але і прийнятним виходом із ситуації, чи не єдиним засобом відновити порушену рівновагу у взаєминах людей, прийти до згоди у спільних справах, приватних і загальних інтересах, нормах поведінки.

Конфлікт - це протидія, протиборства осіб і груп із приводу неу- згоджених істотно значущих для них цілей, інтересів, цінностей, уста­новок, а також усвідомлена практична діяльність з подолання цих суперечностей. Один з можливих варіантів визначення конфлікту за­снований на його філософському розумінні, як «крайньому випадок загострення протиріч». Загострення тих чи інших соціальних проти­річ створює певні “зони кризи” і виявляється у посиленні соціальної напруженості, яка нерідко переростає в конфлікт.

Філософія нового часу спромоглася остаточно сформулювати ви­значення суперечностей як взаємодії протилежних, взаємовиключ- них сторін і тенденцій предметів і явищ, які разом з тим знаходяться у внутрішній єдності і взаємозв'язку, виступають джерелом саморуху і розвитку об'єктивного світу та пізнання.

Були виділені етапи розгортання суперечностей в об'єктивному світі:

- на етапі тотожності-відмінності - як тільки-но зароджену супе­речність;

- на етапі відмінності суперечність дає уявлення про деяку нерів- нозначність, наявність різних аспектів у тотожному об'єкті;

- на етапі суттєвої відмінності суперечності стають протилежностя­ми за суттю і підґрунтям латентних форм конфліктів;

- етап протиріч постає як взаємодія протилежностей і усвідомлю­ється як «боротьба» сторін, фіксуються відкриті конфлікти;

- на етапі антагонізму суперечність набуває форми взаємовиклю- чення, протидії сторін, відкритої боротьби, руйнівного впливу.

Протилежності в психології традиційно розглядаються в основ­ному тільки як негативний феномен життя, як протиріччя. У кра­щому віпадку на етапі протилежностей суперечності, усвідомлювані як «боротьба», що не містить антагоністичної спрямованості, а отже може бути знайдена поведінка, більшою чи меншою мірою адекватна обом спонукам (Ф. Е. Василюк). Більшість психологів навіть не обго­ворювали альтернативи традиційному трактуванню конфліктуючих спонук як протилежно спрямованих. Лише К. Хорні проблематизува- ла це уявлення і висловила думку, що лише невротичному конфлікту притаманна несумісність конфліктуючих сторін, нав'язливий і несві­домий характер спонук і лише його можна розглядати як результат зіткнення протилежно спрямованих (антагоністичних) сил.

Однак будь-які процеси людського життя - близькі стосунки, ста­новлення в професійній сфері, творча самореалізація, засвоєння но­вих просторів життя, процеси пізнання і переживання життя здійс­нюється через безперервне виникнення і розв'язання суперечностей. За певних соціальних умов суперечності можуть трансформуватися, втрачати конфліктність, гостроту, частково вирішуватися. Разом із тим,неантагоністичні суперечності можуть переростати в антагоніс­тичні, якщо є відповідні умови.

Аналіз суперечностей стає поштовхом до вивчення об'єктивної і суб'єктивної природи конфліктів, 'їх безпосередніх причин і мотивів, орієнтує у формах взаємодії і шляхах вирішення, управління ними. Він надає можливість орієнтуватися в складнощах соціального жит­тя, шукати оптимальні рішення в конфліктних ситуаціях, знаходити найбільш ефективні способи впливу на поведінку людей, так чи інак­ше залучених в конфліктне протиборство.

Виникає окрема область наукового знання - конфліктологія із сво­їм предметом вивчення - соціальною природою, причинами, типами і динамікою конфліктів, шляхи, методами, засобами 'їх попереджен­ня і регулювання. Нова наука сформується і розвивається у тісному зв'язку із соціальною філософією, соціологією, психологією, політе­кономією, історією, правом, етикою, і низкою інших соціальних і гу­манітарних наук.

- Конфліктологія - це система знань про закономірності і механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також принципи і технології управління ними.

- Об’єктом її комплексного вивчення є конфлікти у цілому. Об'єктне «поле» конфліктології включає конфлікти за участю людини (соці­альні і внутрішньоособистісні) і зооконфлікти.

У своєму становленні конфліктологія спирається на п'ять принци­пів: міждисциплінарності; спадкоємності; еволюціонізму; особистіс- ного підходу; єдності відкритих і прихованих елементів конфлікту.

- Предметом конфліктології виступають загальні закономірності закони і категорії виникнення, розвитку, завершення конфліктної взаємодії, а також наслідки, способи регулювання та попередження конфлікту.

Універсальна понятійна схема опису конфліктів включає 11 поня­тійно-категоріальних груп: суть конфліктів; їх класифікація; струк­тура; функції; генезис; еволюція; динаміка; системно-інформаційний опис конфліктів; попередження; завершення; дослідження і діагнос­тика конфліктів.

Вирішення конфліктів бачиться як зняття напруги без радикаль­них змін системи і адаптація (стабільність, консенсус), об'єктом якої є групові суперечності й інтереси. Сама по собі дихотомія «конфлікт - консенсус» (чи «напруга - стабільність») є найважливішою пробле­мою ХХІ ст., акцент у проблематиці якої останнім часом перенесено на макрорівні в контексті соціокультурних змін у сучасному світі.