84. Науково-фантастичні і соціальні антиутопії

Слово «утопія» стало загальним для позначення різних описів вигаданої країни, покликаної бути взірцем суспільного устрою, а також у розширеному значенні усіх творів і трактатів, які містили персональні плани соціальних перетворень.

Утопія трактувалася як країна мрій про щастя, країна зображення досконалого суспільного устрою, позбавленого наукового обґрунтування; довільного конструювання ідеалів; країна проектів, для реалізації яких не було практичних підстав, здійснених планів соціальних перетворень; країна, де сукупність соціальних ідей, лозунгів, цілей мали відтінок популізму.

Утопія як одна із своєрідних форм суспільної свідомості втілювала в собі такі риси:

осмислення соціального ідеалу;

критику існуючого ладу;

бажання втекти від похмурої дійсності;

спробу передбачити майбутнє суспільства.

Антиутопія існувала як явище філософсько-художньої думки з античності, тобто з того часу, коли виникла сама утопія.

Антиутопія з'явилися тоді, коли держава і суспільство виявили свої негативні риси, стали небезпечними для людини, не сприяли прогресу. Антиутопія — це критичне зображення державної системи, що не відповідала принципам механізму. В антиутопії завжди виражався протест проти насильства, абсурдного соціального устрою, безправного становища людини.

Автори антиутопій, спираючись на аналіз реальних суспільних процесів, за допомогою фантастики передбачували небезпечні наслідки існуючого порядку або утопічних ілюзій.

Однак, на відмінну від гострої критики соціальної дійсності, антагоністичне суспільство антиутопій за своєю суттю практично стало сатирою на демократичні й гуманістичні ідеали, воно потребувало морального історичного соціального устрою, який вилився в пряму або додаткову аналогію антагоністичного суспільства.

У XX ст. антиутопія набула ще більшого поширення. Англієць Ч. Уоллі у своїй книзі «Від утопії до кошмару» відзначав, що невеликий відсоток уявного світу — це утопії, а решта — жахи.

Антиутопія за своєю жанровою природою споріднена з утопією. Це жанри — супутники як за своєю ідейно-змістовною установкою — осмислення дійсного і передрікання майбутнього, — так і за структурно-образною системою.

Утопія — різновид фантастики, але фантастики особливого роду, яка була пов'язана з прогнозуванням розвитку суспільства, оскільки включала в себе відповідь не тільки на запитання, яким повинен бути світ і як його змінити, які основи її соціальної досконалості. Тому утопія являла собою або альтернативні справжньому ідеальні моделі суспільства, або показувала перспективи розвитку тих або інших ідей і теорій. Крім того, специфіка утопії полягала в тому, що письменник зосереджував увагу не на фантастичному описі технічних винаходів новітньої цивілізації і т. д. , а на зображенні суспільства саме як соціальної системи, яка відповідала ідеалам художника. Утопія — абстрактна модель ідеальної соціальної системи, яка відповідала уявленням письменника про гармонію людини і світу.

Фантастика становила основу поетики антиутопії, але не будь-який фантастичний твір вважався антиутопією. Фантастика виконувала в антиутопії дві функції: допомагала розкрити недосконалість існуючого порядку і негативні наслідки тих чи інших суспільних процесів.

Антиутопія була антиутопією поза зв'язком з реальністю і соціальною проблематикою, оскільки критикувала зображення державної системи, що протирічила принципам справжнього гуманізму. У ній виражався протест проти насильства, абсурдного соціального устрою, безправного становища особистості. Автори анти — утопій, спираючись на аналіз реальних суспільних процесів, за допомогою фантастики намагалися передбачити їх розвиток у майбутньому, попереджуючи тим самим про небезпечні наслідки існуючого порядку.

Ознаки антиутопії

змалювання певного суспільства або держави, їх політичної структури;

зображення дії в далекому майбутньому (передбачалося майбутнє);

розкриття світу із середини, через бачення його окремими мешканцями, що відчували на собі його закони і були представлені в якості ближніх;

показ негативних явищ у житті соціалістичного суспільства, класової моралі, невелювання особистості;

розповідь від імені героїв у формі щоденника, нотаток;

відсутність опису домашнього житла і родини як місця, де панували свої принципи і духовна атмосфера;

притаманність мешканцям антиутопічних міст рис раціоналізму й запрограмованості.