<<
>>

Форми тероризму різноманітні за суттю.

Терористич­ний акт — одна з форм політичного тероризму, політичного на­силля. Якщо в минулому терористичні акти зводилися до вбивст­ва окремих високопоставлених осіб, то в сучасних умовах об’єкти терористичних замахів значно розширились, змінились і самі форми замахів.

В арсеналі тероризму є індивідуально спря­мовані замахи, викрадення літаків, пограбування банків, взяття заручників, підпали і висадження в повітря офісів, складів, а та­кож диверсії, шантаж, рекет та ін. Головною з боку терористів залишається загроза життю і безпеці людей. Без здійснення за­грози і підкріплення її акціями (взяття заручників, захоплення лі­таків, закладання вибухівок та ін.) тероризм не мав би сенсу. Те­рористичний характер мали і акти помсти, які негайно під­давались широкому розголосу особами, що їх здійснили, або то­вариші виступали з детальним з’ясуванням мотивів і мети таких акцій і висуванням конкретних вимог, виконання яких стає сиг­налом до припинення такої практики. По суті, акти помсти здійс­нювали і Віра Засулич, яка стріляла в петербурзького градонача­льника Федора Трепова і тяжко поранила, і Степан Степняк- Кравчинський, який убив шефа жандармів Микиту Мезенцева та ін. Проте ці акти помсти не стали метою, а служили засобом за­лякування уряду і дезорганізації діяльності його структур тощо. Такі ж за змістом терористичні акти і в перший період Радянської влади. Та потім це поняття значно розширилось. Але на фоні розширення змісту поняття терористичний акт в структурі самих діянь, що кваліфікувались як терористичні акти, доля тих, в яких є, власне, терористична спрямованість в міру зміцнення Радянсь­кої держави постійно зменшувалась.

В сучасних умовах статистика діянь з терористичною спрямо­ваністю невелика. Здебільшого терористичні акти кваліфікують­ся як політичні вбивства. Отже, якщо вбивство терористичної спрямованості служить засобом створення обстановки напру­ження, засобом примусу до чогось або відмови від чогось тих або інших осіб, то політичне вбивство без терористичних ознак є способом вирішення якихось питань самим фактом здійснення політичного вбивства.

Політичне вбивство не потребує примусу когось до чогось, все вирішується автоматично. Політичне вбивс­тво, звичайно, оточене ореолом таємничості і прихованого сенсу. З історії відомо, що політичні вбивства досить часто використо­вувались з метою захоплення влади тощо.

Головним у визначенні форм тероризму є те, з якою метою здійснюються терористичні акти. Політичними терористичні ак­ти стають через мотиви і спрямованість. Відмінною рисою полі­тичного тероризму є публічність його дій. Інші злочини терорис­тичної спрямованості можуть здійснюватись і без особливої претензії на розголошення, інформуючи лише тих осіб, в діях яких є зацікавленість у винних. Тероризм без широкого розголо­су, без відкритого пред’явлення своїх умов не існує.

Тероризм — публічно здійснювані загальнонебезпечні дії або загрози, спрямовані проти суспільної безпеки, які створюють в соціальному середовищі обстановку страху, неспокою, приголо­мшеності з метою прямого або непрямого впливу на прийняття якогось рішення, або відмови від нього в інтересах терористів. Політичним характером терористична діяльність принципово відрізняється від кримінальної злочинності, хоча між ними і є пе­вна схожість. По-перше, кримінальні злочинці і терористи свідо­мо порушують законність; по-друге, ряд засобів, що використо­вуються ними, співпадають; по-третє, самі терористи нерідко залучають до своїх операцій кримінальних злочинців. Все це дає підстави декому з політологів твердити про відсутність розмежу­вання між тероризмом і кримінальною злочинністю. Та більшість спеціалістів таку позицію не поділяють.

Говорячи про тероризм взагалі, і політичний тероризм зокре­ма, слід зазначити, що терор — явище багатолике і полікаузаль- не. Тероризм — продукт деконструктивної реалізації в бутті ряду факторів: економічних умов, менталітету, культури, етносу, релі­гії, демографії, традицій, психології і ще багатьох складових, що можуть мати явний (легко піддається фіксації, аналізу і можли­вому усуненню) і латентний (виявляється важко) характер.

Про­никнення в суть тероризму як соціального явища може бути про­дуктивним з погляду з’ясування різноманітних форм прояву всього спектру причин, що його породжують. Неодноразово від­значалося, що однією з найважливіших проблем у визначенні те­роризму те, що ототожнюється з насильством взагалі, і не прово­диться чітка межа між ним і іншими близькими, але далеко не ідентичними поняттями. З огляду на визначення тероризму, а та­кож системи ознак, необхідний порівняльний аналіз понять, що найчастіше вживаються з поняттям тероризму як синоніми. Це дає можливість визначити комплекс ознак, властивих саме теро­ризму, які відрізняють його від інших.

Інтерес становить проблема взаємодії тероризму з агресією. Якщо поняття агресія (лат. аддгеззіо — напад) — це будь-яке не­законне, з погляду Статуту ООН, застосування сили однією дер­жавою проти суверенітету, територіальної цілісності або полі­тичної незалежності, або держави і народу (нації), то «особлива небезпека міжнародного тероризму полягає в тому, що, власне кажучи, складає акт непрямої агресії, яка маскується під незале­жні дії окремих осіб або груп». Форми непрямої агресії: заохо­чення підривної діяльності проти іншої держави, сприяння роз­паленню громадянської війни, внутрішньому перевороту в іншій державі — повністю відповідають формам, методам і взаємодіям сучасного тероризму. Вважається, що завдання державного теро­ризму й агресії характеризується як взаємодія загального й особ­ливого. Агресія — це одночасно й акт державного тероризму, але зміст і поняття державного тероризму не вичерпується тільки ак­том агресії. Відмінність державного тероризму від інших форм незаконного застосування сили або погрози силою полягає в то­му, що мета — лякання, тероризування політичного супротивни­ка. Агресія — самостійне явище, яке не можна ототожнювати з тероризмом. Недоцільно розглядати їх і як взаємодію загального й особливого. Метод агресії прийнято відносити до традиційних форм ведення війни, а тероризм — до нетрадиційного. Поняття агресії охоплює різні її форми і види.

Увагу привертає така її фо­рма, як непряма агресія, що має терористичне забарвлення (орга­нізація і підтримка збройних формувань). Агресія — серйозна і небезпечна форма незаконного застосування сили. Агресія оці­нюється як явище, що закладає терористичну суть у збройних конфліктах. Агресія в сучасній формі насильницьких дій створює сприятливі умови і середовище для ескалації тероризму.

З огляду на динамічний зв’язок між тероризмом і агресією, тероризм можна визначити, з одного боку, як породження, скла­дову частину агресії, вірніше, характеру властивих їй дій. З дру­гого боку, тероризм можна назвати формою розвитку агресії, її сучасним проявом. З третього, і це вже протилежна іпостась, важко заперечити те, що агресія знайшла образ погрози існуван­ню людства саме в силу своєї терористичної сутності, що несе страждання значній кількості цивільного населення, тобто ні в чому не винним людям. Актам тероризму, звичайно, передують менші насильницькі форми протесту і конфлікту. Однак системи раннього попередження в сучасних умовах не існує. Основна причина — нечітке обмеження на національному і міжнародному рівнях понять екстремізм і тероризм.

<< | >>
Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Форми тероризму різноманітні за суттю.:

  1. 2. Форми і методи дій сучасного тероризму
  2. 13. Прийоми перевірки документів за суттю
  3. Поняття тероризм
  4. Тероризм і карні злочини
  5. Типи тероризму
  6. Партизанська війна і тероризм
  7. Повстання — одна з форм тероризму
  8. 75. Соціальна структура суспільства. Її елементи та цивілізаційні форми. Устрій суспільства. Форми правління і форм державного устрою. Політичний режим.
  9. ТЕРОРИЗМ — СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ
  10. 1. Суть і основна мета тероризму
  11. Глобальні проблеми сучасної цивілізації. Міжнародний тероризм
  12. Форми політичного правління
  13. 56. Основні форми наукового пізнання
  14. Змішані форми побудови держави
  15. Форми представництва прокуратурою інтересів дітей в суді
  16. § 3.1. ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ ФОРМИ ДЕРЖАВИ
  17. 31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії