Загальна характеристика проблеми

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства, коли втрачено стільки духовних, ідейних і моральних цінностей, вивчення розвитку духовності особистості в різних вікових періодах набуває особливого значення.

Лише вступаючи у спілкування з іншими людьми, тобто перебува- ючи в сім’ї, в референтній групі, в колективі, суспільстві, людина роз- вивається як особистість, пізнає навколишній світ, інших людей і саму себе, свою людську сутність. Спілкування — необхідна умова існування людини і, разом з тим, один з основних чинників і джерел її психіч- ного розвитку в онтогенезі. Особистість завжди є носієм тих чи інших індивідуальних якостей і властивостей, що виступають у складному поєднанні і виявляються у її поведінці, в ставленні до інших, у рисах її характеру, волі, здібностях, інтересах, потребах і мотивах діяльності, переконаннях та ідеалах [5; 6].

Проблема взаємин особистості з іншими людьми набула особливої гостроти зараз, в період духовного і морального оновлення нового су- спільства. В сучасних умовах непомірно ускладнились відносини між особистістю і суспільством, особистістю і колективом, підвищились ритм і напруга повсякденного життя.

У вітчизняній психології переважає думка, що будь-який людський індивід і його психіка з самого початку соціальні.

хом розширення, примноження соціальних зв’язків індивіда із зовніш- нім світом [1; 7].

Завдяки спілкуванню людина починає правильно сприймати себе й інших, що у свою чергу сприяє становленню у людини адекватного обра- зу її «Я». Саме в цій сфері відбувається розвиток окремих компонентів самосвідомості, що тісно пов’язано з процесом самовизначення, саморе- алізації і становлення національної, моральної, громадянської і духовної ідентичності особистості. Психологи виокремлюють три групи чинників впливу на розвиток самовизначення особистості: 1) макрочинники (кос- мос, планета, світ, країна, суспільство, держава); 2) мезачинники (етнос, місце і тип поселення — регіон, село, місто; засоби масової комунікації

— радіо, газети, телебачення і т. ін.); 3) мікрочинники (сім’я, група ро- весників, учбові, професійні, спортивні, громадські тощо). На їх думку, процес взаємодії індивіда і виокремлених чинників двосторонній, тобто внаслідок взаємодії індивіда і соціальних умов життя відбувається роз- виток як окремої особистості, так і людства загалом [2].

Як вважає І. В. Мартинюк, з’явившись на світ, дитина застає готову систему цінностей загалом, духовних, зокрема, що вироблені суспіль- ством. Саме ними людина в процесі всього життя має поступово ово- лодівати і завдяки їм, так чи інакше, «вписуватись», «вростати» у між- людські стосунки своєї спільноти. Суспільні цінності мусять набути суб’єктивної, особистісної значущості, стати вагомими регуляторами життєдіяльності, тобто ціннісними орієнтаціями [9].

Ціннісні орієнтації відображають усвідомлене ставлення до соціа- льної дійсності, пов’язане з мотивацією поведінки і спрямованістю осо- бистості. Поведінка починається з готовності, з установки, в якій відо- бражені і прагнення, і цілі, і вимоги, і очікування людини.

— один з важливих критеріїв морального та духовного розвитку особи- стості. Саме тому вони стають вирішальним чинником духовного само- визначення особистості.

Система ціннісних орієнтацій, що складається в процесі соціалі- зації, виступає як центральна ланка свідомості особистості, взята в її ставленні до навколишнього світу й до самої себе. Саме вона і є тим внутрішнім фактором, мотивом, який визначає спрямованість діяльно- сті людини, служить основою для вибору цілей і способів діяльності.

Зрілій особистості притаманна, як правило, стійка система ціннісних орієнтацій. Її стійкість передбачає високий ступінь значущості суб’єк- тивної самодетермінації, можливості вільного і свідомого вибору цілей, видів і способів діяльності. Вибір пріоритетного напряму життєвого шляху, основних аспектів самореалізації особистості — це, перш за все, вибір головних життєвих цінностей, серед яких цінності однієї якоїсь групи можуть посідати різне місце — від всепоглинаючої детермінанти до досить несуттєвої орієнтації [1; 3; 15].

Різне положення суб’єкта в системі взаємин з людьми, різні форми і способи діяльності неминуче формують різні, іноді навіть протилеж- но спрямовані системи ціннісних орієнтацій. В середині самої систе- ми цінностей також можуть виникати суперечливі угрупування, через що можуть зумовлювати багато труднощів морального, духовного, а в подальшому і професійного самовизначення. Причиною таких супе- речливих моментів може бути деяка нерозбірливість, несамостійність у виборі цінностей, тобто та чи інша цінність вибирається тому, що вона є привабливою, чи дуже цінується серед навколишніх людей (друзів, учителів, батьків тощо).

У ситуаціях самовизначення підростаюча особистість не лише має можливість вибору, але й поставлена перед необхідністю вироблення й реалізації своєї власної думки, оцінки навколишнього. У подібних ситуаціях особистість, вибираючи, самовизначається, реалізує у прак- тичній діяльності, в спілкуванні, в системі взаємин потенціал своїх ставлень, впливаючи на хід подій, стаючи суб’єктом формування умов свого життя. Оволодіваючи самим процесом самовизначення, свідомо визначаючи свій життєвий шлях, свою життєву та громадянську пози- цію, особистість не лише стає суб’єктом власної життєдіяльності, вона творить себе саму, перебудовує свій внутрішній світ, стає суб’єктом са- морозвитку, самореалізації, самовиховання, проявляючи таким чином свою активність.

Світ цінностей — це, перш за все, світ культури у широкому розумін- ні слова, це сфера духовної діяльності людини, її моральної свідомос- ті, її прихильностей — тих оцінок, в яких відбивається міра духовного багатства людини. Слід зважати, що потреба в життєвих орієнтирах випливає із специфічних умов людського існування, що через цінніс- но-теоретичні уявлення про суспільство і людину, стосунки з ровесни-

ками та дорослими усвідомлюються потреби й інтереси свої та інших, що уявлення про добро і зло здійснюють суттєвий вплив на нашу сві- домість, діяльність. Утопічні і нереальні орієнтири можуть призвести до неприємностей, втрат, як в особистісному, так і в суспільному плані.

В нових соціальних умовах, що змінили тотальну систему програ- мування соціальної поведінки особистості, успіх «особистісного вжи- вання» в житті, як диктує розвиток індивіда в умовах ринкових відно- син, залежить від зовсім нового рівня активності й творчої ініціативи молоді, її громадянської і духовної позиції.

Особистість визначається стосовно конкретних явищ, сфер діяльно- сті, окремих людей і соціальних груп, норм та правил, цінностей і т. ін. Зіставлення себе зі світом у конкретному часі і просторі, погодження чи ні з конкретними історично-суспільними та індивідуальними умовами буття і є життєвим самовизначенням особистості. Розвинена самосві- домість необхідно «доростає» до рівня світоглядного осмислення світу, включаючи в себе світогляд, оскільки самовизначення — це визначення себе в світі, а світогляд в свою чергу обов’язково заломлюється через образ «Я», відбиваючи особисте ставлення людини до світу [11].

У процесі самовизначення особистості можна виокремити три осно- вні етапи: самопізнання, самовиховання і власне самовизначення. Всі зазначені етапи, що одночасно є і складовими громадянського самови- значення, ґрунтуються на процесах самосвідомості. Людина по-справ- жньому стає особистістю, коли у неї вперше виникає поняття «Я». Фор- мування «Я» пов’язане з розвитком свідомості, тобто здатності ідеально відображати навколишню діяльність. Свідомість людини активно й ви- бірково фіксує в ідеальних образах предмети, процеси зовнішнього сві- ту і дозволяє в ході пізнання якоюсь мірою впливати на навколишню дійсність, перетворюючи її. Але, взаємодіючи з зовнішнім середовищем та іншими людьми, людина з необхідністю виокремлює себе як об’єкт, що реально існує, як істоту, що зазнає різних впливів зовнішнього світу, реальність, яку можна й необхідно змінювати згідно з поставленими ці- лями. Таким чином формується важлива складова особистості — її са- мосвідомість, яка віддзеркалює внутрішню сутність людини як суб’єк- та, споглядає себе, духовний світ, оцінює свої можливості, здатності і акти діяльності. Саме явище свідомості і постає як певне синтетичне поняття, що містить низку проявів психічного характеру, від безпосере- днього буття «Я» як феномена екзистенційного до його подальшого пе- реростання у більш складний феномен самоусвідомлення і подальшого імплікування у свідомості властивостей емоційного, рефлексивного та іншого характеру, оскільки усі ці прояви людського життя підлягають

усвідомленню як належні, продуковані людиною і такі, що підлягають її вольовим актам.

Система соціальних потреб та інтересів є ґрунтовною основою ду- ховності особистості. Система соціальних орієнтацій, цінностей — це сукупність цілей, установок, оцінних критеріїв, які об’єктивуються у відповідне надання переваги і реалізації в поведінці потреб суспіль- ства і людини-громадянина. Спрямованість віддзеркалює внутрішнє ставлення особистості до свого статусу, до суспільства, до зовнішнього світу, надає орієнтації активний характер, суб’єктивну мотивованість і особистісний смисл. Через це вона значною мірою визначає духовний аспект соціальної орієнтації людини.

Важливу роль в процесі соціалізації дитини грають взаємини в ко- лективах, в які входить особистість. В ході спілкування з членами ко- лективу відбувається взаємний обмін думками й переживаннями, ідея- ми та інтересами, йде постійний взаємовплив і взаємодія, результатом якого і є духовний розвиток особистості. Емоційна насиченість безпо- середнього спілкування дозволяє йому досить ефективно виконувати функцію соціалізації підростаючого покоління. Як вважає К. А. Абуль- ханова-Славська, спосіб побудови і реалізації себе особистістю, визна- чення нею свого положення в колективі, в житті — це, в першу чергу, з’ясування основних життєвих ставлень. Особистість тільки тоді ви- ступає як суб’єкт, що активно визначає лінію своєї поведінки, коли, не вагаючись, приймає моральні рішення і реалізує їх своїми діями і вчинками [1]. Оскільки головний соціально-психологічний смисл ду- ховності полягає в регуляції людських взаємин, є підстави вважати, що й сам процес її виникнення і розвитку значною мірою детермінується специфікою суб’єкт-суб’єктних взаємодій людей в ході їх спілкування і спільної діяльності.

Дослідники вікових особливостей підліткового і юнацького віку досить одностайно відзначають, що десь близько 12 років у підлітків виникає інтерес до власного внутрішнього світу, далі відбувається по- стійне ускладнення і поглиблення самопізнання, одночасно з’являєть-

ся посилення його диференційованості й узагальненості, що у ранньо- му юнацькому віці (15-16 років) веде до становлення досить стійкого уявлення про себе як цілісну особистість, відмінну від інших людей. Саме на ґрунті такого уявлення про себе в 16-17 років виникає особли- ва особистісна функція — самовизначення. З точки зору самосвідомості суб’єкта вона характеризується усвідомленням себе як члена суспільст- ва і конкретизується в новій суспільно значущій позиції [8].

Підлітковий вік сензитивний до діяльності, у котрій відбувається інтенсивне оволодіння нормами соціального спілкування. Підліток вже намагається вийти за рамки суто учнівських справ у ту сферу, де він може проявити себе, самоствердитись. Підліткам притаманне усві- домлення своїх зростаючих можливостей, прагнення до самостійності, до ствердження себе серед інших, потреба у визнанні з боку дорослих своїх прав. Суттєву роль у цьому процесі відіграє громадська діяль- ність. Участь учнів у ній не тільки забезпечує їх визнання дорослими, але й створює можливості для розширення форм спілкування, що роз- гортаються, набирають особливої ваги в системах «Я та інші люди», «Я і колектив», «Я і суспільство». Завдяки цьому саме суспільна актив- ність зумовлює основні новоутворення підліткового та значною мірою і юнацького віку.

Підлітковий і юнацький вік — початок свідомого пошуку, визнання сенсу життя, напрямків життєтворчості. Спочатку це — неясна мрія, що поступово виростає в уявлення про певну життєву перспективу, май- бутнє самовизначення, життєвий ідеал тощо. Смисложиттєві роздуми (соціальна рефлексія) часто спрямовані у майбутнє, на пізнання свого життєвого призначення, бо саме тут створюються життєві плани, які особистість має намір реалізувати у майбутньому. В юнацькому віці людина багато в чому започатковує свою долю, свій життєвий шлях. Саме тут формуються підвалини подальшого розвитку духовності осо- бистості.

До підліткового віку розвиток самосвідомості здійснювався сти- хійно, переважно без залучення самого суб’єкта в процес його фор- мування. Поряд із збереженням стихійної лінії розвитку в цей період з’являється активність самого суб’єкта у цьому процесі. Самопізнання підлітків, а потім і юнаків, їх ставлення до себе, розвиваючись у процесі спілкування, в ході різних видів діяльності одночасно формує й більш- менш стійку самооцінку. Учень мусить регулювати свою поведінку в системі взаємин з іншими не лише з точки зору відповідності власних вимог до себе. Незадоволеність цими вимогами пов’язана з різними на- пруженими емоційними станами. Вони ж у свою чергу сприяють про-

яву самоактивності особистості, є сигналом до перебудови поведінки. Потреба в самовизначенні, самореалізації є важливою складовою само- активності школяра, детермінантою його поведінки, стимулом до роз- витку морального і духовного [15].

Сформовані особистістю у минулому досвіді взаємодії з дійсністю, ціннісні орієнтації завжди тісно відображають стан її мотиваційно-по- требової сфери, емоційних станів, принципів поведінки. Вони роблять сприймання нею дійсності в кожний момент її буття досить вибірковим, диференційованим, а ставлення до неї — суб’єктивним. Така ж суб’єк- тивність характерна і для її поведінки, оскільки на ній завжди лежить відбиток своєрідності оцінки впливу пов’язаної з цим ситуації.

У ситуаціях самовизначення особистість не лише має можливість вибору, але вона поставлена перед необхідністю вироблення й реаліза- ції своєї власної думки, оцінки навколишнього. В подібних ситуаціях особистість, вибираючи, самовизначається, реалізує в практичній дія- льності, в спілкуванні потенціал своїх ставлень, впливаючи на хід по- дій, стаючи суб’єктом формування умов свого життя.

Оволодіваючи самим процесом самовизначення, свідомо визначаю- чи свій життєвий шлях, свою життєву та громадянську позицію, осо- бистість не лише стає суб’єктом власної життєдіяльності, вона творить себе саму, перебудовує свій внутрішній світ, стає суб’єктом самороз- витку, самореалізації, самовиховання, проявляючи таким чином свою активність.

Сучасні юнаки та дівчата, що входять у доросле життя, відчувають на собі неоднозначний вплив зовнішньої ситуації: змінилися вимоги, які ставить суспільство перед молоддю, а умови сучасного життя кар- динально відрізняються від умов життя 20-30 років тому. Соціально- економічна, політична ситуація в країні нелегка, напружена, що, приро- дньо, позначається і на розвитку моральності й духовності молоді. Са- мосвідомість особистості становить ядро її самовизначення. Здібності людини, заломлюючись крізь призму поставлених нею цілей, знаходять реальний вияв у її активній участі у відповідних видах і формах діяль- ності. Чим більшою мірою визначені особистістю життєві цілі відпові- дають способу її життєдіяльності, тим вищою є ймовірність досягнення бажаного результату і тим більш можливою стає реалізація особистос- ті. При цьому людина самовизначається щодо конкретних явищ, сфер діяльності, окремих людей, соціальних груп і т. ін. — аж до світу зага- лом. Зіставлення себе зі світом, з конкретними суспільно-історичними та індивідуальними умовами буття і є духовною складовою життєвого самовизначення особистості.

2.2.