Основні форми мислення та їх роль в процесі пізнання.

Будь-яке пізнання людиною світу, як відомо, починається з живого споглядання, з відчуттів, чуттєвих сприйнять. Предмети чи явища дійсності безпосередньо чи опосередковано так чи інакше впливають на наші органи чуття (дотик, зір, слух, смак, нюх) і викликають в них відповідну реакцію – відчуття, які інформують про них мозок людини.

До форм чуттєвого пізнання людини відносяться відчуття, сприйняття та уявлення.

Відчуття постають первинною формою відображення окремих властивостей предметів або явищ матеріального світу, які безпосередньо впливають на наші органи відчуттів. Вони дають безпосереднє відображення певних частин предметів чи явищ. Наприклад, людина бачить окремий листок троянди, яка росте в її саду. Отримана оптична інформація про нього кодується в її органах зору у певні електричні сигнали і передається до корі її великих півкуль головного мозку. Саме тут, як результат процесу відображення, і створюється суб'єктивний образ зазначеного листка троянди. Цікаво зазначити, що цей процес має здатність до удосконалення під час систематичних тренувань. Так, як що звичайна людина розрізняє тільки кілька відтінків сірого кольору, то професійна ткаля бачить їх більше сорока. А, скажімо, треновані дегустатори вин навіть за органолептичними даними можуть визначити не тільки сорт винограду, з якого виготовлене вино, але й місце і час його збирання.

На базі відчуття формується більш висока форма чуттєвого пізнання – сприйняття, яке характеризується вже цілісним наочним відображенням конкретного зовнішнього матеріального предмету, що безпосередньо впливає на органи чуття. В нашому прикладі з трояндою на рівні сприйняття у свідомості створюється її загальний образ як сукупності всіх її складових елементів. Тому у цьому випадку сприймаємо конкретну троянду, якій притаманні саме ці стебла, саме це листя, саме ці квіти.

Уявлення, як більш високий рівень чуттєвого пізнання людини, формується на засадах відчуття та сприйняття і на практиці постає як чуттєвий образ того предмету, який в даний момент індивідом не сприймається, але який раніше в тій або іншій формі сприймався, тобто воно безпосередньо не пов’язане з предметами, які відображає.

У нашому прикладі з трояндою це означає, що людина, навіть знаходячись далеко від домівки, може у власній свідомості відтворити її образ, тобто, образ саме цієї троянди. Таким чином, уявлення існує як наочний образ якогось конкретного предмету в той час, коли ми його вже не можемо сприймати нашими органами відчуттів.

Уявлення може мати відтворюючий характер, оскільки у кожного із нас у свідомості зберігаються образи наших домівок, улюблених тварин, образи рідних і знайомих людей, яких ми в силу тих чи інших причин не можемо безпосередньо сприймати.

Уявлення також може бути і креативним, зокрема фантастичним. Тому певні уявлення про певний предмет чи явище у особистості можуть виникнути і за результатами наданого словесного опису. Так, коли нам потрібно зустріти на вокзалі незнайому людину, то ми попередньо зі слів створюємо у власній свідомості її наочний образ, що дозволяє пізніше розпізнати її серед приїжджих лише за наданим словесним описом.

Отож, в процесі пізнання відчуття передають людині інформацію про частину якогось предмета чи явища, що дозволяє в процесі сприйняття сформувати цілісний образ цього предмету, а на цих засадах процес уявлення дозволяє відтворити образ конкретного предмету за межами його чуттєвого сприйняття.

Зрозуміло, що людство у своїй практичній діяльності не може обмежитися тільки такою формою пізнання дійсності. Тому в процесі генези об’єктивно сформувалася більш складна форма пізнання – абстрактне (раціональне) мислення.

Абстрактне мислення, по своїй природі є похідним від форм чуттєвого пізнання. Воно дозволило відобразити світ і його діалектичні процеси набагато глибше та повніше. Загалом, в історії людства перехід від чуттєвого пізнання до абстрактного мислення свідчив про якісну зміну в самому процесі пізнання, оскільки означав перехід від пізнання одиничного до загального, тобто від розуміння одиничних фактів до розуміння закономірностей, законів навколишнього світу. В процесі пізнання це дозволяє мисленню виокремити і виділити в якості самостійних об’єктів окремі сторони, властивості, відношення тих чи інших предметів чи явищ пізнання.

За допомогою абстрактного |мислення люди мають можливість формулювати закони світу, виявляти тенденції розвитку подій, аналізувати загальне і особливе в будь-якому предметі чи явищі, будувати плани на майбутнє тощо.

Щодо самого абстрактного мислення, то у науковій літературі виокремлюють такі його особливості:

1. Абстрактне мислення відображає дійсність в узагальнених формах. Так, на відміну від форм чуттєвого пізнання, воно, відволікаючись від одиничного, не суттєвого, виокремлює в подібних предметах і явищах те, що для них є загальним, істотним, таке, що повторюється (наприклад, виділяючи загальні ознаки, які властиві всім правопорушенням).

За допомогою абстрактного мислення створюються наукові поняття. Так, були створені поняття, які мають методологічне значення загалом або для конкретних наук (“матерія”, “свідомість”, “держава”, “право”, “юрист” тощо).

2. Абстрактне мислення є формою опосередкованого відображення предметів і явищ світу. Отож, людині для набуття нових знань не потрібно звертатись до власних органів відчуттів. Вона може це зробити на засадах наявних у неї та успадкованих знань. Наприклад, правоохоронці, проаналізувавши мотиви та “почерк” злочинців, мають можливість висунути версію щодо участі у конкретному злочині певних людей.

3. Абстрактне мислення постає активною формою відображення дійсності. Адже, людина, визначивши мету власної діяльності, відповідно цьому активно перетворює світ. Така активність мислення на практиці реалізується в креативній діяльності людини, в здатності її до уяви, фантазії в науковий, художній та інших видах діяльності.

4. Абстрактне мислення безпосередньо пов’язане з мовою, оскільки вона є матеріальним засобом вираження думок, засобом збереження і передачі інформації іншим поколінням людям.

Основними формами абстрактного мислення є поняття, судження і умовивід.

Слово “поняття” має полісемантичний характер, оскільки може означати ряд значень. Зокрема, систему знань про предмети ї їх властивості. Ми ж під терміном “поняття” будемо розуміти таку форму абстрактного мислення, в якій відображаються суттєві ознаки одноелементного класу (множини) або ж класу (множини) однорідних предметів чи явищ.

Поняття у|суттєві| мові виражається окремими словами або словосполученням, наприклад, “троянда”, “будинок”, “ХУУП”, “відомий український юрист”|. Поняття “клас” і “множина” вживаються як синоніми слів, тобто словосполученнями, наприклад, “студент юридичного факультету”, “річка Південний Буг” тощо.

Судження є формою абстрактного мислення, в якій стверджується або заперечується існування предметів чи явищ, зв’язки між предметами чи явищами та їх властивостями або відношення між предметами чи явищами.

В матеріальному вираженні вони є реченнями і |виказує|можуть бути як простими, так і складними. Наприклад, “Студенти повинні добре вчитися” є простим судженням, а “Громадянин А. закінчив школу і поступив вчитися в університет” складне, оскільки складається з двох простих “Громадянин А. закінчив школу” та “Громадянин А. поступив вчитися в університет”. |настала|

Умовивід є формою абстрактного мислення, в якому із одного або кілька суджень на засадах певних правил виводиться нове судження, з необхідністю або певною ступінню вірогідності. Загалом, видів умовиводів багато і детальніше вони будуть розглядатися у розділі “Умовивід”.

Наведемо декілька прикладів умовиводів:

а) Всі люди - смертні.

Сократ – людина.

---------------------------

Сократ – смертний.

б) Всі метали – тверді тіла.

Ртуть – метал.

-----------------------------

Ртуть – тверде тіло.

в) Деякі студенти – чемпіони Олімпійських ігор.

Бондаренко – студент.

Бондаренко – чемпіон Олімпійських ігор.

Як бачимо, у першому прикладі маємо істинний висновок, у другому – хибний, у третьому – ймовірний. Це свідчить про те, що при отриманні висновків потрібно дотримуватися певних правил. Аналіз допущених в даному випадку помилок буде зроблений при вивченні теми “Умовивід”.

Процес пізнання, як відомо, направлений на здобуття істинних знань. Істина є процесом адекватного відтворення в пізнанні об’єктивної реальності, результатом гносеологічного відношення, при якому пізнавальний образ суб’єкта виступає як вірне відображення дійсного стану об’єкта. Таким чином, істинні знання, це такі знання, які відповідають дійсному стану речей. Істиною є закони науки. Її нам дають і чуттєві форми пізнання — відчуття і сприйняття. Розуміння істини як відповідності знання речам характерне для мислителів античності, зокрема до Аристотеля.

З погляду знання мислення може давати дійсне або помилкове відображення світу|відображення|, а з боку форми умовиводу воно може бути логічно правильним або неправильним.

В житті людина часто стоїть перед проблемою, як відрізнити істину від помилки. Критерієм істини є практика. Під нею розуміють всю суспільну і виробничу діяльність людей в певних історичних умовах. Тобто це матеріальна, виробнича діяльність людей в галузі промисловості і сільського господарства, а також політична діяльність, соціальні революції і реформи, науковий експеримент тощо.

Так, перш ніж запустити автомобіль в серійне виробництво, його дослідні зразки випробовують роками на автодромах та дорогах. Ще складніший етап проходять новостворені медичні препарати, які спочатку перевіряються на тваринах, потім на добровольцях. І лише переконавшись в їх ефективності, використовують в процесі лікування хворих.

Варто наголосити, що такі форми чуттєвого пізнання як відчуття і сприйняття відтворюють знання під впливом безпосередньої взаємодії з конкретними предметами чи явищами. Це дозволяє виокремити окремі властивості предмета або ж охарактеризувати його в цілому. Але можемо здобути знання про річ і не споглядаючи її. Це пояснюється тим, що інформація про предмети чи явища, які сприймалися раніше, можуть формуватися в нашій уяві у вигляді їх образів. Саме вони і є уявленнями. Це дозволяє нам говорити про будинок, якого ми ніколи не бачили, оскільки у нашій свідомості існує образ конкретного будинку. Таким чином, у процесі пізнання настає такий момент, коли безпосередньо не сам предмет є джерелом знань, а саме знання про нього є основою для отримання глибшого знання. Так, дізнавшись, що всі студенти першого курсу юридичного факультету успішно виконали навчальний план і переведені на другий курс, можна, не звертаючись до чуттєвого досвіду, стверджувати, що переведений і студент цього курсу Іваненко. Таким чином, в процесі абстрактного мислення, аналізуючи раніше отримане і перевірене знання, маємо можливість без звернення до безпосереднього досвіду отримати нове знання.

1.3.