ПЕРЕДМОВА
Задум даної праці народився в середині 90-х рр. минулого століття, під час завершення роботи над іншим історіографічним дослідженням (оцінюваним мною, природно, дедалі критичніше), присвяченим українсько-російській угоді 1654 р.
Спроби авторефлексії переконують у тому, що вирішальний вплив на такий вибір був справлений ще за студентських років моїм Вчителем - професором Миколою Павловичем Ковальським. Щоправда, наша безпосередня співпраця була не надто довгою; до того ж вона (на відміну від більшості його тодішніх учнів, а моїх товаришів) не лежала в площині дослідження Литовської Метрики. Тим не менше, озираючись назад, я усвідомлюю, що литуаністичні студії Миколи Павловича та його школи ще незбагненним для мене чином (очевидно, на рівні підсвідомості) відіграли ключову роль в остаточному формуванні кола моїх наукових зацікавлень, хоча дія цього впливу виявилася істотно відтермінованою в часі.Якщо Миколі Павловичу я завдячую визначенням ‘‘внутрішньо?’, змістовної складової свого дослідницького шляху, то зате, як склався “зовнішній” його бік, я мушу скласти подяку іншим двом своїм наставникам (яких, на жаль, також уже немає з нами) - професорам Анатолію Михайловичу Черненку і Василю Георгійовичу Поставному. Впевнений і зараз, що той вибір, який було зроблено в 1991 р. за їхніми порадами, був найкращим і єдино вірним.
Професорові Ганні Кирилівні Швидько, яка свого часу люб’язно погодилася бути моїм науковим консультантом, я зобов’язаний низкою цінних порад і критичних зауважень, перераховувати які було б задовго. Саме вони дозволили уникнути кількох (хоча, ймовірно, не всіх) похибок у цій праці. (Зайве згадувати, що ті з них, які все ж будуть виявлені читачем, мають бути покладені виключно на сумління автора). Усвідомлюючи, що літературний стиль даної монографії є вельми далеким від досконалості, ще раз дивуюся доброзичливості й терплячості, виявленим Ганною Кирилівною при читанні цього тексту.
Одним із найдорогоцінніших ресурсів, нестачу якого ^завжди відчуває дослідник, є час. Складність і відносність цієї фізичної категорії (про історичну зараз не йдеться) загальновідома; більшості ж гуманітаріїв, далеких від природничо-математичних наук, вона видається мало не містичною. Тож, мушу зізнатися, досі не розумію, як моїм керівникам, а насамперед безпосередньому шефові, професору Віктору Юхимовичу Пушкіну, вдавалося допомагати мені “розтягувати” час таким чином, аби його вистачило для написання даної праці (до позитивних рис якої, якщо вони існують, явно не належить стислість викладу). Також я вдячний Вікторові Юхимовичу за важливі методологічні й методичні поради та за його майстерне і надзвичайно тактовне сприяння, завдяки якому вдавалося не губити темпу роботи.
Вважаю обов’язком скласти подяку й своєму першому науковому керівникові, професору Юлії Миколаївні Чекушиній. Впевнений, що отриманий завдяки її допомозі дослідницький досвід став тим наріжним каменем, без якого і задум, і виконання нинішньої праці були б неможливі.
На всіх етапах роботи, результати якої виносяться тепер на критичний суд колег, я відчував допомогу багатьох людей. Перелічити їх усіх не видасться можливим, насамперед з побоювання завдати комусь образу, оминувши увагою. Хочу лише окремо подякувати за безмежну доброзичливість, з якою я незмінно зустрічався при збиранні матеріалів для свого дослідження. Ця вдячність адресована працівникам Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського, Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника, Національної бібліотеки Республіки Білорусь, наукових бібліотек Національних університетів Львова, Києва, Дніпропетровська та Білоруського державного університету, відділу рідкісної книги Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки, Дніпропетровського історичного музею ім. Д.Яворницького.
Насамкінець (але далеко не в останню чергу) мушу звернутися зі словами безмежної вдячності до моєї родини. Якби не підтримка й розуміння з її боку, готовність пробачити той тимчасовий брак уваги до себе, який, на жаль, подеколи був просто неминучий, мені навряд чи вдалося б виконати свій задум. Лишається лише сподіватися, що час і сили, які були витрачені, не здадуться читачеві згаяними марно.
“Не варто забувати, що науки, які не диспонують математично точними доказами, завжди лишають значний простір особистому розумінню, і що за розбіжностей між рецензентом і автором правда не завжди буде на боці рецензента”.
Проф. Р.Брандт при присудженні премій О.Котляревського (жовтень 1898 р.).