5 Структура філософського знання

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина(і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити.

Структура філософії перш за все визначається наявністю трьох основних її компонентів. Це онтологія, або метафізика,— вчення про закономірності розвитку буття та його невід'ємних атрибутів — природної субстанції і загальної духовності, Бога, людської свідомості. По-друге, це гносеологія, або епістемологія,— теорія пізнання, яка досліджує відношення знання до реальності, з'ясовує всезагальні передумови досягнення істини в процесі пізнання. Третьою складовою філософії звичайно називають праксеологію — вчення про основні характеристики людської діяльності; її також іменують філософською антропологією.

Філософія в онтологічному аспекті наближається до загальних проблем природничих наук, оскільки, як і природознавство, вона вивчає певні характеристики об'єктивного світу. Тому загальні категоріальні визначення філософії та природничих наук багато в чому співпадають. Це такі категорії, як рух, простір, час, матерія, причина, наслідок, елементи, система та інші. Не випадково також, що в межах філософського дослідження з'являється натур-філософія, котра органічно поєднує філософське та природничо-наукове знання.

В гносеології, що розуміється як логіка і методологія наукового пізнання, філософія найбільш виразно наближається до технічних та математичних наук, оскільки тут йде мова про техніко-математичні засоби і форми правильного осягнення наукової істини. Саме в цьому розділі філософського знання застосовується більше всього технічних виразів: формул, схем, графіків, таблиць.

Праксеологія, або філософська антропологія, присвячується вивченню проблем людського буття, сутності та існуванню особистості, розкриттю сенсу, призначення та ціннісних орієнтирів життя індивіда. У цьому розумінні філософія становить собою чисто гуманітарну науку, тому раніше класична гуманітарна освіта з необхідністю включала в себе філософію. Ця добра традиція на новому підґрунті відроджується та набуває якісно нового змісту зараз — є актуальною на часі.

Таким чином, однією із специфічних особливостей філософії є її властивість бути одночасно в певній мірі природничою, техніко-математичною та гуманітарною наукою, що і дає їй, і лише їй, можливість бути "своєю" для кожної із двох тисяч існуючих у наш час наукових дисциплін, у тому числі філософською основою системи управління і бізнесу. На основі осмислення природи, світу виникають та формуються онтологія, натурфілософія, космологія(або космогонія).

На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія(або філософія етносу).

Філософське осмислення людини приводить до формуваннятаких філософських дисциплін, як філософська антропологія(на відміну від просто антропології– науки, що відокремилась від археології і що спрямована на вивчення особливостей будови та проявів людини як реального, матеріального об’єкта), інколи– антропософія; в наш час до дисциплін цього напряму інколи зараховують структкрну антропологію та соціобіологію. І, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомленою, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної тривалості, сюди входять логіка, гносеологія(чи епістеміологія), етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії.

Уже з характеристики структури сучасного філософського знання випливає висновок, що

філософія є частиною культури і виконує важливі функції у розвитку суспільства