6. Платонівське вчення про ідеї

Тому що всі речі бувають вищими або нижчими, то у світі ідей теж є ієрархія - від нижчих до усе більш всеохватних і вищих ідей, а на вершині - головна - ідея добра-краси. Існує також два мири: пізнаваний почуттями, тлінний і мінливий (речі), і пізнаваний розумом, вічний і незмінний (ідеї).

Філософ чітко розмежовує чотири види сущого: безмежне - матерія; граничне - ідеї; змішане - мир явищ - і причина цього змішання - розум, що живе В душі. Мир, по Платону, як і Людей, має не тільки тіло, але й душею, а світова душа є тим самим сполучною ланкою між миром ідей і миром явищ. Розум, який в "Тимее" філософ називає деміургом, формує з пасивної матерії мир явищ, який представляється лише відбиттям миру ідей. "Тимей" - один із самих прославлених і найчастіше коментованих платонівських діалогів.

Платон доходить висновку, що на ідеях спочиває все пізнання, з них полягає й така наука, як математика. Поганим геометром виявився б той, хто вносив би в математичні відносини почуттєве сприйняття, тобто тільки те, що можна побачити або пощупати руками. Отже, ми маємо ідеї, що виходять не від мінливої природи, а від духу. Вони несуть у собі печатка вічної істини.

Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу.