§ 12.2. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ

Правомірна поведінка є видом правової поведінки, яка, на відміну від протиправної поведінки, є соціальне корисною, відповідає закріпленим у нормах права моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки.

Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є її відповідність нормам права, тобто її правомірність.

Термін «правомірність» має широкий зміст і означає:

- відповідність поведінки нормам права;

- одиницю виміру, за допомогою якої з погляду права дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;

- здатність права регулювати певну поведінку суб'єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами^{[276] [277].}

Однак і у визначенні цього поняття в науці існує плюралізм думок. Відтак, наприклад, О.В. Петришин зазначає, що правомірна поведінка - це вольова поведінка суб'єкта права (діяльність чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою^[278]. Дещо інше визначення надає М.В. Кравчук, на переконання якого правомірна поведінка - це така поведінка, яка не суперечить юридичним нормам або основним принципам права певної держави, тобто це соціально-корисна діяльність в інтересах більшості суспільства¹. У свою чергу П.М. Рабінович відмічає, що правомірна поведінка - це такі діяння, які відповідають приписам юридичних норм чи інших юридичних актів або конкретно-історичним загальним і галузевим принципам права певної держави або права міжнародного^{[279] [280]. На противагу йому, О.Ф. Скакун розглядає це явище як суспільно корисну правову поведінку особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою[281].}

Таким чином, на наше переконання більш всеохоплюючим є таке визначення: правомірна поведінка - це вид правової поведінки, що характеризується соціальною корисністю або допустимістю, відповідає інтересам суспільств і держави та моделям можливої поведінки, зафіксованим в нормах права, має позитивні юридичні наслідки, гарантується з боку держави^[282].

Основні ознаки правомірної поведінки:

- відповідність поведінки нормам права - тобто людина діє правомірно, якщо вона діє у відповідності до норм права. Інколи правомірну поведінку трактують як поведінку, яка не порушує норми права. Проте таке визначення не досить точно відображає зміст цього явища, оскільки поведінка, що не протирічить нормам права, може здійснюватися поза сферою правового регулювання, та не бути правомірною;

- соціально корисна - це дії, що відповідають образу життя, корисні

(бажані), а інколи й необхідні для нормального функціонування суспільства. Позитивну роль вона відіграє і для особистості, оскільки завдяки їй забезпечується свобода, захищаються законні інтереси. Саме через правомірну поведінку здійснюється впорядкування суспільних відносин, вона необхідна для нормального функціонування та розвитку суспільства, забезпечує стан правопорядку. Вона є найважливішим фактором вирішення завдань, що стоять перед суспільством. Проте соціальна роль правомірної поведінки полягає в забезпеченні не лише суспільних потреб, а й задоволенні інтересів самих суб'єктів правових дій. Оскільки суспільство та держава зацікавлені в такій поведінці, вони підтримують її організаційними заходами, заохочують і стимулюють. Дії суб'єктів, які перешкоджають здійсненню правомірних дій,

припиняються державою;

- має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;

- зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права - дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);

- спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід зазначити, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;

- охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов’язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм¹.

Правомірна поведінка містить завжди два моменти:

- інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Важливою є не лише наявність правового механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне використання його громадянами;

- поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків^{[283] [284].}

Правомірна поведінка складається з елементів - правомірних вчинків, що мають суспільно корисний характер. Перш ніж відбуваються вчинки, виникають їх мотиви - спонукальна причина до дії (бездіяльності), доказ на користь саме такої дії. Мотиви визначають правову установку - правомірну і неправомірну. У них виявляється соціальна зрілість і юридична грамотність, рівень правосвідомості особи.

Мотиви правомірної поведінки особи можуть бути різними:

- переконаність у справедливості та корисності норм права;

- відповідальність перед суспільством і державою за вчинки;

- усвідомлення громадянського обов’язку;

- егоїстичний особистий інтерес;

- вчинення звичних для особи дій;

- прагнення діяти як усі;

- острах перед відповідальністю та ін.

Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби та інтереси.

З формуванням громадянського суспільства змінюється зміст методів, що спрямовані на формування в населення соціально-активної, правомірної поведінки, що передбачає використання таких методів впливу - переконання, правове виховання, профілактика правопорушень.

В юридичній науковій літературі існує плюралізм поглядів щодо критеріїв поділу правомірної поведінки. Отже, розглянемо основні підстави розподілу цієї поведінки на такі види:

1. За сферою суспільних відносин:

- економічні;

- політичні;

- соціальні тощо.

2. За зовнішньою формою вираження (об’єктивною

стороною):

- дія (діяльність);

- бездіяльність.

3. З точки зору фактичного змісту правовідносин:

- діяння, що спрямовані на використання суб’єктивних прав;

- діяння, що спрямовані на виконання юридичних обов’язків.

4. За причинами вияву:

- поведінка, зумовлена внутрішніми причинами і потребами;

- поведінка, зумовлена зовнішніми обставинами^[285].

5. За ступенем активності процесу залучення особистості у правове регулювання:

- соціально-правова активність (активно правова поведінка, правова активність) особистості являє собою найвищий рівень правомірної поведінки. Це насамперед ініціативна поведінка. Соціально- правова активність визначається високим рівнем правосвідомості, глибокою правовою переконаністю, свідомо прийнятою на себе готовністю використовувати надані правом можливості, творчо керуватися ними у своєму повсякденному житті. Така людина не лише сама поводиться правомірно, але й іншим активно надає позитивний приклад;

- звична правомірна поведінка. Слідування засвоєним правовим ідеям і принципам є для людини в багатьох випадках таким, що само собою розуміється. Людина, як відомо, вибирає найбільш доцільний практично виправданий варіант поведінки. Звичка немов звільняє особистість від багаторазового звертання до своєї свідомості, від побудови нової моделі поведінки. Правові звички як поведінкові регулятори відіграють значну суспільну роль у процесі становлення правомірної поведінки;

- конформістська поведінка. Конформістську поведінку відрізняє пристосовництво, пасивне прийняття існуючого порядку, відсутність власних позицій, підпорядкування психологічному тиску. Індивід приймає позицію групи, щоб уникнути конфлікту з нею. Ним керує бажання уникнути осудження з боку колективу, страх утратити довіру близьких, бажання заслужити схвалення тих, з ким він пов’язаний особистісними відносинами та ін. І все-таки соціально-правовий конформізм у цілому визнається суспільно корисним явищем, оскільки індивід дотримується вимог правових норм.

- маргінальна поведінка. Вона відбиває стан індивіда, який знаходиться на межі антигромадського прояву, що призводить до правопорушення, однак таким не стає в силу певних причин і обставин (загрози можливого покарання, власної вигоди від правомірності, страху осуду з боку колективу, групи, найближчого соціального оточення й інших стримуючих причин).

6. За характером правових приписів:

- соціально необхідна (належна) (закріплюється в імперативних нормах як обов'язки та забезпечується державним примусом);

- соціально допустима (можлива) ( закріплюється в диспозитивних нормах як права суб'єкта, а не як його зобов'язання, реалізується відповідно до його волі (інтересу) та забезпечується державою):

✓ бажана (вступ до шлюбу, оскарження неправомірних дій посадових осіб та ін.);

✓ небажана (розлучення, страйк, протест тощо)^{[286] [287]}.

7. За формально-юридичними ознаками. Як форма реалізації права вона класифікується з точки зору її відповідності основним способам впливу права на суспільні відносини і поділяється на активні форми реалізації правомірної поведінки:

- виконання юридичних обов'язків;

- використання суб'єктивних прав;

- застосування норм права уповноваженими суб'єктами або її пасивну форму - додержання заборон, що містять забороняючі норми права^[288].

8. За ставленням до юридичних наслідків, на які розраховує особа (бажає чи не бажає їх досягти, має чи не має такої мети взагалі) правомірна поведінка поділяється на:

- юридичні вчинки (суб'єкт має намір на реалізацію будь-якого суб'єктивного права);

- індивідуальні юридичні акти, коли воля суб'єкта не спрямована на настання позитивних юридичних наслідків для нього. Тобто це фактичне фізичне діяння (індивідуальний акт), здійснений без якоїсь конкретної правової мети, коли ці наслідки все ж для нього настають (наприклад, авторський твір породжує його авторські права, набути яких він не намагався, але держава гарантує визнання і захист цих прав)^[289].

9. За ставленням держави до правомірної поведінки:

- схвалювальна (наприклад, наявність у особи повної середньої освіти);

- заохочувальна (наприклад, сплата комунальних послуг до встановленою дати є підставою для подальшого заохочення у вигляді тарифної знижки на наступний місяць);

- допустима (наприклад, діяльність численних громадських організацій «за інтересами», відправлення релігійних культів)¹.

Особливості, що зумовлюють утвердження правомірної поведінки в якості норми життя для більшості населення:

- розвинена економіка, достатня для задоволення життєвих потреб громадян;

- системне правове забезпечення розвитку особи;

- подолання розриву між бідними і багатими прошарками населення;

- зведення до мінімуму безробіття;

- виконання соціальних програм;

- авторитет влади, за умови, що вона не буде маніпулювати законом;

- стабільний демократичний політичний режим;

- створення цілісної правової бази організації та діяльності судової системи, органів юстиції та правоохоронних органів;

- додержання законності всіма посадовими особами та громадянами;

- високий рівень правової культури^{[290] [291].}

Разом з цим слід вказати й на деякі особливості правомірної поведінки працівників поліції як особливих суб'єктів права, яким законом надано державно-владні повноваження.

Правомірна поведінка працівників поліції - це сукупність вчинків, що відповідають нормам права, базуються на переконанні в необхідності їх захисту, відображає позитивне суб’єктивне ставлення працівників поліції до норм права, цінностей, що гарантовані державою та спрямовані на реалізацію потреб громадянського суспільства щодо охорони прав і основоположних свобод людини та громадянина.

Для забезпечення якісного виконання працівниками поліції посадових обов'язків, реалізації наданих їм законом прав, дотримання правообмежень законодавець визначає основні гарантії їх правомірної поведінки.

Як вже було зазначено вище, працівники поліції є носіями професійної правосвідомості. В основі мотивації правомірної поведінки працівників поліції лежать в першу чергу різного роду службові потреби, закріплені у відповідних нормах права. У професійній діяльності працівників поліції помітними чинниками, що мотивують їх поведінку, виступають такі категорії як наказ, обов'язок, що опосередковуються і нормами права і нормами моралі, і елементами правової свідомості.

Особливе значення для мотивації правомірної поведінки мають морально-правові властивості та якості працівника поліції, його внутрішній психологічний стан. Вказані компоненти включають:

- відношення до службової діяльності та життя в цілому, що

характеризується високим рівнем свідомості, порядністю,

цивілізованістю і правомірністю;

- шанобливе відношення до права як до абсолютної цінності, блага, без якого неможливо ефективно і цивілізовано вирішувати найскладніші життєві проблеми, як до самого гарантованого способу, що покликаний забезпечити права та свободи особи, захистити її від протиправних посягань;

- цивілізоване і шанобливе відношення до прав і основоположних свобод людини та громадянина як до своїх власних має для працівників поліції принципове значення, оскільки тут найбільшою мірою розкривається істинний характер взаємовідносин між громадянами (особою) і правоохоронними органами як специфічними органами правової держави;

- відповідальне ставлення до свого службового обов'язку (посадових функцій), без чого неможливо реально забезпечити права та свободи людини і громадянина, законність і правопорядок у суспільстві. При цьому неприйнятна будь-яка корпоративна (групова) відповідальність, що має аморальний, протиправний характер;

- виключно правомірне відношення до вибору способів, прийомів, засобів, що лежать в основі досягнення, реалізації відповідних службових цілей і намірів;

- духовну і психологічну стійкість до будь-яких спокус, можливості швидкої наживи і збагачення, що припускає вчинення неправомірного діяння, відхилення від вимог норм права, моралі та правового ідеалу;

- достатньо розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, що утримує особу від здійснення аморальних і протиправних вчинків та діянь, що завдають збитку особі, суспільству, державі;

- шанобливе ставлення до державних органів, правоохоронних органів та їх представників, розуміння того, що службовий підрозділ, в якому працівник виконує посадові функції - складова частина механізму держави, за ефективною (чи проблемною) діяльністю якої члени суспільства оцінюють державу в цілому, визначають ступінь її статусу.

Основні напрями стимулювання правомірної поведінки працівників поліції:

- вдосконалення правотворчості у сфері правоохоронної діяльності (усунення протиріч і прогалин у правових актах, дотримання їх ієрархії);

- створення і практичне впровадження системи необхідного матеріального та морального стимулювання діяльності працівників поліції з урахуванням характеру й особливостей виконуваних ними службових обов'язків;

- розробка державної програми протидії злочинам і корупції в правоохоронних органах;

- вдосконалення системи надання соціально-правових пільг

працівникам поліції та членам їх сімей;

- організація і проведення на належному рівні правовиховної роботи з особовим складом;

- підвищення освітнього, культурного і професійного рівня підготовки працівників поліції;

- зміна системи оцінки діяльності поліції та посилення контролю за дотриманням законності в діяльності працівників поліції.

Зміцненню законності, правопорядку та дисципліни, а відповідно і мотивації правомірної поведінки працівників поліції сприятимуть позитивні зміни в громадському житті.