Висновки
Проблема ранньої політичної історії Прикарпаття в другій половині І тисяче- ліття н. е. належить до найбільш заплутаних і складних проблем головним чином через брак джерельної бази.
Матеріали археологічних досліджень при майже повній відсутності писемним джерел отримують різноманітні інтерпретації.Версія належності Прикарпаття до племінного об'єднання дулібів помилкова. Дуліби були племенем волинського масиву. З VI ст. вони стали гегемоном серед союзу волинських племен. В результаті війни з аварами у 561-562 рр. союз волинських племен було розгромлено і основна частина дулібів була змушена мігрувати на захід. Десь з другої третини VII ст. союз волинських племен відродився під гегемонією волинян. До його складу ввійшли і залишки дулібів, які жили у Східній Волині. Союз волинських племен продовжував існувати і далі до включення цих земель до складу Русі за Володимира Святославича. У ІХ-Х ст. його гегемоном були черв'яни, а потім бужани. Землі Прикарпаття до союзу не входили. Можна припускати лише часткову залежність північно-східних теренів Прикарпаття в період гегемонії дулібів у VI ст.
Межа між прикарпатськими і волинськими племенами пролягала по вододілі басейнів Сяну і Дністра з басейнами Західного Бугу і Прип'яті. Прикарпатські землі в цей період належали слов'янським племенам хорватського масиву.
Версія про те, що у Прикарпатті жили білі хорвати хибна. Білі (західні) хорвати були частиною племен хорватського масиву, які займали території на Верхній Віслі, Верхній Одрі, Заале і Білій Ельстер.
В Прикарпатті на базі розвитку культури карпатських курганів, в межах якої в складних асиміляційних процесах слов'янські елементи перемогли дакійські, германські (пшеворців астінгів) і сарматські, сформувався масив хорватських племен. У VI ст. цей масив утворив об'єднання знане з пізніших джерел як Велика Хорватія. Центром Великої Хорватії залишалося Прикарпаття, а його розвиток охопив Закарпаття і території вздовж північних схилів Карпат, Татрів і Судетів від середньої течії Дніста — верхньої течії Пруту на сході до витоків Одри і Ельби, басейну Заале і Білої Ельстер на заході.
Аварське завоювання частини хорватського масиву в середині VI ст. змусило мігрувати значну частину хорватів в Паннонію і Далмацію. Ця перша міграція на Балкани тривала у 587-614 рр. Між впадінням Морави і Тиси хорвати форсували Дунай, освоїли басейн Драви у 587-593 рр., стали просочуватися у межиріччя Дра- ви і Сави, звідки перейшли у нинішню Боснію. З Боснії вони форсували прохід до Адріатичного побережжя через Клісу та Салону у 614 р., поклавши початок завоюванню Далмації.
Друга міграція на Балкани тривала у 626-630 рр. на заклик візантійського василевса Іраклія проти аварів. В ній брали участь хорвати з Білої Хорватії. Ця міграція завершилася завоюванням Далмації, де виникло 11 хорватських жупаній (князівств).
Скориставшись ослабленням Великої Хорватії, значна частина населення якої мігрувала на Балкани, в районі пізнішого Кракова вклинилися лехітські племена вісляни, відділивши Велику Хорватію від Білої Хорватії.
Біла Хорватія, можливо, також зберегла назву Великої. З Х ст. Велика Біла Хорватія визнала залежність від германського імператора Оттона І. До XIV ст. її залишки на Заале та Білій Ельстер ще зберігали автономію.
Велика Хорватія, населення якої правильніше називати карпатськими хорватами, як племінне об'єднання перестало існувати ще до Х ст. На його землях сформувалися племінні князівства засян (присян), требовлян і поборан (бобрян) у Прикарпатті та Земплинсько-Ужанське, Боржавське і Верхньотисянське у Закарпатті. Князівство засян сформувалося у басейні Сяну з центром у Перемишлі. В ІХ ст. в часи Святоплука Моравського в орбіту Великомораської держави ввійшли закарпатські князівства і князівства засян, поборан та західна частина князівства требов- лян. Після падіння Великоморавської держави на початку Х ст. ці князівства стали незалежними. Закарпатські князівства протягом Х - початку ХІ ст. були завойовані уграми. У західній частині князівства требовлян утворилося окреме князівство з центром у Стольську, яке включило і землі поборан.
Останнім відламом Великої Хорватії залишалося Східнотребовельське князівство з центром у Теребовлі. У кінці Х ст. хорватські князівства у Прикарпатті були включені Володимиром Святославичем до складу Київської Русі.Таким чином можна константувати, що початкові етапи державного життя слов'янського населення Прикарпаття, які відбилися у формуванні племінних об'єднань і племінних князівств, існування яких засвідчені археологічними та писемними пам'ятками, охоплють весь період другої половини І тис. н. е.
The Sub-Carpathians in the 2nd half of the Ist millennium a. d.: The oldest principalities
Lejntij Vojtovych
Ivan Franko National University of Lviv, Department of the History of the Middle Ages and Byzantinistic
The problems of the ethnic and political history of Sub-Carpathians in the 2nd half of the Ist millennium A. D. remains under discussion. The poor sources, fragmentary archeological excavations, political and ideological clichas dominating the minds of many scholars, gave birth to a number of stereotypes and mistaken ideas. The works of European scholars, who precisely studied every piace of evidence, combined with the archeological materials, linguistic and ethnological data, form the base for the preliminary conclusions on the formation in the Sub-Carpathians the tribal union know as Great Horvatia; spereading of its territoty to the Trans-Carpathians on the South and to the Wisla, Odra, Zaale and White Elster on the West; two phases of migration of Horvatians to the Balkans; the causes of the separation of White Horvatia; the formation in the Sub- and Trans- Carpathians oldest principalities, their localization and history before inclusion of these territories in to Kyivan Rus' and Hungary.
Key words: Dulibs, Horvatians, White Horvatians, Great Horvatia, principalities.