Підходи до вирішення питання про рушійні сили психічного розвитку

Теорії преформізму. Рушійні сили розвитку самі розвивалися в ході цього процесу, набуваючи нового змісту та нових форм прояву. На ранніх етапах розвитку особистості суперечності не усвідомлюються нею і лише поступово стають предметом свідомості та самосвідомості і переживаються у формі невдоволення, прагнення подолати їх.

Розвиток з самого початку визначається спадковими задатками. Розвиток розглядається як поступове розгортання цих властивостей.

Зміна періодів розвитку, порядок появи тих або тих психічних процесів і властивостей, рівень якого вони досягають у ході розвитку, - все це визначається спадково

Представники даної теорії зводять весь психічний розвиток до росту, кількісні зміни властивостей які вже існують і тим самим відкидає розвиток як появу нових якостей.

Чи може психічний розвиток визначати лише спадкові фактори?

Теорія «чистої дошки». Дитина в момент народження є «чистою дошкою» (tabula rasa]. Під впливом зовнішніх умов у ній поступово виникають усі психічні якості, властиві людині. Вирішальну роль відіграють зовнішні впливи. Теорії розглядають дитину як пасивний об'єкт зовнішніх впливів.

Теорія конвергенції (запропонував В. Штерн). Згідно з цією теорією процес психічного розвитку визначається взаємодією спадковості. Однак з'єднання в одній теорії основних положень помилкових теорій, не може привести до більш правильного розуміння процесів психічного розвитку дитини.

Л С. Виготський. За Виготським, рушійною силою психічного розвитку є навчання.

Розвиток - це процес формування людини. Він здійснюється шляхом виникнення на кожному етапі нових якостей, специфічних для людини, у підготовлених усім попереднім ходом розвитку дитини, але таких, що не існують у готовому вигляді на більш ранніх етапах.

Д. Б. Ельконін. Діти, незалежно від конкретних соціально- економічних умов, у яких вони народжуються, мають на момент народження однакові загальнолюдські особливості, які складають основу для подальшого психічного розвитку і забезпечують досягнення такого його рівня, якого вимагають конкретні суспільно-історичні умови життя суспільства (які вимоги суспільства, такий рівень психічного розвитку в дітей). Дитина не пасивно пристосовується до навколишнього світу людських предметів, а активно присвоює собі всі досягнення людства, оволодіває ними. Конкретними носіями всього, чим повинна володіти дитина в житті, є дорослі, які виховують і навчають її. Діяльність дитини по відношенню до предметної дійсності завжди опосередкована стосунками дитини і дорослого.

Рушійні сили розвитку в ході цього процесу набувають нового змісту та нових форм прояву. На ранніх етапах розвитку особистості суперечності не усвідомлюються нею і лише поступово стають предметом свідомості та самосвідомості і переживаються у формі невдоволення, прагнення подолати їх.

Навчання та виховання сприяють не лише успішному подоланню суперечностей, але й їхньому виникненню.

3.