Ідеї консерватизму та лібералізму

Просвітництво XVIII ст. у Західній Європі стимулюва­ло процес революційного зламу старого суспільного ладу. Про­гресивні мислителі прагнули в тій або іншій формі осмислити ре­зультати буржуазних революцій і оцінити суспільний лад, що йшов на зміну феодалізму.

У процесі розвитку консерватизм оформився як політична те­чія, що орієнтується на збереження, спадкування, урахування на­ціональних традицій в процесі суспільного розвитку. Так, Ед­мунд Бьорк вважав, що в ім’я стабільності суспільства варто критикувати і навіть висміювати революційні ідеї, протистояти революційним перетворенням. Це означало заперечення ідей просвітництва, тобто ідей свободи особи і демократичних форм організації влади. Такі ж думки висловлювали й інші консервато­ри, відстоювали абсолютну монархію.

Дещо іншу позицію у ставленні до устрою суспільства, що прийшло на зміну феодалізму, займає лібералізм. Патріархом лі­бералізму вважався англійський економіст Адам Сміт. Програмні основи лібералізму з урахуванням досвіду Французької революції сформулювали Ієремія Бентам, Джон Мілль, Бенджамін Конс­тан. Ідеї лібералізму обґрунтовував з позицій політико-правових знань Герберт Спенсер, який підкреслював, що держава за суттю є акціонерна співдіяльність для захисту інтересів громадян, що людське суспільство — унікальна форма порядку (організація), вища в порівнянні з органічною в біології. Аналогія з організмом, яка вказує на подібність і відмінність між суспільством і біологі­чними істотами, використана Гербертом Спенсером як метод для з’ясування в більш зрозумілих поняттях нематеріальної природи людських відносин. Будучи частиною природи, людське суспіль­ство втягнене в суперництво за існування з іншими суспільства­ми і не людського навколишнього середовища.