Поняття, суть демократії

Демократія (від грецьк. demos — народ і cratos — влада) — народовладдя — одна з основних форм правління, по­літичної і соціальної організації суспільства, держави і влади, політичний режим, що розвивається і прогресує в історії, зви­чайно пов 'язаний з республіканською формою держави.

Демократія відома в історії ледве чи не раніше, ніж інші мо­нархічні форми організації суспільства: пряма, первісна, общин­на демократія, військова, племінна демократія переддержавних етапів політичного розвитку людства. Державні форми демок­ратії добре відомі античному світу. В Давній Греції демократія визначалася як особлива форма, різновид організації держави- полісу, при якому владою володіє не одна особа (як за монархії, тиранії та ін.) і не група осіб (за аристократії, олігархії та ін.), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управ­ління державою. Демократія — форма устрою будь-якої органі­зації, заснована на принципах рівноправності її членів, періоди­чної вибірності органів правління і прийнятті рішень у них за рішенням більшості. Демократія визначається як заснований на певній системі цінностей ідеал суспільного устрою і відповід­ний йому світогляд.

Суть афінської демократії як різновиду організації, що існу­вала в Давній Греції, полягає в тому, що владою в ній володіла не одна особа — монарх, тиран, і не група осіб — аристокра­тія, еліта, олігархія, а всі громадяни, які вільні і рівні, брали участь в управлінні державними справами, думка ж більшості мала вирішальне значення. На думку Платона, практично єди­ною можливою формою демократії стає влада натовпу, який приймає стихійні рішення і діє, виходячи з кон’юнктурних ін­тересів. Демократія здійснюється тоді, коли бідняки, одержав­ши перемогу над деякими своїми супротивниками, знищують їх, інших — виганяють, решту — урівнюють в громадянських правах і праві заміщення державних посад. На різних етапах суспільного розвитку демократії в різних країнах не мали між собою нічого спільного, окрім назви. Запозичуючи з античнос­ті два пріоритети: «всі рівні» і «всі мають брати участь в про­цесі прийняття політичних рішень», філософи Джон Локк, Шарль Монтеск’є, Жан-Жак Руссо сформулювали класичну теорію демократії, доповнивши її ідеєю «загального добра для всіх», що створюється на основі загальної волі.

За плюралістичною теорією демократії, політичний процес розглядається не як взаємодія окремих індивідів, а як взаємодія груп і групових інтересів. Відбувається зміщення акценту в уяв­леннях про демократичну систему — від ідеї правління більшості народу до ідеї захисту меншості. Згодом виникла елітарна тео­рія демократії, що виходить з більш прагматичної настанови: влада в державі завжди належить меншості — еліті, тобто вузь­кому колу осіб, обраних управляти, керувати, володарювати. По­літичний процес — це боротьба різноманітних груп інтересів за владу. Реалії життя такі, що народ від політики усунений. Але партісипаторна теорія демократії ґрунтується на необхідності забезпечення людям максимальної участі в політичному житті. Якщо ж неможливо безпосередньо реалізувати пряму демокра­тію, то вже, у всякому випадку, необхідно створити політичну систему, яка поєднує принципи прямої і представницької демок­ратії. В сучасних умовах є й інші форми демократичного прав­ління державою.