Висновки до розділу 4

З’ясовано, що існуюча система адміністративно- правового забезпечення контрольно-наглядової

діяльності у сфері земельних відносин в Україні знаходиться у недосконалому стані, є

малоефективною через низку суттєвих недоліків і потребує вдосконалення та адаптації до сучасних соціально-економічних реалій.

контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин як співвідношення між фактичним результатом контролю й тими соціальними цілями, на досягнення яких він був спрямований, має надзвичайно важливе значення для розвитку усієї земельної галузі і може бути визначена за допомогою низки соціальних, економічних та юридичних критеріїв.

Встановлено, що одним із головних показників ефективності контрольно-наглядової діяльності є ступінь нормативно-правового забезпечення

використання та охорони земель, тож якість реформування земельної галузі багато в чому залежить саме від успішності удосконалення правових норм, які регулюють контрольно-наглядову діяльність у даній сфері, зокрема, точного визначення та закріплення правового статусу основних суб’єктів контрольної діяльності у даній сфері, чіткого регламентування форм і методів контролю у сфері земельних відносин шляхом їх систематизації, групування у відповідні стадії та етапи, законодавчого врегулювання самоврядного та громадського видів контролю за використанням і охороною земель в Україні, закріплення юридичних гарантій законності контрольно-наглядової діяльності та ін.

З’ясовано, що сучасна інституціональна структура державного контролю у сфері земельних відносин характеризується відсутністю необхідної чіткості у визначенні повноважень контролюючих органів, що призводить до дублювання функцій з реалізації земельної політики Міністерством

регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України, Міністерством аграрної політики та продовольства України, Міністерством екології та природних ресурсів України, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру та іншими центральними органами виконавчої влади, до повноважень яких відносяться відповідні питання здійснення контролю у сфері земельних відносин.

Встановлено, що удосконалення структури державного контролю у сфері земельних відносин, усунення існуючих дублювань контрольних функцій у діяльності органів виконавчої влади різних рівнів вимагають скорочення існуючих контрольно- наглядових органів влади і концентрації повноважень щодо контролю у даній галузі в межах Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру як єдиного органу контролю за використанням і охороною земель, що дозволить вирішити питання усунення дублювань між органами виконавчої влади по земельному та екологічному контролю.

Визначено, що завдання забезпечення

ефективності контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин передбачає вдосконалення заходів щодо усунення порушень і запобігання правопорушенням земельного законодавства.

З’ясовано, що розвиток законодавства України в частині адміністративної відповідальності за порушення у сфері земельних відносин відбувається шляхом посилення відповідальності за окремі види порушень та розширення переліку видів порушень, за які настає адміністративна відповідальність. До ключових завдань із вдосконалення заходів по усуненню порушень земельного законодавства віднесено посилення відповідальності за

використання земельних ділянок без оформлення

права власності та запровадження ефективних механізмів запобігання зловживанням при

приватизації земельних ділянок. Наголошується, що прийняття відповідних змін до законодавства України сприятиме скороченню строків оформлення у власність земельних ділянок, здешевленню процедури виготовлення документації із землеустрою, а також зменшенню правопорушень у сфері використання і охорони земель та збільшенню надходжень до державного і місцевого бюджетів. Підкреслюється, що вирішення завдання підвищення ефективності контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин потребує також чіткого визначення юридичної відповідальності юридичних осіб як самостійної групи суб’єктів земельних правовідносин з визначенням основних рис, які мають бути врегульовані нормами адміністративного права та закріплені окремими положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення.

правопорушень у земельних відносинах та застосування відновлювальних заходів впливу.

Оптимізація системи контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин як невід’ємна складова загального процесу демократизації державного управління в Україні передбачає також і обов’язкову її децентралізацію. Тож до пріоритетних напрямів розвитку та вдосконалення контрольно- наглядової діяльності у сфері земельних відносин в Україні слід віднести розробку та відпрацювання механізмів, спрямованих на забезпечення

децентралізації у даній галузі, головним завданням якої є збереження і ефективне використання земель у довгостроковій перспективі шляхом перетворення місцевих громад на повноцінних власників відповідних територій. Відповідно до принципу децентралізації у сфері земельних відносин, уявляється необхідним суттєве скорочення кількості органів, які можуть розпоряджатись землями за межами населених пунктів. Таким чином, удосконалення контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин виявляється безпосередньо пов’язаним із питаннями перерозподілу контрольних повноважень між органами державної влади і органами місцевого самоврядування та забезпечення належного громадського і самоврядного контролю у даній сфері.

Відзначено, що, у той час як порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», порядок самоврядного та громадського контролю за використанням та охороною земель чинним законодавством України наразі не

врегульований. Тож наразі очевидною є необхідність якнайшвидшої розробки та прийняття відповідних нормативно-правових актів, що закріплюють положення про самоврядний та громадський контроль у сфері земельних відносин.

Встановлено, що національне законодавство, яке регулює контрольно-наглядову діяльність у сфері земельних відносин, пройшло достатньо складний шлях становлення та розвитку. Аналіз і систематизація основних джерел чинної нормативно- правової бази України дозволили виділити такі етапи еволюції системи нормативно-правового

забезпечення контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин в Україні:

1) 1991-2000 рр.

формування законодавчої

бази, необхідної для проведення реформування земельних

утворення

відносин в спеціально контролю за прийняття, низки

Україні (1991-1995 рр.),

уповноважених органів щодо здійснення використанням та охороною земель, відповідно до Конституції України, нормативних актів, що встановлювали і закріплювали нові принципи та методи контрольної діяльності у сфері земельних відносин в Україні (1996-2000 рр.);

2) 2001-2014 рр. — розвиток системи правового забезпечення контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин в Україні. Зміст даного етапу становить остаточне визначення основних засад контрольно-наглядової діяльності відповідно до Земельного кодексу України — базового документу, що окреслив основні напрями земельної політики держави, у тому числі й щодо контролю у земельній сфері (2001-2005 рр.), створення дієвого механізму регулювання земельних відносин та управління земельними ресурсами, прийняття низки законів і підзаконних актів, що визначили основні види, форми і засоби контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин в Україні (2006-2014 рр.).

Стверджується, що на сьогоднішній день в Україні в цілому створено необхідну нормативно- правову базу для належної контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин, затверджено необхідні державні цільові програми, триває виконання державних програмних документів у даній сфері. Проте, зауважується, що наразі існує ціла низка чинників, які суттєво гальмують розвиток правового забезпечення земельних правовідносин в Україні, у тому числі й щодо закріплення та регулювання контрольно-наглядової діяльності у даній галузі. Тож новий етап реформування земельних відносин потребує внесення змін до цілої низки нормативно-правових актів, у тому числі й щодо регламентації та забезпечення контрольно- наглядової діяльності у даній галузі.

Загальне завдання адміністративно-правового забезпечення належного рівня контрольно-наглядової

діяльності у сфері земельних відносин вимагає удосконалення існуючих механізмів реалізації відповідних адміністративних процедур контролю, оптимізації їх структури та функціональних зв’язків. Одним із найбільш дієвих заходів контролю за додержанням законодавства у сфері земельних відносин та забезпеченням раціонального

використання земельних ресурсів, збереження їх якісного стану є моніторинг земель, адже прийняття ефективних управлінських рішень щодо дотримання норм чинного законодавства залежить у першу чергу від наявності точних, науково обґрунтованих даних про якісний стан земель та зміни, що в них відбуваються.

Визначено, що моніторинг земель, як складова частина державної системи моніторингу довкілля, являє собою систему спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. Сутність моніторингу полягає в спостереженні за динамікою процесів, що відбуваються у земельній сфері, з метою виявлення причин і джерел негативних змін, прийняття науково обґрунтованих рішень по вдосконалюванню законодавства, внесенню необхідних корективів у правовий режим земель і порядок землекористування щодо забезпечення законності у сфері земельних відносин. До основних елементів процедури моніторингу земель віднесені такі стадії: 1) підготовча стадія (планування моніторингу, розроблення технології здійснення моніторингу); 2) практична стадія (проведення підготовки суб’єктів моніторингу, збір інформації та її попередня оцінка); 3) аналітична стадія (обробка інформації та представлення результатів).

Зазначено, що забезпечення ефективного

функціонування єдиної системи моніторингу є складним завданням, яке потребує вирішення цілого комплексу організаційних, технічних та інших проблем. До основних напрямків вдосконалення системи моніторингу земель в Україні віднесено: створення єдиної цілісної системи моніторингу; вдосконалення організаційно-правового забезпечення моніторингу — чітке визначення мети і завдань моніторингу, оптимізацію методики його проведення, визначення основних критеріїв і нормативів для оцінки стану земельних ресурсів, встановлення і нормативне закріплення основних стадій та етапів моніторингу земель; посилення координації діяльності суб’єктів моніторингу та управління ними в рамках державної системи моніторингу земель в Україні, забезпечення інтеграції інформаційних ресурсів; розробку та відповідне законодавче закріплення процедури участі у міжнародних моніторингових дослідженнях щодо стану земель та гармонізацію національних стандартів із міжнародними з метою входження національної системи моніторингу земель до складу міжнародних систем та ін.