§ 12.3. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки.

У теорії держави та права кожен автор дає своє визначення правопорушення, хоча в загальному вони співпадають: правопорушення

- це суспільно небезпечне або суспільно-шкідливе протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність згідно з чинним законодавством (О.Ф.

Можемо визначити правопорушення як винне, протиправне, суспільно небезпечне чи суспільно шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатного суб’єкта, що тягне юридичну відповідальність.

Визначення правопорушення вказує на такі його ознаки:

- має протиправний, неправомірний характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

- має суспільно шкідливий (наприклад, прогул,) або суспільно небезпечний (посягання на життя людини) характер. Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) - основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний

- у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

- виражається в поведінці - протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування.

- має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі та свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі та свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свідомості та волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно й мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні та душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

- є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина - це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь (ст. 62 Конституції України);

- є караним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

У залежності від того, чи пов’язується закінчення правопорушення з настанням суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків діяння або ні, розрізняють:

1) правопорушення з формальним складом, для якого обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є лише суспільно небезпечне (шкідливе) діяння;

2) правопорушення з матеріальним складом, яке вважається закінченим з моменту настання зазначених у нормі суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків.

Склад правопорушення, ознаки якого конкретно передбачені відповідною нормою права, є єдиною та головною підставою юридичної відповідальності.

За своєю юридичної природою правопорушення - це поняття однорідні, однак прояви їх у суспільному житті надзвичайно різноманітні, оскільки це складні юридичні факти, що мають кілька ознак (сторін).

1. За галузями права розрізняють:

- кримінальні;

- адміністративні;

- цивільні;

- трудові;

- фінансові;

- процесуальні та інші правопорушення.

2. За характером нормативно-правового припису

розрізняють:

- матеріальні;

- процесуальні.

3. За сферою суспільних відносин розрізняють відносини в:

- економічній;

- політичній;

- екологічній;

- соціально-побутовій;

- освітньо-навчальній та інших сферах.

4. За суб’єктами правопорушення поділяються на:

- вчинені фізичними особами, які виступають суб’єктами практично всіх видів правопорушень. Окрім того, вони є виключними суб’єктами кримінальних злочинів;

- вчинені юридичними особами як приватними, так і публічними. Юридичні особи за чинним деліктним законодавством несуть конституційну, цивільну та адміністративну відповідальність;

- вчинені державою. Такий висновок випливає з огляду на аналіз норм права, закріплених у ст. з Конституції України. Оскільки утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина є головним обов’язком держави, то його невиконання чи неналежне виконання останнього може кваліфікуватись як конституційне правопорушення. Своєрідною юридичною гарантією належного виконання державою взятого на себе обов’язку є правило, згідно з яким «держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Держава може виступати і суб’єктом міжнародної відповідальності в разі порушення своїх конвенційних зобов’язань у галузі прав людини. Так, згідно ст. 53 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава, яка підписала цю Конвенцію, взяла на себе зобов’язання виконувати рішення Європейського Суду з прав людини, а по суті нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення^[292].

5. За об’єктами посягання правопорушення поділяються на:

- злочини проти життя та здоров’я особи;

- злочини проти довкілля; злочини проти довкілля;

- злочини проти власності;

- адміністративні правопорушення, що посягають на

громадський порядок і громадську безпеку;

- адміністративні правопорушення, що посягають на

встановлений порядок управління та ін.

6. За ступенем суспільної небезпеки, що є зовнішнім

вираженням неправомірної поведінки правопорушення, поділяються на:

- проступки (шкідливі правопорушення);

- злочини (небезпечні правопорушення).

Вчений П.М. Рабінович дає таке визначення злочину - це вчинене деліктоздатним суб'єктом винне суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом під загрозою покарання за його вчинення¹.

Проступок (провина, делікт) - це правопорушення, яке завдає шкоду особі, суспільству, державі, здійснюється в різних сферах суспільного життя, має різні об'єкти впливу та юридичні наслідки. Проступок є суспільно шкідливим, але не є небезпечним для суспільства та його членів.

Розрізняють такі види проступків:

- конституційні - суспільно шкідливі протиправні вчинки, які завдають шкоду порядку організації та діяльності органів влади та управління, конституційним правам та свободам громадян, але не мають ознак складу злочину;

- адміністративні - це правопорушення, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави (порушення правил протипожежної безпеки, митних правил тощо);

- цивільно-правові - це правопорушення у сфері майнових і пов'язаних з ними особистих немайнових відносин, які виникають між суб'єктами та складають для них матеріальну чи духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором тощо);

- дисциплінарні - суспільно шкідливі вчинки, які завдають шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій (наприклад, невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків працівником тощо).

- кримінальні - передбачене кримінальним кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі^{[293] [294].}

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

- договірні правопорушення, які пов'язані з порушенням обов'язків сторін цивільно-правового договору;

- позадоговірні правопорушення, які пов'язані з недотриманням чи невиконанням вимог цивільно-правових норм;

- процесуальні - це правопорушення, які посягають на встановлені законом процедури здійснення правосуддя тощо (нез'явлення свідка до суду)^[295].

Варто згадати про міжнародні правопорушення, під якими ми розуміємо дію або бездіяльність суб’єктів міжнародного права, що суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов’язанням і заподіюють шкоду іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

Види міжнародних правопорушень:

- міжнародні злочини - наприклад, работоргівля, піратство,

міжнародний тероризм та інші;

- міжнародні делікти (проступки) - наприклад, порушення торгових зобов'язань.

У деяких країнах виділяють статусні правопорушення - правопорушення, карані лише в разі здійснення їх неповнолітніми (вживання спиртних напоїв, перебування поза домівкою в нічний час, прогули занять у школі).