Основи організації фінансів суб’єктів підприємництва — фінансових установ

Особливості організації фінансів банківських установ. Основні функції банківських установ: надання кредитів та забезпечення потреб у ліквідності інших суб'єктів ринку; обслуговування комерційних угод та управління системою платежів; трансформація ризиків, строків та капіталів.

Управління фінансами банківських установ полягає у досягненні максимальної ринкової вартості власного капіталу та ринкової вартості акцій банку. Складові власного капіталу комерційного банку такі:

— основний капітал банку, який поєднує сплачений і зареєстрований акціонерний (пайовий) капітал та розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій, дивідендів і додаткових внесків акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, що створюють під невизначений ризик за банківських операцій, зменшених на суму нематеріальних активів та суми несформованих резервів за активними операціями банків;

— додатковий капітал, до якого належать: нерозкриті резерви; резерви переоцінки основних засобів; гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти тощо;

— субординований капітал (борг). До нього належать звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації їх використовують на сплату претензій інших кредиторів.

Фінансова діяльність банківської установи пов'язана з управлінням:

—основним капіталом, кредитним портфелем і портфелем цінних паперів та резервами;

—якістю активів, рівнем та структурою операційних витрат;

—грошовими потоками і банківськими ризиками, комісійними доходами та витратами, податками;

—зобов'язаннями, спрямоване на забезпечення кредитної установи ресурсами на вигідній основі, досягнення оптимального співвідношення залучених та власних коштів;

—відсотковим, кредитним, валютним ризиками та ризиком ліквідності;

— строками погашення й відсотковими ставками активів-пасивів.

Доходами банку є загальна сума коштів, отриманих від активних

операцій: відсотки, доходи і комісія від наданих послуг, доходи від операцій з цінними паперами, валютою, банківськими металами та інші доходи. Валовий дохід банку включає відсоткові і невідсоткові доходи.

Основним джерелом доходів банку є відсоткові доходи (операційні доходи), що дають продуктивні активи. Найбільша частка доходів банків надходить у вигляді відсотків від надання кредитів на різний строк у національній та іноземній валюті резидентам та нерезидентам для виробничих, торговельних, споживчих й інших цілей.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлює банк. Вони зазначаються у кредитній угоді й залежать від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. У випадку зміни облікової ставки умови угоди переглядають і змінюють тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника (у більшості випадків банки укладають з підприємствами угоди на умовах плаваючої відсоткової ставки).

Значну частку доходів банк формує з надходжень від: дисконтних і заставних операцій з векселями; неоподатковуваних та оподатковуваних інвестиційних цінних паперів; процентних доходів за репо-угодами з цінними паперами (надання кредитів у вигляді продажу цінних паперів із подальшим викупом через визначений термін за наперед обумовленою ціною. Ціну викупу встановлюють меншою за їх ринкову вартість на певну величину, що характеризує відсоток за надану позичку); строкових депозитів, розміщених в інших банках, тощо.

До невідсоткових доходів банку належать:

— комісійні винагороди за розрахунково-касове обслуговування (оплата переказних операцій);

— ведення депозитних рахунків;

—касове обслуговування приймання платежів населення на користь інших організацій та підприємств);

—інкасація грошової виручки;

—інкасові операції (отримання грошей за дорученням своїх клієнтів);

—доходи з акредитивних операцій;

—оплата за відкриття чекової книжки тощо;

—доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди за цінними паперами; доходи, отримані від участі у спільній господарській діяльності; доходи від підприємств банку, які працюють на комерційних засадах);

—доходи від валютних операцій, факторингу, лізингу;

—доходи від трастових (довірчих) операцій (послуг) фізичним особам: (розпорядження спадщиною, власністю, опікунство, збереження майна, надання посередницьких послуг); організаціям (розпорядження активами, агентські та представницькі послуги, послуги з фінансування капітальних вкладень, у зовнішньоекономічній діяльності, ліквідації підприємства тощо).

У банках не всі активи дають доходи. Це, зокрема, грошові кошти в касі; кошти на кореспондентських рахунках; кошти, що перебувають на резервних рахунках; вартість основних засобів; сума іммобілізованих власних коштів.

Затратами банків є витрати грошових коштів на виконання операцій та витрати на забезпечення їх функціонування. Ці затрати можна поділити на дві групи: а) відсоткові витрати: нараховані й сплачені відсотки у гривнях і валюті; б) невідсоткові витрати: операційні (поштові витрати та витрати на електронний зв’язок, сплачені комісійні за послуги і кореспондентські відносини, витрати на валютні операції та ін.); забезпечення функціонування банку (утримання апарату управління; господарські витрати (амортизаційні відрахування, орендна плата тощо); інші витрати (штрафи, пеня, неустойки сплачені; відсотки і комісійні минулих періодів тощо).

Прибуток банку — це фінансовий результат його діяльності у вигляді перевищення доходів над витратами.

Прибуток банку після сплати податку на прибуток розподіляють за напрямами:

1) капіталізований прибуток — прибуток, який спрямовують у капітал банку та на інші потреби: статутний капітал, резервний капітал, прибуток спеціального призначення (потреби кредитної установи);

2) прибуток, призначений для виплати дивідендів.

Із прибутку відшкодовують витрати працівників кредитної установи на добровільне медичне обслуговування, витрати на відрядження, котрі перевищили норми, що встановив уряд, тощо.

Банки є платниками податків до бюджету. Зокрема, вони сплачують податок на додану вартість (за винятком операцій, пов'язаних з основною діяльністю банків, тобто які є фінансовими або прирівняними до них: надання кредитів клієнтам, розрахунково-касового обслуговування страхових компаній як фінансових установ).

При виконанні інших операцій, непов'язаних з основною (фінансовою) діяльністю, кредитні установи сплачують ПДВ. До таких операцій належать: видача довідок про здійснення операцій або про наявність кореспондентського рахунку; встановлення системи "Банк — клієнт" та операції, пов'язані з її експлуатацією (повторна інсталяція, позапланова зміна ключів, шифрування); оформлення перепусток для клієнтів; експертиза банківських металів; реалізація ювілейних монет; продаж бланків векселів; продаж бланків суворої звітності, пломб тощо.

Як і інші суб'єкти господарювання, банки сплачують податок на рухоме майно (податок з власників транспортних засобів), плату за землю та податок з прибутку. Ці податки сплачують банки в загальному порядку і в розмірах, визначених законодавством. Кредитні установи є платниками комунального податку.

Прибутки банківських установ оподатковують у порядку,

передбаченому законодавством, тобто за базовою ставкою (25 %) оподатковують перевищення суми скоригованих валових доходів на суму валових витрат і нарахованих амортизаційних відрахувань.

Особливості організації фінансів інститутів спільного інвестування. Інститути спільного інвестування — фінансові установи, які обслуговують сферу спільного інвестування шляхом забезпечення гарантій прав власності на цінні папери та захист прав учасників фондового ринку. Основним призначенням інститутів спільного інвестування є залучення та об'єднання вільних ресурсів населення, підприємств і організацій та їх подальше розміщення.

Відповідно до законодавства України інститути спільного інвестування поділяють так.

Залежно від порядку здійснення їх діяльності:

—відкритого типу інститут спільного інвестування (або компанія з управління його активами), який бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом (або компанією з управління його активами);

—інтервального типу інститут спільного інвестування (або компанія з управління його активами), який бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.

Інститути спільного інвестування відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими. Інститут спільного інвестування закритого типу (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим інститутом (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації. Інститут закритого типу може бути лише строковим.

Залежно від строку функціонування: строковий інститут спільного інвестування (створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений інститут ліквідовується або реорганізовується); безстроковий інститут спільного інвестування

створюється на невизначений строк.

Залежно від розміщення активів.

1. Диверсифікований інститут спільного інвестування, якщо він одночасно відповідає таким вимогам: кількість цінних паперів одного емітента в активах інституту не перевищує 10 % загального обсягу їх емісії; сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи інституту в кількості, більшій ніж 5 % загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 % вартості чистих активів інституту; не менша ніж 80 % загальної вартості активів інституту становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

Диверсифікованим інститутам спільного інвестування (ІСІ)

забороняється:

— тримати у грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більше ніж 30 % загальної вартості активів;

—придбавати або додатково інвестувати: у державні цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 25 % загальної вартості активів інституту (не менше ніж у три види державних цінних паперів); у цінні папери органів місцевого самоврядування, більше ніж 10 %; в облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України (крім комерційних банків), більше ніж 20 % ; в акції українських емітентів, більше ніж 40 %; в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20 % ; у цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10 %; у цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20 %; в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж 5 % активів інституту;

—придбавати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є пов'язані особи інституту, компанії з управління активами або зберігача.

2. Недиверсифікованими інститутами спільного інвестування є ті, які не мають усіх ознак диверсифікованих.

У випадку, якщо недиверсифікований інститут закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більше ніж на 50 % складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно- інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками такого

фонду можуть бути тільки юридичні особи.

Дивіденди на цінні папери інституту спільного інвестування відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.

Корпоративний інвестиційний фонд — інститут спільного інвестування (відкритого, інтервального чи закритого типу, диверсифікований чи недиверсифікований), який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність зі спільного інвестування. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 %. Початковий статутний фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду (тільки прості іменні акції) не може бути меншим від розміру, встановленого законодавством для відкритого акціонерного товариства, і формується він за рахунок: грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності. Збільшення статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду здійснюється виключно за рахунок грошових коштів акціонерів, внесених шляхом придбання ними акцій. Неповна сплата розміщених акцій не дозволяється.

Активи диверсифікованого ІСІ складаються тільки з цінних паперів та грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті. '

Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на і праві власності, вкладені у цінні папери.

Корпоративні інвестиційні фонди мають певні обмеження щодо проведення своєї діяльності. Так, фонди не мають права: емітувати та розміщувати цінні (папери, крім акцій; залучати позики або кредит у розмірі, що перевищує 10 % його активів; надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб; відмовитися від викупу власних акцій; розміщувати акції за ціною, нижчою від вартості чистих активів корпоративного інвестиційного фонду в розрахунку на одну акцію; розміщувати акції понад проголошену кількість; розміщувати акції за ціною, нижчою від номінальної вартості; створювати будь-які спеціальні або резервні фонди.

Управління активами корпоративного інвестиційного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.