Descriptio Civitatum et regionum ad Septentrionalem PLAGAM Danubii (ОПИС ГРАДІ. І ЗЕМЕЛЬ НА ПІВНІЧ ВІД ДУНАЮ)

(1) Isti sunt qui propinquiores resident finibus Danaorum quos vocant Nortabtrezi, ubi regio in qua sunt civitates LIII, per duces suos patriae (Ті, які найближче сидять до меж Данських, називаються Нортабтричі; область їх, в якій 53 гради, окремо [управляється] їхніми герцогами).

(2) Uilci, in qua civitates XCV, et regions IIII (Вільці, у яких 95 градів і чотири об­ласті).

(3) Linaa, est populisqui habet civitas VII (Лінони — народ, який має 7 градів).

(4-6) Prope illis resident quos vocant Bethenici, et Smeldingon, et Morizani, qui habent civitates VII (Недалеко від них сидять ті, що називаються Бетеничі, Смельдін- ги і Моричани, які мають 11 градів).

(7) Juxta illos sunt qui vocantur Hehfeldi, qui habent civitates VIII (Поряд з ними сидять ті, які називаються Гефельди і які мають 8 градів).

(8) Juxta illos region quae vocatur Sorbi, in qua regione plures sunt quae habent civitate. L (Поряд з ними розташована область, яка називається Сорби; в області численний народ, який має 50 градів).

(9) Juxta illos sunt quos vocant Talaminzi, qui habent civitates XIII (Поряд з ними ті, які називаються Таламінці і які мають 13 градів).

(10) Beheimare, in qua sunt civitates XV (Бегеймари, у яких 15 градів).

(11) Marharii, habent c ivitates XI (Марари мають 40 градів).

(12) Uulgarii, regio est inmensa et populus multus habent civitates V, eo quod multitude magna ex eis sit et non sit eis opus civitates haberc (Вулгарії, велика область і численний народ мають лише 5 градів, оскільки більшість народу живе поза ними, а отже не має потреби у градах).

(13) Est populus quem vocant Merchanos, ipsi habent civitates XXX (Є народ, який називається Мерехани, у нього 30 градів).

Istae sunt regions quae terminant in finibus nostris (Це області, які межують з на­шими землями).

Istisunt qui juxta istorum fines resident (Ось ті, які живуть поряд з їхніми меж­ами).

(14) Osterabtrezi, in qua civitates plusqua. C sunt (Остабтрезі, які мають більше 100 градів).

(15) Miloxi, in qua civitates LXVII (Мілокси, у яких 67 градів).

(16) Phesnuzi, habent civitates LXX (Феснучі мають 70 градів).

(17) Thadesi, plusquam CC urbes habent (Тадеси мають більше 200 градів).

(18) Glopeani, in qua civitates CCCC, aut co amplius (Глоп'яни, у яких 400 або трохи більше градів).

(19) Zuireani, habent civitates CCCXXV (Журяни [Чуряни?] мають 325 градів).

(20) Busani, habent civitates CCXXXI (Бужани мають 231 град).

(21) Sittici, region inmensa populis et urbibus munitissimis (Сіттичі, область в якій народу і градів без ліку).

(22) Stadici, in qua civitates DXVI (Стадичі, в котрих 516 міст і безліч людей).

(23) Sebbirozi, habent civitates XC (Себбірочі мають 90 градів).

(24) Unlizi, populus multiuse, civitates CCCXVIII (Унличі, численний народ, 318 градів).

(25) Neriuani, habent civitates LXXVIII (Нервяни мають 78 градів).

(26) Attorozi, habent CXLVIII, populus ferocissimus (Атторочі мають 148 [градів], народ найбільш розгнузданий).

(27) Eptaradici, habent civitates CCLXIII (Ептарадичі мають 243 гради).

(28) Uuillerozi, habent civitates CLXXX (Вільєрочі мають 180 градів).

(29) Zabrozi, habent civitates CCXII (Заброчі мають 212 градів).

(30) Znetalici, habent civitates LXXIIII (Знеталичі мають 74 гради).

(31) Aturezani, habent civitates CIIII (Атурезани мають 104 гради).

(32) Chozirozi, habent civitates CCL (Хозирози мають 250 градів).

(33) Lendizi, habent civitates XCVIII (Лендізі мають 98 градів).

(34) Thafnezi, habent civitates CCLVII (Тафнезі мають 257 градів).

(35) Zeriuani, quod tantum est regnum ui ex eo cunctae gentes Sclauorum exortae sint et originem sicut affirmant ducant (Черв'яни, у яких одних є королівство і від яких всі племена слов'ян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід).

(36) Prissani, civitates LXX (Присяни, 70 градів).

(37) Uelunzani, civitates LXX (Велунчани, 70 градів).

(38) Bruzi, plus est undique, quam de Enisa ad Rhenum (Бруси, всюди більше, ніж від Енса до Рейну).

(39) Uuizunbeire (Вічунбейри).

(40) Caziri, civitate. C (Казіри, 100 градів).

(41) Ruzzi (Руси).

(42) Forsderen (Форсдери).

(43) Liudi (Ліуди)

(44) Fresiti (Фрезити).

(45) Serauici (Серавичі).

(46) Lucolane (Луколяни).

(47) Ungare (Унгри)

(48) Vuislane (Вісляни)

(49) Sleenzane, civitates XV (Слензяни, 15 градів).

(50) Lunsizi, civitates XXX (Лужичі, 30 градів).

(51) Dadosesani, civitates XX (Дадосечани, 20 градів).

(52) Milzane, civitates XXX (Мільчани, 30 градів).

(53) Besunzane, civitates II (Безунчани, 2 гради).

(54) Uerizane, civitate. X (Веричани, 10 градів).

(55) Fraganeo, civitates XL (Фрагани, 40 градів).

(56) Lupiglaa, civitates XXX (Лупигляни, 30 градів).

(57) Opolini, civitates ХХ (Ополяни, 20 градів).

(58) Golensizi, civitate. V (Голендзичі, 5 градів).

Ще Г. Ловмяньский розділив пам'ятку на дві частини, віднісши позиції 14-58 до назв, які важко локалізувати. В цій частині пам'ятки, долученій у ході створен­ня другої редакції, на його думку, порядок назв у контексті був довільним^[227]. Таке припущення дає підстави розглядати будь-яю версії без обмежень, незалежно від місця у контексті, а з огляду на фантазію їх авторів^[228]. Користуючись гіпотезою про довільний порядок назв як аксіомою, її прихильники нерідко зловживають патрі­отичними почуттями, намагаючись локалізувати племена на сучасних територіях своїх країн (переважно Польщі або Чехії). Фактично гіпотеза Г. Ловмяньского заве­ла проблему локалізації племен на манівці.

І. Геррман запропонував розглядати перелік племен поза кордонами імперії Каролінгів, керуючись зафіксованими та ймовірними лініями торговельних кому­нікацій, беручи до уваги також можливе дублювання племінних назв^[229]. Цей шлях виглядає більш перспективним при ідентифікації племен.

Цей метод прийняв Б. Томенчук^[230], корегуючи розташування племен вздовж шляхів, запропонованих І. Германом. Однак, якщо прийняти хоча б частково вер­сію О. Назаренка і припустити, що текст Рудольфа чи іншого автора першої час­тини був доповнений в Рейхенау інформацією св. Мефодія і його сподвижників, то більшість торговельних напрямків будуть простягатися не від франкських кордо­нів чи Балтики, а від кордонів моравських. При цьому значна частина пропозицій І. Геррмана та Б. Томенчука виглядатимуть сумнівними.

Загалом, надаючи перевагу методу І. Германа над методом Г. Ловмяньского, локалізацію племен доцільно розглядати блоками, беручи до уваги як торговельні артерії, так і кордони імперії Каролінгів і Великоморавської держави. Не можна також виключати можливе дублювання назв.

Другим важливим моментом є перелік кількості градів. Порівняння свідчень джерела з археологічними пам'ятками на територіях точно локалізованих племен (прикордонних з франкською імперією) показало, що вони ідентичні з бурговими округами, тобто, пам'ятка містить інформацію про внутрішню військово-політичну структуру прикордонних племен^[231]. Зрозуміло, що для більш віддалених областей ці дані не могли бути точними. Але цілком ймовірно, що для цих територій під терміном "civitates" могли називатися не тільки укріплені поселення, а й громади- общини^[232].

Не викликає також сумнівів, що назви племен часто передані з помилками. Од­нак німецькі редактори Баварського Географа передавали ці назви значно ближче до оригіналу ніж автори візантійські, пов'язані обов'язковим наслідуванням анти­чних авторів^[233].

Локалізація перших тринадцяти племен не викликає серйозних суперечок, оскільки йдеться про племена, розташовані вздовж північно-східного кордону Франкської імперії з півночі на південь:

(1) Nortabtrezi. [Північні ободрити, Ободричі].

(2) Uilci [Вільці (лат. Wilti, нім. Wilzi, Wulzi), Велети, Лютичі]: племінне об'єднання полабських слов'ян на схід від ободритів. Ядро цих племен розташову­валося між Варнавою та Одером^[235].

(3) Linaa [Лінони чи ліняни]: Вперше згадані Ейгардом під 808 р. та у Chronicon Moissiaceuse у розповіді про похід Карла, сина імператора Карла Великого, проти них та Смоленців. За П. И. Шафариком — Глиняни^[236]. Плем'я згадується у Адама Бременського та Гельмольда. Локалізується на правому березі Лаби по сусідству з Битинцями і Смоленцями. В фундаційному документі Гавельберзького єпископ­ства імператора Оттон. І (946) згадана провінція Лінагга (Linagga) з градом Потлус- тім (нині Путлітз) над р. Степеніцею. В їх землі був також град Лончин. Плем'я на­лежало до зв'язку ободричів^[237].

(4) Bethenici [Бетеничі, Битинці]: слов'янське плем'я, яке проживало на східно­му березі нижньої Лаби, південніше Глинян і північніше Смоленців. Вперше згада­ні у 811 р. Дослідники вагаються, до якого зв'язку початково належало це плем'я: велетів чи глинян? Ймовірно, пізніше їх поглинули глиняни^[238].

(5) Smeldingon [Смельдінги, Смоленці]: слов'янське плем'я, яке займало тери­торію південніше Битинців. У 808 р. разом з Глинянами пристало до союзу з дан- ським королем Готфрідом і чинило опір наступу Карла, сина імператора франків Карла Великого. У 809 р. проти них виступив союзник франків — ободрицький князь Дрожко, якому з допомогою саксів вдалося здобути їх град Semeldinconnoburg. Піс­ля повторного наступу франків у 811 р. їх землі були сплюндровані, а франки спо­рудили тут замок Abochi. Питання про точну локалізацію смоленців залишається дискусійним^[239].

(6) Morizani [Моричани]: слов'янське племя, яке проживало на правому березі Лаби у її середній течії. В джерелах згадується протягом 937-1114 рр. (Moritsani, Mortsani, Moraciani, Moroszani, Moresctns, Mrocini, Morkeni, Mrozini, Morazena, Morosini, Morozani, Moresini, Mrozani, Morschone)^[240].

(7) Hehfeldi [Гевелери, Гаволяни (Hevelli)]: полабське плем'я, близьке до Лю­тичів. Воно локалізувалося на р. Гавелі. Його столицею був Гавелберг (Havelberg), пізніше Бренна (Бранденбург)^[241].

(8) Sorbi [Сорби, Серби]: одна з головних груп полабських слов'ян. Згадуються в джерелах з 631 р.^[242] до кінця Х ст., коли були остаточно завойовані німцями^[243].

(9) Talaminzi [Таламінці, Делемінці (Doleminci), Доленчани]: Делемінці (глома- чі) — лужицьке плем'я, яке займало землі між р. Каменицею, притокою Мульди, р. Лабою (до Стріли), Ползницею і Крушними горами. Входило в об'єднання сор- бів^[244].

(10) Beheimare [Богемці, Чехи. Богеми (лат. Bohemi, Baiahaeni, Boemani)]: на­зва походить від німецького спотворення назви бойїв (лат. Boii), кельтського пле­мінного етноніму (в перших століттях н. е. бойї займали територію Чехії, пізніше пересунулися в Паннонію, звідки у ІІІ ст. перейшли в пізнішу Ломбардію (від них залишилася назва Болоньї). Ця назва поширилася на чехів^[245].

(11) Marharii [Моравії, Морави]: слов'янські племена, які розселилися в сучас­ній Моравії і далі на схід по Вагу, Нітрі і Гроні й утворили в ІХ ст. Великоморавську державу^[246].

(12) Uulgarii [Болгарії, Болгари]: болгари-тюрки на Балканах в ІХ ст. вже успіш­но асимілювались у слов'янському середовищі, утворивши на Балканах величезну державу^[247].

(13) Merchanos [Мерехани]: ця назва залишається дискусійною. Значна части­на дослідників вважає її дублем назви мораван або їх нітранської частини^[248]. Однак

Леонтій Войтович. Галицько-Волинські етюди ще П. Й. Шафарик звернув увагу на слов'янське плем'я над р. Моравою на заході Балкан. Таку локалізацію племені підтримав І. Герман^[249]. Судячи з тексту пам'ятки, така версія видається правильною.

За І. Геррманом, до другої групи включені племена, розташовані на торговель­ному шляху Бардовик — гирло Одри. В цю групу дослідник включає лише одне плем'я — Osterabtrezi^[250]. Б. Томенчук пропонує племена 14-25 локалізувати вздовж Одерсько-віслянського річкового шляху (Балтійське море — р. Одра — р. Нотець — р. Вісла — р. Західний Буг — р. Серет — р. Дністер - Чорне море)^[251]. Така схема виглядає надуманою і не підтверджується археологічним матеріалом. Одним із відгалужень знаменитого “бурштинового шляху” був маршрут Балтійське море — р. Вісла — р. Західний Буг — р. Дністер (перехід між Західним Бугом та Дністром в районі Пліснеська) — Чорне море. А от шлях по ріці Нотець до Вісли виглядаає цілком самостійним. З Балтики не було сенсу через Одру і Нотець добиратися до Вісли. Тому щодо цієї частини переконливішою виглядає гіпотеза І. Германа, тим більше, що ідентифікація племені (поз. 14) особливих дискусій не викликає.

(14) Osterabtrezi [Східні ободрити]: з цього потужного племінного об'єднання між низинами Лаби (Ельби) та побережжям Балтики виділялося племя ререгів центром якого був Мехлін (Mechlin) (Магнополіс, Мекленбург)^[252].

Третю групу племен І. Герман пов'язує з торговельним шляхом Магдебург — Ребус — Познань — Київ, розташовуючи на цьому шляху племена 15-25^[253]. Існуван­ня такого шляху сумнівне. Розглядаючи обидві версії (І. Германа та Б. Томенчука), варто зробити незначну корекцію: від Магдебургу міг існувати шлях до середньої Одри, звідки по р. Варті і р. Нотець можна було добратися до р. Вісли і головної артерії “бурштинового шляху", який закінчувався на Чорноморському побережжі, але не заходив до Києва. Вздовж цього шляху можна спробувати розмістити пле­мена 15-25.

(15) Miloxi [Мілокси, Мільчани]: тотожність Мілоксів з Мільчанами доволі пе­реконливо обгрунтував ще А. Кралічек^[254]. Мільчани розташовувалися між Лабою і Одрою над верхньою Спревою (тепер Шпре). Головним їхнім градом був Будишин

(тепер Баутцен)^[255]. І. Герман вважає їх тотожними з з племенем Licikaviki (серед­ній Одер і Варта)^[256]. Плем'я Licikaviki згадане тільки Відукіндом у контексті війни польського князя Мєшка І з саксонським намісником Віхманом та Велетами у 963­966 рр. (ця згадка повторена пізніше Тітмаром Мерзебурзьким). Licikaviki були під владою польського князя. Їх локалізацію на середньому Одері та Варті обгрунтував Й. Відаєвич^[257]. Ця версія спокуслива, але з огляду на етимологію назви залишається тільки гіпотетичною. Б. Томенчук помістив їх на правому березі Одри ближче до гирла Варти без будь-яких пояснень, лише згідно з своєю “концепцією шляху” з Балтики через Одру, Варту і Нотець до Вісли^[258]. Цього, звичайно, замало, щоби з такою локалізацією погодитись.

(16) Phesnuzi [Феснучі, Пешнуці?]: назва племені настільки спотворена, що на­вколо цього племені виникло найбільше різних версій щодо його розміщення від Лужиць^[259] до Нижнього Дунаю^[260]. Була спроба навіть ототожнити їх з печенігами^[261] чи бежунчанами^[262]. З цих локалізацій найбільш виваженою виглядає локалізація Є. Кухарського, який розташовував плем'я в Лужицях по сусідству з мільчанами. Це вписується і в контекст назв і в прийняту “шляхову” гіпотезу. По сусідству з мільчанами (правда, над Вартою) розмістив їх і Б. Томенчук^[263].

(17) Thadesi [Тадеси]: локалізація цього племені належить до найбільш диску­сійних. П. Й. Шафарик ототожнював їх з племенем Дзядошан і на підставі ономас- тичних матеріалів локалізував в районі сучасного Галича^[264]. Погоджуючись з ним, А. Кралічек розташовував плем'я на теренах Дзядошан сілезьких, спираючись на джерела, де це плем'я згадується^[265]. За К. Цейссом, це було південнослов'янське плем'я^[266]. За Є. Кухарським, ця плем'я займало південні схили Судетів і Західних Бескидів^[267]. Ряд дослідників пов'язують це плем'я з р. Досса, притокою Гавелі й ото­тожнюють з локалізованим тут племенем Дошан, яке хроніст Адам Бременський згадав як Doxani. З інших джерел Х ст. відома область Dassia чи Desseri, яка ло- калізуєтся над верхньою Гавелою^[268]. Така схема вписується і в структуру контексту назв (поруч з мільчанами та феснучі). Противники такої локалізації крім зауважень щодо невеликих розмірів території, яку займали Дошани (на цій території не мож- на розташувати 200 градів), критикували версію з позицій топоономастики^[269]. Щодо кількості градів чи, можливо, общин, то для більш віддалених від кордонів франк­ської держави регіонів ці цифри не треба абсолютизувати. Аргументація топоо- номастична без опирання на інші джерела завжди залишає проблему відкритою. Б. Томенчук розташував їх на березі р. Нотець згідно зі своїм баченням шляхів^[270]. Заслуговує на увагу гіпотеза І. Германа, який запропонував вважати Thadesi варіан­том назви Thafnezi^[271]. Повернемося до цієї гіпотези при розгляді племені (34), однак з усіх запропонованих гіпотез найбільш обгрунтованою всеж виглядає ототожнен­ня Thadesi з Дошанами.

(18) Glopeani [Глоп'яни]:. Більшість дослідників вважає їх Гоплянами, тобто племенем, яке населяло околиці оз. Гопло або всі пізніші Куяви з Хелмінською зем­лею. Судячи з кількості градів, це було одне з найпотужніших племен регіону^[272].

Виглядає так, що племена (15-17) розміщалися на відтинку шляху між Лабою та Одрою, можливо, частково охоплюючи і басейн Варти. Плем'я (18) було розта­шоване на середній Віслі нижче впадіння Західного Бугу.

Племена 19-25 розміщалися вздовж головної артерії “бурштинового шляху”: Вісла — Західний Буг — Дністер.

(19) Zuireani [Журяни чи Чуряни?, Черв'яни]: ще одне загадкове плем'я, яке до­слідники відносять переважно до племен, які неможливо локалізувати. Б. Томенчук розташував їх у нижній течії Західного Бугу^[273]. З огляду як мови, так і розташування племені в контексті порядку назв “Баварського Географа", найбільш обгрунтова­ною виглядає гіпотеза І. Германа, згідно з якою Zuireani (19) є дублетом Zeriuani (35)^[274]. Правомірність цієї гіпотези проаналізуємо при розгляді племені (35).

(20) Busani [Бужани]: Крім Г. Пашкевича, який вважав Бужан польським плем'ям^[275], всі дослідники сходяться на ому, що “Баварський Географ" згадав волин­ське плем'я Бужан. Локалізація Бужан у верхів'ях Бугу, де знаходився їх головний град Бужеск, підтверджується також літописними звістками і значною кількістю археологічних матеріалів^[276].

(21) Sittici [Сіттичі, Житичі]: також належать до неідентифікованих племен. Іс­нуючі версії локалізації від Житомира^[277] до Боснії^[278] є звичайними верифікаціями. Певну мотивацію мала спроба С. Закшевського пов'язати їх з р. Жітавою, прито­кою Нітри^[279]. Як житиців їх розміщають також у районі гирла Заале при Лабі^[280]. Всі ці локалізації ніяк не пов'язані з контекстом назв у “Баварському Географі”. Тому найбільш прийнятною виглядає версія І. Германа^[281], підтримана Б. Томенчуком^[282]. Обидва розмістили їх на схід від бужан по Дністру. Хорватські землі на лівобереж­жі верхньої і середньої течії Дністра, де пізніше сформувалося Стольське князівство, зруйноване під час походу київського князя Володимира Святославича у 981 р., а потім виникло Звенигородське князівство, були густо заселеним у VII-IX ст. маси­вом, який цілком можу бути “областю в якій народу і градів без числа". Це плем'я житичів входило до масиву карпатських хорватів^[283]. Можливо, пізніше, вже в про­цесі розпаду цього зв'язку воно ввійшло до складу Теребовельського князівства і від нього перейняло назву требовляни^[284].

(22) Stadici [Стадичі]: так само представлені численними верифікаціями від Русі^[285] до серединної Боснії^[286]. Дослідники також відшукали с. Стадіце над р. Білі- ною^[287] та Стадінгію над нижнім Везером^[288]. Зрозуміло, що всі ці версії є звичайними верифікаціями. Тому знову найбільш обгрунтованою виглядає версія І. Германа^[289], підтримана Б. Томенчуком^[290], які розмістили це плем'я у Придністров'ї. Це плем'я, якому “Баварський Географ" нарахував аж 516 міст, цілком могло проживати на густо заселеній в той період території пізнішого Теребовельського князівства^[291]. Самі назви Житичі та Стадичі цілком підходять для землеробсько-скотарського ха­рактеру занять тутешнього населення (годівля худоби тут завжди займала помітне місце в господарстві).

(23) Sebbirozi [Себбірочі, Шеббіроси]: третє в цій шерензі назв плем'я з надзви­чайно широкою локалізацією — від р. Себіри і оз. Сабро на Русі^[292] знову до серед­инної Боснії^[293]. Їх намагалися ототожнити з Сіверянами^[294] або з Сіверою в Болгарії^[295], з саксонськими Нордальбінгами^[296]. Однак жоден з цих варіантів не можна визнати переконливим. За І. Германом, себбірочі розташовувалися на середньому Дністрі^[297]. Б. Томенчук змістив їх південніше нинішньої Буковини^[298]. Найімовірніше, це густо- заселений масив на правобережжі Дністра в галицькій частині території карпат­ських хорватів. Сама назва надто спотворена для спроб розшифрувати її.

(24) Unlizi [Унличі, Уличі]: якщо відкинути фантастичні варіації (Іульзен біля Ганноверу чи Ванзлов в Хорватії або на о. Узнам біля берегів Польщі), всі дослід­ники пов'язують локалізацію племені з літописними уличами^[299]. Етнонім "уличі" виводять від "угличі", а останнє від "угла" — "кут" (місцевість між гирлами Дністра та Дунаю, яка називається Буджак, що по-тюркськи означає "кут" і, зрештою, так виглядає)^[300]. Однак уличі локалізуються переважно у верхів'ях та середній течії Пів­денного Бугу до Дністра^[301], причому первинні осади знаходилися на Дністрі, пів­денніше впадіння Лядови, а Побужжя було заселене в ході пізнішої колонізації^[302].

(25) Neriuani [Нерв'яни, Нерви]: також належать до племен, чия локаліза­ція спірна. І. Герман розмістив їх на Правобережжі Дніпра, південніше древлян і північніше уличів, виходячи зі свого варіанту шляху, який, на його думку, мав за­кінчуватися в Києві^[303]. З тих самих засад Б. Томенчук розмістив їх біля гирла Дні- стра^[304]. Дослідники ототожнювали нерв'ян з древлянами^[305], зв'язували з ріками на Нер-, Нур- і т. д. або розміщали аж у Боснії^[306] чи просто вважали дрібним західнослов'янським плем'ям незнаної локалізації^[307]. Заслуговує на увагу думка Л. Нідерле, який ототожнював їх з неврами^[308]. Неври згадані Геродотом у зв'язку з походом Дарія проти скіфів ще у 512 р. до н. е. Частина дослідників ототожнює їх з ранніми протослов'янами^[309]. Їх осади розміщаються археологами південніше племен висоцької та чорноліської культур чотирма близькими між собою района­ми: києво-черкаський район (тясминська, канівська і київська групи), східноподіль- ський (по середній течії Південного Бугу у Вінницькій області), західноподільський (у сучасних Тернопільській, Чернівецькій та Хмельницькій областях) і волинський (північ Хмельницької області і частина Житомирської та Рівненської областей). Найбільш заселеними були перші два регіони^[310]. Виглядає фантастичним, якби дійсно якась частина давнього населення, яке вціліло на первинних оселях при всіх трансформаціях і міграціях протягом мало не півтори тисячі років (16.05.451 р. в битві на Каталаунських полях в різноплемінній армії Аттіли, за свідченням Аполі- нарія Сідонія, були Neurees поряд з Bastarna^[311]), зберегла свою навню назву — не- ври. В такому випадку ця невелика група мала б розташовуватися поблизу уличів в верхів'ях Південного Бугу.

Найбільш заплутаним і складним для локалізації є блок назв (26-32). Гіпотеза І. Германа стосовно їх розміщення “у зворотньому порядку” вздовж шляху: гирло Дунаю — Дністер — Вісла — Балтика^[312] підправлена Б. Томенчуком: Чорне море — р. Дунай — р. Серет Карпатський — р. Прут — р. Дністер — р. Сян — р. Вісла — Балтійське море^[313], виглядає нелогічною, надуманою конструкцією, особливо з огляду на наявність позиції (32), яку більшість пов'язують з хазарами.

(26) Attorozi [Атторочі, Аттороси]: локалізація цього племені залишається неясною. Верифікація дослідників поміщала їх від Помор'я до Турова на Русі^[314]. П. Й. Шафарик бачив у них літописних тиверців^[315], що добре вписується в порядок назв після уличів та нерв'ян (нервів). Цю локалізацію приймали В. Сєдов^[316] та інші дослідники. Прийнявши тотожність атторосів з тиверцями, треба віднести пози­цію (26) до третьої групи (торговельного шляху).

А. Кралічек^[317], А. Брюкнер^[318], Г. Ловмяньский^[319] взагалі вважали, що ця назва, подібно до дальшої номенклатури назв, які закінчуюються на rozi є містифікаціями (вигаданими штучними конструкціями). Потреби в подібній містифікації не було за жодних умов виникнення самого документу. Простежити вірогідність їх гіпотези практично немоливо.

Крім того дублетом Attorozi можна вважати Aturezani^[320].

(27) Eptaradici [Ептарадичі]: з усіх верифікацій найповажніше виглядає версія А. Кралічека, який в цій назві вбачав поєднання грецького επτd з слов'янським ро­дичі, тобто “сім родів” Феофана — слов'янських племен в Мезії за Дунаєм в часи болгарської міграції^[321]. Ця версія також вписується в порядок назв "Баварського Географа”, даючи підстави прилучити позицію (27) до третьої групи (торговельно­го шляху).

(28) Uuillerozi [Вільєрочі, Вілероси]: також викликали цілу низку фантастич­них верифікацій (над р. Булерою в Литві як Булерці, біля оз. Сюссер-Сее на захід від Гале, дублет велетів і т. д.)^{[322] [323]. У порядок назв "Баварського Географа” вписується тільки версія А. Кралічека, який вважав їх одним з наддунайських болгарських пле- _мен122_.}

(29) Zabrozi [Заброчі, Саброси] та (30) Znetalici [Знеталичі] взагалі представлені лише фантастичними версіями. Якщо взяти до уваги розташування цих племен по­руч з тиверцями та можливою локалізацією племен 27-28 як придунайських бол­гарських племен, то можна запропонувати локалізацію племен 29-30 у межиріччі Пруту і Серету. Це могли бути дако-романські племена. Заброчі (Заброси, Сабро- си) могло бути спотворенням назви Сабоків. Це плем'я, вперше згадане Птолеме- єм, традиційно розміщають у Дакії, на користь дакійської приналежності свідчить і назва племені. У ІІ ст. за Марка Аврелія і Коммода Сабоки тривожили римські кордони, далі під впливом кельтів і римлян мігрували на північ. Їх розташовують навіть біля витоків Вісли та берегів Сяну^[324]. Проблема ця гіпотетична. Не можна ви­ключати, що основна маса сабоків відійшла на південь в межиріччя Серету і Пруту, а може, навіть Пруту і Дністра.

(31) Aturezani [Атурезани, Тиверці]: всі локалізації (над р. Тур'я на Волині, між Карпатами і Дунаєм чи біля надлабського Турітца поблизу Магдебургу)^[325], крім гі­потези П. Ю. Шафарика, який вважав їх тотожними з тиверцями^[326], є малоймовір­ними.

(32) Chozirozi [Хозирози, Хозари, Хазари]: також відносяться до неідентифіко- ваних назв^[327]. З хазарами їх першим пов'язав П. Ю. Шафарик^[328]. З усіх існуючих версій (в Угорщині, в Тюрінгії і т. д), ця версія найбільш обгрунтована.

Підсумовуючи локалізацію групи племен 26-32, можна стверджувати, що ця група є продовженням попередньої групи, пов'язаної з основною артерією “бурш­тинового шляху”. Ця група включає тиверців (26 та 31), болгарські придунайські (27, 28) і дако-романські племена в межиріччі Пруту і Серету (29, 30) та хазар (32). Розташування останніх інформатори докладно не уявляли, але знали, що вони роз­селені десь далі за тиверцями.

Наступна група племен 33-38, серед яких згадуються лендзяни, волиняни і пруси, пов'язана з відгалуженням знаменитого “бурштинового шляху" від кордо­нів Великоморавської держави до берегів Балтики. Саме ця, доволі точна й об'ємна інформація, могла бути отримана від св. Мефодія та його оточення

(33) Lendizi [Лендізі, Лендзяни]: Старша генерація польських істориків, вико­ристовуючи фрагмент трактату візантійського василевса Костянтина Багрянород­ного “Про управління імперією", де повідомлялося, що плем'я Lеnzenionoi плати­ло данину Києву в часи регенства Ольги, намагалися посунути мєжі лендзян мало не під Київ. Врешті не встояв навіть Г. Ловмяньский. Він відмовився від попередніх поглядів і поширив кордони лендзян до Бугу та Стиру на Волині^[329]. Ці тенденції мають місце і сьогодні. Межі лендзян на півдні і на сході пересуваються до верхів'їв Дністра і Стиру^[330] та далі, а для обгрунтування цієї тези залучаються переважно ономастичні матеріали, причому навіть такі назви, як Белз, Белзець чи Тисмени- ця беззастережно відносять до західнослов'янських, тобто польських^[331]. Немає по­важних підстав відмовлятися від локалізації лендзян у Сандомирсько-Люблінській землі. У середині Х ст. це плем'я могло утримувати верхів'я Прип'яті і певний час брати участь у дніпровській торгівлі з Візантією. Можливо, бужани, волиняни чи інші волинські племінні князівства перебували у той період під їх гегемонією. Як учасники дніпровської торгівлі, вони могли сплачувати якусь частку Києву. Через це Костянтин VII і відносив їх до данників Києва. О. Головко з цього приводу писав про певну групу лендзян, яка мешкала у верхів'ях західних витоків Дніпра (віро­гідно на території сучасної Білорусії), але водночас не була якимсь значним етніч­ним формуванням і згодлом повністю асимілювалася східнослов'янським населен- ням^[332]. Південні кордони лендзян дотикали Угорщини, але це не означає, що вони доходили до Карпат. Знахідка цілого угорського кладовища Х ст. у Перемишлі свідчить про те, що угорські впливи у цьому регіоні могли сягати Сандомирсько- Люблінської землі. Зрештою, етимологія угорської назви поляків — Iengyel від лендзян — не вимагає наявності безпосередніх кордонів. Вистачало контактів через Перемишль, який тоді був хорватським центром^[333]. Назва його походить від Пше- мисла — імені хорватського або моравського князя (у період гегемонії Великої Мо­равії тут міг сидіти моравський династ). Після розгрому Великої Моравії хорватськї князівства стали об'єктом боротьби між Чехією, Угорщиною i Польщею. Польща в той час переживала період формування. В орбіту держави Мєшка I ввійшли лен- дзяни, а також, можливо, на короткий час, Червен і Перемишль, котрий перед цим перебував у сфері угорського впливу. У 981 р. Володимир Святославич приєднав ці землі до Києва. Якщо б ці землі були етнічними територіями лендзян, то за них неминуче почалась би тривала боротьба. Але цього не трапилось, бо ці землі були хорватськими. У Х ст. лендзяни знаходилися біля великоморавських кордонів.

(34) Thafnezi [Тафнезі, Тафнечі, Таняни]: П. Я. Шафарик та Л. Нідерле вважали, що Thafnezi — це плем'я, яке жило на р. Танві, правій притоці Сяну^[334]. За даними “Географа Баварського” на їх території було 257 градів. Басейн ріки Танви бідний на археологічні знахідки, що викликало застереження дослідників. Однак практично на жодній з територій племен, перелічених “Географом Баварським" у групі 14-58, не вдалося відшукати відповідної кількості градів. Імовірно, інформація стосується приблизної кількості громад-общин^[335]. Інші варіанти локалізації племені Thafnezi (поморські, дравські, верхньодунайські) слабо аргументовані, вони базуються на співзвучності назв без пов'язання з їх етимологією, археологічним матеріалом і по­рядком назв у “Баварського Географа"^[336]. Є. Кухарський розмістив танян на південь від лендзян і на північ від Карпат^[337], що, по суті, не заперечує версії Шафарика- Нідерле. Гіпотеза І. Геррмана стосовно тотожності Thafnezi і Thadesi може бути принятною лише у випадку, якщо припустити, що редактор “Баварського Геогра­фа" помилково розмістив Thadesi перед Glopeani [Глоп'янами], тоді як їх потрібно було поставити перед Zuireani [Черв'янами].

(35) Zeriuani [Черв'яни]: Існує версія їх ідентифікації навіть як чернігівських сі­верян. Найбільшого визнання здобула здогадка Тадеуша Левицького, згідно з якою Zeriuani — серби, тобто нинішні лужицькі серби. Т. Левицький виходив з порядку назв у контексті пам'ятки: Lendizi — Thafnezi — Zeriuani — Prissani — Velunzani. Оскільки Lendizi — це лендзяни, локалізовані в Сандомирській землі, а на думку польського історика Prissani i Velunzani — спотворені назви поморських племен пуржичан і велинян, то Zeriuani-Сорби були розміщені між середньою Віслою та

нижньою Нотецією^[338]. Вже Г. Ловмяньский помітив непевність такої локалізації^[339]. З'явився ще цілий ряд версій локалiзації цього плємєні від Помор'я майже не до гирла Дунаю, але жодна з них не була переконливою.

Іван Крип'якевич пропонував "Zeriuani" читати як "черв'яни", тобто плем'я, пов'язане з градами червенськими найдавніших літописів. Племінна назва черв'ян збереглася в Іпатіївському зведенні, а також відбита у топонімі Червняни (Черляни, нині у Городоцькому р-ні Львівської обл.)^[340]. Це в'яжеться і з контекстом, де сказа­но, що плем'я складало велику "державу, що з неї, як кажуть, походять всі люди слов'янські" [у перекладі О. Назаренка: "королівство настільке [велике], що з нього, походять всі слов'янські народи і ведуть, за їх словами, [свій] початок", що також цілком коректно: "regnum" як "королівство"^[341].]. Звідси і назви Червен та Червен- ські гради, інформацію про яких зберегли найдавніші літописи^[342]. З черв'янами ототожнювали етнонім "zeriuam" Й. Відаєвич^[343] та Т. Лер-Сплавіньский, (вважа­ючи це плем'я польським)^[344]. Легко пояснити і етимологію назви у німецькому спотворенні: Zeriuam = Czermarn = Czerwem = Черв'яни. Крім того цей варіант най­краще вписується в порядок назв "Баварського Географа": Lendjzj — Thafnezi — Zeriuam — Prissam — Velunzam^[345]. Б. Томенчук розташував їх у Вісло-Бузькому ба­сейні^[346], але для цього йому довелося "перемістити" волинян аж за гирло Західного Бугу, для чого немає жодних підстав. За І. Геррманом Zeriuam — це носії культури Луки Райковецької, яку В. Сєдов ототожнює з дулібами^[347], але ця локалізація нічим не мотивована. Водночас гіпотеза І. Геррмана, за якою Zeriuam є дублетом Zmream, заперечень не викликає.

(36) Prissani [Пріссані, Присянці]: М. Карамзін^[348], Й. Добровський^[349] і А. Кралі- чек^[350] відстоювали тотожність Prissani = Brzezani. А. Крисінський висунув варiант: Prissani = Brissani, згадані Гельмольдом над нижньою Гавелою^[351]. В. Войцеховський, Р. Кернсновський, Г. Ловмяньський та інші історики прив'язували це плем'я до по­морських Пуржич^[352]. Існують ще локалізації плємєні в районі Пружан в Білорусі чи Прізрена на Балканах. Всі вони змушують сильно "вивертати" назву джерела, залежно від бажань дослідника. Вони не беруть до уваги ні етимології назви, ні наявності археологічних пам'яток відповідної епохи і не вписуються в контекст назв "Баварського Географа".

Виходячи з локалізації сусідніх племен в контексті пам'ятки, можна вважати, що це Присяни (Пріссані, Присянці), тобто плем'я, що живе на р. Сян (спотворена назва від Zlasani з Празького привілею 1086 р. — засяни (засянці), позаяк форми присянці, прикарпатці і т. д. характерні для пізнійшого часу). За даними "Бавар­ського Географа", у них було 70 громад. В районі Перемишля-Сянока було майже стільки ж городищ^[353]. Центром землі присян був Перемишль, який у ІХ ст. вже іс­нував^[354].

(37) Uelunzani [Велунчани, Волиняни]: Польські історики досі намагаються пов'язувати волинян з поморським містом Велин. Навіть відомості відомого араб­ського історика Абу-л-Хасана Алі ал-Масуді (947) про державу Валиняна та її коро­ля Маджака польські історики, а за ними і деякі сучасні російські історики, схиль­ні відносити до поморського Волина. Ал-Масуді черпав інформацію про східних слов'ян від ал-Джармі, який визволився з візантійського полону у вересні 845 р., та Харуна ібн Яхья, який визволився з візантійського полону бл. 900 р. їх інформація відноситься до 40-80-х років ІХ ст. Як справедливо зауважив А. Новосельцев, у ІХ ст. Волина у Помор'ї не існувало. Зрештою, про Помор'я у Візантії тоді нічого і не знали^[355]. Волиняни — не гіпотетичне плем'я з околиць поморського міста Велинь, а з Волині, де волиняни засвідчені літописами, іншими писемними пам'ятками і топонімами.

(38) Bruzi [Бруси, Пруси]: тотожність Bruzi і Пруси не викликає застережень^[356]. Ятвяги, які були найпівденнішим з прусських племен, хоронили своїх покійників під кам'яними курганами, ареал яких розпочинається у верхів'ях Шари і Німа- на^[357].

Важко визначитися, куди віднести плем'я (39) — виходячи з варіантів його локалізації воно могло відноситися як до попередньої, так і до наступної групи. І. Герман виділив племена 40-46 в групу племен, розташованих уздовж шляху: Саркел — Київ — Візантія^[358]. Уточнення Б. Томенчука (Балтійське море — Ладо­га — р. Волга — р. Десна — р. Дніпро — Чорне море)^[359] не може бути прийнятним. Інформатори “Баварського Географа” не могли знати цього “варязького” шляху та ще й в ІХ ст. Якщо їм був відомий щлях до Хазарії, то, звичайно через Саркел до Києва. Шлях з Булгара на середній Волзі сформувався вже у Х ст., коли після при­йняття мусульманства волзькими булгарами через цей регіон пішла мусульман­ська торгівля в обхід гирла Волги, яке залишилося під контролем хазарів. А в ІХ ст. зв'язок з Хазарією проходив через Дон, у верхів'ях якого перебували цілі слов'янські масиви^[360].

(39) Uuizunbeire [Вічунбейри]: також зібрали низку фантастичних локаліза­цій (Vidivarii Йордана, Beormas Орозія, Biarmi короля Альфреда і скандинавських джерел, пермяки або карели, булгари білі або чорні)^[361]. З огляду на розташування поблизу прусів заслуговує на увагу варіант локалізації в р-ні Візни над Нарвою^[362]. Ця локалізація найкраще мотивована і з огляду назви (uuizun — візна, bei — при, коло, біля), спотвореної в німецькій передачі. Варіант Б. Томенчука “біла весь”^[363] з лінгвістичного боку не обгрунтований. Доводиться константувати, що плем'я 39 належить скоріше до попередньої групи і може бути локалізованим в р-ні Візни над Нарвою.

Племена 40-47 лежали на шляху з Хазарії через Київ до Чорного моря і Візан­тії.

(40) Caziri [Казіри, Хазари]: ототожнення caziri з хазарами заперечень не ви­кликає^[364].

(41) Ruzzi [Руси]: тотожність ruzzi з русами заперечень не викликає^[365]. Зрозу­міло, що Русь і руси — це дніпровський київський каганат, який недавно виник піс­ля звільнення полян від зверхності хазарів^[366].

(42) Forsderen [Форсдери] та (43) Liudi [Ліуди, Люди?]: За І. Лелевелем та П. Шафариком — (42) і (43) назви різних фінських племен, що приймав С. Закршев- ський^[367]. За К. Цейссом, це одна назва: "Forst" — "ліс", "Liudi" — "люди", тобто “лісові люди" або "древляни"^[368]. В. фон Кельтш локалізував їх над дніпровськими порогами, виводячи назву від скандинавського "fors" — "водопад" та від готських Тервінгів (Therwingi)^[369]. Б. Горак та Д. Травнічек розміщали їх у Криму^[370]. Об'єднав ці назви в одну також І. Геррман. За його версією, "Forsderen Liudi" — "Erste Leute", "Vorderste Leute" чи "Fuhrendes Volk" — "перші, керівні люди"^[371]. Тобто, в такий спосіб підкреслена зверхність русів у придніпровському об'єднанні — Київському каганаті. Ця версія доволі переконлива, хоча гіпотеза К. Цейсса більш мотивована з лінгвістичного боку і також не суперечить розташуванню племен. Я схиляюся до того, що більшу рацію мав К. Цейсс.

(44) Fresiti [Фрезити]: Від Fresi^[372]. Плем'я роташовували в Новгородській землі. П. Я. Шафарик вагався: відносити їх до слов'ян чи фінів^[373]. С. Закршевський роз­ташовував їх серед Весі, звертаючи увагу на можливу тотожність Fresiti = Wariazi, Waregowie. Він також припускав тотожність Фрезитів і Кривичів^[374]. Б. Горак та Д. Травнічек вважали їх кримськими Фризами, як відлам Готів^[375]. Більш перекон­ливою виглядає гіпотеза І. Геррмана, за якою Fresiti (від Freigesessenen, Freisassen) позначають людей, що живуть на власній землі, тобто вільних людей^[376]. Така назва німецького редактора для далеких полян цілком логічна. Єпископ Пруденцій за­фіксував у Бертинських Анналах (Annales Bertiniani) прибуття 18.05.839 р. в Інгель- гейм біля Майнця посольства візантійського василевса Феофіла. З цим посольством поверталося на батьківщину і посольство кагана Русі, яке через протидію ворогів не могло скористатися старим чорноморським шляхом. Поява кагана Русі є свідчен­ням звільнення полян від хазарської залежності, що стало відомо при дворі франк­ського імператора^[377].

(45) Serauici [Серавичі]: також вистачає різноманітних версій щодо їх локаліза­ції (р. Зерев, притока Ужа на Волині^[378]; околиці Zar між Бобром і Нейсе Лужиць­кою^[379]; як Letauici тотожні з литовцями або латишами^[380]; на р. Сєріці в ізборській землі^[381]; на р. Іжорі^[382]). З цього ряду можна виділити версії К. Цейсса^[383] та Л. Нідер­ле^[384], які ототожнювали Serauici з Сіверянами, що, з огляду на розміщення племені в контексті назв, виглядає більш мотивованим.

(46) Lucolane [Луколяни, Лучани]: розміщалися від району чеського відла- му лучан в середній течії Огри^[385] на захід від чехів до Лукомор'я в гирлі Дніпра^[386]. І. Геррман розмістив їх на півдні в межиріччі Південного Бугу та Дністра^[387], Б. Томен- чук — в нижній течії Дніпра^[388]. Керуючись розташуванням племені в контексті назв, луколян можна розмістити на середньому Дніпрі південніше полян-фрезитів.

(47) Ungare [Унгри, Угри, Угорці]: ідентифікація ungare з угорцями не викликає сумнівів. Зрозуміло, що у середині ІХ ст. угорці ще перебували десь поблизу чор­номорського побережжя в степах між нижніми течіями Дніпра, Південного Бугу та Дністра. Бл. 839 р. угорські загони як союзники болгар з'явилися на Дунаї^[389].

Племена 48-58 І. Геррман розмістив вздовж торгового шляху Краків — Баут­цен — Ерфурт — Прага — Краків^[390]. Напевно, вартує погодитися з пропонованим Б. Томенчуком уточненням цього шляху як головного центрально-європейського шляху, який зв'язував три річкові системи Віслу — Одру — Ельбу з Дунаєм^[391].

(48) Vuislane [Вісляни]: не виникає сумнівів щодо локалізації Віслян (Верхня Вісла з притоками Ніда, Нідиця, Камінна, Дунаєць, Раба, Скава, нижній і середній Віслок, нижній Сян)^[392].

(49) Sleenzane [Слензяни]: етимологія назви виводиться від р. Сленза (Slcza), яка тепер носить назву Логе (Lohe), та гори Слез (Slez, тепер Sobotne). Це лехітське плем'я добре локалізується на верхній Одрі^[393].

(50) Lunsizi [Лужичі, Лужиці (Lusici, Lunsizi), Лужичани]: також добре знане плем'я, яке локалізується північніше мільчан у пізнішій області Нижні Лужиці. Лу­жичани входили до об'єднання сорбів^[394].

(51) Dadosesani [Дадосечани, Дзядошани, Дядошани]: відомі з різних джерел, локалізуються в Нижній Сілезії між нижнім Бобром та Одрою^[395].

(52) Milzane [Мільчани]: також добре відоме одне з сербо-лужицьких племен, осади якого локалізуються на захід від Гвізди і Лаби в пізніших Верхніх Лужи- цях^[396].

(53) Besunzane [Безунчани, Бежунчани]: назва, ймовірно, походить від місце­вості Бежунець, Бежунь^[397]. Точна локалізація цього сербо-лужицького племені за­лишається дискусійною^[398].

(54) Uerizane [Веричани]: навколо локолізації цього невеликого племені та­кож триває дискусія (його пов'язують з р. Спревою, пропонують називати Wkrzani або вважають одним із дрібних чеських племен^[399]). Заслуговують на увагу вер­сії, які пов'язують їх з серадзянами^[400] або з р. Вартою (Wierczanie — Wirczanie — Вірчани)^[401].

(55) Fraganeo [Фрагани]: За П. Й. Шафариком — Fergunna (Hercynia silva, тобто збірна назва смуги гір і лісу від витоків Дунаю до Карпат, скоріше Крушні гори^[402]). Fergunia, готське fairguni — гора, взгір'я. За К. Цейссом, Прагани, Пражани, тоб­то жителі празької округи^[403]. Цю ідею підтримували В. Новотни^[404], В. Халупецкі^[405], В. Ванєчек^[406]. За В. фон Кельтшем, Frawengo (від Maegdhaland короля Альфреда) у південно-західній Великопольщі^[407]. За А. Кралічеком, тотожні Амазонкам Ібрагі- ма ібн Якуба^[408]. С. Закшевський розміщав їх у краківській землі^[409]. Цю версію під­тримав Б. Горак, ототожнивши їх з Варягами (Waregomi), які жили в Краківській землі^[410]. З цих версій найбільш мотивованою виглядає версія П. Й. Шафарика — крушняни чи горяни.

(56) Lupiglaa [Лупигляни, Глупчиці]: плем'я локалізували над р. Луп'я, в райо­ні Єглави на Мораві, в Землі Любуській або Чехії, пропонували розшифрування на­зви як "Glupie glowy" — “дурні голови”^[411]. Найбільші обгрунтована локалізація — місцевість Глупчиці у Верхній Сілезії в басейні рік Одра, Особлонга і Страдуні^[412].

(57) Opolini [Ополяни]: легко локалізуються у верхній течії Одри в районі Опо- ля^[413].

(58) Golensizi [Голендзичі Голендзичі, Голендзяни, Голеншичі]: плем'я локалі­зується в районі Олави на кордоні Польщі і Чехії^[414].

Таким чином, підсумовуючи огляд локалізації слов'янських племен за "Бавар­ським географом", можна стверджувати наступне:

— вздовж східних кордонів імперії франків з півночі на південь точно локалізу­ються 13 племен: Північні ободричі, Велети (Лютичі), Глиняни, Бетинці, Смоленці, Моричани, Гаволяни, Сорби-Серби, Делемінці, Богемці-Чехи, Морави, Болгари, Мерехани;

— вздовж одерського шляху: Східні ободричі;

— вздовж шляху між Лабою, Одрою та Віслою: Мільчани, Пешнуці [?], Доша- ни, Глоп'яни.

— вздовж основної артерії “бурштинового шляху”: Черв'яни, Бужани, Житичі, Стадичі, Шеббіроси [?], Уличі, Нерв'яни, Тиверці (двічі), придунайські болгари (Еп- тарадичі, Вілероси), дако-романці (Саброси?, Знеталичі?), Хазари.

— вздовж другого відгалуження “бурштинового шляху": Лендзяни, Таняни, Черв'яни, Присяни, Волиняни, Пруси, Візняни [?].

— вздовж шляху з Хазарії через Київ до Чорного моря: Хазари, Руси, Древляни, Поляни, Сіверяни, Луколяни, Угри.

— вздовж шляху Вісла — Одер — Ельба: Вісляни, Слензяни, Лужичани, Дядо- шани, Мільчани, Бежунчани, Веричани, Крушняни чи Горяни, Глупчиці, Ополяни, Голендзяни.

Зрозуміло, що локалізація частини племен з груп 14-58 залишається дискусій­ною.