Форми тероризму різноманітні за суттю.

Терористич­ний акт — одна з форм політичного тероризму, політичного на­силля. Якщо в минулому терористичні акти зводилися до вбивст­ва окремих високопоставлених осіб, то в сучасних умовах об’єкти терористичних замахів значно розширились, змінились і самі форми замахів.

В сучасних умовах статистика діянь з терористичною спрямо­ваністю невелика. Здебільшого терористичні акти кваліфікують­ся як політичні вбивства. Отже, якщо вбивство терористичної спрямованості служить засобом створення обстановки напру­ження, засобом примусу до чогось або відмови від чогось тих або інших осіб, то політичне вбивство без терористичних ознак є способом вирішення якихось питань самим фактом здійснення політичного вбивства.

Головним у визначенні форм тероризму є те, з якою метою здійснюються терористичні акти. Політичними терористичні ак­ти стають через мотиви і спрямованість. Відмінною рисою полі­тичного тероризму є публічність його дій. Інші злочини терорис­тичної спрямованості можуть здійснюватись і без особливої претензії на розголошення, інформуючи лише тих осіб, в діях яких є зацікавленість у винних. Тероризм без широкого розголо­су, без відкритого пред’явлення своїх умов не існує.

Тероризм — публічно здійснювані загальнонебезпечні дії або загрози, спрямовані проти суспільної безпеки, які створюють в соціальному середовищі обстановку страху, неспокою, приголо­мшеності з метою прямого або непрямого впливу на прийняття якогось рішення, або відмови від нього в інтересах терористів. Політичним характером терористична діяльність принципово відрізняється від кримінальної злочинності, хоча між ними і є пе­вна схожість. По-перше, кримінальні злочинці і терористи свідо­мо порушують законність; по-друге, ряд засобів, що використо­вуються ними, співпадають; по-третє, самі терористи нерідко залучають до своїх операцій кримінальних злочинців. Все це дає підстави декому з політологів твердити про відсутність розмежу­вання між тероризмом і кримінальною злочинністю. Та більшість спеціалістів таку позицію не поділяють.

Говорячи про тероризм взагалі, і політичний тероризм зокре­ма, слід зазначити, що терор — явище багатолике і полікаузаль- не. Тероризм — продукт деконструктивної реалізації в бутті ряду факторів: економічних умов, менталітету, культури, етносу, релі­гії, демографії, традицій, психології і ще багатьох складових, що можуть мати явний (легко піддається фіксації, аналізу і можли­вому усуненню) і латентний (виявляється важко) характер.

Інтерес становить проблема взаємодії тероризму з агресією. Якщо поняття агресія (лат. аддгеззіо — напад) — це будь-яке не­законне, з погляду Статуту ООН, застосування сили однією дер­жавою проти суверенітету, територіальної цілісності або полі­тичної незалежності, або держави і народу (нації), то «особлива небезпека міжнародного тероризму полягає в тому, що, власне кажучи, складає акт непрямої агресії, яка маскується під незале­жні дії окремих осіб або груп». Форми непрямої агресії: заохо­чення підривної діяльності проти іншої держави, сприяння роз­паленню громадянської війни, внутрішньому перевороту в іншій державі — повністю відповідають формам, методам і взаємодіям сучасного тероризму. Вважається, що завдання державного теро­ризму й агресії характеризується як взаємодія загального й особ­ливого. Агресія — це одночасно й акт державного тероризму, але зміст і поняття державного тероризму не вичерпується тільки ак­том агресії. Відмінність державного тероризму від інших форм незаконного застосування сили або погрози силою полягає в то­му, що мета — лякання, тероризування політичного супротивни­ка. Агресія — самостійне явище, яке не можна ототожнювати з тероризмом. Недоцільно розглядати їх і як взаємодію загального й особливого. Метод агресії прийнято відносити до традиційних форм ведення війни, а тероризм — до нетрадиційного. Поняття агресії охоплює різні її форми і види.

З огляду на динамічний зв’язок між тероризмом і агресією, тероризм можна визначити, з одного боку, як породження, скла­дову частину агресії, вірніше, характеру властивих їй дій. З дру­гого боку, тероризм можна назвати формою розвитку агресії, її сучасним проявом. З третього, і це вже протилежна іпостась, важко заперечити те, що агресія знайшла образ погрози існуван­ню людства саме в силу своєї терористичної сутності, що несе страждання значній кількості цивільного населення, тобто ні в чому не винним людям. Актам тероризму, звичайно, передують менші насильницькі форми протесту і конфлікту. Однак системи раннього попередження в сучасних умовах не існує. Основна причина — нечітке обмеження на національному і міжнародному рівнях понять екстремізм і тероризм.