Психолого-педагогічні рекомендації щодо формування духовних цінностей у сім’ї

Система духовних цінностей сім’ї пов’язана з соціально-економіч- ними перетвореннями у суспільстві і відображає стан її потребово-мо- тиваційної сфери, емоційних почуттів, принципів поведінки.

система міжособистісних взаємин, цінностей, що зумовлена індивіду- альними особливостями людей, їх спільними оцінками та самооцін- ками, ставленням до інших людей і навколишнього світу. Ця система є стійким специфічним утворенням, яке і складає духовно-психологі- чний клімат сім’ї. Він відображає характер та рівень взаємин між по- дружжям і дітьми, особливості взаємного сприймання членів сім’ї, го- товність належним чином реагувати на інших людей тощо.

Результати нашого експериментального дослідження підтверджу- ють положення про визначальний вплив системи родинних стосунків на становлення духовності особистості.

Психолого-педагогічна культура батьків підвищується завдяки ле- кторіям, батьківським зборам, індивідуальним бесідам з учителями, шкільним психологом. Тема такого спілкування може бути присвячена наступним питанням: роль сім’ї у вихованні дітей, психолого-педаго- гічні основи виховання дітей, зміст, основні форми, способи і методи виховання школярів у сім’ї, труднощі та помилки сімейного вихован- ня, шляхи їх подолання. Особлива увага на заняттях, які проводяться для батьків, приділяється питанням зміцнення сім’ї та створення до- цільних сімейних стосунків, методиці виховання дітей в сім’ї та поши- ренню передового досвіду сімейного та суспільного виховання.

Для того, щоб духовні цінності визначали поведінку школяра в будь- яких ситуаціях, вони мають стати його власними нормами. Саме сім’я і клас, в якому навчається дитина, можуть сприяти активному засвоєнню цих цінностей. Для вчителя і батьків надзвичайно важливим є надання відповідного морального зразка і створення умов, які сприяли б його засвоєнню. На основі засвоєних раніше духовних цінностей учні знахо- дять правильну лінію поведінки у знайомих, а також нових умовах, вони оволодівають навичками прийняття самостійного вибору за наявності декількох альтернатив. Подібні ситуації, що спонукають учнів осмислю- вати можливі лінії своєї поведінки і їх наслідки, пов’язані з самоаналі- зом та боротьбою мотивів, що формує в юнацтва почуття власної від-

повідальності за свої вчинки і дає йому необхідний у дорослому житті досвід нерегламентованої поведінки.

Опишемо методичний прийом, який можна порадити батькам і вчителям для виховання духовних цінностей. Це — досить простий і в той же час ефективний метод переконання — етичні бесіди. Мета їх

— конкретизувати етичні знання школярів і формування вмінь керува- тися цими знаннями в житті.

У методичній науці існує відповідний підхід до розробки і прове- дення етичних бесід. Його суть полягає в тому, що кожна бесіда має включати наступні етапи:

1) вивчення наявних в учнів моральних уявлень та понять з цієї теми;

2) аналіз спеціально дібраних прикладів, що відображають суттєві ознаки духовних цінностей;

3) виокремлення зразків духовної поведінки із навколишньої дійс- ності, художніх творів, преси, кінофільмів тощо;

4) узагальнення, висновки, правила, що стосуються духовних цін- ностей;

5) подолання неправильних уявлень з метою формування необхід- них етичних знань.

Велике значення для ефективності бесід має правильний добір ілю- стративного матеріалу (художні твори, публіцистичні статті, проблем- ні ситуації тощо). Слід підбирати яскравий, емоційний матеріал, який не залишить учнів байдужими, і вони з легкістю приєднаються до обго- ворення актуальних питань.

При обговоренні художніх творів необхідно ставити запитання до прочитаного таким чином, щоб учні звернули увагу на взаємини геро- їв, порівняли ці взаємини з тими факторами, з якими вони зустрічались у своєму життєвому досвіді. Добре продумані запитання мають підводи- ти школярів до моральних висновків. Не слід пропускати неправильні відповіді. Навпаки, подальша робота спрямовується на те, щоб відкину- ти неправильні уявлення.

Важливим матеріалом для бесіди можуть бути проблемні ситуа- ції, взяті з життя сім’ї, класу чи уявні. Характерна риса цих ситуацій

— наявність конфлікту, пов’язаного з вибором поведінки, коли потріб- но вчинити, оперуючи однаково важливими для школяра цінностями тощо. В кінці бесіди учні самі, або за допомогою педагога формулюють моральне правило. Воно має бути конкретне і визначати відповідну поведінку в найбільш типових ситуаціях.

роботі повинен постійно поглиблювати, доповнювати засвоєні учнями моральні правила.

Цікавим методом впливу на взаємини дітей та їх батьків є соціаль- но-психологічний тренінг, в основі якого лежить не пасивне засвоєння духовних цінностей, а оволодіння ними і формування відповідних со- ціальних настановлень в активній формі, тобто в ході спеціально роз- роблених активних дій. Існують різні види соціально-психологічних тренінгів. Серед них можна виокремити такі як групове обговорення соціально-психологічної ситуації і соціально-рольові ігри. Характер кожного виду соціально-психологічного тренінгу багато в чому зале- жить від конкретних завдань і того контингенту, на який він розрахова- ний. Одна з основних особливостей соціально-психологічного тренінгу полягає в тому, що він завжди носить груповий характер, де вся увага зосереджується на міжособистісній взаємодії. Ймовірно, що при соці- ально-психологічному тренінгу слід мати на увазі два аспекти:

1) формування позитивних настановлень на оволодіння й викорис- тання соціально-психологічних знань в практичній діяльності;

2) вироблення відповідних умінь і навичок доцільної ситуативно- рольової поведінки, які мають бути усвідомлені членами взаємодії, від- повідати їх соціальним настановленням.

Ситуативно-рольова гра дорослих та дітей створює сприятливі умови для активізації творчих сил учасників тренінгу. У ній школярі не бояться помилитись при пошуку рішень, оскільки це не призведе до практичних негативних наслідків. Творчі можливості, наявні у си- туативно-рольовій грі, важливі в психологічному плані ще й тому, що самостійна участь в пошуку і прийнятті відповідних рішень робить ці рішення більш вагомими для учасників тренінгу, ніж рішення й оцінки, що нав’язуються їм ззовні. Тут, очевидно, має місце та обставина, що людина більше довіряє своєму власному досвіду, насамперед, досвіду осмисленому, а тому і зрозумілому.

Одна з переваг ситуативно-рольової гри як активного методу соціа- льно-психологічної підготовки полягає в тому, що у ній можна умовно виокремити необхідні для тренінгу соціальні ролі і завдяки ігровій фор- мі викликати у них емоційні переживання.

Індивідуальні особливості особистості ще більш яскраво виявляють- ся в міжособистісних ролях, які, на відміну від соціальних ролей, визна- чаються місцем індивіда в системі міжособистісних взаємин, зокрема в сім’ї. Ситуативно-рольова гра створює можливість для учасників тре-

нінгу продемонструвати і побачити в концентрованій формі за незнач- ний проміжок часу різноманітні виконання однієї і тієї ролі школярами, порівняти і зіставити їх із власною поведінкою у цій ролі не лише в грі, а й в реальному житті.

Ще один активний метод, який можна використовувати в роботі з батьками і учнями, це — дискусія. В результаті інтелектуального та емоційного обміну думками між партнерами стає можливим досягнен- ня згоди (чи незгоди) одного учасника діалогу з висловлюваннями ін- ших партнерів. Слід мати на увазі наступне: чим більше розбіжностей у думках, тим більше часу і зусиль необхідно для їх узгодження та інте- грації і тим більша вірогідність, що дискусія буде продуктивною. Такі зміни можливі тільки в атмосфері довіри, відкритості і щирості.

Підготовка дискусії вимагає планування наступних її етапів:

- визначення мети дискусії;

- вибір теми, підготовка основних питань, які можуть бути розгля- нуті;

- відбір учасників дискусії;

- вибір часу і місця обговорення.

Основні психолого-педагогічні завдання при проведенні дискусії:

1) забезпечення взаєморозуміння між учасниками;

2) підтримка активності учасників;

3) підтримка атмосфери поваги до чужої думки;

4) керування ходом дискусії з метою досягнення наміченої мети. Практика показує, що готовність спілкуватися властива людям від-

вертим, які відчувають велику потребу взаємодіяти з іншими. Вони схильні бути гнучкими і більш адаптованими; вони об’єктивно оціню- ють реалії міжособистісних ситуацій, в які потрапляють, що є першим кроком на шляху до здійснення заміни реальної духовної поведінки на більш ефективну.

Висновки. Cім’я відіграє вирішальну роль у формуванні цінностей її членів, не виключаючи впливу самого індивіда на власний розвиток і поведінку. У сімейній взаємодії на формування духовності справляють постійний вплив різні фактори соціального середовища. Вся система цінностей, настановлень, потреб та мотивів сім’ї орієнтована на реальні можливості її життєдіяльності, і багато в чому визначається умовами життя. Провідне місце серед таких умов посідають сімейні взаємосто- сунки, що детерміновані характером батьківських позицій, почуттів, ставлень, сімейних настановлень та очікувань.

Формування особистості здійснюється за допомогою навчання і ви- ховання, єдиного процесу, який впливає на розвиток інтелектуального

рівня суспільства, ступінь його духовної зрілості та культури. Духов- ний розвиток досягає найвищого рівня тоді, коли дотримання принци- пів, норм, і правил поведінки у вчинках виступає не просто як результат зовнішньої необхідності, а як дія внутрішньої потреби, яка спрямовує інтереси і цілі сім’ї, тобто символи духовності мають об’єднати сімейні цінності.