Мотивація і самооцінка

У силу своєї динамічності мотиваційна сфера дитини представляє великі можливості для формування та розвитку в неї мотивів, необхідних для ефективного навчання.

Мотиваційна сфера, як вважає А.

Л. І. Божович встановила, що учбову діяльність дітей збуджують 2 види мотивів:

- одні породжуються самою учбовою діяльністю і безпосередньо пов'язані із змістом та процесом учіння - пізнавальні мотиви;

- інші «лежать ніби за межами учбового процесу». Ці мотиви, - «породжуються всією системою відносин, які існують між дітьми і довколишньою дійсністю» - соціальні мотиви.

Пізнавальні мотиви поступово формуються в процесі самого учіння, відповідальність за це покладається на вчителя і батьків.

Структура учбово-пізнавальних мотивів молодших школярів

Виділяють дві підгрупи:

1. Мотиви, пов'язані зі змістом учіння (мотивація змісту). Розуміють потяг дітей до пізнання нових фактів, суті явищ, їхнього погодження. Дітей цікавить головно те, що вони отримують від учителя. Поступово, до 3-4 кл., у міру нагромадження знань інтерес дітей спрямовується на науковий зміст навчального предмета, їх починають цікавити пояснення фактів, встановлення причинних залежностей.

2. Мотиви, пов'язані з процесом учіння (мотивація процесу), процесом здійснення дій, а інколи і можливістю творити.

Особливістю мотивації є те, що дітей передовсім цікавить сам процес учіння, їм подобається читати, писати, малювати, ліпити.

У системі мотивів, що стимулюють молодшого школяра до учбової діяльності, головне місце посідає значимість самого процесу учіння як соціально-цінної діяльності.

Що ж рухає дитину, які бажання в неї виникають? На початку свого шкільного життя, маючи внутрішню позицію учня, вона хоче вчитися, до того ж - гарно, на відмінно. Отримати високу оцінку - мета дитини; за цією метою можуть стояти різні мотиви.

Мотив гарної оцінки - провідний мотив навчання, за даними Л. І. Божович, більше ніж у половини молодших школярів.

Мотив ствердження в колективі і класі, бажання до визнання ровесниками. На початкових стадіях навчання переважає мотив - «бути кращим, ніж усі» - або мотив суперництва, конкуренції, що свідчить про все ще егоцентричну позицію дитини.

До широких соціальних мотивів учіння окрім статусу гарного учня належить також відповідальність, почуття обов'язку, необхідність отримати освіту і т. ін.

Широкі соціальні мотиви учіння відповідають тим ціннісним орієнтаціям, які діти запозичують у дорослих, головним чином засвоюють у сім'ї. Що найцінніше найвагоміше в шкільному навчанні? Першокласників, які провчилися лише одну четверть, запитували про те, що їм подобається і що не подобається в школі. Майбутні відмінники з самого початку цінують навчальний зміст і шкільні правила: «Подобаються уроки. Не подобається, що хлопці ображають Маргариту Павлівну своїм не бажанням вчити уроки». Майбутні трієчники і невстигаючі дають інші відповіді: «Подобається, що в школі бувають канікули». Починаючи своє шкільне життя, вони ще не набули «дорослих» цінностей, не орієнтуються на суттєві сторони навчання.

Мотивація досягнень у початкових класах нерідко стає домінантною. У дітей з високою успішністю яскраво виражена мотивація досягнення успіху - бажання гарно вчитися, правильно виконати завдання, отримати бажаний результат. І хоча зазвичай поєднується з мотивом отримання високої оцінки своєї праці (оцінки і схвалення дорослих), усе ж орієнтує дитину на якість і результативність навчальних дій незалежно від цієї зовнішньої оцінки, тим самим сприяючи формуванню саморегуляції.

Престижна мотивація, характерна для дітей із завищеною самооцінкою і лідерськими нахилами. Вона стимулює школяра вчитися краще ніж однокласники, виділятися з-поміж них, бути першими. Якщо цій мотивації відповідають розвинені здібності, вона стає могутнім поштовхом розвитку відмінника, який буде на основі своєї працездатності добиватися найкращих навчальних результатів. Індивідуалізм, постійне суперництво зі здібними ровесниками і зневажливе ставлення до інших викривляють розвиток особистості такої дитини.

Престижна мотивація, поєднана із середніми здібностями, глибока невпевненість у собі, звичайно не усвідомлювана дитиною, - із завищеним рівнем домагань, призводить до афективних реакцій у ситуації неуспіху.

У невстигаючих учнів престижна мотивація не розвивається.

У мотивації досягнення виявляється мотивація уникання неуспіху. Діти намагаються уникнути двійки і наслідків від її отримання - незадоволення вчителя, санкції батьків (заборонять гуляти, дивитися телевізор і т. ін.). Ця мотивація інтенсивно розвивається протягом усього неуспішного навчання в початкових класах, і до закінчення початкової школи невстигаючі школярі частіш за все позбавляються мотиву досягнення успіху та бажання отримувати високі оцінки (хоча продовжують розраховувати на похвалу), а мотивація неуспіху набуває значної сили. Вона супроводжується тривожністю, страхом в оціночних ситуаціях і надає навчальній діяльності негативного емоційного забарвлення.

Невстигаючі учні третього класу мають особливу компенсаторну мотивацію. Це побічні по відношенню до навчальної діяльності мотиви, що дозволяють ствердитися в іншій галузі - у занятті спортом, музикою, малюванням тощо. Якщо потреба самоствердитися задовольняється в якійсь сфері діяльності, низька успішність не стає джерелом важких переживань дитини.

Отже, практично всі діти приходять до школи з бажанням гарно вчитися. У процесі навчання в них формуються різні навчальні мотиви, у кожної створюється своя мотиваційна система.

Самооцінка. Проблема шкільної успішності, оцінка результатів навчальної роботи дітей - центральна в молодшому шкільному віці. Шкільна оцінка впливає на становлення самооцінки першокласників. Діти, орієнтуючись на оцінку вчителя, самі вважають себе і своїх ровесників відмінниками, двієчниками, трієчниками, гарними і середніми учнями, наділяючи представників кожної групи відповідними якостями. Оцінка успішності на початку шкільного навчання, по суті, є оцінкою особистості в цілому та визначає соціальний статус дитини. У відмінників і тих, хто навчається гарно, складається завищена самооцінка. У невстигаючих і вкрай слабких учнів систематичні неуспіхи та низькі оцінки знижують їх впевненість у собі, у своїх можливостях.

Як переживають важку учбову ситуацію молодші школярі? У дітей із заниженою і низькою самооцінкою часто виникає почуття особистої неповноцінності, навіть безнадійності. Знижує гостроту цих переживань компенсаторна мотивація - спрямованість не на учбову діяльність, а на інші види діяльності. Стверджуючись у посильних для дитини видах діяльності, дитина набуває неадекватно завищеної самооцінки, що має компенсаторний характер.

Для розвитку в дітей адекватної самооцінки та почуття компетентності необхідно створити в класі атмосферу психологічного комфорту і підтримки. Учитель, який оцінює лише конкретну роботу, а не особистість, не порівнює дітей між собою, не закликає всіх наслідувати відмінників, орієнтує учнів на індивідуальні досягнення: щоб робота завтрішня була краще вчорашньої. Він не захвалює гарних учнів, особливо тих, що досягають високих результатів без особливої праці. І навпаки, заохочує найменше просування в навчанні слабкої, але старанної дитини.

Велике значення у становленні самооцінки має стиль сімейного виховання, прийняті у сім'ї цінності. Діти із завищеною самооцінкою виховуються за принципом кумиру сім'ї, в обстановці некритичності і рано усвідомлюють свою неповторність.

Ставлення до себе як до учня значною мірою визначається сімейними цінностями. У дитини на перший план виходять ті її якості, які більш за все хвилюють батьків, - підтримка престижу (розмови вдома: «А хто ще в класі отримав п'ятірку?), слухняності («Тебе сьогодні не лаяли?») та ін. У самосвідомості маленького школяра зміщуються акценти, коли батьків хвилюють не учбові, а побутові моменти його шкільного життя («У класі із вікон не дме?», «Що вам давали на сніданок?»), або взагалі майже нічого не хвилює - шкільне життя взагалі не обговорюється чи обговорюється формально («Що було сьогодні в школі?»).

Батьки задають і вихідний рівень домагань дитини - те, на що вона претендує в учбовій діяльності і стосунках. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою розраховують лише на успіх і разом з мамою чи бабусею переживають добре як трагедію.

2.4.