3.3.2. Основні сфери участі неурядових організацій в управлінні процесами формування та впровадження ґендерної політики в Україні

Відомо, що у відносинах з іншими суб’єктами права і між собою громадські організації виступають виключно від власного імені і не мають державно-владних повноважень. Держава намагається регулювати їх діяльність.

Відповідно до закону “Про об’єднання громадян”, участь громадських організацій у розробці державної політики не передбачається, що по-перше, обмежує їх можливості, по-друге, не відповідає дійсності, по-третє, суперечить підходам сучасних міжнародних документів, які розглядають неурядові організації, зокрема жіночі, як активних суб’єктів формування політики, учасників національних та міжнародних механізмів її реалізації. Так, відповідно до ст.1 Закону, громадська організація – це добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів, при чому таке, що утворене фізичними особами для спільної реалізації прав та свобод. Від них у цьому відрізняються політичні партії, цілями діяльності яких є участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, формуванні органів місцевого самоврядування, представництво у складі органів влади та місцевого самоврядування.

Виділимо можливі форми взаємодії неурядових організацій та органів державної влади: проведення спільних заходів; участь у заходах один одного; оформлення угод про співпрацю; розробка та впровадження спільних програм, які спрямовані на реалізацію конкретних завдань державної політики; участь неурядових організацій у роботі консультативно-дорадчих органів (створення відповідних консультативно-дорадчих органів за участю НУО); запрошення представників НУО в якості експертів, консультантів; запрошення з боку НУО представників органів державної влади в якості експертів тощо.

На нашу думку, важливим принципом взаємодії між державними органами та неурядовими організаціями повинна бути участь НУО у процесі прийняття рішень, а не тільки приєднання на етапі реалізації рішень та впровадження їх у життя.

У багатьох розвинутих країнах (Нідерланди, Німеччина, Австрія, Італія та інші) неурядові організації працюють за підтримки власних урядів або органів місцевого самоврядування. Держави бачать в неурядових організаціях силу, яка спроможна вирішувати гострі соціальні питання більш ефективно, ніж це роблять державні структури. Така практика починає отримувати свій розвиток і в Україні. Так, відповідно до наказу Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, в березні 2003 р. проводився тендер серед жіночих організацій для реалізації важливих соціальних програм. Зростає роль держави в об’єднанні неурядових організацій для координації дій, але ці процеси мають як позитивні, так і негативні наслідки, які аналізуватимуться нижче.

Окреслимо основні зони дієвого впливу неурядових організацій на формування політики в державі та проаналізуємо їх.

1. Участь у розробці та впровадженні нормативно-правових, програмних та концептуальних документів щодо політики стосовно жінок та ґендерної політики, а також законів та законодавчих актів (заохоченні прийняття законодавства щодо рівності можливостей і антидискримінаційних законів).

Правотворчість – важлива складова частина функціонування громадянського суспільства, оскільки в ньому можуть брати участь і громадські організації. Вона здійснюється двома соціальними інститутами: державою в особі державних органів та їх посадових осіб; громадянським суспільством та його окремими суб’єктами. Саме на рівні правотворення виявляється активність жіночих неурядових організацій (висування ініціативи, пропозиції щодо прийняття закону, обговорення його змісту).

Від вибору методологічних принципів державної політики щодо жіноцтва залежить її напрямок. Не випадково саме жіночі неурядові організації були ініціаторами та організаторами проведення низки науково-практичних конференцій, на яких обговорювалися болючі питання українського жіноцтва та формування сучасної політики щодо жінок як політики досягнення рівності (ґендерної політики). Рекомендації цих конференцій та семінарів знайшли втілення в організації Парламентських слухань, створенні Міністерства України у справах сім’ї та молоді, Координаційної та Ґендерної рад, Національної Ради жінок в Україні, формуванні Концепції поліпшення становища жінок у суспільстві та Декларації про загальні засади державної політики стосовно сім’ї та жінок. Серйозні дискусії були ініційовані неурядовими організаціями навколо гострих теоретичних та політичних питань, наприклад, проблеми паритетної демократії як можливої форми активізації участі жінок у політиці.

Законодавче регламентування політики щодо жінок є дуже важливим. У цьому напрямі потрібно здійснити великий обсяг роботи. У багатьох ситуаціях ініціатива належить неурядовим організаціям. До форм залучення НУО у правотворчу діяльність відносимо: участь у роботі творчих груп, колективах по розробці документів; проведення громадських обговорень; презентація та обговорення проектів документів на конференціях, семінарах, інших заходах, а також через Інтернет; отримання пропозицій; наради за участю науковців, фахівців, громадськості, зацікавлених міністерств; рецензування науково-дослідними установами тощо.

Якщо подивитися на проекти концептуальних документів стосовно жінок та впровадження ґендерної рівності, то всі вони (чи майже всі) розроблені за участю представників неурядових організацій: Національна стратегія поліпшення становища жінок (деп. В. Костицький) – за участю Феміністської асоціації “Гуманітарна ініціатива”, проект Закону “Про державні гарантії рівних прав чоловіків та жінок” (деп. Р. Зварич) – за участю “Дії”, проект Закону “Про державні гарантії рівних прав та можливостей жінок та чоловіків” (деп. М. Ковалко) – за участю Ліги жінок-виборців “50\50”.

Разом з тим, приклади участі в опрацюванні та впровадженні нормативно-правових актів неурядових організацій є ще досить поодинокими. “В умовах, коли в новій Конституції Україна проголошується як правова держава, необхідно, щоб громадськість могла впливати на законодавчий і в цілому нормотворчий процес. Проекти найбільш важливих нормативних актів повинні публікуватися в пресі для широкого обговорення [506, c. 25]. Як зазначають фахівці, участь громадських організацій у законотворчості – одне з питань, яке для України залишається, так би мовити, стерильною сферою [115, c. 105]. Багато питань виникає внаслідок малочисельності, недостатньої структурованості НУО, які до того ж діють здебільшого порізно.

2. Ініціювання та участь у формуванні національних установ щодо впровадження ґендерної політики, а також механізму її реалізації.

Жіночі неурядові організації України відіграють значну роль і у справі лобіювання процесу інституалізації політики щодо жінок. Досить сказати, що саме завдяки зусиллям неурядових організацій було ініційовано створення у 1996 р. Міністерства України у справах сім`ї та молоді, (яке, на жаль, у 1999 р. перетворено на Державний комітет з питань молодіжної політики, спорту і туризму), Національної Ради жінок України, впровадження актуальних соціальних програм. У 2002 р. неурядові організації вийшли з пропозицією створити підкомітет з питань ґендерної рівності у Верховній Раді України, у складі комітету з прав людини, а також відновити діяльність сектора з проблем жінок, материнства та дитинства у Кабінеті Міністрів України, змінивши його назву, та наповнити діяльність новим змістом у відповідності до сучасних потреб та вимог.

3. Здійснення громадського контролю за реалізацією гендерної політики та дотриманням прав жінок в Україні (спостереження за дотриманням вимог антидискримінаційних законів).

Демократичні інституції в Україні перебувають у стадії розбудови. Тому потрібні державні й національні механізми контролю за дотриманням прав жінок. Деякі вже апробовані, інші планується апробувати в найближчому майбутньому. Це підготовка спеціальних доповідей, парламентські слухання про стан виконання в Україні Конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”^·, створення спеціальних органів, які відповідають за розробку та впровадження політики щодо жінок та ґендерної політики, призначення спеціальних доповідачів з питань прав жінок тощо.

4. Підтримка зв’язків з міжнародними організаціями.

Вдосконалення існуючого механізму захисту прав жінок на міжнародному рівні є дуже корисним для покращення ситуації стосовно жінок у конкретних країнах. У контексті міжнародних зв’язків поширюються і зміцнюються контакти жіноцтва України з міжнародними організаціями. Ознайомлення українських жінок з досвідом жіночих організацій інших країн у процесі прийняття рішень на державному та міжнародному рівнях сприяє активізації діяльності жіночих неурядових організацій в Україні і впливає на ефективність зрушень у вирішенні “жіночого питання” та ґендерних проблем.

Жіночі організації України поступово залучаються до роботи впливових міжнародних організацій, зокрема їх представниці виступають в якості консультантів та експертів – Організації Об’єднаних Націй, Міжнародної організації з міграції, Міжнародної організації праці, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Ради Європи та інших, беруть участь у впливових міжнародних конференціях. Одна з найбільш визначних подій останніх років – Спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН “Жінки в 2000 році: рівність між чоловіками і жінками, розвиток і мир у ХХІ столітті”. У роботі цієї Сесії, окрім державної делегації, активно працювали представниці неурядових жіночих організацій України. Використовується також механізм підготовки альтернативних доповідей про виконання країнами вимог Конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” та їх представлення на засіданні спеціального комітету ООН.

Ще одна можливість для виявлення активності НУО на міжнародному рівні – це отримання консультативного статусу при Економічній та Соціальній Раді ООН. Такий статус надає їм право доступу до системи ООН і право виступати на більшій частині зібрань ООН. Деякі жіночі організації України мають такий статус, зокрема жіноче народно-демократичне об’єднання “Дія”.

На деяких конференціях ООН неурядовим організаціям надається право бути присутніми в якості спостерігачів. Прикладом участі неурядових організацій у прийнятті рішень на міжнародному рівні є практика паралельного проведення, одночасно з урядовими міжнародними конференціями, форумів неурядових організацій, як це відбулося під час IV Всесвітньої конференції в Пекіні (вересень 1995 р.).

5. Проведення досліджень з проблем становища жінок, ведення наукової та освітньої діяльності.

Міжнародні правозахисні та неурядові організації, а також центри жіночих та ґендерних досліджень, мережа яких у багатьох країнах є досить розвинутою, ведуть активні дослідження в галузі вивчення самих міжнародних документів та можливостей їх впливу на становище жінок у різних країнах. Ця сфера спільної діяльності неурядових та державних організацій більш детально буде розглянута у наступному розділі у контексті дослідження науково-методичного забезпечення ґендерної політики.

6. Виконання програм соціального спрямування, ініційованих самостійно або у співпраці з органами державної влади, наприклад у галузях захисту прав мігрантів, потерпілих від торгівлі людьми, допомоги жінкам, хворим на рак молочної залози, жінкам, що мають дітей-інвалідів, запобігання домашньому насильству, формування усвідомленого батьківства тощо.

Таким чином неурядові організації виявляють активність та відіграють все більш політичну роль у різних сферах управління формуванням ґендерної політики в Україні.