<<
>>

Король Юрій Львович: родич і союзник.

Коротке правління короля Юрія Львовича ще не знайшло відповідного дослідження[1990] [1991]. За жит­тя батька Юрій Львович був його найближчим соратником.

Тримаючи Белзьке, а потім і Холмське князівства, він трудився у спільних інтер­есах. У 1287 р. Юрій одружився вдруге з Євфимією, дочкою куявського князя Казимира Конрадовича, сестрою Владислава Локєтка[1992]. Напев­но під впливом своєї дружини Євфимії Юрій Львович вважав одним з головних напрямків своєї політики зближення з польськими князями.

В інтересах брата дружини Владислава Локєтка у 1300 р. Юрій Львович здійснив похід аж під Краків[1993]. Десь тоді була видана за до- бжинського князя Земовита сестра Юрія — Анастасія[1994]. Бл. 1301 р. була видана за сохачевського і черського князя Тройдена Болеславича дочка Юрія — Марія[1995]. їх син Болеслав-Юрій пізніше успадкував га­лицький престол у 1323 р.

Чеський король Вацлав II отримав впевнену перемогу над Вла­диславом Локєтком і добився свого визнання сюзереном Польщі. Владислав Локєток втік у Галицько-Волинське королівство[1996]. У 1302 р. Юрій Львович надав йому допомогу і польський князь пробу­вав відвоювати Сандомирську землю[1997]. В результаті сам король Юрій Львович втратив Люблінську землю. У тому ж 1302 р. раптовим ударом краківські та сандомирські дружини Вацлава II зайняли Люблінську землю, приєднану Левом Даниловичем, а воєвода Петро Галько (Галка) з залогою залишив Люблін[1998].

Юрій Львович і далі продовжував допомагати свояку Владиславові Локєтку, внаслідок чого останній у 1304—1305 рр. повернув собі Сандо­мирську землю, а у 1306 р. здобув Краків[1999]. Напевно за цю допомогу заслужив король Юрій похвалу польського хроніста Яна Длугоша, за­галом неприхильного до володарів королівства Русі, який писав, що він був “муж мудрий і добрий, до духовенства щедрий, під правлінням якого Русь славилася досягненнями миру і достатку”[2000].

Можливо, що у Юрія Львовича були плани протиставити союз з польськими князями та баварським герцогом чеському королю Вац­лаву III та угорському претенденту Карлу Роберту. Багато моментів його європейської політики залишаються незрозумілими, зокрема його позиція у питанні Угорської спадщини. Ілля Паршин звернув увагу на повідомлення Іоана з Віктрінґа (1270/1280—1345/1347) про загибель чеського короля Вацлава ІІІ у 1306 р. (“Rex ВоЬешіе інѵепів... віенѣ Ціеі- tur, perfossus est, relrnquens інѵепет ѵібнат, Ruthenorum гедів їіііат... ”[2001]), висунувши цікаву версію, що згадана хроністом Єлизавета Віола, дочка цешинського князя Мєшка І, могла бути не дочкою, а внучкою “короля Русі” Лева Даниловича (так як походження її матері невідо­ме, а молодший брат Мєшка І битомський князь Казимир ІІ між 1275­1278 рр. одружився з Оленою Львівною, тоді ж міг відбутися і шлюб Мєшка з іншою дочкою)[2002]. Додамо, що дружиною Мєшка І могла бу­ти і племінниця Лева Даниловича. Шлюб Вацлава ІІІ з Єлизаветою Віолою, який відбувся 5 жовтня 1305 р.[2003], був цілком мотивований: чеський король, поріднившись із галицько-волинськими Романовича­ми, міг розраховувати на укладання швидкого миру з Владиславом Локєтком і, можливо, на допомогу у боротьбі із Карлом Робертом[2004].

Спірною залишається i дата смерті Юрія Львовича. За Длуго- шем 18 березня 1308 р. померла його дружина Євфимія, а 21 квітня 1308 р., якраз на свій день народження, помер і сам король Юрій[2005]. Зв’язки галицького короля з польськими князями і точні дати смерті короля і його дружини, відомі польським хроністам, схиляють до правильності цієї версії. Польські історики навіть вважають, що по­треба підтримати юних племінників позбавила Владислава Локєтка можливості протидіяти Тевтонському Ордену у його намірах захопити Гданське Помор’я[2006]. М.Кордуба сумнівався у правильності цієї дати, пересуваючи її на 1315 р.[2007].

Вбачаючи у версії М.Кордуби раціональ­не зерно, Я.Ісаєвич звернув увагу, що вперше самостійними правите­лями сини Юрія названі у документі, датованому липнем 1315 р., а грамоти, післані до Тевтонського Ордену у 1316 р. з підтвердженням угод, укладених їх батьком та дідом (подібні грамоти видавалися звич­но на початку правління), також побіжно свідчать на користь смерті Юрія Львовича у 1315 р.[2008]. Правда, пізня дата грамоти до Ордена мо­гла бути наслідком перерви у відносинах у 1308-1315 рр., викликаної конфронтацією внаслідок дій Ордену у Помор’ї проти союзника Юрійо­вичів Владислава Локєтка. Далі Юрійовичі могли виступати продовжу­вачами батьківської політики. Саме тому князі пропонували Ордену захист від ординців[2009].

Проблема ця залишається дискусійною. До неї долучається згадка у Длугоша, поміщена вже після повідомлення про смерть короля Юрія Львовича, яка стосується місії папи Климента V (1305—1314) з нага­дуванням про обіцянку прийняти унію, яке король Русі відпустив ні з чим[2010]. Про папську місію до короля Русі під 1308 р. повідомив також фландрський хроніст Корнелій із Зандфліта[2011]. Але обидва повідомлен­ня, як переконливо довів Ілля Паршин, були сконструйовані хроніста­ми XV ст. на підставі невірно інтерпретованої інформації доступних їм джерел про перемовини з королем сербської Рашки, які мали місце у 1308-1309 рр.[2012] Таким чином, ці повідомлення не стосуються дискусії щодо дати смерті короля Юрія Львовича.

В цілому навіть ці, нечисленні i не завжди однозначні пам’ятки, які залишилися від правління Юрія Львовича, дозволяють цілком по­зитивно оцінити діяльність цього короля, зовнішня політика якого спиралася на тісний союз з польськими сусідами.

<< | >>
Источник: Войтович Л.В.. Галич у політичному житті Європи XI-XIV століть. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України,2014. — 478 с.. 2014

Еще по теме Король Юрій Львович: родич і союзник.: