Суть політичної стабільності

Якщо на Заході політична стабільність, а особливо конфлікти та напруження в країні, широко висвітлюються і стали основою відповідних політичних концепцій, то в країнах, де па­нували командно-адміністративні системи й тоталітарні режими, питання стабільності в країні, конфлікти, напруження тощо замо­вчувалися.

Стабільність — це нормальне функціонування політичної си­стеми, усіх її структур та інститутів, відсутність збоїв у ме­ханізмах державної влади, її достатня авторитетність. Стабі­льність проявляється також і в суворому дотриманні і виконанні законів та інших регулюючих нормативних актів, використаних стосовно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби. Об’єктивною стабілізацією та її складовою частиною є відсут­ність політичного напруження в суспільстві. Стабільність висту­пає оцінкою стану політичного життя всередині держави, а також у системі міжнародних відносин.

Створення умов для нормального функціонування громадсь­ких інститутів та владних структур, незалежно від існуючого ре­жиму, є найважливішою функцією політичного керівництва і державного управління. Стабільність стосується всіх сфер полі­тичного та громадського життя. По суті, стабільність — інтегра­ція людей задля досягнення певної мети, рішення тих чи інших проблем на базі розподілу праці та обов’язків. На відміну від традицій, що проголошували вивчення в Україні класової боро­тьби та суперечностей як джерела соціальних змін, політологи, соціологи Заходу приділяли й приділяють увагу з’ясуванню при­роди конфліктів. У країнах Заходу, а згодом і в країнах Сходу, політологія передбачає пошуки шляхів згуртування суспільства, окремих соціальних спільностей, груп на основі загальних цінно­стей та інтересів. Ставиться на меті вивчення еволюційних змін у громадських пріоритетах та поведінці, а не ідеологічне розхиту­вання й вибух громадських емоцій.

Суспільна система та її політичний режим визначають і харак­тер політичної стабільності. В умовах демократичного ладу усі механізми влади спрямовані на досягнення певної рівноваги со­ціально-політичних інтересів, виходячи з потреб панівних сил. Формується і механізм самоврегулювання, у тому числі політич­них відносин. Тут провідною є роль держави, покликаної регу­лювати всю систему суспільного життя для збереження існуючо­го ладу. По суті, діє механізм адаптації політичної системи до змін умов функціонування суспільства. Існує і діє сукупність пе­вних інститутів, процесів та відносин, за допомогою яких і забез­печуються найбільш оптимальні умови нормального функціону­вання політичної системи, що пристосовується до середовища, яке змінюється, формується здатність справлятися з анархією, ефективно використовувати для зміцнення існуючого ладу дося­гнення науково-технічного прогресу. Добре налагоджене полі­тичне інформування населення, постійна трансформація політич­ної системи, збалансованість усіх соціальних політичних сил тощо, — все це забезпечує політичну і суспільну стабільність.

Велике значення має для стабільності і політичної, і державної наявність сильного середнього класу. В умовах демократизації суспільного життя в Україні тільки почалося формування серед­нього класу. Підтримуючи конституційні демократичні партії, маргіналізуючи праві та ліві екстремістські групи, середні верст­ви в якійсь мірі знімають соціальне напруження, зміцнюють ста­новище в країні, попереджають політичні конфлікти. Важливу роль відіграє забезпечення політичної спадкоємності. Йдеться про спосіб заміни або передачі політичної влади. Демократичне суспільство — відкрита система, здатна відносно безболісно при­стосовуватися до змін внутрішнього та зовнішнього середовища. Така стабільність динамічна. Авторитарним і тоталітарним ре­жимам притаманна така стабільність, зорієнтована на формуван­ня соціально-однорідного суспільства, де саморегулювання за­безпечується репресіями, насиллям, спрямованими на усунення будь-якої існуючої чи потенційної опозиції.