<<
>>

Політичні зв’язки.

Звичайно, дещо краще опрацьовані політичні зв’язки, хоча і в цій царині дослідження латиномовних джерел, які відклалися внаслідок діяльності більше 200 державних утворень у се­редньовічних німецьких землях зроблені тільки попередні кроки.

Ці уривчасті відомості, частина з яких почасти випадкові знахідки дослід­ників, не дозволяють скласти загальну картину цих зв’язків.

У 1165 р., за свідченням “Діянь” імператора і німецького короля Фрідріха I Барбароси, під час переговорів з угорцями у Відні чеський

Фрідріх І Барбароса (1122-1190) (Кодекс де Сент-Реміні, 1188-1189. Biblioteca Apostolica Vaticana)

король Владислав II “...Ubi rex Bo- emorum quondam de regulis Ruthe- norum suae praesentiae obtulit eius queillum ditioni subdidit...”[2278]. Зрозу­міло, що цим князьком (regulis) не міг бути галицький князь Ярослав Осмомисл або хтось із старших во­линських князів, як вважають деякі поважні дослідники[2279]. Важко пові­рити, щоби Ярослав Володимирович в момент найбільшої своєї могут­ності, коли він вів рівноцінні пере­говори з візантійським василевсом, раптом з’явився у Відні шукати за­хисту у Фрідріха I Барбароси, перед тим оббиваючи пороги короля Чехії. I на Волині в цей період не було кня­зя, який би поїхав до Чехії шукати допомоги. Цим “руським князьком” міг бути тільки ізгой князь Ростис­лав Іванович, син нещасного Івана Бирладника, отруєного у Салоні­ках у 1161 р. Не отримавши допомоги у Європі, він повернувся на Русь, був служилим князем Давида Ростиславича у Смоленську, а в 1189 р., намагаючись збройним шляхом повернути собі дідівську спад­щину, потрапив у полон до угорців і помер в Галичі від отрути, яку йому приклали до ран[2280].

Те, що не вдалося реалізувати Ростиславу Івановичу, зумів здійсни­ти його двоюрідний брат Володимир Ярославович.

У 1190 р. він втік з угорського полону і дістався до імператора Фрідріха І, який з великим військом виступив у Другий Хрестовий похід. Князь склав васальну присягу, зобов’язавшись щороку сплачувати трибут в розмірі 2 тис. срібних гривень, а імператор підготував грамоту до краківського князя Казимира Справедливого з дорученням надати необхідну допомогу для відновлення Володимира Ярославовича на галицькому престолі. Вре­шті з цією допомогою Володимир Ярославич і повернувся до Галича. Загибель імператора на р. Салех (10 червня 1190 р.) звільнила Галицьке князівство від наслідків цієї присяги[2281]. Сьогодні можна тільки здогадуватися, які могла мати наслідки ця присяга у випадку успішного завершення походу Фрідріха І Барбароси.

Останні дослідження Олександра Ма­йорова, присвячені діяльності галицько-во­линського князя Романа Мстиславича, до­бре показали скільки ще не використаних джерельних матеріалів збереглося на напря­мі русько-німецьких політичних стосунків. Значно впевненіше можна стверджувати, що другою дружиною Романа Мстиславича була Єфросинія-Анна, донька візантійсько­го василевса Ісаака ІІ Ангела, рідна сестра дружини німецького короля Філіпа Гогенш- тауфена. Обидва правителі перебували у вій­ськовому союзі і могли зустрічатися в Ер­фурті при дворі тюринзького ландграфа Гер­мана, куди приїздив галицько-волинський князь. Проект “доброго порядку”, навколо якого продовжується гостра полеміка, віро­гідно, мав за основу проект Вельфів 1198 р., який папа Інокентій ІІІ оголосив у посланні 1200 р. “Роздуми над поставленням імпера­тором одного з трьох вибраних”[2282].

Німецький король Філіп Гогенш- тауфен (1198-1208) (Кодекс 1200 р. Монастир Санкт-Галлен)

Прямі стосунки з імператорами Священ­ної Римської імперії і німецькими королями продовжувалися і далі. На сторінках своєї “Штирійської римованої хроніки” Оттокар Штирійський подає відомість про руське по­сольство до німецького короля Генріха VII Люксембурга (1275—1313)[2283], який 27 лис­топада 1308 р. був обраний курфюрстами[2284]. Дипломатична місія, яка прибула невдовзі після цієї події, прислана, очевидно, від іме­ні Андрія та Лева Юрійовичів в числі подібних місій від держав, з якими Німецьке королівство підтримувало регулярні стосунки. З огляду на те, що ця місія прибула вже по смерті короля Юрія Львовича, вона мала на меті й підтвердження стосунків, які склалися за панування короля Юрія Львовича.

<< | >>
Источник: Войтович Л.В.. Галич у політичному житті Європи XI-XIV століть. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України,2014. — 478 с.. 2014

Еще по теме Політичні зв’язки.: