Когнітивний, емоційно-ціннісний та вольовий компоненти у «Я-концепції» особистості

Результати досліджень свідчать, що в Я-концепції людини значне місце посідає когні­тивний компонент: мислення, знання про себе, уява, самоспостереження, самосприймання, смислова установка, самонавіювання тощо.

Мислення людини водночас є статичним і динамічним, воно характеризується широтою й глибиною (оновленням й обмеженням знань), визначеністю й невизначеністю, зосередже­ністю й можливостями переключення тощо. Важливо, щоб мислення в Я-концепції було позитивним, адже доведено: що більше людина формує позитивне знання та уявлення про себе, то комфортнішим є її життя. Особистість має усвідомлювати, що рівень її позитивного мислення залежить від допитливості, ерудиції, системної впорядкованості знань, установки на незамкнутість мислення - на істину. Отже, позитивне мислення - це його розблокова- ність, відкритість. Водночас, слід брати до уваги й те, що будь-яка позитивна характерис­тика, якщо вона переходить міру, може перетворитися на негативну. Наприклад, гонитва за надінформаційністю - це гонитва за мертвими знаннями, яка призводить до атрофії само­стійного мислення. Очевидно, що ця атрофія не зміцнює, а знесилює психологічний образ власного «Я». Змінити ситуацію на краще допомагає самоспостереження, яке спрямоване на внутрішній, суб’єктивний стан особистості, її самосвідомість, мислення, переживання. Самоспостереження допомагає мати реалістичне уявлення про самого себе, свої переваги й хиби. Як справедливо зазначають О. Г Романовський та В. Є. Михайличенко, «наш образ власного «Я» повинен бути досить близькою копією нашого справжнього «Я». Опанувавши психологію образу власного «Я», ми створюємо базу для самонавіювання [119, с. 200].

У процесі позитивного самонавіювання вчені пропонують дотримуватися таких прин­ципів:

• ніколи не критикуйте себе;

• не виражайте несхвалення собою;

• не займайтеся мораллю;

• не принижуйте себе, признаючись собі у своїх страхах, пороках, негідних вчинках.

На нашу думку, не з усім тут можна безумовно погодитися. По-перше, критичне мислен­ня (не критикуйте себе) має, як негативний, так і позитивний характер, залежно від того, що і як людина критикує в собі. По-друге, «не займатися мораллю» справжня людина не може. Інша річ, що вона не повинна вдаватися до самоморалізаторства, яке, переходячи міру, не додає, а віднімає в Я-концепції людини, стає перепоною на шляху її активності, самодетермінації, самовизначеності.

Самовизначеність - як свідомий акт вияву й утвердження власної позиції в проблемних життєвих ситуаціях - засвідчує наявність у людини певної спрямованості, проекції, ідеалу.

Студентові доцільно самостійно проаналізувати взаємозв’язок самонавіювання й само­визначення, звернувшись до праць із парапсихології [26; 37].

Емоційно-ціннісний компонент в Я-концепції особистості посідає також важливе місце. До нього належать передусім самоповага, домагання, егоцентризм, емоційна самодостат­ність, дистанційованість від своїх почуттів і почуттів інших, установка на емоційну ней­тральність, експресивність тощо.

Людина, яка виросла в умовах свободи, довіри, любові, відчула на собі повагу інших, формує позицію поваги стосовно себе - самоповагу. Свого часу К. Роджерс зазначав, що особистість, яка стане на таку позицію щодо самої себе, навіть за неадекватного ставлення до неї інших, не втратить почуття самоповаги.

Позиція самоповаги має надзвичайно велике значення для функціонування особистості в суспільному контексті. Вона забезпечує стійкість проти спроб маніпулювання з боку інших, відкриває перспективи для досягнення вищих цілей. Про значущість цієї позиції наголошують А. Адлєр, Е. Фромм, В. Козаков, В. Рибалка. Позитивний образ-Я висвітлено у трансакційному аналізі Е. Берна. Він вважає, що людина народжується з почуттям за­лежності й нікчемності. І потрібно багато часу й виховання, щоб вона прийняла позицію самоповаги. На небезпеку низької самоповаги звертають увагу й інші вчені, стверджуючи, що особа, яка невпевнена в собі, має схильність до пошуків протектора.

Самоповага, як самооцінка, тісно взаємопов’язана із домаганнями людини. Цей зв’язок можна простежити, якщо застосувати відому формулу успіху У Джеймса: успіх = самопова­га помножена на домагання, де самоповага (самооцінка) - це оцінка себе, своєї діяльності, свого оточення; домагання людини - це її потреби, мотиви або тенденції, що мають прояв у ступені труднощів мети, яку вона ставить перед собою.

Не завжди успіх залежатиме від рівня самоповаги та самооцінки, оскільки самооцінка може бути надто високою, а рівень домагань не відповідати реальним можливостям осо­бистості (задатки, здібності, воля тощо).

Відомий український педагог і психолог В. А. Козаков визначив такі рівні самооцінки:

Занижена самооцінка:

• підвищує тривожність, вразливість;

• змушує людину звужувати коло тих, з ким можна спілкуватися, оскільки є побоювання почути негативну думку про себе, що призводить до страждань через самотність;

• руйнує в людині надію на добре ставлення до неї та успіхи;

• призводить до того, що реальні успіхи та позитивну оцінку оточення людина сприймає як випадкові та тимчасові;

• переносить розв’язання багатьох проблем (які здаються людині нездоланними) в уяв­ний світ, де вона може подолати всі перешкоди та отримати бажане у своїх мріях;

• знижує соціальну активність, ініціативність, послаблює інтерес до суспільних справ;

• зводить нанівець сподівання на успіх, що, своєю чергою, змушує цих людей уникати змагань;

• часто поєднується з негативним, недовірливим і недоброзичливим ставленням до інших людей.

Висока самооцінка:

• дає змогу людині керуватися своїми принципами і бути незалежною від думки ото­чення щодо себе;

• позитивно впливає на самопочуття;

• породжує стійкість до критики, оскільки людина сама знає собі ціну і думка інших не має суттєвого значення, а критика не викликає бурхливої захисної реакції і сприймається зважено;

• поєднується з позитивним і довірливим ставленням до інших.

Завищена самооцінка :

• призводить до того, що людина самовпевнено береться за справу, яка перевершує її реальні можливості;

• за умов невдачі у справі може призводити до розчарувань і бажання перекласти від­повідальність за це на інших людей та обставини;

• не отримує бажаного відгуку і визнання оточення;

• може сприяти відстороненню таких особистостей від прийнятих у конкретній спіль­ноті норм поведінки;

• змушує людину шукати такого середовища і способу життя, які забезпечили б їй за­доволення надмірних домагань.

Крайнощі щодо самооцінки порушують душевну рівновагу і можуть стати причиною патологічних відхилень - психостенії та параної.

Психостенія виникає внаслідок вкрай заниженої самооцінки і характеризується:

• хронічним безвіллям, що виявляється у безініціативності, постійній нерішучості, бо­язливості, підвищеній вразливості;

• постійною боязливістю не встигнути, запізнитися;

• запобіганням щодо будь-якого прояву ініціативи;

• постійним сумнівом щодо будь-чого.

Параноя призводить до іншого стану психіки:

• людина постійно відчуває свою уявну перевагу щодо інших, особливе значення своєї особистості;

• дрібні образи сприймаються дуже гостро;

• завищуються хиби інших;

• підвищена критичність, недовіра і підозрілість до інших;

• суперечки через дрібниці, скарги, заяви з надмірною енергійністю.

Вчений також обґрунтував методику самооцінок, яку студент здатний проаналізувати самостійно [56, с. 129-135].

Самоповага й домагання взаємопов’язані також з самолюбством, егоцентризмом люди­ни. Егоцентризм (лат. Bgo - я і centrum - центр кола) виявляється у нездатності індивіда змінити свою пізнавальну й поведінкову позицію стосовно якогось об’єкта, думки або уявлення навіть перед лицем інформації, яка суперечить його досвіду. Це відбувається через те, що Я-концепція особистості зосереджується лише на її власних інтересах, по­требах. Протилежні погляди інших заперечуються. Свідомість егоцентричної особистості зосереджена на власних проблемах, прагненні особистих переваг, престижу.

Емоційно-ціннісний компонент Я-концепції особистості виявляється також в її емоційній самодостатності й самоактуалізації. Емоційна самодостатність суб’єкта немов урівнює надмірність і недостатність емоційності. Вона застерігає як від гіпертрофовано-емоційної поведінки, так і від емоційної обмеженості. Емоційна самосвідомість характеризує також ступінь довіри людини до своїх почуттів, їх контрольованості. Емоційна самодостатність позитивно впливає на процес самоактуалізації особистості.

Американський психолог, один із основоположників гуманістичної теорії особи­стості А. Маслоу, головною характеристикою особистості вважав потяг до самоакту­алізації, самовияву, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям благо, добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як вважав З.

Реалізація творчого потенціалу людини значною мірою залежить від її волі. Отже, воля є важливим компонентом Я-концепції.

Найтиповішою формою волі є дія. У вольовому процесі особистість не лише активно змінює зовнішній, а й свій внутрішній світ. Зусиллям волі людина стримує почуття страху, долає перепони на шляху досягнення мети. Воля робить людину одержимою, цілеспрямо­ваною, дисциплінованою, з її допомогою відбувається реалізація творчого потенціалу. Як зазначає А. Шопенгауер, воля як внутрішній стимул надає мотиву силу дії, вона є утаєм­ниченою пружиною руху, що викликається нею [158, с. 74]. Водночас необмеженість волі, нестриманість здатна призводити до волюнтаризму й авторитаризму. Тому надзвичайно важливим у цьому контексті є самовладання, самоконтроль, саморегуляція особистості, які досягаються вихованням і самовихованням.

Слушні поради щодо форм і методів формування Я-концепції студент знайде у фун­даментальній праці О. Г. Романовського та В. Є. Михайличенко «Філософія досягнення успіху» [119, с. 193-232].

Реалізація Я-концепції особистості відбувається в суспільстві. Цей процес має назву соціалізації особистості. Поняття «соціалізація» було введено в соціальну психологію у 40-50-ті роки ХХ ст. у працях А. Бандури, Дж. Кольмана та ін. Попри різні визначення, поняття «соціалізація» становить процес засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, який здійснюється у спілкуванні та діяльності. Соціалізація охоплює всі форми залучення індивіда до культури, навчання і виховання, за допомогою яких інди­від набуває соціальної природи. Отже, соціалізація - це процес становлення соціального «Я» особистості.

Еволюція руху й методів соціалізації нерозривно взаємопов’язана зі зміною соціально- економічної структури і форм суспільної діяльності людей. Тут є свої загальні закономір­ності і константи. В міру ускладнення й збагачення культури обсяг знань, умінь, навичок, що передаються із покоління в покоління, збільшується, а форми їх передачі диференцію­ються й спеціалізуються. В постіндустріальному, інформаційному суспільстві роль і знання суспільних інструментів і засобів соціалізації неухильно зростає.

Досліджуючи соціалізацію як результат засвоєння й активного відтворення людиною соціального досвіду, Я. І. Український виділяє два її аспекти - типізацію та індивідуаліза­цію. Перший, на його думку, пов’язаний із формуванням типових властивостей особистості, стереотипів, еталонів, норм поведінки. У другому аспекті індивідуальність - не передумова соціалізації, а її підсумок [104, с. 447-448]. Вчений зазначає, що розширення та погли­блення соціалізації людини відбувається в трьох основних сферах: діяльності, спілкуванні та самосвідомості. У процесі соціалізації він виділяє такі стадії: дотрудову, трудову та післятрудову. Процес соціалізації людини невід’ємний від засвоєння нею соціальних ролей. Студентові буде корисним самостійно ознайомитися із механізмами, ефектами соціалізації особистості та теорією «дзеркального Я», основоположником якої є Ч. Лантухі [104, с. 449-450; 87, с. 110]. Отже, можна зробити висновок про те, що Я-концепція особистості - це складний, багатогранний процес, який відіграє у життєдіяльності людини, її прагненнях й самоактуалізації надзвичайно велике значення. Застосовуючи вислів А. Маслоу, можна сказати, що вона окреслює тенденцію до руху вперед або потребу до розвитку того, що можна назвати психологічним здоров’ям.

Виховний аспект проблеми. Виховання власного «Я» починається з почуттєвої сфери, воно спрямовується учителем, батьками на любов до діяльності, до самоствердження й самореалізації. Особистість виявляє своє «Я», свої думки, смаки, цілі, прагнення, оскіль­ки вона є вільною. Любов до незалежності у найпростішій своїй формі - це відмова від духовного рабства, що виражається в позитивних емоціях, діях. Проте вихователь має усві­домлювати те, що у реальному житті «Я» вихованця часто-густо наштовхується на антаго­нізми, які супроводжуються почуттями гніву, образи, приниження гідності і т. ін. У такій ситуації він має застерегти учня від вияву помсти, агресії, жорстокості, - явищ, які сьогодні охоплюють дедалі ширше коло молоді. «Я» особистості учня має спрямовувати учитель, батьки, суспільство в русло гуманних цінностей, толерантності, людського милосердя, у такий спосіб, формуючи в нього не лише індивідуальне, а й соціальне «Я».

Здійснення продуктивного педагогічного впливу на формування «Я» особистості учня стає можливим за умов глибокої поваги до нього. Навіть при зауваженні, яке робить пе­дагог вихованцеві, він має зупинитися там, де у юнака (юнки) може виникнути почуття приниження власного «Я». Іншими словами, намагаючись розвинути в особистості учня, наприклад, почуття сорому, учитель повинен потурбуватися про те, щоб мати на своєму боці його вище «Я» й підтримувати його довіру до самого себе - довіру, від якої залежатиме радісне прагнення до досконалості. Проте у такому складному процесі, як виховання «Я» особистості, має бути задіяна й інтелектуальна, вольова сфери. Учитель повинен навчити учня вправлянням до моральних роздумів, аналізу ситуацій, внутрішнього власного стану та стану інших. Вчити моралі слід усебічно, при цьому доречним є вивчення історії, лі­тератури, щоб із них брати приклади позитивних і негативних вчинків, які слід детально проаналізувати. Так формується моральна звичка, особистість прагне влади не стільки над іншими, скільки над своїм власним «Я», а це і є те, що визначається поняттям моральна свобода.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «Я-концепція».

2. Охарактеризуйте поняття реальна «Я-концепція».

3. Охарактеризуйте поняття ідеальна «Я-концепція».

4. Проаналізуйте стадії розвитку людини (за Е. Еріксоном).

5. У чому полягає зміст поняття «Я-динамічне»?

6. У чому полягає відмінність у змісті понять «Я-образ» і «Я-концепція»?

7. Яке місце посідає когнітивний компонент в «Я-концепції»?

8. Яке місце посідає емоційно-ціннісний компонент в «Я-концепції»?

9. Визначте роль самооцінки в «Я-концепції» особистості.

10. Доведіть взаємозв’язок між «Я-концепцією» і самореалізацією особистості.

Тематика рефератів

1. Інстинкт самозбереження і «Я-концепція» особистості.

2. Мислення і «Я-концепція» особистості.

3. Роль почуттів у творенні «Я-концепції» особистості.

4. Мотивація і «Я-концепція» особистості.

5. Потреба самопізнання і «Я-концепція» особистості.

6. Темперамент і «Я-концепція» особистості.

7. Уява в системі «Я-концепції» особистості.

8. Характер і «Я-концепція» особистості.

9. Успіх і «Я-концепція» особистості.

10. Моделювання «Я-концепції» особистості.