ПРАВОВИЙ СТАТУС БІЖЕНЦІВ ТА ШУКАЧІВ ПРИТУЛКУ

Конституція і законодавство України встановлюють гарантії пра­вового захисту біженцям та особам, що шукають притулок.

Конституційно-правовий статус біженців. Згідно зі ст. 1 Кон­венції про статус біженців і Протоколом 1967 р.

Питання, пов'язані з біженцями, регулюються Конституцією України, Конвенцією про права біженців 1951 р., Законом про бі­женців, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнарод­ними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної гру­пи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваю­чи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених по­боювань.

Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (під­данство), належність до певної соціальної групи або політичні пе­реконання.

Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, не­людських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово по­вернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Дія цієї норми не поширюється на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину

Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців. Члени сім'ї особи, якій надано в Україні статус біженця, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати в Україну і набути статусу біженця. Біженці мають право з метою возз'єднання сім'ї вільно залишити територію України.

Прикордонна служба організовує прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, затриманих за незаконне перетинання державного кордону або спробу такого перетинання з наміром на­бути статус біженця, та передає такі заяви до органів міграційної служби, ау разі звернення до нього осіб, які на законних підставах прибули в Україну з наміром набути статус біженця, роз'яснює їм порядок подання заяви про надання статусу біженців та інформує про місцезнаходження органів міграційної служби.

Компетентні органи влади відповідно забезпечують біженцям: обов'язкове медичне обстеження, у разі необхідності - лікування, сприяють задоволенню освітніх потреб осіб, стосовно яких при­йнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус.

Органи опіки та піклування вживають заходів для тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім'ї дітей, розлучених з сім'ями; встановлення опіки чи піклування над такими дітьми; беруть участь у процедурі надання дитині, розлученій з сім'єю, ста­тусу біженця; сприяють дітям, розлученим з сім'ями, у реалізації їхніх прав.

Законодавство України містить положення, пов’язані із зобов’язанням біженців додержуватися порядку перетину держав­ного кордону та реєструватися в органах міграційної служби, що не відповідало міжнародним зобов’язанням України.

Особи, які з наміром набути статусу біженця намагалися не­законно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України, звільняються від від­повідальності за зазначені дії.

Особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого пере­бування в країні їх громадянської належності чи постійного прожи­вання виникли умови, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.

Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця у разі відсутності поважних причин для порушення встановленого порядку подання такої заяви. Про прийняття такого рішення орган міграційної служ­би повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

Статус біженця не надається особі: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин не- політичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кри­мінальним кодексом України до тяжких злочинів: яка виннау вчи­ненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені цим За- 410

коном, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.

Статус біженця в Україні оформлюється низкою документів, які виражають різні адміністративні статуси особи, що домагається свого визнання біженцем. Такі адміністративні статуси біженця визначають різний обсяг його прав і свобод. До таких документів належать: а) довідка про подання особою заяви про надання їй ста­тусу біженця: б) довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця; в) довідка про прийняття скарги до розгляду; г) довідка про звернення до суду; д) посвідчення біженця.

Зазначені адміністративні режими скоріше за все є обмежен­ням конституційного права на свободу пересування та поселен­ня (ст. 33), а також статті 26 і 27 Конвенції про статус біженців. Це пов’язано з тим, що в силу положень Конвенції про статус біженців Україна покликана видавати особам, що перебувають на законних підставах, посвідчення і сам факт звернення особи щодо визнання її біженцем є достатньою підставою для видачі документа, що по­свідчує факт щодо проходження нею відповідної процедури. Тому такий детальний перелік адміністративних режимів, необхідний для диференціації особливостей стадій проходження процедури ви­знання біженцем є надмірним та непропорційним, тобто надмірно обмежує конституційні права осіб, що домагаються свого визнання біженцями.

Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, об­ластях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебу­вання заявника. До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.

Рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

Рішення спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника надсила­ється до органу міграційної служби, який розглядав заяву Орган міграційної служби протягом семи робочих днів з дня отримання рішення про надання статусу біженця видає кожній особі, яка дося­гла шістнадцяти років, посвідчення біженця встановленого зразка. Дитині, розлученій з сім'єю, якій надано статус біженця, посвідчен­ня біженця видається до досягнення шістнадцятирічного віку. Під час видачі посвідчення біженця довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення пи­тання щодо надання їй статусу біженця, вилучається.

Посвідчення біженця є підставою для реєстрації в органі спе­ціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб за місцем про­живання біженця. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується.

Статус біженця втрачається, якщо особа: 1) добровільно зно­ву скористалася захистом країни громадянської належності (під­данства): 2) набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом: 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань: 4) будучи особою без громадянства може повернутися в країну свого попере­днього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують; 5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; 6) не може більше від­мовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається ді­яльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення до­кументів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на: тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу у порядку, встановленому законодавством України; про­живання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців; правову допомогу

Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винят­ками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами Укра­їни права на: пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встанов­люються законом: працю; підприємницьку діяльність, яка не за­боронена законом; охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; відпочинок; освіту; свободу світогляду і віросповіда­ння; направлення індивідуальних чи колективних письмових звер­нень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів; володіння, користування і розпорядження своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; правову допомогу Особа, якій надано статус біжен­ця в Україні, має рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, має право на одер­жання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального за­безпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання. Особа, якій надано статус біженця в Україні, користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України.

Особа, якій надано статус біженця в Україні, зобов'язана: пові­домляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживан­ня в іншій державі; у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширю­ється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального ор­гану виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізич­них осіб; проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

Конституційно-правовий статус шукачів притулку. Підляга­ють правовому захистові не лише біженці, а також інші особи, які в силу міжнародно-правових зобов’язань України повинні отримати певний захист. Зокрема, до таких осіб можна віднести осіб, які мо­жуть побоюватися тортур у країні свого постійного проживання; зазнавати переслідувань у зв’язку із військовими діями; у результаті стихійного лиха чи катастрофи національного масштабу. Це також може поширюватися на осіб, які не можуть набути статус біженця, однак їх вислання може розцінюватися як порушення Конвенції ООН проти катувань.

Демократичні держави передбачають у своїх конституціях та за­конодавстві можливість надання іноземцям права притулку. Напри­клад німецький Основний Закон передбачає: «Особи, які пересліду­ються за політичними мотивами, користуються правом притулку» (ст. 16, абз. 2). Надання притулку, як і визнання особи біженцем, не тягне за собою автоматичного надання громадянства.

Також проблема визначення статусу шукачів притулку пов’язана із недосконалістю міжнародного механізму захисту прав біженців, а також із недостатнім врегулюванням їхнього статусу всередині держав. Ця ж проблематакож стосується й України. Це призводить до того, що значна кількість переміщених осіб не підпадають під ка­тегорію біженців de facto, але не користуються офіційним захистом de Jure. У результаті права багатьох переміщених осіб країн Африки (Сомалі, Судану та ін.) чи Азії (Бангладеш, М’янма та ін.) не можуть одержати належного правового захисту. Деякою мірою їхній захист забезпечується інструментами місцевого звичаєвого права на прикордонних територіях, де проживають представники тих же етнічних груп.