Різновидності партійних систем

Партійні системи відображають стійкі зв’язки у відно­синах політичних партій між собою, а також з державою та ін­шими політичними інститутами і владними структурами. В своїй сукупності взаємовідносини політичних партій і державних стру­ктур розкривають ступінь впливу політичних партій на прийнят­тя рішень і характер їх участі в управлінні державою.

Численні спірні проблеми виникають не тільки при визначен­ні, але й при класифікації партійних систем. У країнах Заходу па­нує спосіб класифікації партійних систем за кількістю партій, які ефективно беруть участь у завоюванні влади і її здійсненні. Звід­си, всі партійні системи діляться на багато-, дво- і однопартійні. Однак інколи можна зустріти класифікацію партійних систем, основану не на кількісних критеріях. Відомий французький соці­олог Моріс Дюверже в питанні про класифікацію політичних партій і партійних систем відійшов від традиції, запропонував особливий тип партійних систем — системи домінуючої партії. Соціолог Джованні Сарторі взагалі відкинув троїсту класифіка­цію партійних систем і запропонував їх поділити на: однопартій­ні, партії-гегемони, домінуючі партії, двопартійні, помірно бага- топартійні, вкрай багатопартійні, атомізовані. На думку Джованні Сарторі, існує сім типів партійних систем, що лежать між полюсами однопартійної (моноідеологічної) і атомізованої (вкрай поляризованій ідеологічно, ідейно різнорідної) систем.

Виділяються альтернативні і неальтернативні партійні системи.

— Альтернативну систему, в якій принаймні один колектив політиків організований у вигляді політичної партії або політич­них партій і має реальні шанси замінити колектив, що править у даний момент. В межах альтернативної системи можуть мати мі­сце: система багатопартійної роздрібненості, в якій жодна полі­тична партія або група політичних партій не має явного доміну­вання, а влада здійснюється коаліціями, що змінюються за складом; двоблокова система, в якій існує декілька політичних партій, але поділяються на два постійно суперниючих політичних блоки; двопартійна система, де хоча й існують більш дрібні по­літичні партії, але справжнє суперництво за владу відбувається між двома найбільшими політичними партіями, що уособлюють політичну систему суспільства.

— Неальтернативні системи, в яких або конституційні прин­ципи, або фактичне співвідношення сил призводить до того, що немає справжнього суперництва між політичними партіями за владу. В її межах можуть мати місце: система кооперації полі­тичних партій, що характеризується блокуванням головних по­літичних партій і фактичним зникненням дієвої опозиції; систе­ма політичних партій національної згоди (або домінуючої політичної партії), в якій, хоча й існують численні політичні пар­тії, суперничаючі на виборах, але одна політична партія постійно домінує над всією політичною системою і повністю здійснює владу, а інші політичні партії діють або як опозиція уряду, або як представники окремих груп соціальних інтересів, маючи чітко обмежену і, як правило, локалізовану базу впливу. Обмежені партійні системи — в яких існують різноманітні політичні партії і між ними здійснюється суперництво за політичний вплив, але влада знаходиться в руках однієї політичної сили — найчастіше армії, яка є незалежна від політичних партій і стоїть над ними; однопартійна система, що виключає існування інших політич­них партій, окрім тієї, що управляє.

Природно, що характер соціальної структури суспільства, ді­юче законодавство і, насамперед, виборчі закони, а також соціо- культурні традиції відіграють найбільшу роль у формуванні пар­тійних систем. Якщо в країнах відсутній розвинений клас селянства, то і не виникають аграрні партії. Там же, в країнах, де визначальну роль відіграє будь-який один, наприклад, середній клас, існують передумови для створення системи з домінуючою політичною партією. Якщо ж соціальна структура суспільства пронизана полярними суперечностями тих або інших соціальних верств і груп, то й партійна система має конфліктний характер, зі свого боку підігріваючи напруженість суспільних відносин. Як­що ж соціальні спільності, групи орієнтуються на одну систему цінностей та ідеалів, то і партійна система характеризуватиметь­ся більш м’якими формами міжпартійних і партійно-державних зв’язків.

На характер і тип партійної системи можуть діяти і впливати закони. Діяльність численних політичних партій може обмежува­тися законом: опозиційні політичні партії певного спрямування не допускаються до виборів, а нелегальним партійним формуванням закони дозволяють і насильницькі, репресивні дії тощо. Якщо ж в країні, суспільстві діє мажоритарна виборча система, що визначає одного переможця за більшістю поданих голосів, то тут форму­ються двопартійні системи або системи з однією домінуючою по­літичною партією. Створення багатопартійних систем і партійних коаліцій допускає і пропорційна виборча система, даючи шанси на представництво в органах влади великій кількості політичних сил, полегшує виникнення нових політичних партій і об’єднань. В сус­пільствах, де існує безліч економічних укладів, різноманітність культур і мов, діють різноманітні канали і соціальні структури, сприятливі реалізації соціальних, національних, релігійних і інших інтересів, створюються багатопартійні системи.

Багатопартійності характерна і оптимальна форма, умова по­літичного розвитку демократичних суспільств. Щоправда, вчені і практики розминаються в оцінці переваги конкретної системи: там, де існує багато політичних партій або де існують двопартій­ні системи з домінуючою партією тощо.

Природно, в оцінці ефективності тих або інших партійних си­стем поки ще не існує єдиної думки.

3.