ДІАЛОГ

Залежно від спрямованості мовного потоку при комунікації виділяють діалогічне і монологічне мовлення. При односпрямованому мовному потоці комунікація характеризується активністю тільки одного з комунікантів.

Діалогом (від греч. dιalogos - розмова, бесіда) називається форма мовлення, що складається з обміну висловлюваннями-репліками і характеризується ситуативністю (залежністю від обставин розмови), контекстуальністю (обумовленістю попередніми висловлюваннями), мимовільністю і малим ступенем організованості (незапланованим характером). Діалог звичайно протиставляється монологові. Підвидом діалогу є полілог, що виникає за числа учасників мовного спілкування більше двох.

Діалог вважають первинною, природною формою мовного спілкування. Генетично він походить до усно-розмовної сфери, для якої характерний принцип економії засобів словесного вираження. Інформативна повнота діалогічного мовлення значною мірою забезпечується інтонацією, мімікою, жестами, ситуативною обумовленістю.

Для діалогу характерні поліфункціональність форм, семантичний синкретизм, експресивність, словотворчість. Діалог, що здійснюється в умовах невимушеного спілкування, часто будується за правилами, характерними для усного мовлення (неповний стиль вимови, своєрідний синтаксис, ситуативні лексичні новоутворення).

До основних мовних особливостей діалогу належать:

- наявність повторювань і перезапитувань у реагуючих репліках;

- синтаксична неповнота реплік, що компенсується за рахунок попереднього висловлювання;

- велика кількість запитувальних та наказових речень серед стимулюючих реплік.

Виділяють наступні типи діалогу: інформативний діалог;

прескриптивний діалог; діалог - обмін думками з метою ухвалення рішення / з'ясування істини; діалог, що має метою встановлення / регулювання міжособистісних відносин; марномовний діалог, щодо якого виділяють як підтипи емоційний, артистичний та інтелектуальний діалоги.

Інформативний діалог звичайно складається з питально-відповідних пар, хоча може містити в собі також згорнутий монолог або риторичне питання. Метою інформативного діалогу є отримання інформації.

Прескриптивний діалог містить прохання, наказ і обіцянку або відмову виконати запропоновані дії. При цьому мається на увазі, що той, хто говорить, видає програму дій, а той, хто слухає, береться за її виконання.

Діалог - обмін думками - це звичайно суперечка, дискусія. Обидва співрозмовники, як правило, є експертами з питання, що обговорюється. Для даного типу діалогу характерна тематична єдність за різних поглядів комунікантів на проблему.

Діалог, що ведеться з метою встановлення / регулювання міжособистісних відносин, поділяється на діалог-унісон і діалог-дисонанс. Змістом першого є щирі визнання, другого - взаємне з'ясування відносин.

Марномовний діалог спрямований або на емоційне спілкування (скарги, хвастощі, замилування, побоювання, страх), або на артистичні жанри (міні - розповідь, жарт, гострота, анекдот), або на інформаційно безцільну, але інтелектуальну розмову.

У діалозі найбільшою мірою реалізуються питально-відповідні комплекси. Питання класифікують у такий спосіб: уточнюючі та заповнюючі; прості та складні; коректні й некоректні; нейтральні, доброзичливі й провокаційні.

Уточнюючі питання спрямовані на з'ясування істинності або хибності, вимагають відповіді "так" або "ні".

Заповнюючі питання пов'язані зі з'ясуванням нових знань щодо подій, явищ, предметів; їхня відмітна ознака - питальні слова: "хто", "що", "де", "коли", "як", "чому".

Прості питання не можуть бути розчленовані на більш прості висловлювання. Складні питання містять у собі два і більше простих питань.

Коректні питання ґрунтуються на істинних судженнях. Некоректні питання ґрунтуються на помилкових або невизначених судженнях.

Нейтральні питання не містять емоційного забарвлення і ніяк не впливають на особистість співрозмовника.

Відповіді класифікують у такий спосіб: правильні, неправильні і "не по суті"; позитивні й негативні.

Правильні відповіді дають можливість уточнити точку зору, одержати додаткові відомості й містять істинні, логічно зв'язані з питанням судження.

Неправильні відповіді пов'язані з питанням, але невірно відбивають дійсність. Відповіді "не по суті" можуть бути істинними, але вони логічно не пов'язані з питанням і тому не розглядаються.

Позитивні відповіді містять прагнення розібратися в поставлених питаннях. Негативні відповіді виражають відмову відповідати на поставлене запитання з тієї чи іншої причини (некомпетентність, міркування етичного характеру тощо).

В основі зміни мовців лежить задане правилами закономірне завершення мовного фрагмента. Якщо перша репліка - питання, друга - обов'язково відповідь; вітання супроводжується вітанням, прохання - прийняттям або відхиленням тощо. Цей організаційний принцип, що називається принципом послідовності, задає найпростішу схему розмови, на основі якої виникають більш складні варіанти розмовної динаміки (фрагменти з уточнюючими висловлюваннями, вставками). Принцип припускає релевантність відповідної реакції, тобто репліка відповідного типу очікується, хоча може бути і відтермінована.

Загальні, правила діалогу такі:

- одержувачу повідомлення рекомендується вислухати звернене до нього висловлювання;

- питання вимагає відповіді;

- наказ вимагає відповіді дією або словом;

- розповідь вимагає відповіді розповіддю або уважною мовчанкою - відсутністю мовлення, коли слухач сповіщає мовця про те, що його мовлення прийняте й зрозуміле, виразом обличчя, жестом, вигуком, повторенням слова.

Таким чином, рекомендованим способом дії одержувача є:

- мовчанка, якщо немає питання;

- відповідь словом, якщо немає спонуки;

- переказ іншій особі, якщо немає спеціальної спонуки і заборони;

- дія, якщо немає спеціальної спонуки до бездіяльності.

Діалог - це спільна діяльність учасників, що мають деяку спільну мету. Нормальний діалог припускає дотримування нормативних принципів, що регулюють поведінку співрозмовників - так званих комунікативних максим П. Грайса:

- Максима кооперації утворює основу комунікації. Вона передбачає готовність партнерів до співпраці. Співрозмовники можуть виражати незгоду, сперечатися, але вони повинні включатися в розмову у такий спосіб, що відповідає її загальній лінії та цілям. Це загальне положення конкретизується іншими максимами.

- Максима кількості. Кожний повинен вносити в розмову досить, але незанадто багато інформації.

- Максима якості приписує правдивість висловлювання. Ця максима порушується, якщо людина навмисно бреше або комунікує у такий спосіб, що не відповідає її справжнім цілям.

- Максима релевантности Відповідно до неї, репліки повинні бути доречними і відповідати поточному контексту розмови.

- Максима способу комунікації вимагає уникати неясності, двозначності, дезорганізуючих дій.

Порушення комунікативних максим завжди пов'язане з наміром зробити певний вплив на слухача. Коли якась максима порушується, партнер приписує повідомленню деяке додаткове значення, яке узгоджує аномальну репліку з максимою. Мовець припускає знання партнером правил, які дозволяють розуміти і пояснювати порушення комунікативних максим. Цей механізм забезпечує використання всіляких непрямих тверджень, важливих з погляду тактики розмови, зокрема, дотримання правил увічливості. Так, на питання Скільки карбованців це вам коштувало? можна почути Достатньо. Відповідь порушує максиму кількості і розрахована на те, що адресат установить не виражене пряме значення сказаного: Це вас не стосується.

Максими Грайса - не єдині правила, за якими будується діалог. Так, відомий автор підручника «Теорія риторики» Ю.В. Рождественський наводить наступні закони, яким підпорядковуються діалоги:

- закон часу - нескінченне продовження діалогу в одному вигляді словесності знищує інформаційну цінність мовлення (і навпаки);

- закон аудиторії - нескінченне розширення аудиторії в одному вигляді словесності знищує інформаційну цінність мовлення (і навпаки);

- закон компетентності аудиторії - бідність знань з предмету мовлення в аудиторії знищує інформаційну цінність мовлення (і навпаки);

- закон доречності - організація діалогу за місцем, часом та учасниками, що не враховує інтересу учасників до предмета діалогу, знищує інформаційну цінність діалогу.

На характер перебігу діалогу впливають соціальні характеристики учасників: соціальний статус, роль, професія, етнічна приналежність, вік комунікантів; вони позначаються на виборі теми, мовних засобах, позиціях в розмові. Соціально детерміновані також стереотипи вираження самооцінки, способи прояву відношення до співрозмовника тощо. Внаслідок того, що партнери діалогу належать до певної соціальної групи, грають певні ролі, виникають специфічні типи діалогу - лікарські, театральні й академічні, жіночі й чоловічі, «німецькі», «швейцарські» тощо. Спілкування між групами може бути ускладнене мовними та комунікативними бар'єрами. Можливості взаєморозуміння обмежуються також соціальними і культурно-специфічними аспектами комунікації, розходженнями в значимості знаків і дії, «соціальною символізацією», що сигналізує про приналежність людини до певної групи. З цим пов’язане розв’язання ряду практичних проблем - проблем еміграції, специфічних труднощів міжкультурної взаємодії в багатонаціональних державах тощо.

2.