Спеціальні гінекологічні проблеми

Контрацепція

1. Консультування пацієнток з питань фертильності, народжуваності, плануван­ня сім’ї та контрацепції з урахуванням культурних, соціальних, етичних і релігійних особливостей.

2. Оцінка ефективності, переваг та недоліків різних методів контрацепції, типо­вих помилок при їх використанні, які можуть призвести до зменшення ефектив­ності контрацептивів.

3. Виявлення станів, які можуть вплинути на вибір методу контрацепції, а саме:

— гіпертензія;

— венозна недостатність;

— захворювання печінки;

— аномалії розвитку матки;

— наявність в анамнезі запальних захворювань органів таза (ЗЗОТ).

4. Інтерпретація результатів лабораторних аналізів, які можуть вплинути на вибір методу контрацепції:

— сироватковий ліпідний профіль;

— інфекції генітального тракту;

— результати гістеросальпінгографії.

5. Ознайомлення пацієнток з показаннями, протипоказаннями, недоліками та ус­кладненнями, пов’язаними з існуючими методами контрацепції:

— стерилізацією;

— використанням оральних стероїдних контрацептивів;

— вживанням ін’єкційних стероїдних контрацептивів;

— застосуванням стероїдних контрацептивних імплантатів;

— використанням бар’єрних методів контрацепції;

— застосуванням календарного методу планування сім’ї.

6. Охарактеризування методів посткоїтальної контрацепції.

7. Пропонування оптимальних алгоритмів профілактичного обстеження для паці­єнток, які використовують контрацепцію.

Медичні (індуковані) аборти

Вагітних пацієнток слід консультувати щодо всіх можливих альтернатив, вклю­чаючи медичні (індуковані) аборти. Лікарі, які не виконують абортів, повинні кон­сультувати таких пацієнток щодо звернення до інших лікарів або установ, а також вміти діагностувати і лікувати післяабортні ускладнення:

1. Детально зібрати анамнез пацієнтки, яка звернулася для переривання вагіт­ності.

2.

3. Призначити та інтерпретувати вибіркові лабораторні аналізи у пацієнток, які звернулися для виконання аборту:

— тест на вагітність (тест на визначення рівня хоріонічного гонадотропіну (ХГ) у сечі або сироватці крові);

— групу крові та резус-фактор;

— скринінг на ЗПСШ;

— ультрасонографію органів малого таза.

4. Охарактеризувати основні методи переривання вагітності:

— вакуум-екстракцію;

— інструментальний аборт (дилатація і кюретаж);

— медикаментозний аборт:

а) орально метотрексат + простагландин;

б) орально міфепристон + простагландин;

в) інтравагінально простагландин.

5. Діагностувати та лікувати основні післяабортні ускладнення:

— перфорацію або розрив матки;

— залишки хоріальної тканини (хоріальний поліп);

— післяабортну кровотечу;

— післяабортну інфекцію.

6. Охарактеризувати можливі психологічні наслідки медичного аборту.

Сексуальність

Акушери-гінекологи повинні знати як етапи статевого розвитку і статевої іден­тифікації, так і психологію сексуальних відносин, а також можливі фізичні або пси­хологічні механізми сексуальних розладів. Акушери-гінекологи повинні знати термі­нологію, яка використовується при консультуванні щодо сексуальних проблем, та класифікацію порушень сексуальної функції:

1. Знати стадії нормальної сексуальної відповіді: бажання, збудження, оргазм, розслаблення, рефрактерний період.

2. Знати основні розлади сексуальної функції:

— порушення лібідо;

— відсутність збудження;

— аноргазмію;

— масінізм;

— диспареунію.

3. Зібрати повний сексуальний анамнез.

4. Виконати об’єктивне обстеження для виявлення специфічних захворювань або сексуальної дисфункції (вагінізм), або виявити причини сексуальної дисфункції (дис- пареунія, аноргазмія).

5. Визначити можливі заходи щодо допомоги пацієнткам з розладами сексуальної функції:

— консультування;

— медикаментозна терапія;

— хірургічне лікування.

6. Проводити необхідне довготривале спостереження за пацієнтками з розладами сексуальної функції.

Ведення кризових ситуацій

Акушери-гінекологи повинні виявляти пацієнток, які знаходяться під впливом будь-якого насильства, проводити їм адекватне медичне обстеження і, в разі необхід­ності, допомагати направленню їх до юридичних або психологічних консультантів:

1. Знати основні види та причини насильства жінок у будь-якому віці:

— інцест;

— згвалтування;

— фізичне насильство;

— психологічне насильство.

2. Зібрати анамнез стосовно можливого впливу фізичного, психологічного або сексуального насильства.

3. Оцінити розумовий статус та провести об’єктивне обстеження щодо виявлен­ня ознак фізичного, психологічного або сексуального насильства.

4. При виявленні ознак насильства сповістити у разі необхідності відповідні юри­дичні установи.

5. Виконати або призначити лабораторні дослідження для підтвердження факту насильства:

— тест на вагітність;

— скринінг на ЗПСШ;

— взяття вагінальних мазків для виявлення присутності сперматозоонів або кис­лої фосфатази.

6. Провести негайне лікування жертви насильства:

— стабілізація життєвих функцій;

— профілактика ЗПСШ;

— посткоїтальна контрацепція.

7. Направити пацієнтку до психологічного та юридичного консультанта.