§ 6.2. ПРАВОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ: СУБ’ЄКТИ, ВИДИ ТА СТАДІЇ

Правотворча діяльність - це діяльність з планування, розробки проекту нормативно-правового акта (його концепції) та прийняття (видання) нормативно-правового акта, метою якої є правове врегулювання та/або охорона суспільних відносин.

Правотворча діяльність як державна форма правоутворення характеризується такими ознаками:

- є переважно діяльністю державних органів, їх прерогативою;

- має організаційну спрямованість;

- полягає в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права чи скасовують, змінюють їх;

- чітко регламентується нормами права.

Правотворча діяльність здійснюється на основі принципів:

- принцип верховенства Конституції України - правотворча діяльність здійснюється виключно відповідно до положень Конституції України;

- принцип дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини - правотворча діяльність здійснюється, зокрема, з урахуванням положень Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї і практики Європейського суду з прав людини;

- принцип демократичності - правотворча діяльність має здійснюватися виходячи із засад демократичного ладу в Україні з дотриманням визначених процедур за умови взаємодії представників різних гілок влади відповідно до наданих їм Конституцією та законами України повноважень;

- принцип відкритості та гласності - правотворча діяльність має здійснюватися із забезпеченням належної обізнаності суспільства щодо її мети та результатів за умови надання всім учасникам правотворчої діяльності можливості подати свої пропозиції щодо предмета та змісту правового регулювання на відповідних стадіях правотворчої діяльності;

- принцип правової визначеності - норми права, викладені у нормативно-правових актах, мають бути чіткими та достатньо зрозумілими, не припускати різного тлумачення, бути забезпечені механізмами їх реалізації, а також забезпечувати суб'єктам правовідносин можливість передбачати правові наслідки реалізації норм права;

- принцип пропорційності - обмеження, передбачені нормативно- правовими актами для суб'єктів правовідносин, повинні бути необхідними та достатніми для досягнення легітимної мети правового регулювання;

- принцип доцільності та обґрунтованості - правотворча діяльність має здійснюватися лише у разі існування об'єктивної необхідності в правовому регулюванні та/або охороні відповідних суспільних відносин, якщо така необхідність може бути обґрунтована;

- принцип системності та комплексності - правотворча діяльність має гарантувати узгодженість правових норм між собою та відповідність нормативно-правових актів нижчої юридичної сили актам вищої юридичної сили, пріоритетність правових норм спеціального законодавства над правовими нормами загального законодавства, забезпечувати своєчасне прийняття (видання) підзаконних нормативно- правових актів на виконання норм законів України;

- принцип наукового забезпечення - результати правотворчої діяльності мають враховувати досягнення науки у сфері, в якій здійснюється правове регулювання, у тому числі за рахунок залучення до правотворчої діяльності представників наукових установ та визнаних фахівців у відповідних галузях науки;

- принцип ресурсної забезпеченості - правотворча діяльність має бути забезпечена відповідним фінансово-економічним, матеріально- технічним, адміністративно-організаційним, людським, часовим та іншим необхідним ресурсом.

Складність категорії правотворчості обумовлює

різноманіття критеріїв її класифікації:

1. За способами правотворчості розрізняють:

- затвердження нормативно-правових актів і договорів референдумом;

- прийняття або видання нормативно-правових актів компетентними державними органами. У сучасних державах цей вид правотворчості є основним;

- створення юридичних прецедентів судовими та

адміністративними органами держави. В Україні розповсюджено мало, а є одним з основних у країнах англо-американської правової сім’ї;

- укладення нормативно-правових договорів компетентними державними органами (або, з дозволу держави - іншими суб’єктами, зокрема, трудовими колективами);

- офіційне визнання державою правового звичаю або релігійної норми як форми права.

2. Залежно від форм створюваного права розрізняють:

- законотворчість;

- підзаконну правотворчість;

- прецедентну правотворчість;

- договірну правотворчість.

3. Залежно від суб'єкта правотворчості розрізняють:

- безпосередню правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референдуму;

- делегована правотворчість — це нормотворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дорученням вищого представницького органу державної влади:

- правотворчість найвищого представницького органу (парламенту) держави або суб’єкта федерації. У більшості країн світу парламент має «монополію» на законотворчу діяльність;

- правотворчість органів і посадовців виконавчої гілки влади (уряду, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевої адміністрації тощо).

- правотворчість глави держави;

- судову правотворчість (характерно для країн англо-

американської правової сім’ї);

- правотворчість громадських організацій (наприклад,

профспілок);

- локальна правотворчість (на підприємстві, в установі, організації).

4. Залежно від юридичної сили актів:

- законотворчість - правотворчість вищого представницького органу, наприклад, парламентом видаються нормативно-правові акти найвищої юридичної сили - закони;

- підзаконна правотворчість - її змістом є видання норм права Президентом, урядом, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, главами адміністрацій, керівниками підприємств.

Розглядаючи процес правотворчості з більш широких, загальносоціальних позицій, можна говорити про існування більшої кількості його стадій, а саме:

- аналіз певних суспільних відносин і встановлення потреби в їх правовій регламентації;

- визначення суб'єкта правотворчості, юридичної сили і виду нормативно-правового акта;

- прийняття рішення про підготовку проекту нормативно­

правового акта у разі необхідності;

- розробка концепції та основних ідей норм права, що будуть утворювати зміст нормативно-правового акта;

- підготовка змісту проекту нормативно-правового акта

(розробником, робочою групою, правотворчим органом);

- попередній розгляд проекту нормативно-правового акта;

- громадське обговорення проекту нормативно-правового акта (провадиться в разі потреби);

- офіційний розгляд проекту нормативно-правового акта відповідним суб'єктом правотворчості з додержанням встановлених процедур;

- прийняття нормативно-правового акта;

- опублікування й оприлюднення нормативно-правового акта;

- набуття нормативно-правовим актом чинності.