Загадка саркофага

У 1594 р. посол німецького Імператора Рудольфа I Epix Ляссота, про якого ми вже згадували, відвідає Київ. Він прямував у Запорізьку Січ, сподіваючись за­лучити козаків на службу до імператора.

У дорожному щоденнику Е. Ляссота зі слів киян за. писав: «А ще у каплиці у труні з чудового білого але­бастру лежить князь Ярослав, син Володимира, разом із своєю дружиною. Гробниця ця висотою в людський зріст і ще не зруйнована, перебуває майже у первинному вигляді».

Звідки киянам у XVI ст. були відомі подробиці більш як п’ятсотрічної давності, звідки вони могли дізнатися, що в саркофазі поховано останки князя Ярослава Муд­рого і його дружини- Ірини? Невже ці відомості зберег­лися за переказами або, можливо, узяті з писемних джерел, що до нас не дійшли? Адже літопис говорить про те, що Ярослав Мудрий помер у 1054 р. і був похований у Софійському соборі у мармуровому саркофазі. Ця сама дата з уточненням дня події згадується, як ми знаємо, у запису, видряпаному на стіні в XI ст. Дру­жина Ярослава Ірина померла у 1050 р.; про місце її поховання писемні джерела не згадують.

Софійський собор у Києві. Інтер’єр Володимирського бокового вівтаря. Вдалині — саркофаг Ярослава Мудрого,

...Минули століття. Біломармуровий саркофаг /Яро­слава Мудрого став одним з найцікавіших експонатів Софійського музею у Києві. ¹

Якщо ви відвідаєте Софійський собор, то 4ліва у боковому Володимирському вівтарі побачите велику мармурову гробницю. Це і є саркофаг Ярослава Муд­рого — фундатора собору. Зовні саркофаг нагадує буди­ночок з двосхилим дахом і виступами-акротеріями на кутових гранях. На ці виступи в давнину вішали віцки. Гробниці у вигляді будиночка добре відомі —така сама форма стародавніх греко-римських саркофагів.

Саркофаг Ярослава має довжину 2,36 м, ширину 1,22 м і висоту 1,8 м. Він складається з двох частин: ящика і кришки, висічених з суцільних брил мармуру. Вага саркофага близько 6 т. Площини його, за винятком південної, прикрашені багатим художнім різьбленням давньохристиянського символічного характеру: це склад­на композиція з виноградної лози з гронами плодів, хрестів, зображень риб і птахів, кипарисів, пальмового листя. Серед них грецькі літери.— ініціали Христа тощо. На кришці саркофага є чотири прямокутні заглиблення, закриті мармуровими заглушками. Вважають, що під них насипалася земля на знак того, що «тіло віддано землі», як того вимагав християнський поховальний обряд.

У нижній частині саркофага на його східній площині висічений круглий отвір, що порушує первісну орнамен­тацію. Що це за отвір, з якою метою він зроблений? Адже саркофаги не закопувалися в землю і герметич­ність їх була необхідною умовою їх перебування у хра­мах.

Таємничий саркофаг Ярослава Мудрого не раз при­вертав увагу дослідників. Хотілося довідатися, коли і де була виготовлена ця гробниця і чи й справді у ній похований Ярослав Мудрий, його дружина? Яка збере­женість поховання? На деякі з цих питань ще у 20-ті рокй дав відповідь відомий український мистецтвозна­вець^. Макаренко. На підставі аналізу орнаментації саркдфага він дійшов висновку, шо нижня частина гробниці зроблена у Малій Азії в VI ст., у всякому ра­зі — не пізніше VII ст. нашої ери. її замовила якась багата людина, можливо, візантійський чиновник, що й був згодом у ній похований.

Незважаючи на велику цінність дослідження М. Ma- каренка, він усе ж не міг відповісти на всі питання, які нас цікавлять. Справа в тому, що саркофаг Ярослава у той час стояв так, що східну і південну, його стінки неможливо було оглянути. Крім того, саркофаг не ви­вчався зсередини.

У 1936 р. саркофаг відсунули від стіни на середину нефа. При цьому для огляду відкрилися неприступні раніше його південна і східна стінки. Виявилося, що південна стінка саркофага не орнаментована.

У тому самому році гробницю дослідили зсере­дини. У саркофазі виявили велику кількість переміша­них кісток. Ніяких предметів не було знайдено, що свідчило про пограбування саркофага.

Та цього й слід було чекати. Адже у літопису ясно сказано, що у грудні 1240 р. Київ був розгромлений монголо-татарськими полчищами Батия: «...взяша же татарове градъ Киевъ мѣсяца (декабря,— С. В.) в 6 день... и святую Софью разграбиша и монастыри вси...» Безперечно, саркофаги в Софії були пограбовані в першу чергу, оскільки всі знали, що під час поховального обряду в князівську гробницю клали різні цінні речі, що відповідали князівському достоїнству похованого: меч — символ влади, на голову одягалася діадема, а на шию — золота гривня.

Саркофаг Ярослава Мудрого. Малюнок А. ван Вестерфельда.

Вдруге саркофаг був розкритий 1939 р. Кістки, ви­явлені у саркофазі, піддала ретельному антропологіч­ному дослідженню комісія на чолі з професором В. Гінз- бургом. З розрізнених кісток вдалося зібрати два кі­стяки — чоловічий і жіночий.

Було встановлено також, що кілька кісточок нале­жать дитячому кістяку.

Спеціальне вивчення чоловічого кістяка з великою ймовірністю показало, що у саркофазі похований Яро­слав Мудрий. Опорними точками цього висновку послу­жили літописні відомості про князя. Було відомо, що він з дитинства був кульгавим. Так, після смерті бать­ка — князя Володимира Святославича Ярослав прийшов з військом до Києва, щоб силою зброї утвердитися на «золотому столі», його зустріла рать Святополка, воє­вода якого їздив берегом Дніпра, де стояли війська, і кричав новгородцям: «Что придосте с хромьцемъ симь. а ви плотници суще? А приставимъ вы хоромовѣ рубити нашихъ».

Права нога у знайденого в саркофазі кістяка була коротша за ліву через пошкодження тазостегнового і колінного суглобів.

Було також відомо, що Ярослав помер на 76 році життя. За товщиною нашарувань вапна на кістках, так званих остеофітів, які з’являються у кожної людини на старість, вчені встановили, що кістяк належав старому у віці близько 80 років. Зріст людини — близько 172— 175 см.

Не залишалося сумнівів — це дійсно були останки великого київського князя Ярослава Мудрого.

Саркофаг Ярослава Мудрого (східний бік). Унизу — круглий отвір, що порушує первинний орнамент.

Щодо жіночого кістяка, то для його визначення лі­тописних відомостей немає. Однак, враховуючи те, що другою дружиною Ярослава протягом усього його київ­ського княжіння була Інгігерд-Ірина, яка померла 1050 р., мабуть, у Києві, дослідники саркофага вважа­ли, що це її кістяк, однак покладений він у гробницю не'раніше XIII ст.

Кілька дитячих кісточок могли потрапити до сарко­фага випадково, під час його пограбування. _Л

Незважаючи на безперечний успіх вивчення вмісту саркофага Ярослава Мудрого у 1939 р., залишалося ще багато сумнівів і нерозв’язаних питань.

По-перше, парні слов’янські поховання зустрічалися дуже рідко; про поховання Ірини разом з Ярославом не

Саркофаг Ярослава Мудрого. Ось що побачили дослідники, відкрив­ши гробницю у 1936 р.

Саркофаг Ярослава Мудрого з відсунутою кришкою. Розкрит­тя у квітні 1964 р. було жодних відомостей у літопису. Тому дослідники вважали, що її кістяк міг потрапити до гробниці Яро­слава під час упорядкування Софійського собору при митрополиті Кирилі III₁ що прибув до Києва у 1250 р.

По-друге, княгиня Ірина померла майже на чотири роки раніше, ніж Ярослав.

І по-третє, літопис під 1439 р. повідомляє, що мати Володимира Ярославича (старшого сина Ярослава від Ірини) нібито була похована у Софії Новгородській.

Нові матеріали, які дали можливість суттєво допов­нити дані попередніх досліджень гробниці, одержано під час нового розкриття саркофагу у квітні 1964 р. Саркофаг треба було відкрити для проведення санітар- но-консерваційних заходів, а також щоб покласти у ньо­го кістки, які ще перед війною взяли для антропологіч­них досліджень і відправили до Ленінграда, де вони пробули всю блокаду; до музею їх повернули лише у 50-х роках.

Кришку саркофага (вагою 2 т) за допомогою ва­желів зсунули у східному напрямку приблизно на один метр. Спочатку вирішили ретельно почистити саркофаг, а потім дослідити і обміряти його всередині.

Виявилося, шо всередині саркофаг—прямокутної форми (78?90?200 см), хоч бокові стінки його біля дна дещо заокруглені. Товщина стінок досягає 14 см. Кришка гробниці з внутрішнього боку має заглиблення, що нагадує напівциркульне склепіння радіусом 45 см. Для того щоб кришка не зсувалася, на її краю зробле­ний спеціальний паз, у який в закритому стані входить бортик нижньої частини саркофага. Щілина між криш­кою і ящиком замазувалася після поховання вапновим розчином, що надавало необхідної герметичності.

Після ретельної очистки саркофага від пилу, паперу і монет, що їх накидали туди вже у наш час відвідувачі собору, комусь спало на думку вибрати залишки сміття пилососом. Потім днище саркофага протерли із захід­ного боку вологою ганчіркою. І раптом там, де лежать голови мертвих у слов’янських похованнях, чітко про­ступили два червонувато-бурих півкола, розташованих поряд. Не могло бути жодних сумнівів—це були від­битки двох спин похованих!

Вивчення відбитків показало, що західна частина днища саркофага перед похованням була вирівняна шаром вапнового розчину. Мабуть, внаслідок герметич­ної закупорки саркофага і розкладу трупів вапно без доступу повітря затвердівало повільно, внаслідок чого на ньому утворилися чіткі відбитки.

Те, що на днищі гробниці виявили два відбитки спин похованих, стало незаперечним доказом, що в саркофагу було парне поховання. Один з відбитків був роз­ташований ближче до західної стінки саркофага, а дру­гий— трохи віддалік.від неї, що вказувало на різний зріст похованих у гробниці. Парне поховання і різний зріст цілком відповідали висновку, що у саркофазі були тіла Ярослава Мудрого і його дружини Ірини.

Антропологічне дослідження кістяків встановило, що зріст Ярослава становив 172—175 см, а Ірини — на 5— 6 см менше. Крім того, спостереження показали, що тіло Ярослава (вищого зросту) було покладено біля північного борту, а тіло Ірини (нижчого зросту) — біля південного борту саркофага, тобто таким чином, що

Саркофаг Ярослава Мудрого. Відбитки двох спин похованих на днищі гробниці.

Ірина як дружина князя лежала праворуч від нього, як і вимагалося за давньоруським поховальним об­рядом.

Цікавими виявилися і відбитки на вапновому роз­чині у тому місці, де були голови похованих. З північ­ного боку на місці голови Ярослава, приблизно на рівні шиї, на вапні чітко відбилися дві прямокутні пряжки, з’єднані ремінцем. Безперечно, це були застібки багатої шийної гривні, одягненої на князя під час поховального обряду. Біля голови Ірини можна було помітити довгий і вузький відбиток складки матерії, мабуть, давньорусь­кого головного убору — плата-убруса.

Після знайдення цих незаперечних доказів важко було сумніватися в тому, що в саркофазі було велико­князівське поховання XI ст.— Ярослава Мудрого та Інгігерд-Ірини.

І тут мимоволі знову згадуєш запис Е. Ляссоти. Звід­ки кияни у XVI ст. могли знати, що у гробниці був похований Ярослав з дружиною? Це, мабуть, так і зали­шиться нерозв’язною загадкою.

Можуть знайтися скептики, які твердитимуть, що знайдені відбитки могли стосуватися першого малоазій­ського поховання у саркофазі.

Якщо перше поховання віднести до VII ст. нашої ери, як вважав М. Макаренко, то з часу цієї події до наших днів минуло близько 1278 років, відповідно від поховання Ярослава — 924 та Ірини — 928 років. Від. битки другого київського поховання швидше могли збе­регтися до наших днів. Ще переконливіше це видно з результатів дальшого вивчення саркофага.

Нагадаємо читачам, що знизу на зовнішній східній стінці саркофага є круглий отвір. Під час розкриття гробниці виявилося, що він наскрізний і був заліпле­ний вапновим розчином. Діаметр його зовні становить U см і відповідає діаметрові середньовічних керамічних труб, знайдених, наприк­лад, під час археологічних розкопок у Херсонесі в Криму. Усередині сарко­фага отвір звужується до З см.

З якою ж метою зроб­лений цей грубий, пізні­ший за сам саркофаг от­вір? Адже він мав пору­шувати герметичність гробниці, саме тому його й заліпили вапном. Отже, отвір був зроблений з яко­юсь іншою, не зв’язаною з похованням метою. Цей отвір, здавалося б, така

незначна деталь, дав можливість суттєво доповнити історію саркофага Ярослава Мудрого.

Свого часу М. Макаренко справедливо вважав, що саркофаг, виготовлений десь у Малій Азії, після першо­го поховання у ньому був привезений на Русь. У різні періоди існування Візантійської імперії під час будів­ництва архітектурних споруд часто використовувалися готові колони, різноманітні архітектурні деталі, частини розпиляних саркофагів тощо. ∙_v

Вироби греко-римських ремісників і твори мистецтва застосовували так само, особливо в періоди занепаду, навіть у господарстві. Незабаром з’ясувалося, що значно вигідніше вивозити подібні предмети на продаж в евро, пейсьмі країни.

У другій половині XI ст., наприклад, такий товар знайшов широкий ринок збуту у Венеції, де в цей час будувався собор св. Марка. Орнаментовані бокові стінки розпиляних саркофагів, схожих на київський, поставили як парапети на хорах собору.

Вчені визначили, що частини стародавніх саркофагів аналогічно використовувалися і в Софійському соборі у Києві. При дослідженні так званого горнього місця у головному вівтарі собору несподівано виявили, що спинка митрополичого крісла є боковою стінкою мар­мурового саркофага, прикрашеною давньохристиянським різьбленням, близьким за стилем до орнаментації на саркофазі Ярослава Мудрого.

Отвір у нижній частині гробниці Ярослава Мудрого вказував на те, що після першого поховання, але ше до того, як він потрапив до Києва, його використовува­ли для якихось господарчих потреб. Саркофаг після того, як він вже стояв без кришки десь поблизу храму або на занедбаному кладовищі, приміром, міг бути при­стосований для збирання дощової води. Місткість його близько 115 відер. Вода в міру потреби відводилася через нижній отвір, пробитий з цією метою.

Останнім часом археологи, які працювали на роз­копках старовинного античного міста Афродісії на Анатолійському нагір’ї (Турція), помітили, що місцеві жителі вичавлювали вино у пристосованих для цього саркофагах греко-римського часу, прикрашених різьбле­ними гірляндами рослин з плодами і квітами. Коли археологи почали говорити про це місцевим жителям, вони з ними не погодилися. 'Свою незгоду вони мотиву­вали тим, що на саркофагах зображено виноградні лози і плоди. На їх думку, це було незаперечним свідченням того, що це чани для вичавлювання вина. І ніякі пере­конування і роз’яснення не змогли похитнути їх упевне­ності в цьому.

Нижня частина саркофага Ярослава Мудрого могла бути використана у господарстві малоазійського селя­нина і як чан для вичавлювання вина.

Чим же важливий для нас встановлений факт госпо­дарського використання саркофага? А ось чим: якщо гробниця після першого у ній поховання використову­валася деякий час як цистерна для дощової води, що цілком ймовірно в умовах посушливого малоазіатського клімату, або як чан для вичавлювання вина, то і в тому і в іншому випадку сліди від першого поховання мали бути неодмінно змиті. А коли так, то відбитки на днищі саркофага безперечно належать до другого, київського поховання Ярослава Мудрого і його дружини Ірини.

Як можна відновити шлях саркофага з Малої Азії до Києва? Саркофаг виготовлений з проконеського мар­муру, який у давнину видобувався на острові Мармара у Мармуровому морі, його замовник—багатий візан­тійський чиновник, що й був у ньому похований. З ча­сом, у період занепаду Візантійської імперії, саркофаг стояв пограбований, без кришки (зокрема, М. Мака­ренко вважає, що кришка саркофага була виготовлена пізніше), занедбаний, на кладовищі. Якийсь практичний селянин, помітивши, що в саркофазі після дощів зби-

рається вода, яка так ціниться у цих районах, пробив у його нижній частині отвір і, приладнавши до нього керамічні труби, почав відводити воду для поливання городу чи виноградника. Через якийсь час художньо виконаний саркофаг привернув увагу торговців і став предметом купівлі-продажу. Його перевезли морем у Північне Причорномор’я, скоріш за все у Крим, до Херсонеса, або Корсуня, як його називають давньоруські писемні джерела. ^λ

У 988 р. Херсонес був обложений військами київ­ського князя Володимира Святославича. Жителі міста мужньо оборонялися. Літопис розповідає, що руські вої­ни почали робити насип біля стіни, сподіваючись по ньому пробратися в місто. Та захисники Херсонеса, роблячи підкопи під насип, успішно заважали його спорудженню. Облога затягалася, Володимир загрожу- *вав херсонесцям стояти біля стін міста три роки, якщо вони не здадуться. Та ось один з жителів міста, на ім'я Анастас, пустив стрілу з прив’язаною до неї запискою у стан Володимира. Він радив князю перекопати труби, якими у місто подавалася вода. Це було зроблено, і жи­телі, котрих мучила спрага, незабаром здалися на ласку переможця.

З Візантією, якій належало місто, був укладений мир, а Володимир на знак примирення між країнами одру­жився з візантійською царівною Анною.

Володимир, повертаючись з корсунського походу, привіз до Києва багату здобич, зокрема мистецькі тво­ри. Літопис згадує «двѣ капищи и 4 кони мѣдяны», тобто дві античні скульптури і квадригу — четвірку ко­ней. Цими скульптурами з бронзи прикрасили площу в Києві поблизу Десятинної церкви — Бабин торжок. У XH ст., коли писалась «Повість временних літ», її автор Нестор Печерський ще бачив їх. Він навіть заува­жив з цього приводу: деякі несвідомі люди вважають, що скульптури зроблені з мармуру.

Крім цього, з Херсонеса привезли кілька саркофагів для князівських поховань. Ix уламки з білого мармуру з орнаментацією,, близькою до різьблення на софійсько­му саркофазі неодноразово знаходили археологи під час розкопок Десятинної церкви. У цей же час з Херсонеса до Києва морем, а потім уверх Дніпром був, очевид­но, привезений і саркофаг Ярослава Мудрого.

За деякими ознаками, Ярослав Мудрий приготував собі саркофаг і місце поховання у Софійському соборі задовго до смерті. У 1050 р. у ньому була похована Інгігерд-Ірина, що померла на чотири роки раніше від князя. Щілини замазали вапном, і в такому стані гроб­ниця перебувала до 20 лютого 1054 р., коли помер сам Ярослав. Саркофаг розкрили, і тіло князя поклали поряд з княгинею на своє місце, біля північної стінки гробниці.

Після того як у квітні 1964 р. закінчили вивчення саркофага Ярослава Мудрого, в нього поклали останки князя у дубовому ящику і скляну герметично закупорену трубку з актами розкриттів саркофага у 1936, 1939 і 1964 рр. Було також виготовлено і покладено до гроб­ниці спеціальну керамічну дошку, на якій до того, як її піддали випалюванню, по сирій глині написали про те, що це саркофаг Ярослава Мудрого, померлого 1054 р. Після того кришку встановили на місце.

Так були розв'язані основні спірні питання щодо історії гробниці Ярослава Мудрого, Матеріали запису Е. Ляссоти, зробленого ним у щоденнику 380 років тому, підтвердили археологічні та антропологічні досліджен­ня. Ярослав Мудрий із дружиною Інгігерд-Іриною справді був похований у мармуровому саркофазі у Со­фійському соборі в Києві.

Отже, запис у Новгородському літопису про труну матері Володимира Ярославича у Софії Новгородській не може стосуватися Ірини. Це могла бути гробниця першої дружини Ярослава — Анни, яка померла ще під час його княжіння у Новгороді.

Шийна золота гривня XlI— XIII ст., знайдена поблизу села Кам’яний брід на Житомирщи­ні. Приблизно така сама гривня була надіта на шию Ярослава Мудрого під час поховання.

Спробуємо тепер відпо­вісти і на таке питання: де у Софійському соборі спочатку стояв саркофаг Ярослава Мудрого?

Літопис нічого не гово­рить про те, де саме було місце гробниці. З візантій­ських джерел відомо, що, за традицією, навіть саркофаги царів не ставилися у бокових вівтарях, тобто всередині церкви, а найчастіше у за-» хідному притворі біля голов­ного входу. Дуже ймовір- цо, що такого самого погля­ду дотримувався і київ­ський митрополит-грек при похованні Яроіслава та Ірини.

Тепер саркофаг Ярослава стоїть у східній частині Володимирського вівтаря. Цей боковий вівтар влашто­ваний Петром Могилою у 30-х роках XVII ст. У давнину тут була північна внутрішня галерея собору. Щоправда, як показують археологічні дослідження, є підстави вва­жати, що в цій частині галереї, де стоїть саркофаг, було спочатку зроблене спеціальне приміщення — усипаль­ниця. Тут виявлені залишки стіни, що пересікала га­

лерею.

Оскільки на підставі літописних даних встановити, де стояв саркофаг, неможливо, звернемося до повідом­лень мандрівників XVI—XVII ст. Відомий нам уже Е. Ляссота, говорячи про гробницю Ярослава Мудрого, обмежується тільки згадкою, що вона стояла у каплиці. Де саме в соборі була каплиця, яку згадує мандрівник, невідомо.

Ярослав Мудрий і його дружина Ірина-Інгігерд — дочка шведсь­кого короля Олафа. Малюнок А. ван Вестерфельда,

Як ми знаємо, у 1651 р. собор відвідав голландський художник А. ван Вестерфельд. Серед його малюнків є і саркофаг Ярослава Мудрого.

Значно цінніший для нас опис собору, зроблений Павлом Алеппським, котрий, як вказувалося вище, су­проводжував у 1654 р. до Москви антіохійського патрі­арха Макарія. Через кілька років після перебування в Києві Вестерфельда, він писав: «Інші два вівтаря по­близу північних дверей, праворуч від тих, хто виходить з церкви, у низьких нішах... В одному із згаданих вів­

це

тарів міститься великий біломармуровий саркофаг з гор­боподібною кришкою з хрестами». Як матеріал, шр з нього зроблений саркофаг,— білий мармур, так і його розміри й горбоподібна кришка з хрестами, безперёчно, вказують на те, що йшлося про гробницю Ярослава.

Оскільки під час відвідання Павлом Алепрським собору для входу служили північні двері (це видно на малюнку Вестерфельда, де зображено зустріч Радзивіл- ла), то, отже, праворуч від тих, шо виходили з храму, і стояв в одному з вівтарів (ніш) саркофаг. Це могла бути частина або Володимирського, або Благовіщен­ського бокового вівтаря, що був поряд.

На місці Благовіщенського вівтаря в давнину була влаштована князівська усипальниця. Ймовірно, що саме у ній був похований 1093 р. син Ярослава Всеволод і внуки — Ростислав Всеволодович і Володимир Моно­мах. Саркофаг Ярослава стояв тут же або поряд, там, де бачимо його і сьогодні.

Нагадаємо читачеві, що хрестильне ім’я Ярослава було Георгій, а поряд, за південною стіною Володимир­ського вівтаря, саме й є боковий вівтар, присвячений Георгію. Зважаючи на середньовічні погляди, цей факт мав неабияке значення. Оскільки ховати у церковних вівтарях не дозволялося, усипальницю князя спорудили у галереї, що прилягала до вівтаря Георгія — патрона Ярослава. У зв’язку з тим, що з протилежного боку була усипальниця, де був похований Всеволод, його гроб­ниця, отже, стояла поряд, неподалік від саркофага Яро­слава. Так було виконано побажання Ярослава: його улюблений син Всеволод був похований у Софії «у гроба моего, понеже люблю тя паче братьи твоее».

А тепер трохи про зовнішність і характер Ярослава Мудрого. Він, безперечно, був вольовою, цілеспрямова­ною і мужньою людиною, його скупість, на що постійно скаржилися воїни-найманці, мабуть, слід пояснити, пе­редусім, жадібністю самих варягів. В Еймундовій сазі, що розповідає про перебування варягів на Русі, дається така характеристика Ярославові: «Конунг же Ярислейф (Ярослав. — C. В. ), хоч аж ніяк не славився м’якістю своєю на пенязь, але був князь здібний до правління і знатновидний», Ця досить стримана думка про князя — безпосередній наслідок того, що ватажок варягів Еймунд — головна дійова особа саги — постійно сварив­ся з Ярославом через затримку виплати грошей своїм воїнам.

Ми вже згадували, як у літописі говориться про любов Ярослава до читання і переписування книжок. Збереглися деякі відомості і про інші його уподобання. Через свою кульгавість він не дуже захоплювався полю­ванням, а віддавав перевагу спокійнішому заняттю — рибальству. Польський хроніст Галл Анонім, розпові­даючи про боротьбу Ярослава із Святополком за київ­ський стіл, пише, що коли Ярославу стало відомо про вторгнення на Русь польських військ Болеслава, який допомагав Святополку, князь за «простотою звичаїв» сидів у човні і ловив рибу. Про наближення грізної небезпеки Ярослав начебто слухав, попльовуючи за звич­кою рибалок на черв’яка, насадженого на гачок.

Ще мізерніші відомості збереглися про дружину Ярослава"'— Ірину. Відомо, що вона була дочкою швед­ського короля Олафа. З Еймундово? саги можна зробити деякі висновки щодо характера Інгігерд«Ірини: вона була свавільна і часто втручалася у політичні справи Яро­слава.

До» наших днів не збереглося зображень Ярослава Мудрого та Ірини за винятком уже відомого нам ма­люнка, зробленого у Софійському соборі з фрески XI ст. художником А. ван Вестерфельдом.

Під час вивчення останків Ярослава Мудрого скульп­тор-антрополог М. Герасимов зробив спробу відтворити зовнішність князя за його черепом. На підставі розроб­леного ним методу він виконав скульптурне по­груддя князя, яке дає уявлення про зовнішній вигляд Ярослава.

А тепер коротко’зупинимося на такому питанні/яку оцінку діяльності Ярослава Мудрого дають літописи та інші писемні джерела? Ix оцінки суперечливі. Новго­родський літопис настроєний щодо Ярослава бороже. Руці новгородського літописця, на думку академіка Б. О. Рибакова, належить «Повість про князя Ярослава та мужів новгородських», що ввійшла до літопису і є політичним памфлетом на Ярослава. У ній новгородці звинувачують князя у жадібності та ’віроломстві, зга­дують різні його провини за часів княжіння у Новгороді..

Утвердившись на київському столі за допомогою новгородців і найманих варягів, Ярослав нагородив новгородців грошима, відмінив щорічну данину Києву, що становила 2000 гривен, дав їм якісь правові привілеї- грамоти, на які згодом новгородці постійно посилалися у своїх суперечках з князями. Проте незабаром потра­пив в опалу новгородський посадник Костянтин Добри- нич. Він був ув’язнений у Ростові, а через три роки страчений у Муромі. Російський історик С. Соловков вважав: це сталося тому, що Костянтин домагався ще більше вигод для новгородців і для себе особисто за послуги Ярославу.

Як бачимо, у новгородців були підстави для невдо­волення Ярославом і тому важко очікувати від їх літо­писця об’єктивної оцінки його як державного діяча.

Зовсім інша характеристика дається Ярославу Муд­рому у «Повісті временних літ». Вміщена під 1037 р. похвала перераховує його заслуги: будівництво у Києві нових міських укріплень з Золотими воротами, велич­ного Софійського собору — митрополії, патрональних монастирів Георгія та Ірини. Ярославові належить заслу­га заснування при соборі першої на Русі бібліотеки. Він підносить на рівень важливої державної справи переклади і переписування книжок. При ньому триває

зміцнення держави і по­ширення християнства, що сприяло дальшому роз­виткові феодалізму на Русі, Тому літописець вважає Ярослава продов­жувачем «похвальних справ» Володимира:.«•Отець бо сего Володи-, миръ землю взора и умяг­чи. рекше крещеньемь просвѣтивъ. Сь же (Ярос­лав,— C₁ В.) насѣя книж. ными словесы сердца вѣр­ныхъ людий; а мы пожи­наемъ, ученье премлюще книжное»,

До цього можна ще до­дати, що Ярослав, бувши новгородським князем, на­казав вчити грамоті 300 дітей, тобто його мож» на вважати засновки* ком шкільного навчання у Новгороді,

Скульптурний портрет Ярослава Мудрого. Реконструкція М. Ге­расимова.

За Ярослава було закладено багато нових міст, серед них Юр’їв, Ярославль, міста по річці Рось,

Як і за Володимира, за Ярослава продовжували на Русі чеканити монету, кілька десятків якої — так зване Ярославле срібло — дійшло до нашого часу.

Вчені вважають, що з іменем Ярослава пов’язана «Стародавня Правда» — перший писаний звід законів, що складався з 17 статей. Це, мабуть, була одна з тих грамот, які Ярослав дав новгородцям за їх допомогу у боротьбі за київський стіл.

З захопленням згадує про діяльність Ярослава їла-

ріон у «Слові». Давньоруський письменник віддає шану Ярославу за будівництво Софійського собору, «града» — укріплень навколо Києва із Золотими воротами і над- вратною церквою Благовіщення. Як і літопис, Іларіон називає Ярослава продовжувачем справ Володимира: «не рушаща своихъ уставовъ, но утвержающа... и паче прилагающа»,— говорить він.

3 1036 p., після смерті в Чернігові Мстислава, Яро­слав— «самовластець Русьстѣи земли», в його руках зосереджується вся влада над величезною Давньорусь­кою державою, що об’єднала всі східнослов’янські пле­мена.

На думку відомого дослідника літописів М. Присед- кова, 1037 р. Ярослав прийняв імператорський титул. Це, як здається, підтверджується і записом на стіні Софії, де Ярослав називається царем або цесарем. Іла­ріон також називає його рівнозначним хозарським ти­тулом — «благовірним каганом».

Русь за Ярослава стала однією з наймогутніших держав середньовічної Європи, тому не випадково літо­писці поряд з іменем Ярослава ставлять епітет — Муд­рий.

Високу оцінку державної діяльності Ярослава дають відомі російські історики. Так, М. Карамзін писав про нього: «Ярослав заслужив у літописах ім’я государя мудрого; не придбав зброєю нових земель, але повернув втрачене..., не завжди перемагав, та завжди виявляв мужність; заспокоїв вітчизну і любив народ свій».

С. Соловйов зауважив: «У 1054 р. помер Ярослав. Він, як видно, не заслужив такої приємної пам’яті в народі, як батько його; незважаючи на те, і його діяльність має важливе значення у нашій ранній історії...».

А ось думка відомого радянського історика академі­ка Б. Д. Грекова: «Київська держава за часів Володими­ра (980—1015) і Ярослава (1036—1054), яка об’єднала

східнослов’янські племена, була найбільш обширною і сильною державою Європи. Князі київські Володимир Святославич та Ярослав Володимирович користувалися великим авторитетом у міжнародній політиці».

Для нас — людей XX ст.— часи Ярослава Мудрого асоціюються з Софійським собором у Києві, з його чу­довою архітектурою, мозаїками і фресками, як і в дав­нину, шанованими і широко відомими далеко за межами нашої країни.

Ще однією заслугою Ярослава Мудрого було будів­ництво Києва. Верхня частина міста — «гора», як її називає літопис, і вулиці, що прилягали до неї (від Львівської площі до площі Жовтневої революції і від фунікулера до Золотих воріт) й досі зберігають своє планування, яке склалося в XI ст. У цей час визначився напрям вулиць від головних Золотих воріт до Софій­ського собору (вул. Золотоворітська й Володимирська), від Золотих воріт до Львівскої площі (вул. Ярославів вал), від Софії до площі Жовтневої революції (вул. Ka- лініна) та багато інших.

Культурний розквіт Давньоруської держави ^,b XI ст. був тісно зв’язаний з широкою участю у ньому народних мас, руками яких створювалося все — від міст з їх ве­личезними земляними укріпленнями і пишними храмами до звичайних жител і витончених ювелірних виробів, прикрашених перегородчастою емаллю, що славилися далеко за межами Русі.