Висновки до розділу 1

1. Визначено, що посадові особи правоохоронних органів, коли за ними немає дієвого позитивного (адміністратиновго заохочення й переконання) і негативного впливу шляхом адміністративного контролю і притягнення до спеціальної адміністратиної відповідальності, схильні до професійної деградації.

2. Виявлено основні права і свободи людей, які потенційно порушуюються працівниками правоохоронних органів: право на життя і здоров’я; честь і гідність; недоторканність; право власності; право на приватність; незаконне позбавлення волі; першкоджання ведення бізнесу. Виявлено, що найбільш часто права і свободи людини порушують посадові особи пенітенціарної служби і працівники поліції; не часто, але це можуть бути прокурори і працівники СБУ.

3. Розкрито провідну роль громадянського суспільства (ЗМІ, громадських організацій, недержавних наукових і експертних установ, громадських груп у соціальних мережах, альтернативних приватних малих телеканалів в «уоиїиЬе» та ін.) у забезпеченні дотриманння прав і свобод людини при здійсненні захисту їх від деяких «перевертнів» із середовища правоохоронців, або небажаннні правоохоронними органами добросовісно виконувати свої функції щодо захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

4. Доведено, що право на життя, свободу й безпеку людини, право на свободу від необгрунтованого арешту, затримання, право на гласний розгляд незалежним і неупередженим судом юридичних суперечок і звинувачень згідно з фунціональними обов’язками прямо зобов’язані забезпечувати працівники правоохоронних органів, одночасно вони ж інколи стають суб’єктами їх порушення.

5. Визначено, що друге покоління прав людини, які стосуються соціальних і економічних можливостей громадян (право на працю і пов’язані з ним соціальні гарантії, право на освіту, на доступ до досягнень науки, культури), лише в разі грубого порушення захищаються правоохоронними органами. Стандарти цих прав влучно прописані в основоположному міжнародно-правовому акті - Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права. Аналогічно і права третього покоління (екологічні права) і четвертого (право на евтаназію, клонування та інформаційні права), потребуючи безпосреднього впливу публічної адміністрації, лише в разі грубих порушень захищаються правоохоронними органами, як правило, на основі норм кримінального права.

6. Здійснено класифікацію правоохороних органів за критеріїм їх впливу щодо випадків неприродньої смерті людини. У цьому переліку лідирує національна поліція, адже через її бездіяльність у ДТП щорічно гине понад 3 400 і травмується 31 000 осіб. Крім того, в Національній поліції продовжують (хоча й меншою мірою, ніж у попередні роки) порушуватися інші права людей - на честь, гідність і недоторканність.

7. Визначено, що провідним завданням поліції є надання поліцейських послуг щодо охорони прав і свобод людини на основі принципу верховенства права, який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Маючи основним своїм обов’язком дотримання прав і свобод людини, із мінімальним законодавчо прописаним виключенням на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, це може бути пов’язано насамперед із нагальною необхідністю захисту життя і здоров’я одних людей від суспільно небезпечного посягання інших.

8. Доведено, що друге місце в системі горезвісних правоохоронних органів, які не спроможні забезпечити права громадян, займає Державна пенітенціарна служба України. Вона є відповідальною за життя осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі чи тимчасового затримання. Однак на практиці жахливі умови перебування, численні порушення прав і неефективне медичне обслуговування призводять до втрати здоров’я, а інколи й до смерті людей.

9. Виявлено, що лідером щодо порушень права власності стали недержавні охоронні структури, яких використовують для здійснення рейдерських захоплень бізнесу. При цьому вони діють всупереч самій філософії охоронної діяльності щодо надання послуг з охорони власності та громадян, коли фахівець з організації заходів охорони не виконує вимогу перевірки за змістом і сутністю правовстановних документів замовника послуг і приступає до виконання охоронних послуг шляхом силового захоплення об’єкта.