25. Філософія И. Г. Фіхте. Науковчення.

Основні ідеї етики Фіхте викладені в праці "Система учення про моральність за принципами науковчення" (1798). Подібно до Канта, Фіхте прагне створити "практичне науковчення — "науку про моральність".

Фіхте ставить і прагне розв´язати питання діяльнісного відношення суб´єкта до світу в межах свідомості суб´єктивного "Я´. "Стояти і скаржитися на людську зіпсованість, не поворухнув­ши рукою для її применшення, значить чинити по-жіночому-Карати і злісно знущатися, не сказавши людям, як їм стати кращими, не по-дружньому. Діяти! Діяти! — ось для чого ми існуємо", — пише Фіхте [6, с 243]. На його думку, "Я" постулюю зі своєї свідомості навколишній світ — "не-Я". Діяльність абсо­лютного "Я" співвідноситься з емпіричними "Я" як всезагальне і особливе. Отже, мета існування розумної істоти — свобод морального самоутвердження.

Категорія свободи розглядається Фіхте у декількох аспектах: і як свобода суб´єктивного Я, і як родова людська здатність, і як основна засада існування держави та права, і як мета вихован­ня. "Свобода. . . мислима лише у розумних істотах, але в них вона, без сумніву, мислима. Я сам, незалежний і свобідний від впливу всіх зовнішніх сил, припиняю свою нерішучість і ви­значаю себе свобідно виробленим у мені пізнанням кращого" [6, с 233]. Моральність "Я" базується на свободі пізнання і ви­бору добра. Спираючись на ідеї Канта та Руссо, він вважає ос­новним завданням держави виховання людини у дусі свободи. Сутність свободи бачиться у добровільному виконанні мораль­них законів. Виконання їх може бути зовнішньою необхідні­стю для суб´єкта і тоді воно — пасивне. У разі свідомого їх ви­конання — є творчість і свобода.