18. Схоластична філософія Томи Аквінського.

Тома Аквінський (1225 – 1274) пристосував філософію Аристотеля до вчення католицької церкви і таким чином створив християнську філософію, яка до наших днів існує як офіційна філософія римо-католицької церкви (з ХХ ст.

Тома чітко розмежував сферу науки та віри: наукове знання – це знання про світ, і воно повинно бути об’єктивним і правильним. Але хоча наукове знання об’єктивне та істинне, однак воно не може охопити все, тобто не може бути всеосяжним. Є така сфера дійсності, що не може осягатися розумовим пізнанням – це сфера віри, яка є недосяжною для філософського знання та розуму. Тому предметом філософії є “істини розуму”, а предметом теології – “істини Об’яву”.

Проте між наукою та вірою, філософією і теологією немає суперечності, християнські істини стоять вище за розум, але не суперечать йому. Джерелом будь-якої істини є Бог, тому не може бути принципової суперечності між Об’явом і розумом. І хоча не всі “істини Об’яву” можна довести раціонально, та це не означає, що вони неправдиві чи суперечать розумові: вони “надрозумні”, але не “протирозумні”. Обмежений людський розум стоїть нижче від мудрості Бога, тому і філософія нижча від теології, вона є “служниця богослов’я”.

Тома Аквінський, пристосувавши систему аристотелівських категорій до християнської теології. Він також вирішив спір про універсалії – тобто проблему реалізму та номіналізму.

Тома Аквінський написав об’ємну працю «Сума теології», в якій виклав принципи середньовічного аристотелізму. В ній філософ вводить у вчення Аристотеля (для якого світ є безкінечним в часі) ідею креаціонізму, тобто стверджує, що перша матерія створена Богом.

Тома Аквінський також відомий завдяки своїм п’ятьом «доказам» буття Бога: 1) якщо в світі все рухається, то має бути Першодвигун, тобто Бог; 2) якщо у світі все має причину, то є Першопричина, тобто Бог; 3) якщо природні речі виникають та щезають випадково або по необхідності, то має бути абсолютна Необхідність, тобто Бог; 4) так як в світі є більш або менш досконалі речі, Бог є абсолютною Досконалістю; 5) оскільки все спрямовується до найкращого, то Бог є керівником цього руху.

Згідно з ним "існуюче" і "благе" є тотожними, а індивід — особистісним поєднанням душі і животворимого нею тіла.

Вище благо Ф. Аквінський вважав ціллю цілей (вплив Арістотеля). Таке його визначення зумовлене теологічним розумінням світу: тотожність людських цілей з благом постає як вираження благості буття загалом. У змістовому плані вище благо можна розуміти як цілковиту тотожність з Богом, крім того, його конкретизують як блаженство, щастя. Людині благо доступне настільки, наскільки вона здатна до богоуподібнення, а блаженство досягається завдяки інтелектуальному спогляданню Бога.

Діяльність людського розуму обмежена чуттєвістю. Людина, як і будь-яка реальність, загалом є благом, проте вона знаходиться на такому ступені досконалості, на якому можливий відхід від благості, тому її діяльність пов'язана і з недоліками, злом. Абсолютного зла, за Ф. Аквінським, не існує (протилежна думка суперечила б християнському монотеїзму (вірі в єдиного Бога)). Воно виявляється лише як відхід від блага, приміром у природному світі — натуральне псування речей. У діяльності й поведінці людини зло породжується недосконалою волею, яка не підкоряється законам, правилам.

Закони Ф. Аквінський поділяв на такі види:

— вічний закон (згідно з ним Бог регулює всі вчинки);

— природний закон (є відображенням вічного закону в розумних істотах, що ґрунтується на принципі, за яким необхідно домагатися блага й уникати зла);

— людський закон (сукупність державних законів, що втримують людей від зла за допомогою страху, сили).