Система складів злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення за Кримінальним кодексом України

Вагоме значення для правової оцінки злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення, має з’ясування питання щодо їх системи. Виділення окремих видів складів злочинів є значущим для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак та в кінцевому результаті для точної кваліфікації злочину.

У рамках визначення видової належності злочинів В. І. Борисов і В. І. Тютюгін пропонують у системі злочинів проти правосуддя виокремлювали групу злочинів, які посягають на відносини, що забезпечують належне виконання рішень, вироків, ухвал, постанов суду і призначеного ним покарання [71, с. 9]. Своєю чергою, злочини, які полягають у невиконанні судових рішень, трактують як передбачені КК України суспільно небезпечні винні діяння, які порушують нормальну діяльність: суду щодо здійснення правосуддя в частині точного та своєчасного виконання його приписів; органів та посадових осіб, що забезпечують виконання судових рішень (вироків, рішень, ухвал, постанов) [51, с. 79].

Як уже зазначалося, у теорії кримінального права немає одностайності щодо визначення системи складів злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення. Зокрема, В. І. Борисов та В. І. Тютюгін до таких злочинів, за КК України, пропонують відносити: невиконання судового рішення (ст. 382); незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації (ст. 388); ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ст. 389); ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390); злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань (ст. 391); дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (ст. 392); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393); втеча зі спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394) [71, с. 9-10]. Натомість Л. М. Палюх переконаний, що злочини, які полягають у невиконанні судового рішення, передбачені статтями 389-395 КК України [148, с.

Водночас у теорії кримінального права існують пропозиції щодо виокремлення певних груп злочинів, які регламентують кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення. Відтак одні автори вважають за необхідне виокремити дві відносно самостійні групи злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення: 1) суспільно небезпечні діяння, які посягають на відносини з реалізації судового акта (ст.ст. 382, 388, 390, 393); 2) суспільно небезпечні діяння, які є суміжними з ними (ст.ст. 164, 165) [64, с. 8]. Однак із запропонованої системи складів відповідних злочинів постає висновок, що автори вибірково обрали окремі склади злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення. Зокрема, незрозуміло, чому вказується на такий злочин, як ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, тоді як оминуто увагою суспільно небезпечне діяння, яке полягає в ухиленні від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. Окрім того, злочинні діяння, які полягають в ухиленні від сплати аліментів на утримання дітей та непрацездатних батьків не є суміжними щодо злочинів, які посягають на порядок виконання судового рішення, а перебувають у конкуренції загальної та спеціальної кримінально-правових норм (ст. 382 - ст.ст. 164, 165 КК України).

Деякі науковці вважають, що «з аналізу безпосередніх об’єктів злочинів, які перешкоджають виконанню судового рішення, призначеного до відбування покарання, та заходів процесуального примусу, передбачених чинним КК України, можна виокремити три підгрупи таких злочинів» [51, с. 78]. Зокрема, до першої підгрупи пропонують відносити злочини, які посягають на порядок виконання судових рішень, а саме: невиконання судового рішення (ст. 382); незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано (ч. 1 ст. 388). До другої підгрупи - злочини, які посягають на порядок відбування покарання, зокрема: незаконні дії щодо майна, яке підлягає конфіскації (ч.

Однак не всі злочини, передбачені переліченими статтями, слід уважати такими, що полягають у невиконанні судових рішень. Зокрема, О. М. Сокуренко зазначає, що безпосереднім об’єктом ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі є суспільні відносини, що виникають із приводу встановленого порядку виконання і відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі [167, с. 11]. Таку думку вважаємо слушною, оскільки злочини, передбачені статтями 390-395 КК України («Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі», «Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань», «Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань», «Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти», «Втеча із спеціалізованого лікувального закладу», «Порушення правил адміністративного нагляду»), і справді, передусім посягають не на порядок виконання судового рішення, а на встановлений порядок виконання покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, чи на встановлений порядок виконання інших заходів кримінально-правового характеру.

Водночас уважаємо, що злочини, передбачені статтями 382, 388, 389 та 389¹ КК України («Невиконання судового рішення», «Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації», «Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі», «Умисне невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості»), слід уважати злочинами, що полягають у невиконанні судового рішення.

Така ж позиція підтвердилася і під час анкетування. Зокрема, у рамках дисертаційного дослідження опитано працівників правоохоронних (200) і судових (80) органів, а також прокуратури (60) віком від 24 до 50 років, із досвідом роботи від 1 до 25 років з метою з’ясування їх думки щодо проблемних питань, що стосуються кримінальної відповідальності за злочини, які полягають у невиконанні судового рішення (додаток А). Так, на запитання «Які злочини належать до таких, що посягають на встановлений порядок виконання судового рішення?» більшість респондентів (72%) уважають, що такими є посягання, що передбачені статтями 382, 388, 389 та 389¹ КК України.

Зрештою, до злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення, належать усі посягання, які так чи інакше здійснюються всупереч приписам суду, сформульованим у судовому рішенні.

Наразі слід визначити коло посягань, що охоплює поняття «невиконання судового рішення». Зокрема, з-поміж багатьох класифікацій судового рішення їх можна поділити на два види:

1) судові рішення, які можуть бути виконані «за доброї волі» тих, кому вони адресовані одноразово, одномоментно (ст. 382 «Невиконання судового рішення», ст. 388 «Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації», ст. 389 «Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі» та ст. 389¹ «Умисне невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості» КК України);

2) судові рішення, виконання яких потребує певного проміжку часу і виконання певними органами (ст. 390 «Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі», ст. 393 «Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти», ст. 394 «Втеча із спеціалізованого лікувального закладу».

Водночас щодо рішень першого виду (рішення, які здатні до самовиконання), то такі посягання і охоплює поняття «невиконання судового рішення», яке, як уже зазначалося, є родовим і лише текстуально, а не змістовно, співвідноситься з назвою одного зі злочинів. Отже, у цьому та наступних підрозділах під час дослідження злочинів, які полягають у невиконанні судового рішення (а також складів цих злочинів), аналізуватимуться злочини, передбачені саме цими чотирма статтями - 382, 388, 389 та 389¹ КК України. Ця класифікація не є ідеальною, однак вона базується на чинному законодавстві.