Психолого-педагогічні засоби розвитку духовних потреб дитини

Оскільки духовні потреби є одним з найважливіших чинників духо- вного розвитку особистості, їх формування є найважливішим завдан- ням виховання [9]. Однак, у системі виховання відсутня обґрунтована програма впливу на особистість із метою формування в учнів духов- них потреб [2], що пов’язано з надзвичайною складністю цього проце- су, яка зумовлена як ієрархічною структурою мотиваційної сфери, са- мої потреби, так і всебічним впливом багатьох чинників об’єктивного й суб’єктивного характеру на процес її формування [9].

Як показано вище, основними причинами низького рівня духовної вихованості сучасної молоді є недостатня компетентність та вмотиво- ваність батьків і вчителів щодо питань духовного розвитку особистості, теоретична нерозробленість психолого-педагогічного аспекту пробле- ми та її методичного забезпечення, дезінтегрованість соціально-педа- гогічних умов виховання, невідповідність взаємодії школи і сім’ї прак- тичним вимогам і потребам сьогодення у вихованні духовності у дітей [12]. Загальний шлях формування духовних потреб, очевидно, полягає в тому, щоб сприяти перетворенню духовних неусвідомлених, нестій- ких, імпульсивних спонукань дітей у зрілу духовну потребу, опосеред- ковану внутрішньою позицією.

Г. Г. Авдіянц виявила п’ять основних напрямів виховного впливу у процесі формування духовних потреб школярів:

1. Створення такого стилю життєдіяльності, завдяки якому дити- на вступає у взаємодію з найбільшою кількістю соціальних явищ і духовних цінностей.

2. Організація спільного з дітьми обговорення та осмислення про- блем сучасного життя й значення духовних цінностей для кож- ної людини.

3. Формування в дітей здатності оцінювати навколишній світ, за- ймати в ньому відповідальну позицію.

4. Створення максимально сприятливих умов для того, щоб діти жили у світі добра, краси, гри, казки, малюнка, музики, фантазії, творчості.

5.

На думку Г. Г. Авдіянц, формування духовних потреб молодших школярів у сучасній родині потребує системних заходів, комплексних удосконалень у спільній діяльності сім’ї та школи з дотриманням на- ступних умов:

• поетапна підготовка батьків до постійного збагачення духовного середовища сім’ї, а саме: пізнання батьками їх сімейного середо- вища, самих себе, свого духовного стану; розвиток позитивної реакції на педагогічні завдання, самостійне їх розв’язання; розу- міння батьками ролі й місця духовності в подальшій життєдіяль- ності дітей;

• органічне поєднання виховних зусиль батьків з діяльністю вчи- теля в єдиний цілісний педагогічний процес, що передбачає: ви- значення вчителем та батьками пріоритету духовного розвитку дітей, організація адекватної цій спрямованості шкільної життє- діяльності, спільної роботи з батьками;

• стимулювання прагнення дітей до постійного збагачення духов- ного середовища сім’ї: перебудова всіх зв’язків і стосунків дітей, надання особистості школяра можливостей вільного переходу від одного виду діяльності до іншого з метою стимулювання ініціати- ви у сфері моралі, громадської діяльності за власним вибором;

• запровадження спеціальних вправ для батьків і дітей на закріп- лення гуманних стосунків та засвоєння духовних цінностей; опо- ра на катарсичну діяльність, яка хвилює, дивує, надихає і захоп- лює, глибоко проникає в душу;

• активне творче самовиявлення дитини в процесі реалізації сво- їх духовних запитів і потреб, що визначається в потребі турботи про людину, свою родину, батьківщину, спонукає до творчості в інтелектуальній та моральній сферах.

Задля досягнення вказаної виховної мети в арсеналі батьків і вчите- лів наявні різні загально-педагогічні методи, застосування яких стиму- лює виникнення у вихованців думок, почуттів, потреб, які спонукають їх до певних вчинків і поведінки. Стисло розглянемо їх.

Розповідь — це послідовний виклад переважно фактичного матеріа-

лу, що здійснюється в описовій чи оповідальній формі. Широко засто- совується під час викладання біографічного матеріалу, характеристики образів, опису предметів, природних явищ, подій суспільного життя тощо. Вимоги до розповіді: 1) логічність; 2) послідовність і доказовість викладення; 3) чіткість, образність, емоційність; 4) врахування вікових

особливостей. Предметом розповіді може стати будь-яка подія, вчинок людини, розповідь про які спроможна змусити дитину замислитися над змістом вищих людських цінностей, стимулювати виникнення по- треби втілювати їх у власній поведінці та діяльності.

Бесіда як метод виховання, в основі якого лежить діалог (або по-

лілог) вихователя та дитини (вчителя та учнів). Основним у бесіді є ретельно продумана система запитань, які поступово підводять дитину до отримання нових знань. Готуючись до бесіди, вихователю важливо намітити основні, додаткові, навідні, уточнювальні запитання. Індук- тивна бесіда зазвичай переростає в так звану евристичну, оскільки діти під керівництвом дорослого приходять від часткових спостережень до загальних висновків. При дедуктивній побудові бесіди спочатку да- ється правило, загальний висновок, а потім організується його підкріп- лення, аргументування.

При всьому розмаїтті змісту бесіди мають своїм основним призна- ченням залучити дитину до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі сформувати в неї адекватне ставлення до навколи- шньої дійсності, до своїх громадянських, моральних та інших обов’яз- ків. При цьому переконливість смислу проблеми, що обговорюється в ході бесіди, буде значно вищою, якщо вона знаходить опору в особис- тому досвіді дитини, в її справах, діях, вчинках.

В. О. Сухомлинський, надаючи вирішального значення моральному вихованню як основі духовності своїх вихованців, широко застосовував бесіди, розкриваючи за допомогою них перед дитиною загальнолюдські цінності, норми моралі як абетку моральної культури. Для виховних бесід педагог використовував найяскравіші прояви духовної краси, ве- личі, мужності у конкретних прикладах дій і поведінки відомих поста- тей.

У процесі виховної роботи з розвитку духовності дітей В. О. Сухо- млинський з колективом педагогів створили своєрідну хрестоматію моральних цінностей, яка містила опис тисячі подвигів людей. Як під- сумок багаторічної праці, ця хрестоматія включала моральні цінності, створені людством з найдавніших часів, проте головне місце в ній посі- дали сторінки, присвячені постатям, які були ідеалізовані та героїзовані у радянські часи — видатним будівникам комунізму, відомим стаханів-

цям тощо [24]. Зараз, коли багато міфів радянської епохи розвінчано, до змісту цієї хрестоматії слід підходити критично, проте вибіркове використання її матеріалів може скласти змістову основу для бесід із сучасними дітьми.

Багато цікавого матеріалу для бесід у процесі духовного виховання можна знайти в авторських казках, що мають духовне спрямування [17]. Крім того, батьки й учителі можуть знайти перелік творів, що несуть у собі потужний виховний потенціал, у цікавій сучасній психолого-пе- дагогічній програмі духовного зростання дітей в закладах освіти, розро- бленій і адаптованій до різних вікових категорій Е. О. Помиткіним [22]. У ході духовно зорієнтованих занять з дошкільниками автор пропонує використовувати виховний потенціал засобів народного фольклору та духовно спрямованих творів різних письменників (В. Осєєва, В. Сухо- млинський, М. Носов та ін.), а також мультфільмів і фільмів. Програма

«Запроси друзів» пропонує дітям у ході занять «запросити» у свій вну- трішній світ друзів — найкращі якості, що допомагають людині у житті: дружелюбність, сердечність, щедрість, доброта, скромність, тактовність, пунктуальність, чесність, мудрість, здатність до співчуття, великоду- шність тощо.

Дискусії і диспути також відносяться до методів виховання, хоча з

не меншою підставою їх можна розглядати і як методи стимулювання пізнавальної і в цілому соціальної активності вихованців. Ситуації пі- знавального спору, дискусії, за умови вмілої їх організації, привертають увагу школярів до різних точок зору на ту чи іншу проблему, спону- кають до осмислення різних підходів до аргументації. Учням пропо- нується висловити свої судження про причини того чи іншого явища, обґрунтувати свою точку зору на звичні уявлення. Обов’язкова умова дискусії — наявність принаймні двох протилежних думок щодо питан- ня, яке обговорюється. Предметом обговорення під час дискусії можуть бути події життя, матеріали преси, літературних творів, кінофільмів. На відміну від дискусії, диспут як метод формування суджень, оцінок і переконань у процесі пізнавальної і цінносно-орієнтаційної діяльно- сті не потребує конкретних і остаточних рішень. Диспут, як і дискусія, заснований на відомій закономірності, яка полягає в тому, що знання, добуті в ході зіткнення думок, різних точок зору, завжди характеризу- ються високою мірою узагальненості, стійкості та гнучкості.

Метод прикладу є ще одним з дієвих засобів формування духовних

потреб дітей. У процесі формування особистості діти постійно шука- ють опору в реально діючих, живих, конкретних зразках, які персоніфі-

кують ідеї та ідеали, що ними засвоюються. Наслідування не є сліпим копіюванням: воно формує в дітей дії нового типу, як такі, що в загаль- них рисах збігаються з ідеалом, так і оригінальні, подібні за провідною ідеєю до прикладу. Шляхом наслідування в молодої людини форму- ються соціально-моральні цілі поведінки, духовні потреби та мотиви, способи діяльності, які суспільно склалися.

Слід враховувати, що характер діяльності з наслідування має вікову специфіку, пов’язану з розширенням соціального досвіду школяра, його інтелектуальним і моральним розвитком.

Сила впливу прикладу полягає в тому, що навколишні не нав’язують дітям своїх поглядів, вчинків, діти самі помічають їх, вони привертають їхню увагу і сприймаються дітьми як взірець поведінки.

К. Д. Ушинський підкреслював, що виховна сила виливається тіль- ки з живого джерела людської особистості, впливати на виховання особистості можна лише особистістю. В очах школярів тільки той учи- нок заслуговує на наслідування, який здійснений авторитетною і ша- нованою людиною [25]. Це повною мірою відноситься і до особистості вчителя, який відіграє суттєву роль у розвитку духовності школярів. Тільки високодуховна, гуманістично спрямована особистість учителя здатна створювати і підтримувати атмосферу доброзичливості, любо- ві, творчості в дитячому колективі, сприяти завдяки цьому духовному піднесенню своїх вихованців [22]. У зв’язку зі сказаним, дуже гостро постає питання висування надзвичайних вимог до відбору і підготов- ки вчителів, особливо вчителів початкової школи. Неприпустимою є практика зарахування абітурієнтів до педагогічних вишів без урахуван- ня їх придатності для роботи з дітьми. Високий рівень духовності має стати важливою складовою професіограми сучасного педагога.