Психологія темпераменту і характеру

Ще здавна дослідили, що поведінка людини багато в чому залежить не лише від зов­нішніх чинників, а й внутрішніх, тобто від внутрішньої будови тіла.

Нервові процеси в людині, як дослідив І.

Основним чотирьом типам нервової системи відповідають чотири типи темпераментів. Поняття «темперамент» віддзеркалює індивідуально-типологічну характеристику людини і вищих тварин, що виявляється у силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу їхніх психічних процесів.

Першому сильному типові відповідає сангвінічний темперамент. Сангвінік - це ціле­спрямована людина, яка характеризується самовладанням, постійним потягом до руху у майбутнє, не відкладає справи на потім, «поспішає жити» й завжди готова долати труднощі. У своїй діяльності сангвінік здатний швидко переключатися з одного виду діяльності на інший, не драматизує ситуацію; працює продуктивно, оптимістично.

Другому сильному типові відповідає холеричний темперамент. Холерик - це неврівнова- жена, нестримана людина; вона працює натхненно тоді, коли не має особливих перешкод. Іноді навіть дрібниця може роздратувати її, вивести з урівноваженого стану або «закли­нити». Тому часто-густо у холериків поєднуються: недостатність самовладання й велика життєва енергія; запальність й нестача сил у розв’язанні тієї чи іншої проблеми.

Третьому сильному типові відповідає флегматичний темперамент. Флегматик - це лю­дина з сильною, але інертною нервовою системою, вона не поспішає жити, часу у неї до­статньо та й живе більше минулим, аніж майбутнім.

Четвертому (слабкому) типові відповідає меланхолічний темперамент. Меланхолік - людина з високою чутливістю, емоційною ранимістю, навіть сльозливістю, вона може під­порядковуватись чужій волі, оскільки невпевнена в собі. Тяжко переживає екстремальні ситуації, впадає в паніку й намагається ізолюватися від зовнішнього світу. Для меланхоліка сутнісним є не минулий або майбутній час, а лише реальний (теперішній) час, в якому він живе.

Досліджуючи проблему оптимізації умов діяльності (зокрема навчальної), В. А. Козаков дійшов висновку, згідно з яким бажано:

1. Перед сангвініком щоразу ставити нові і, якщо є змога, цікаві завдання, які вимагали б від нього зосередженості і напруження; треба постійно залучати його до активної діяль­ності, систематично скеровувати його зусилля.

2. Контролювати діяльність холерика якомога частіше; з ним неприпустимо поводитися різко і нестримно, оскільки це може з його боку викликати негативну реакцію; водночас будь-який його негативний вчинок має бути вимогливо і справедливо засуджений; щодо холерика негативну оцінку слід застосовувати в дуже енергійній формі та настільки часто, наскільки це потрібно для поліпшення роботи й навчання.

3. Флегматика треба залучати до активної діяльності і зацікавити; він потребує систе­матичної уваги, його неприпустимо переключати з одного завдання на інше.

4. Щодо меланхоліка неприпустимі не лише різкість, грубість, а й підвищений тон, іронія; про його вчинок, провину краще поговорити наодинці; для меланхоліка вкрай не­обхідним є прояв особливої уваги, вчасне оцінювання успіхів, рішучість та воля; негативну оцінку слід використовувати з великим застереженням, пом’якшуючи її негативні дії.

Слід пам’ятати про те, що в нормальних умовах темперамент має прояв лише в особли­востях індивідуального стилю і не визначає результативність діяльності. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність діяльності суттєво підсилюється, оскільки попередньо засвоєні норми поведінки стають неефективними і необхідні додаткова енер­гетична або динамічна мобілізація організму, щоб впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами - подразниками.

• зайва поспішність сангвініка або невиправдана поривчастість холерика можуть при­зводити до недостатньо обміркованих відповідей;

• флегматик реагує на запитання загальмовано і може скластися враження, що він не знає відповіді; щоб не вивести його з рівноваги, треба мати терпіння;

• меланхолік - найчутливіший і найвразливіший тип, з ним слід поводитися дуже м’яко і доброзичливо [56, с. 58-59].

У практичній діяльності щодо носіїв різних типів темпераменту учені-психологи радять користуватися такими формулами:

!.«Довіряй, але перевіряй», тому що сангвінік має:

плюси - життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість;

мінуси - схильність до зарозумілості, розпорошеність, легковажність, поверховість, надтовариськість, ненадійність; схильність до обіцянок, щоб не скривдити іншого, але не завжди виконує їх, що вимагає контролю.

2. «Ні хвилини спокою», тому що холерик має:

плюси - енергійність, захопленість, рухливість, цілеспрямованість;

мінуси - запальність, агресивність, нестриманість, нетерплячість, конфліктність.

3. «Не підганяй», тому що для флегматика характерні:

плюси - стійкість, постійність, активність, терплячість, самовладдя, надійність;

мінуси - загальмованість, байдужість, «товстошкірість», сухість, неможливість працю­вати в режимі дефіциту часу, в індивідуальному темпі є свідченням того, що його не треба підганяти, він сам розраховує свій час і виконує роботу.

4. «Не нашкодь», тому що у меланхоліка:

плюси - висока чутливість, м’якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття; мінуси - низька працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість, сором’язливість; на нього не можна кричати, надто тиснути, давати різкі та суворі вказівки, оскільки він надто чутливий до інтонації і дуже вразливий.

За цими формулами, формально, без врахувань специфіки кожної індивідуальності при організації робочих пар можна виходити з того, що ефективніша робота в парах: холерик - сангвінік; сангвінік - меланхолік; меланхолік - флегматик [102, с.

Психологія характеру. З’ясування психологічної сутності характеру є важливим з ог­ляду на прагнення, вибір людини. Реалізуючи свої задатки, здібності, особистість діє з конкретною метою, робить певні вчинки, які залежать не так від темпераменту, як від свого характеру.

Характер - це ступінь постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої діяльності та до самої себе. У ньому виявляється все те, що є найважливішим в людині. Наслідки його впливу значно перевищують вплив особливос­тей темпераменту й навіть інтелектуальні здібності особи. Адже часто-густо, як зазначав Г Ващенко, є люди, які щедро наділені талантом, інтелектом, схильні до сприймання нових ідей, проте нерішучі в своїх прагненнях та ідеях, непослідовні в ухваленні рішень, отже, без належної сили волі [25, с. 20-25].

Слово характер грецького походження, дослівно перекладається як риса, ознака, від­биток. Етимологічно походить від дієслова Charassien - різьбити, мітити, через іменникову форму charaks (різець, різьблення, риси обличчя). Учень Арістотеля Теофраст запровадив термін характер для визначення властивостей людини. У «Характеристиках» він описав з погляду мораліста 31 тип людських характерів - людей хвалькуватих, балакучих, нещирих, нудних, улесливих тощо.

Структура характеру. Характер людини виявляється у відносинах з іншими людь­ми, діяльності, вчинках, поведінці. Характер - це цілісне утворення особистості. Вод­ночас І. П. Павлов обстоював виокремлення його структурних компонентів. Цієї думки дотримувався й Б. Теплов, який запропонував виділяти в структурі характеру чотири симп- томо-комплекси, які виражають ставлення особистості:

• до суспільства, колективу, окремих людей: товариські, колективізм, ввічливість, чуй­ність, грубість, жорстокість, брехливість і т. ін.;

• до себе: самокритичність, самоповага, вимогливість, суворість, зарозумілість та ін.;

• до праці: працездатність, працьовитість, старанність, сумлінність, упертість, лінощі, безвідповідальність і т. ін.;

• до речей: акуратність, бережливість, неохайність, недбайливість та ін.

Структура характеру визначається не лише взаємозв’язком окремих властивостей, а й властивостями характеру загалом. Таких структурних властивостей характеру виділяють чотири:

1) ступінь їх глибини. Глибинними є ті властивості, які зумовлюються найважливішими, головними ставленнями і тому пов’язані з широкою системою інших властивостей;

2) активність. Визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам. Одні люди при зустрічі з несприятливими обставинами посилюють свою активність, долають труднощі і досягають мети, інші - пасивні. Тому розрізняють людей із сильним і слабким характерами;

3) рівень стійкості (мінливість). Перша - третя властивості характеру є необхідними умовами пристосувальної діяльності;

4) пластичність. Щоб дії і вчинки людини були доцільними, потрібно зі зміною се­редовища відповідно змінювати й індивідуально-своєрідні способи дії. Усі властивості є необхідною умовою навчання і виховання.

Психологічні типи акцентованих характерів.

Характерологічні риси людини здатні змінюватися не лише якісно, а й кількісно. Та чи інша риса у різних людей розвинута неоднаково. Коли кількісний вимір риси характеру наближається до граничних величин і досягає межі норми, виникає акцентуація характеру.

Отже, акцентуація характеру - це граничний варіант норми, наслідок посилення ок­ремих його рис.

Єдиної класифікації типів акцентуацій досі не існує. Іноді за різною термінологією виявляються однакові описи акцентуйованих рис, що дає змогу виокремити найважливіші типи акцентуацій.

Екстравертний тип. Йому властиві постійна спрямованість (відкритість) на діяльність і спіл­кування, підвищена балакучість, хвалькуватість, непостійність у захопленнях та інтересах, висока емоційна збудливість, яка виникає внаслідок зовнішніх впливів, конформність у поведінці.

Інтравертний тип зосереджений на своєму внутрішньому світі. Зовнішній світ для його представників має другорядне значення. Вони замкнуті, повільно і важко адаптуються до нових обставин, дуже стривожені, невпевнені в собі, малокомунікабельні.

Некерований тип. Представники цього типу надто імпульсивні в діях і вчинках. У спіл­куванні категоричні, домагаються, щоб за ними було останнє слово, тому часто провокують конфліктні ситуації.

Неврастенічний тип. Найчастіше трапляється серед дітей підліткового віку. Їм властива підвищена дратівливість і легка втомлюваність, висока недовірливість і погане самопочут­тя. Вони емоційно нестійкі, схильні до ефективних реакцій.

Сенситивний тип. Також здебільшого спостерігається серед підлітків. Таким дітям властиві підвищена сором’язливість, лякливість, емоційна нестійкість, невпевненість, ви­сока самокритичність.

Демонстративний тип. Індивідам цього типу властиве прагнення будь-що виділитися серед інших, викликати захоплення чи співчуття, бути в центрі уваги.

Нестійкий тип. Представникам цього типу характерні слабко розвинуті вольові якості, а тому вони часто потрапляють під вплив інших.

Останнім часом набуває дедалі більшої популярності типологія, яку запропонував швей­царський психолог К.-Г. Юнг у праці «Психологічні типи». Її основи заклали ще А. Біне, В. Джеймс і австрійський юрист Ганс Гросс. Юнг виокремив два основних психологічні типи. Перший, екстравертний тип, характеризується своєю спрямованістю на об’єкт, а другий, інтровертний, - на суб’єкт, на внутрішній світ. Кожен із них, залежно від доміну­вання певної пізнавальної функції, поділяють на мисленнєвий, емоційний, сенсорний та інтуїтивний.

В екстравертів мисленнєвого типу сукупність життєвих проявів залежить від їх інтелек­туальних висновків, але будь-яке судження вони організовують за зовнішніми критеріями (освіта, традиції). Мислителі-екстраверти часто стають державними діячами, адвокатами, вченими тощо.

В екстравертів емоційного типу почуття узгоджуються із загальноприйнятими крите­ріями, переживаннями під впливом традиційних цінностей. Людина такого типу завжди оцінюватиме щось не за власними критеріями, а тому «так, як вважають інші».

Екстравертів сенсорного типу завжди приваблюють об’єкти, які викликають сильні відчуття. Вони спрямовані на конкретне насолодження реальним життям. Серед них можна зустріти бізнесменів, атлетів.

Екстравертам інтуїтивного типу властиво сприймати в зовнішньому світі те, що від­бувається «за кулісами подій». У них недостатньо здібностей для міркування, і вони рідко самі доводять справу до кінця.

Інтровертний мисленнєвий тип схильний до теоретизування. Однак його розумова діяльність мало залежить від загальноприйнятих ідей і традицій, вона має власні критерії. Впертий, неподатливий до зовнішніх впливів, але дуже довірливий і часто безпорадний в особистих проблемах.

Інтровертний емоційний тип керується всюди своїми переживаннями, не враховуючи наявних фактів. За будь-яких умов намагається бути малопомітним. Люди такого типу ухиляються від різних розваг, шумних компаній, вечірок, зборів, завжди мовчазні і мало­доступні.

Інтровертний сенсорний тип свої дії та вчинки вибудовує залежно від того, що бачить і чує, а не від логічних міркувань. У людей такого типу виникають глибокі внутрішні вра­ження, але зовнішня реакція на них є запізнілою.

Інтровертний інтуїтивний тип має інтуїтивну здатність проникати у майбутнє, але його інтуїція звернена на суб’єктивний психічний світ. Часто перебуває у сфері безплідних фантазій.

Отже, на відміну від вродженого темпераменту, характер є життєвим утвердженням, результатом виховання й самовиховання [134, с. 213-215; 115, с. 108-112].

Останнім часом набуває популярності класифікація характеру, яку запропонував росій­ський психолог В. Жикаринцев. Учений розрізняє такі типи характеру: шизоїдний; ораль- ний; мазохістський; психопатичний; твердий; фалічний; істеричний. Ці назви характеру аналізуються залежно від періоду їх формування. Тому важливої характеристики тут на­бувають будова тіла, енергія, вище «Я» та ін. [87, с. 247-272].

Студент має змогу є можливість самостійно здійснити порівняльний аналіз класичного й новітнього підходів щодо класифікації типів характеру. Це уможливлює визначення ос­новних параметрів характеру, зокрема: його сили, оригінальності, цілісності, твердості та окреслити основні шляхи, форми і методи його виховання.

На основі викладеного можна зробити висновок про те, що пізнання психічних інди­відуальних особливостей особистості має важливе значення для її виховання. Передусім воно розкриває природу індивідуальних відмінностей між людьми (задатки, здібності, об­дарованість, талант, геніальність), дає змогу знайти ефективні способи розвитку здібностей та обдарувань особистості. Це дозволяє не лише виявити спрямованість особистості до окремого виду діяльності, а й визначити найважливіші чинники, що впливають на рівень реалізації основних компонентів ядра обдарованості, сформувати шкалу гуманістичних цінностей індивіда. Важливим є і те, що у процесі пізнання психічних індивідуальних осо­бливостей особистості можна виробити стратегію навчання обдарованих дітей. До того ж, навчання й виховання обдарованих дітей за спеціальними програмами дає змогу послідовно враховувати тип їхнього адаптування у соціальному просторі.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність».

2. Розкрийте структуру особистості (за К. К. Платоновим).

3. Назвіть характерні риси особистості.

4. Дайте загальну характеристику здібностей людини.

5. Що таке обдарованість людини?

6. Яких людей ми називаємо талановитими?

7. Охарактеризуйте поняття «геніальність».

8. Дайте загальну характеристику темпераменту людини.

9. У чому проявляється акцентуація характеру особистості?

10. Яким є механізми формування властивостей характеру?

Тематика рефератів

1. Людина як соціобіологічна й духовна істота.

2. Гуманістична спрямованість особистості.

3. Мотиви й активна діяльність особистості.

4. Роль здібностей у навчанні студента.

5. Суб’єктивні й об’єктивні умови розвитку особистості.

6. Критерії інтелекту особистості.

7. Ноологічні засади формування духовного світу особистості.

8. Психічна рівновага особистості.

9. Мислення генія.

10. Віра в житті особистості.