<<
>>

Міжнаціональна згода: суть, проблеми і шляхи досягнення

Національна згода — це наявність між різноманітни­ми етносоціальними групами дружніх відносин, одностайності з основних питань спільної життєдіяльності, однодумності, спі­льності міркувань на шляху їх вирішення.

Національна згода — це відображення повної гами національних почуттів, породжених історичними, економічними, політичними, етнопсихологічними, культурними, побутовими та іншими факторами. Природно, на­ціональна згода — надзвичайно тонка матерія, яку буває легко зруйнувати навіть не дією, а одним лише необережним словом, внаслідок чого визріває, якщо не спалахує миттєво, національний конфлікт. В сучасних умовах в Україні можна зустріти не тільки заяви, але й дії, які змушують гадати, що деякими силами випро­бовується крихке мирне становище України. Однією з особливо­стей перехідного періоду в Україні є відсутність консолідації на­ції. А як наслідок відсутня і загальнонаціональна еліта, що неми­нуче відбивається на політичній та економічній ситуації.

Суспільство розколене. Розколене з фундаментальних питань: незалежність, демократія, ринок, приватна власність, форми дер­жавного управління, устрою і територіальної організації, націо­нальної безпеки, мови. Існує і зростає політичне протистояння. В Україні йде холодна громадянська війна. Колір влади закріплю­ється за територіями, і це особливо небезпечно. Створення дер­жави може бути успішним тільки на основі консолідації нації (нації не тільки у вузькому, етнічному, але й у державному зміс­ті). Утворення держави і утворення нації — взаємозв’язані про­цеси. Без створення нації та її консолідації на території України може бути держава, навіть незалежна, але чужа. Викликає триво­гу та обставина, що український електорат непатріотично ста­виться до незалежності. З іншого боку, ультранаціоналісти об’є­ктивно шкодять, тому що, не враховуючи реалії, породжують і посилюють антиукраїнські настрої.

Взагалі українізація, як осно­ва утворення держави, — під загрозою.

Успішне будівництво держави можливе тільки на основі кон­версії національної свідомості. Головне — зміна не зовнішніх об­ставин, а внутрішніх якостей українців. Інакше не будуть ефек­тивними державні та недержавні владні та управлінські струк­тури. Ті з політиків, що не розуміють кардинального значення змін у свідомості, психіці та світогляді українців, не можуть пре­тендувати на роль керівників.

Конверсія національної свідомості пов’язана із утвердженням на­ціональної та людської гідності, твердості, стійкості та сили волі, по­чуття самобутності й неповторності українства, загальноукраїнської спільності. Це дасть можливість інтегрувати всіх етнічних українців і тих українців, що ідеологічно і духовно тяжіють до України, в єди­ний народ, перетворивши його на могутню творчу, самодіяльну си­лу. Це дасть можливість об’єднати народ навколо свободи і величі нації. На основі конверсії свідомості багатонаціональний склад насе­лення України перетвориться з фактора слабкості на фактор сили. Адже відомо, суспільство виховує в людях прагнення до широкого співробітництва з іншими народами, почуття спільності їх інтересів гармонійно поєднується з почуттям національної гідності, гордості за свій народ, прив’язаності до мови, культури.

Спільність національного характеру, що відображає своєрід­ність національної психології, — одна з важливих ознак нації. В понятті «національний характер» знаходить відображення своєрідність історичного шляху нації, її господарської діяльності, особливості соціального та культурного розвитку і географічного середовища. Все це залишає згусток вражень у психіці її предста­вників, що виражаються в особливостях культури поведінки, смаках, звичках, звичаях, особливостях складу розуму і сприй­няття навколишнього світу. Риси національного характеру украї­нця, його національної психології змінюються разом зі змінами умов існування нації. I все ж вони досить тривкі, щоб надати своєрідності культурі, духовній діяльності людей.

Національний характер — це деяка незмінна суть, властива всім людям певної нації, що відрізняє їх від всіх інших етнічних (національних) груп і незримо визначає їх соціальну поведінку, відображає певну істо­ричну реальність: спільність вироблених і засвоєних в ході спіль­ного історичного розвитку психологічних рис і засобів дії, закріп­лених груповою самосвідомістю. Національний характер виража­ється в спільності національної культури, а національна своєрід­ність культури пояснюється характером нації.

Політичним і соціально-економічним механізмом конверсії національної свідомості виступає національна ідея як ідея націо­нальної свободи, воля нації до свободи, духовна першооснова і джерело особистого розвитку людини і державотворчої енергії етносу. Прагнення до свободи нація реалізує через створення су­веренної держави. Саме тому національна ідея наділена сучас­ною державотворчою суттю. Утворення держави — прояв волі нації до життя. Незалежна держава — надійний гарант життя нації. Національна ідея — основа консолідації соціальних груп, політичних партій, етносів, релігійних конфесій — інтегрує і га­рмонізує життєдіяльність населення певного ландшафтно- кліматичного простору і дає загальну орієнтацію на майбутнє. Національна ідея відображає об’єктивну необхідність консоліда­ції народу України. Якщо народ України консолідується, то збе­режуться державність, соборність і демократія. Демократія стає можливою там і тоді, коли прагнення до свободи стає всенарод­ним. В процесі консолідації представники російської й інших на­ціональностей, які проживають серед українців, проникаються українським менталітетом і підкоряються українським націона­льним інтересам. Всі, хто живе в Україні, — українці, також як всі, хто живуть в США, — американці. Слід тільки уточнити, що в Україні живуть етнічні і неетнічні українці. Ті, хто не ідентифі­кує (ототожнює) себе подібним чином, — чужі (і тут немає нічо­го образливого). Відносини чужих до української державності можуть бути доброзичливими, індиферентними і ворожими.

Таке бачення державності України досить типове для багатьох сучас­них теорій з проблем відродження українства, розповсюджених в Україні під прапором національного відродження та єдності, але практично йде протягування великодержавності і національного підпорядкування, формування психології «молодшого брата».

В суверенній Україні діяльність, спрямована на відродження національної свідомості українців, повинна морально і матеріа­льно заохочуватися державою, але на таких же засадах, як і дія­льність російських, грецьких або болгарських націоналістів. Було б небезпечним взяти український націоналізм за основу держав­ного будівництва. Водночас державні інститути повинні чуйно реагувати на всі випадки злоякісного переродження націоналізму в шовінізм. Щоб забезпечити просування процесу створення держави, потрібна національна згода, згуртованість громадян всіх національностей. Той факт, що більшість російськомовного населення в Україні під час референдуму 1991 року висловилася за відділення від СРСР, — не тільки свідчення прагнення народу України до самостійної державності, але й реальний історичний шанс досягнення національної згоди в українському суспільстві, тому що позиція російських та інших неукраїнських народів на референдумі ясно свідчила, що вони не відчувають для себе не­безпеки в існуванні незалежної української держави. Тепер дуже важливо не підірвати довіри населення безвідповідальними адмі­ністративними рішеннями в сфері національної політики.

<< | >>
Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Міжнаціональна згода: суть, проблеми і шляхи досягнення:

  1. 39. Екологічні проблеми і шляхи їх розв"язання
  2. 3.1. Основні проблеми правового регулювання діяльності окремих органів системи кримінальної юстиції та шляхи їх вирішення
  3. Результат еконо­мічного прогресу — реальні досягнення в процесі економічного зростання.
  4. Шляхи формування духовних цінностей у сім’ї
  5. 4. Шляхи зниження витрат на виробництво і обіг продукції.
  6. Зовнішня політика — курс держави в міжнародних справах, що забезпечує специфічними засобами і методами за­хист її суверенітету і незалежності, досягнення життєво важли­вих національних інтересів і мети.
  7. Шляхи гуманізації міжособистісних взаємин учнів у навчально-виховному процесі
  8. Колективне утворення, що складається з ієрархічно пов’язаних між собою осіб, які об’єдналися для досягнення зага­льної мети та виконують в утворенні певні обов’язки, і є органі­зація
  9. 3.1 Шляхи імплементації в Особливу частину КК України відповідальності за насильницьке зникнення особи
  10. Розділ 3 Шляхи Вдосконалення контрольної діяльності органів державної влади у сфері оподаткування
  11. Глобальные проблемы человечества: их происхождение, сущность. Проблема безопасности цивилизации как глобальная проблема современности.
  12. Суть політичного процесу
  13. 24. Основные проблемы гносеологии. Проблема познаваемости мира. Понятия «знание» и «понимание».