<<
>>

Часть спеціальная.

§ 1. Консульство *).

Консульство послѣдовало за царствомъ (стр. 16). Консулы, въ чи­слѣ двухъ, избираются на центуріальныхъ комиціяхъ (стр. 186). Если одинъ изъ двухъ умиралъ во время своей службы или слагалъ съ себя должность, его товарищъ сейчасъ-же созывалъ комиціи, чтобы избрать consul suffectus (subrogare consulem), власть котораго прекращается въ концѣ текущаго года [915] [916]).

Противоположные случаи (consul sine collega) очень рѣдки [917] [918]).

Эта магистратура была доступна только патриціямъ, пока lex Li­cinia de consulatu, 367 г. не постановилъ: Ut consulum alter ex plebe crearetur (см. стр. 269).

’) Becker, П, 2, 87—126.—Lange, I, 724—741,—Mommsen, П, 71—132. Madvig, I, 367—377,—Mispoulet, I, 51—54, 87—91.—Klee, de magistratu con­sulari. Leipzig. 1832.—De Breuk, quid annuum consulatus Ro m. tempus profuerit et nocuerit reipublicae. Leiden. 1839.—Roemer, de consulum Rom. auctoritate. Utrecht. 1841.—Rein, Consul. Въ Pauly, Realencycl. II, стр. 621.—Radda, kritische Untersuchungen flber die Einsetzung des Consulate und der Dictatur. Teschen. 1873.—Camille lullian, Processus consularis. Въ Rev. de Philologie. N.

S. 1883. 7. 145—163.—[Cauer, F., Miscellen zur altern rdm. Geschichte. Въ Neue Jahrbucher fiir Philol. u. Padagog... von Fleckeisen. 1884.—3. 168 — 176. — FrSnkel, d. Amtsantritt d. rflm. Consuln wahrend d. Periode 387—532 d. Stadt. Въ Studien z. rOm. Gesch. Breslau. I. 1884.—Cichorius, K., de fastis consulari­bus antiquissimis. Въ Leipziger Studien. IX, 2. Стр. 171—262.—Cp. также: Herzog, 1. 1., I, 688—718.—Robiou et Delaunay, 1. 1., I, 83.—Karlowa, 1. 1., I, § 36,—Bouchd—Leclercq, 1. 1., 57. Ped.].

2) Примѣровъ очень много. См., впрочемъ, Arn. Schaefer, zur Geschichte des rom. Consulates. Въ Neue Jahrb. f. Philologie.

T. СХШ (1876). Стр. 569 —594. Нѣтъ ни малѣйшаго доказателіства, чтобы остающійся консулъ имѣлъ первоначально право cooptatio, какъ полагаетъ Моммсенъ, I, 209—210. См. выше, стр. 260, ирим. 4.

8) См. примѣры у Моммсена, I, 29, прими. 2—5.

Названія praetores (начальники арміи) и judices были первыми обозначеніями ’). Со времени decemviri legibus scribundis, названіе con­sules возобладало 2). 23траттг;^о; йтохтос, окато; •).

Во время децемвирата консульство было уничтожено; съ 444 до 367 г. оно могло быть замѣняемо, по постановленію сената, консульскимъ трибунатомъ *). Во время диктатуры консульство было отмѣняемо. По­мимо этихъ исключеній, консульство во все время Республики было выс­шею ординарною магистратурою [919]).

Консульскія права.

При своемъ установленіи, консульство наслѣдовало всѣ царскія пра­ва, какъ imperium regium, такъ и potestas regia fi), за исключеніемъ ре­лигіозныхъ обязаппостей царя. Званіе верховнаго жреца перешло къ

pontifex maximus, но попеченіе о нѣкоторыхъ религіозныхъ дѣйствіяхъ, которое принадлежало къ обязанностямъ царя, было передано другому новому духовному сановнику, rex sacrorum J), Права консуловъ су­щественно отличаются отъ правъ царя тѣмъ, что imperium консуловъ есть duplex et annuum и что они отвѣтственны [920] [921]).

Дальнѣйшія ограниченія имѣли отношеніе къ консульскимъ пра­вамъ:

1) По lex Valeria de provocatione 509 г. (стр. 191).

2) Вслѣдствіе учрежденія tribunatus plebis въ 494 г. (auxilii latio, intercessio) [922]).

3) Вслѣдствіе законодательства децемвировъ въ 450 г., которое отняло у консуловъ уголовную юрисдикцію, а въ отношеніи гражданской свя­зало ихъ писаннымъ закономъ [923]).

4) Вслѣдствіе учрежденія цензуры, въ 443 г., которое отняло у нихъ право оцѣнки и финансовую администрацію, касающуюся imperium domi (стр.

240), и вслѣдствіе lex Ovinia, который освобождалъ ихъ отъ lectio senatus (стр. 208).

5) Вслѣдствіе учрежденія иретуры, въ 367 г„ лишившей ихъ су­дебной власти въ состязательной юрисдикціи.

6) Вслѣдствіе все увеличивающагося вліянія сената (стр. 234) и concilia plebis (стр. 199).

Даже при этихъ ограниченіяхъ консульство составляетъ между ор­динарными магистратурами suprema potestas и majus imperium [924]); оно считается honorum populi finis 6); консулы—tutores reipublicae [925]).

Въ знакъ своего imperium, они сопровождаются двѣнадцатью лик­торами, несущими fasces, а внѣ pomerium—cum securi (стр. 261).

I. Imperium domi. Въ Римѣ оии имѣютъ ираво интерцессіи и даже

’) См, §, въ которомъ говорится о collegium pontificum.

2) Sail., Cat., С: Annua imperia binosque imperatores. Cp. Liv., И, 1. Dio­nys., IV, 73—74, 84. Cic., de rep., II, 32.

3) Cic., de leg., Ш, 7 § 16.

4) Dionys., X, 1.

s) Классическое свидѣтельство о консульскихъ правахъ находится у Polyb., VI, 11—12.

*) Cic., р. Plane., 25 § CO.

’) Legitimus tutor. Ps. Cic., ad Quir. p. red., 5 § 11. Quasi bonus pa­rens aut tutor fidelis. Cic., de or., Ill, l § з, cp. p. Sest., 19 § 42.

право коерциціи относительно другихъ магистратовъ, исключая трибу­новъ *)•

Они—высшія административныя лица государства и, слѣдовательно, обычные предсѣдатели comitia (curiata, centuriata и tributa) и сената 2).

Они представляють комиціямъ rogationes, а сенату relationes. Они наблюдаютъ за исполненіемъ законовъ и senatusconsulta а). По распоря­женію сената, они назначаютъ диктатора.

Вслѣдствіе постановленія сената, они предсѣдательствуютъ на отда­чѣ съ торговъ расходовъ па imperium militiae (стр. 241 ирим. 6), а во время ваканціи цензуры—и на отдачѣ съ торговъ расходовъ на imperium domi (стр. 241 нрим. 3). По строгому смыслу права, фонды обществен­ной казны (aerarium Saturni) находятся въ ихъ распоряженіи (стр.

243 нрим. 4). Посредствомъ эдикта они предписываютъ взиманіе tributum ex censu *).

Они компетентны для третейской юрисдикціи [926]), и на нихъ можетъ быть возложено пародомъ уголовное quaestio extraordinaria (стр. 196).

Они заботятся объ общественной безопасности 6).

Они—посредники между государствомъ и богами, въ случаѣ чрез­вычайныхъ актовъ, относящихся къ культу и преднисанпыхъ сенатомъ (стр. 237—238), жертвоприношеній, procuratio prodigiorum, indictio fe­riarum, edicere supplicationes 7): они же предсѣдательствуютъ на ludi publici [927]).

Они предсѣдательствуютъ, по приказанію сената, при dilectus ле­гіоновъ [928]); они приводятъ солдатъ къ присягѣ въ повиновеніи *°) во все j

время своего командованія ') (sacramento adigere) г); они же назначаютъ офицеровъ, центуріоновъ [929] [930] [931]), tribuni militum *) (этихъ позже—отчасти, стр. 187), praefecti socium, fabrum [932]) и т. д,

Отправленіе обязанностей при imperium domi [933]).

Въ первые вѣка Республики консулы отправляли поперемінно въ продолженіе одного мѣсяца административныя и судебныя обязанности, исполняли текущія дѣла, предсѣдательствовали въ сенатѣ и т. д. [934] [935]), Тотъ, который былъ облеченъ этимъ, consul major й) (таковымъ стано­вился на первый мѣсяцъ major natu), имѣлъ двѣнадцать ликторовъ (cujus или penes quem fasces sunt) [936]); другой отправлялъ за это время, въ случаѣ надобности, обязанность intercessio collegae (appellare colle­gam) [937]).

Позже очередность была замѣнена общностью дѣйствія; оба кон­сула дѣйствовали сообща во всѣхъ важныхъ дѣлахъ, законодательныхъ rogationes, relationes, dilectus, и т. и. *'). Каждый изъ нихъ имѣетъ по двѣнадцати ликторовъ. Но Цезарь antiquum rettulit morem, ut quo men­se fasces пои haberet, accensus ante eum iret, lictores pone sequerentur >2).

Однако, для нѣкоторыхъ почетныхъ административныхъ дѣйствій, какъ то: предсѣдательство на избирательныхъ комиціяхъ '), dedicatio храма 2) и т. д., консулы всегда постановляли посредствомъ compara­tio или sortitio, кто изъ нихъ долженъ былъ заняться этимъ.

II. Imperium militiae 3). Каждый консулъ владѣетъ нравомъ коман­дованія копсульскимч. войскомъ, состоящимъ изъ двухъ легіоновъ и кон­тингента союзниковъ, численность котораго была, по крайней мѣрѣ, не меньше численности наличнаго состава воиновъ легіона [938]). Эту армію назначалъ консулу сенатъ (стр. 250).

Въ первые вѣка Республики на обоихъ консуловъ, бывшихъ въ обыкновенное время единственными главнокомандующими, по закону возлагались военныя дѣйствія противъ враговъ римскаго народа въ Италіи, и, смотря но рѣшенію сената, они получаютъ одно и то же или два разныя мѣста дѣйствій (provinciae), которыя'онйГдѣлятъ между со­бою по comparatio или но sortitio 5).

Съ тѣхъ поръ, какъ сенатъ имѣлъ право распредѣлять provinciae между большимъ числомъ военачальниковъ (стр. 246), онъ главное управленіе Италіей, включая сюда и Цизальпинскую Галлію, назна­чалъ, какъ консульскую провинцію (стр. 248 прим, 1), съ одной глав­ной или съ двумя главными квартирами, а иногда и двѣ консульскія провинціи, напр., сверхъ общаго командованія Италіею, провинцію за- италійскую, находящуюся на военномъ положеніи, или командованіе на войнѣ противъ за-италійскаго независимаго народа (стр. 248 прим. 2). Если сенатъ указывалъ двѣ главныя квартиры въ Италіи или двѣ раз­ныя provinciae, консулы распредѣляли ихъ между собою или рѣшали это дѣло жребіемъ 6).

Обыкновенно оба консула оставались въ Римѣ во время первыхъ мѣся- цевч. года, а потомъ они одновременно отправлялись въ свои провинціи 7).

>) Liv., XXIV, 10, XXXV, 6, 20, XXXVII, 50 и т.

д.

г) Liv., II, 8, Ср. IV, 29. Mommsen, I, 41, прим. 5. См. также выше стр.

238 ирим. 3.

3) Mommsen, I, 46—56.

4) См. стр. 103 прими. 1 и 5.

6) Liv., II, 40, III, 10, 57, IV, 43, VI, ЗО, ѴІІ, 19, и т. д. Willems, le Senat, U, 522-523.

e) См. стр. 248 ирим. 3. Раздѣленіе provinciae иногда совершалось между чиновниками designati раньше ихъ вступленія въ должность. Liv., XXVII, 36, XLIV, 17.

’) Случалось также, что одинъ консулъ изъ двухъ оставался въ Римѣ

Предъ своимъ отъѣздомъ они вопрошаютъ auspicia на Капитоліи (стр. 262—263); тамъ даютъ торжественные обѣты Юпитеру (vota in Capito­lio nuncupata), и въ военномъ одѣяніи (paludati) ') оставляютъ городъ, сопровождаемые своими друзьями и толпой, которая провожаетъ нхъ даже за pomerium [939] [940] [941]).

Если у обоихъ консуловъ одна и таже главная квартира, то главноначальствующіе командуютъ обѣими соединенными арміями непе­ремѣнно, смѣняясь каждый день [942]). Впрочемъ, одинъ изъ нихъ можетъ подчиниться другому [943] [944]).

Если у нихъ мѣста дѣйствій разныя, то каждый консулъ становится главнокомандующимъ въ доставшейся ему provincia.

Съ тѣхъ поръ какъ Сулла уничтожилъ военное командованіе надъ Италіей, и слѣдовательно, консульскія провинціи избирались изъ числа са­мыхъ важныхъ за-италійскихъ ировпнцій(стр.248 прим.7), введенъ былъ обы­чай, чтобы консулы отправлялись въ провинціи только къ концу года своего консульства, или даже pro consule, послѣ сложенія съ себя долж­ности [945]). Lex Pompeia, 52 года, назначаетъ пятилѣтній промежутокъ

времени между консульствомъ и управленіемъ консульскою провинціей или проконсульствомъ (стр. 249).

§ 2. Экстраординарныя высшія магистратуры.

I. Диктатура гг magisterium equitum ')•

Диктатура была экстраординарною магистратурою, носитель кото­рой пользовался властно царскою и почти неограниченною. Nec quo anno... nec quis primum dictator creatus sit, satis constat2). Какъ отно­сительно года учрежденія диктатуры свидѣтельства древнихъ не совпа­даютъ (501, 500, 498) 3), такъ мнѣнія ихъ раздѣлены и относительно при­чины учрежденія этой экстраординарной магистратуры. По Титу Ливію, мотивомъ была латинская войпа, угрожавшая существованію Республики, можетъ быть, даже заговоръ въ Римѣ, клонившійся къ возстановленію монархіи.

Діонисій Галикарнасскій приписываетъ учреждепіе диктатуры волненіямъ, которыя уже тогда могли быть вызваны въ средѣ плебеевъ вопросомъ о долгахъ 4). По Моммсену, напротивъ, диктатура была съ самаго начала Республики составною частью конституціи.

Оффиціальнымъ названіемъ dictator’a было magister populi в). Его также называютъ praetor maximus 6). 2трат»іу6с аѵ-тохратюр ’).

1) Becker, П, 2, 150—181.—Lange, I, 583—585, 749—770,—Mommsen, II, 133—172.—Madvig, I, 483—493.—Mispoulet, I, 137—142,—Rein, Dictator. Въ Pauly, Realencycl. T. U, стр. 1002.—Alb. Dupond, de dictatura et de magis­terio equitum. Paris. 1875,—[Adolf Nissen, Beitrage zum rom. Staatsrecht. Strass- burg. 1885.J Стр. 62 и слѣдд.—Pardon, L., die rom. Diktatur. Berlin. 1885.— Soltau, W., d. wahre Dauer d. Diktatorenjahre. Въ W. f. kl. Ph. 1886. № 23, ct. 723—731.—Онъ же: die Diktatorenjahre. Въ Berl. phil. Wochenschr. 1887. № 32—33, ст. 1032-1036, и № 34, ст. 1067—1068.—Holzapfel, L, uochmals d. Diktatorenjahre. Въ Berl. ph. Wochenschr. 1887, A? 47, ct. 1482—1484.— Cp. также: Herzog, 1. I., I, 718 и слѣдд.—Robiou et Delaunay, 1. 1., I, 147.— Karlowa, 1. 1., I, 211 и слѣдд.—Bouchd—Leclercq, 1. L, 85. Fed]

2) Liv., П, 18.

s) Mommsen, П, 133—134.

4) Liv., II, 18. Dionys., V, 63-70.

6) Cic., de rep, I, 40 § 63. Varr., de 1. 1., V, 14.

«) Liv., VII, 3.

7) Mommsen, II, 136, прим. 1.

Назначеній диктатора. Рѣшеніе о своевременности назначенія1) при­надлежитъ сенату. Самое назначеніе принадлежитъ одному изъ двухъ консуловъ [946] [947]), назначенгіому но comparatio или но sortitio, если опи оба въ Римѣ или въ одной и той же главной квартирѣ [948]); въ противномъ случаѣ, тому изъ консуловъ, которому сенатъ это поручаетъ [949]). Consul oriens [950] [951]) nocte silentio 0) (т. e., послѣ совершенія ауспицій, или auspicato) [952]) dicit [953]) dictatorem. Для совершенія этого назначенія, онъ долженъ на­ходиться in agro romano [954]). Хотя консулъ вообще назначаетъ кандидата указаннаго сенатомъ изъ числа consulares 1), но по строгому смыслу права, опъ имѣетъ свободу выбора 2) изъ всѣхъ гражданъ, которые пользуются jus honorum 3). Послѣ назначенія, диктаторъ побуждаетъ пожаловать себѣ imperium чрезъ lex curiata de imperio 4).

Власть диктатора никогда не продолжается больше шести мѣсяцевъ-, по истеченіи этого времени, онъ долженъ сложить съ себя должность Б). Кромѣ того, власть его de jure прекращается по истеченіи законнаго срока службы того магисграта, который его назначилъ е).

Первый плебейскій диктаторъ былъ назначенъ въ 356 г. т).

Различаютъ dictatores optima lege creati и диктаторовъ imminuto jure 8).

1. Dictator optima lege есть тотъ, который назначенъ пли rei ge- rundae (внѣшняя война), или seditionis sedandae causa 9). Ultimum au­xilium [955]).

negabant dictatorem dici posse. Liv., ХХѴП, 5. Cp. 29. G. Humbert, Ager ro­manus. Въ Diet, des antiq. gr. et rom. de D. et S.

'J Liv., IV, 21, VII, 12, IX, 29.

2) Liv., ѴШ, 12, и въ особенности Ер. XIX, Suet., Tib., 2,—Willems, 1. І., П, 241, прим. 5.

s) Титъ Ливій (П, 18) заблуждается, полагая, что по lex de dictatore creando диктаторъ долженъ быть избираемъ изъ числа консуляровъ. См. Mom­msen. С, L, I, стр. 256 и слѣд. Willems, 1. 1., I, 91.

4) Liv., IX, 38—39.

5) Hunc magistratum... non erat fas ultra sextum mensem retinere. Dig., 1, 2, 2 § 18. Cic., de leg., Ш, 3 § 9. Dionys., V, 70. Liv., Ш, 29, и т. д. Часто диктаторъ, исполнивъ свои обязанности, слагалъ съ себя должность спустя нѣсколько дней. Liv., ІП, 29, IV, 47, VI, 29, IX, 18. Dionys., X, 25, и т. д,—О диктатурахъ, упоминаемыхъ въ Fast. Сар., которыя продолжались будто цѣлый годъ, см. Mommsen, П, 152, прим. 1.

*) Mommsen, И, 152—153.

’) Liv., ѴП, 17.

«) Fest., стр. 198. Различіе, представленное у Festus, неточно (См. стр. 192, прим. 3). Ср. Liv., IX, 34.

•) Fast. Cap. ad nnn. 386. Въ C. L, I, стр. 430.—Cic., de leg., Ш, 3 § 9: duellum gravius discordiaevs civium. Orat. Claudii (Tac., ed. Nipperdey, II, стр. 223): in asperioribus bellis aut in civili motu.

i») Liv., VI, 38. Cp. IV, 56: in rebus trepidis ultimum consilium.

Полномочія подобнаго диктатора почти гакъ же обширны, какъ и полномочія царя, на исключеніемъ того, что они временны.

А. Potestas dictatoria—то же, что п potestas consularis, за исключе­ніемъ того, что здѣсь пѣгъ intercessio collegae '), и что на дѣлѣ дикта­торъ болѣе независимъ отъ сената [956] [957]).

Б. Imperium dictatorium пыше (majus), чѣмъ imperium consulare: Summum imperium [958]). Дѣйствительно, neque provocatio erat, neque ullum usquam nisi in cura parendi auxilium [959]).

Впрочемъ, есть одинъ примѣръ, что диктаторъ правилъ внѣ Италіи Что касается обстоятельства, о которомъ говоритъ Титъ Ли­вій: Latoque, ut solet, ad populum ut equum escendere liceret °), то полагаемъ, что латинскій историкъ по одной изъ заключавшихся тамъ статей вспоминаетъ голосованіе lex curiata ’).

Диктаторъ неотвѣтственъ (стр. 257).

Въ знакъ его summum imperium, диктатора сопровождаютъ 24 ли­ктора, носящіе fasces cum securibus[960] [961]).

Во время диктатуры, ординарные магистраты пе слагаютъ съ себя должности ”); но опи теряютъ независимость дѣйствія въ виду того, что они подчинены диктатору и дѣйствуютъ только съ его согласія на осно­ваніи его распоряженія [962]).

Народные трибуны сохраняюсь свои права1), которыхъ они, правда, не выполняютъ въ отношеніи диктатора2), за исключеніемъ, можетъ быть, лишь того случая, когда онъ нарушаетъ закопы, потому что диктаторъ пе legibus solutus 3). Но они могутъ свое veto противопоставить senatus­consulta, дѣйствіямъ другихъ магистратовъ, кромѣ диктатора, могутъ вно­сить rogationes на concilia plebis, выступать съ интерцессіею одинъ’ противъ другаго, и т. д. 4); и диктаторъ обязанъ уважать непрнкосповеппость ихъ особы [963]).

2. Dictatores imminuto jure.

Такіе диктаторы назначаются, когда этого требуютъ обстоятельства, для нѣкоторыхъ административныхъ дѣйствій или спеціально религіозныхъ; они пользуются imperium только для совершенія порученнаго имъ дѣй­ствія [964]), и, какъ только такое дѣйствіе совершено, должны сложить съ себя должность [965]).

Таковы dictatores:

а) Clavi fig'ndi causa R).

Моммсена (U, 145 - 148), по которой диктаторъ будто би collega major кон­суловъ

') Polyb., Ill, 87. Plutarch., Fab., 9.

2) Это проистекало изъ того, что уже не было provocatio противъ дикта­тора. Ср. Liv., Ill, 29, VI, 16, 38, VIII, 34—35. Zonar., VII, 13.

3) Ср. Liv., ѴІІ, 21. Также еще, кажется, они могли выступать съ ин- терцеесіею, если диктаторъ imminuto jure превышалъ компетенцію своего impe­rium. Liv., ѴІІ. 3, 4, IX, 26. Ср. Cic., de off., ПІ, 31 § 112, Val. Мах., V, 4, 3 съ Liv., ѴІІ, 4. Однако, въ большинствѣ такихъ случаевъ иитерцессія имѣла только нравственное значеніе протеста.

4) Ср. Liv., VI, 38.

6) Liv., VIII, 34.

«) Ср. Liv., VU, З, IX, 34, ХХШ, 23.

7) Ср. Liv., ѴШ, 18, 40, ХХШ, 23.—Mommsen, II, 153, нрим. 2.

8) Первый примѣръ такого диктатора, который былъ также и первымъ dictator imminuto jure, относится къ 363 г. Liv., ѴП, 3, ѴШ, 18, IX, 28, и т. д., Ср. Paul. Diac., стр. 56.—Объ обычаѣ, называемомъ clavum figere, см. 0. Jahn, Суевѣріе fascinatio у древнихъ (нѣм.). Въ Berichto der saclis. Geselscn., der Wiss. (Phil. hist. Cl.). 1855. Стр. 106 и ПО, Mommsen, riim. Chronolog., стр. 171 и т. д„ G. F. Unger, der romische Jahresnagel. Въ Philologus. XXXII, 531—540, E. Saglio, Clavum figere, йодъ словомъ clavus. Въ Djct. des antiq.

6) Comitiorum habendorum causa ’).

q) Ludorum faciendorum causa [966] [967]).

r) Feriarum constituendarum causa s).

д) Legendo senatui *).

Всякій диктаторъ, послѣ своего назяачепія, сайг избираетъ (dicere)[968]) низшее должностное лицо, magister equitum ("якархос) ®). Этотъ послѣд­ній имѣетъ potestas consularis[969]), но не имѣетъ imperium [970]). Внѣ коман-

gr. et rom. de D. et 8.—[Herzog, !. I., I, 727. - Karlowa, 1 L, I, 214.—Bouche— Leclercq, I, I., 87 прим. 1. PmJ.J.

*) Liv., VII, 24, 26, IX, 7, и т. д.

2) Liv., ѴШ, 40, ЇХ, 34, XXVII, 33, и т. д,

8) Liv., ѴП, 28.—Dictator Iatiuarum feriarum causa Fast. Cap., ad a. 497. Въ C. L, I, стр. 434.

*) Liv., XXIII, 22—23.—Диктаторъ, названный у Ливія (IX, 20) dicta­tor quaestionibus exercendis, упоминается въ Vast. Cap., какъ rei gerundae causa. Mommsen, И, 149, прим. 3.

5) Mommsen, II, 166, ирим. 8

e) Liv., IX, 38. Dionys., V, 75. Ilo Liv., II, 18, lex de dictatore creando предписывалъ, чтобы magister equitum билъ consularis. Это ошибка. Въ дѣй­ствительности, magistri equitum, non-consulares—гораздо болѣе многочисленны, чѣмъ magistri equitum consulares. Cp. Ritschl, Ind. lect. bib. Bonn. 1862. Стр. Xll ислѣд.—Упоминаютъ до Цезаря только два примѣра диктатуръ безъ magisterium equitum, такова была диктатура Клавдія Гликія, 249 г., который, впрочемъ, долженъ былъ тотчасъ же сложить съ себя эту должность (Fast. Capit., ad а. 505. Въ С. L, I, стр. 434), и диктатура senatui legendo, 216 r., которая представляла еще и другія особенности (Liv., ХХШ, 22—23).—[Her­zog, 1. 1., I, 729.—Robiou et Delaunay, 1. 1., I, 150.—Bouche—Leclercq, 1. 1, 88. Ped.].

’) Liv., XXIH, 11.

■) Lange, 1,765—766. Противоположное мнѣніе защищается Моммсеномъ, 1, 367. Антоній, magister equitum Цезаря во время его второй диктатуры, сопровождался, правда, шестью ликторами (Dio Cass., LXn, 27); по отсюда нельзя еще выводить заключеніе, что обыкновенно magistri equitum періода Республики имѣли ликторовъ и, слѣдовательно, imperium. Praefecti urbis, на­значенные Цезаремъ на 45 г. до P. X., имѣли также каждый двухъ ликторовъ (Dio Cass., XLIII, 48), вонреки республиканскому обычаю. Ср. Mommsen, I, 367, прим. 5.

дованія конницей >), онъ исполняетъ обязанности, возлагаемыя па пего диктаторомъ 2).

Послѣдняя законная диктатура rei gerundae causa относится къ 216 г. до P. X. [971]).

Диктатура Суллы и диктатуры Цезаря не имѣли съ древнею дикта­турою ничего общаго, кромѣ пазвапія. Эго были, скорѣе, новыя магис­тратуры, высшія, чѣмъ консульство, которое существовало рядомъ съ ними. Они подготовляли, также какъ и triumviratus reip. constit., пере­ходъ Республики въ Имперію [972]). Дѣйствительно,

А) Сулла былъ назначенъ въ 82 г. dictator legibus scribun- dis et reipublicae constituendae5) интеррексомъ (L. Valerius Flaccus), въ силу закона, предложеннаго этимъ послѣднимъ народу (lex Valeria). Въ силу этого же закона, онъ получилъ право неограниченно назначать уголов­ное наказаніе и конфискацію имущества, постановлять основаніе колоній, устройство или уничтоженіе общинъ, надѣленіе или отнятіе царствъ [973]). Полномочія эти, обозначенныя у древнихъ названіями: regnum, цоѵар- уія, тираже 7), были даны ему на все то время, пока онъ не успо­коилъ Римское государство 8). Въ 80 г. Сулла соединилъ кон­сульство съ диктатурой. Онъ сложилъ съ себя должность доброволь­но въ 79 г. [974]).

Б) Диктатуры Цезаря (49—44 до P. X.) ’). Въ иервый разъ Цезарь былъ назначенъ диктаторомъ въ 49 году преторомъ M. Aemilius Lepidus, который былъ уполномоченъ на это закономъ, предложеннымъ имъ народу (lex Aemilia)[975] [976]). Вступивъ въ должность въ ноябрѣ, Цезарь предсѣдатель­ствовалъ па избирательныхъ комиціяхъ, на которыхъ онъ заставилъ на­значить себя консуломъ на 48-й г., и спустя одиннадцать дней сложилъ съ себя должность [977]). Послѣ Фарсальской битвы Цезарь былъ назначенъ въ 48 году dictator reipublicae constituendae causa на неопредѣленное время '). Эта вто­рая диктатура продолжалась до 46 года. Послѣ битвы нри Тайсѣ (въ 46 г.) на пего была возложена диктатура на деся ть лѣтъ еря ту й); но уже въ 44 г. онъ былъ провозглашенъ dictator in perpetuum fi). Онъ соединялъ нѣсколько разъ консульство съ диктатурой [978]). Кромѣ того, не говоря уже о безчисленныхъ почетныхъ отличіяхъ [979]), сенатъ н народъ ему пере­дали слѣдующія прапа:

Въ 48 г. верховное рѣшеніе относительно войны и мира, пожиз­ненную tribunicia potestas, предсѣдательство па комиціяхъ, избиравшихъ патриційскихъ магистратовъ, и распредѣленіе преторскихъ провинцій [980])

’) Lange, Ш, 410—476,—А. W. Zumpt, de dictatoris Caesaris honoribus. Въ Studia rom. Стр. 197—266.—Mommsen, de C. C. dictaturis Въ С. І., І, стр. 451—453.—Stobbe, ilber Caesars dritte Dictatur. Въ Philologus. XXVII (1868), стр. 109—112, —Willems, le Senat, I, 581—598, II, 719—739 — [Bouchd—Leclercq, 1. 1., 87. Ped.J.

3) Caes., В. с., II, 21. Dio Cass., XLI, 3G.

3) Caes., B. c., Ill, 2. Арр., В. с,, II, 48. Plut., Caes., 37.

4) Dio Cass., XLII, 20. Pint., Caes., 51. Мнѣніе этихъ писателей, что эта диктатура продолжалась только одинъ годъ, отвергается Моммсеномъ, de С. diet., 1.1.

*) Dio Cass., XLIII, 14.—Съ этого времени диктатура считалась годич­ною магистратурою; оттого въ 45 г. Цезарь былъ назваиъ Dictator III, въ 44 г. Dictator IV. Ср. Mommsen, I. 1.

•) Арр., В. с., II, 103. Liv., Ер. CXVI. Suet., Caes., 76. Flor., IV, 2 § 91.—0 magistri equitum, назначенныхъ Цезаремъ, см. Mommsen, 1. 1., стр. 453. См. выше стр. 294, ирим. 8.

7) East. Сар. Въ С. I., I, 440. Ср. Mommsen, 1. 1.

8) Dio Cass., XLII, 20, XLIII, 14, 19, 21, 42, 46, XLIV, 4, 6, 7. App.,

В. c., II, 106. Suet., Cues., 76.

") Dio Cass, XLII, 20, cp. XLIV, 4. Liv. ,Kpit. CXVI. App., B. c., U, 106. Относительно объема этой tribunicia potestas см. объ млшсраторсхой власти.

Въ 46 г. цензорскую должность, подъ названіемъ praefectura mo­rum, на трехлѣтній срокъ г), и право избирать кандидатовъ па всѣ должности, на которыя раньше назначали comitia 2).

Вь 45 г. титулъ Imperator, помѣіцаемый раньше другихъ титу­ловъ 3), прозванія Liberator и Parens patriae, распоряженіе обществен­ной казной и право назначать кандидатовъ на плебейскія должности [981] [982] [983]).

Де facto Цезарь сдѣлался неограниченнымъ и пожизненнымъ монар­хомъ й). Онъ быль убитъ 15-го марта 44 г. до P, X.

Въ томъ же году диктатура была уничтожена in perpetuum по lex Antonia в).

И. Interregnum. См. стр. 227.

III. Praefectura urbis 7).

Впродолженіе первыхъ вѣковъ Республики, когда оба консула на­ходились внѣ Рима далѣе извѣстнаго разстоянія й) и пребывали тамъ больше одного дня, тотъ изъ двухъ, который отправлялся послѣднимъ 9), поручалъ сенатору, обыкновенно изъ числа consulares [984] [985] [986]), custodia ur­bis и предсѣдательство въ сенатѣ, qui jus redderet, ас subitis medere­tur ") до возвращенія перваго изъ нихъ. Relinquere praefectum urbi |2).

Со кремепи учрежденіи нретуры, praefectura urbis существовала

только feriarum latiuarum causa. Эта префектура, рангъ и права ко­торой были, впрочемъ, уменьшены '), просуществовала до послѣднихъ вѣ­ковъ Имперіи

IV. Законодательный децемвиратъ, 451— 449 до P. X.[987] [988]).

Вслѣдствіе rogatio Terentilia de legibus scribundis placet creari de­

cemviros sine provocatione, et ne quis eo anno alius magistratus esset[989]). Decemviri consulari imperio legibus scribundis [990] [991]).

Опп били учреждены: uti leges et corrigerent, si opus esset, et in­terpretarentur ®1.

Они облечены maxima potestas и summum imperium, ограниченною только intercessio collegae ’).

Decimo die jus populo singuli reddebant. Eo die penes praefectum juris fasces duodecim erant: collegis novem singuli accensi apparebant *).

Децемвиратъ, учрежденный спачала на одинъ годъ, былъ продол­женъ еще на второй годъ ’); по децемвиры этого года незаконно оста­лись въ должности дольше предписаннаго срока 3). Они были отставлены, и консульство было возстановлено 4).

Децемвиры второго года такъ же, какъ п перваго, всѣ были патриціи5).

Ихъ твореніемъ было децемвиралвное законодательство fi).

V. Tribunatus militum consulari potestate. 444—366 [992]).

Когда товарищи трибуна Капулея потребовали допущенія плебеевъ къ консульству, патриціи пъ концѣ концовъ вошли въ такую сдѣлку съ

’) Liv., Ill, 33. Dionys., X, 57, расходится по многимъ вопросамъ съ Титомъ Ливіемъ. Ср. Mommsen, I, 37, прим. 5.

3) Liv., Ill, 34. Въ этотъ второй годъ каждый децемвиръ сопровождался двѣнадцатью ликторами, носившими fasces cum securi. Ib., 36.

3) Liv., III, 38.

4) Liv., III, 54,—Мнѣніе Нибура, принятое Мадвигомъ, что учрежденіе де­цемвирата имѣло также цѣлью существенное измѣненіе государственнаго строя Рима, опровергается Бейкеромъ, 11,2, 128—133.—Schrammen, Legibus а decem­viris datis utrum nova reip. Itom. forma constituta sit necne? Bonn. 1862.

5) Относительно децемвировъ 1-го года нѣтъ сомнѣнія. Что же касается децемвировъ 2-го года, то, хотя по Ливію, IV, 3, они всѣ были патриціями, Діонисій, X, 58, утверждаетъ, что между ними были и плебеи. Вопреки мнѣнію Моммсена (її, 693 нрим. 3, и rom. Forsch., I, 95, 295—298), мы присоединя­емся къ мнѣнію Тита Ливія. См. Willems, le S6nat, I, 51—58.—[Herzog, 1. L, I, 178. Fed.]

®) Haeckermann, de legislatione decemvirali. Greifswald. 1843.—Cecchi, Про­исхожденіе и сущность Законовъ ХП таблицъ (итальян.). Въ Archivio juri­dico. Апрѣль. 1872. Болонья. Ср. выше, стр. 1, прим. 3, и Zumpt, d. Crimi­nalr., 1, 1, 345—402.—[Voigt, 1. 1., I и II.—Herzog, 1.1., I, 183. Ped.].

’) Becker, II, 2, 136—145,—Lange, I, 646—661.—Mommsen, II, 173 - 18І. —Madvig, I, 501—503.—Mispoulet, I, 142—144.—Rein, Tribuni mil. cons. pot. Въ Pauly, Realencycl. T. VI. стр. 2098.—Lorenz, tiber das Consulartibunat. Wien. 1855.—Lange, Ueber Zahl und Amtsgewalt d. Consulartribunen. Wien. 1856.— Witkowski, de numero trib. mil. cons. pot. Berlin. 1857.—Heinze, de trib. mil. cons. pot. Stettin. 1861.—Zumpt, d. Criminalr., 1, 2, 81—92.—[Herzog, 1. I., I, 735,—Robiou et Delaunay, 1. 1., I, 111.—Karlowa, 1.1., I, 121.—Bouche—Leclercq,

1. 1., 88. Ped.].

плебеями: Ежегодно сенатъ долженъ былъ опредѣлять *), будутъ ли центу- ріальныя комиціи избирать на слѣдующій годъ консуловъ, которые въ такомъ случаѣ должны были избираться исключительно изъ среды патри­ціевъ, или же tribuni militum consulari potestate, которые выбирались бы promiscue ex patribus ac plebe [993] [994]).

Однако, только въ 400 г. до P. X. плебеи de facto достигли этой магистратуры [995] [996]).

Коллегія консульскихъ трибуновъ состояла обыкновенно изъ ше­сти членовъ *); число, впрочемъ, не было опредѣлено неизмѣнно ь); за­конъ, который создалъ эту экстра-ординарную магистратуру, можетъ быть даже возложилъ на севать обязанность ежегодно опредѣлять число этихъ магистратовъ [997]).

Трибуны consulari potestate имѣли potestas consularis и imperium consulare [998]). Однако, эта магистратура по своему рангу считалась ниже консульства (proconsularis imago) [999]). Ни одному трибуну consulari pote­state пе воздавались тріумфальныя почести [1000]).

Сколько бы ихъ не было, они распредѣляли между собою по com­paratio и по sortitio администрацію па основаніяхъ, постановленныхъ сенатомъ [1001]), такимъ образомъ, что одинъ или двое оставались въ Римѣ, чтобы заправлять центральнымъ управленіемъ п городской) юрисдикцією, а другіе завѣдывали внѣ Рима военнымъ командованіемъ ’)•

Допущеніе плебеевъ къ консульству положило предѣлъ трибунату consulari potestate.

VI. /7/ viri reip. constituendae. 43—31 до P. X.2).

Въ концѣ 43 lex Titia назначилъ Эмилія Лепида, М. Антонія и Цезаря Октапіапа III viri reipublicae constituendae consulari imperio срокомъ на пить лѣтъ 3),до I го января 37 г. *), и облетъ ихъ иа этогъ срокъ полновла­стіемъ, которое не было ограничено нп сенатомъ, ни народомъ, и, между про­чимъ, правомъ жаловать республиканскія магистратуры и раздѣлять между собою управленіе провинціями [1002]).

Въ 37 г. должность тріумвировъ была возобновлена на второй пяти­лѣтній срокъ, т. с., до 1 января 31 г. 6); ио уже въ 36 г. Лепидъ дол­женъ былъ сложить съ себя полномочія 7). Въ 32 г. Антопій былъ от­рѣшенъ пародомъ8). Битва при Акціумѣ (31 г. до P. X.) вскорѣ при­вела къ окончательному учрежденію Имперіи (29 г. до P. X ).

§ 3. Цретура2).

Со времеии допущенія плебеевъ къ консульству, въ 367 г, натри-

’) Ср. Liv, IV, 31, 36, 45—46, 59, V, 2, VI, 6, 30, и т. д.—Ио мнѣ­нію Ланге, auspicia и imperium плебейскихъ трибуновъ были ниже, чѣмъ au­spicia и imperium ихъ натриційскихъ товарищей, и потому судопроизводство въ городѣ будто бы всегда выполнялось натриційскимъ трибуномъ. Это мнѣ­ніе отвергается Моммсеномъ, I, 89, П, 180—181. Ср. Zumpt, d. Criminalr, I, 2, 449-450.

2) Lange, III, 538—586.—Mommsen, U, 687 и слѣд.—Willems, le Senat, I, 602—617, II, 760—772.—Madvig, I, 526.—Союзъ между ІІомпеемъ, Крас- сомъ и Цезаремъ пъ 60-мъ году, который обыкновенно называютъ первымъ тріумвиратомъ, былъ только частнымъ союзомъ безъ санкціи со стороны за­кона. Ср. Lange, Ш, 271 и слѣд.

®) Арр, В. с, IV, 7. Suet, Aug, 27. Ср. Cell, XIV, 7 § 5.

4) Ср. Fast. Colot. Въ С. I, I, стр. 466.

») Dio Cass, XLVI, 55—56, ср. XLVU, 2, 15, 19. e) App , Illyr, 28. Willems, 1. 1, 761, ирим. 2.

’) App, В. e, V, 126. Dio Cass, XLIX, 12. Liv., Ep. CXXJX.

8) Dio Cass, L, 4, 20. I’iutarch, Ant, 60.

#) Becker, II, 2, 181—190.—Lange, I, 770—789.—Mommsen, П, 185—

цій стали требовать u добились вознагражденія за уступку, сдѣланную ими. Дѣйствительно, гражданская юрисдикція была изъята изъ вѣдѣнія консуловъ и передана новой магистратурѣ, предоставленной патриціямъ,— претурѣ ')• Однако, плебеи были допущены къ пей съ 337 г. [1003] [1004]).

Сначала былъ только единъ praetor (отрат^-уб;).

Въ 242 г. [1005]) число ихъ было удвоено и гражданская юрисдикція въ Римѣ была раздѣлена на двѣ provinciae (provincia, sors или jurisdictio urbana и peregrina) [1006]), раздѣленныя по sortitio между двумя иреторами[1007]). Praetor urbanus (втроегдуо? хаті ®Muv) [1008]). Praetor qui inter peregrinos jus dicit [1009]), peregrinus, e’iri тмѵ Se'vwv атратт)ус'.].

’) Liv., VI, 42. Вопреки этому свидѣтельству, Моммсенъ (II, 195) пола­гаетъ, что нретура со времени своего учрежденія была доступна плебеямъ.

«) Liv., ѴШ, 15.

3) Liv., Ер. XIX. Lyd., de mag., 1, 38, 45.—Zumpt, d. Criininalr., I, 2, 451, прим. 33.—Mommsen, II, 187, ирим. 5.

‘) Liv., XXII, 35, ХХШ, ЗО, XXIV, 9, XXXL1, 28. Cp. Big., I, 2, 2

§ 28

5) Насколько мы знаемъ, comparatio ие было примѣняемо къ претор­скимъ провинціямъ.

*) Dig., I, 2, 2 § 28. S. с. de Asclep., 1. 2.—Mommsen, II, 186 прим. 1.

’) Mommsen, II, 188, ирим. 2.

8) Dig , I. I. S. c. de Asclep., 1. I.

®) Liv., Epit. XX. Cp. XXIII, 31. Dig., I, 2, 2 § 32.

10) Liv., ХХХП, 27-28.

n) Willems, le 86nat, II, 272—274, 542-546, 365- 566,—Zumpt, Stud, rom., 5—16.

urbanae (sors urbana и sors peregrina) '), соединенныя иногда въ одну 2), и съ 227 г. двѣ или три, съ 197 г.—4 или 5 и рови и цій внѣ-городски хъ, которыя выбираетъ сенатъ, смотря ио надобности, между италійскими округами, морскими провинціями и обыкновенными за-нталійскнмп про­винціями ®).—Военпые преторы и губернаторы провинціи.—Provinciae praetoriae распредѣлялись по жребію между преторами *). Въ видѣ ис­ключенія, одна провинція предоставляется extra st і Dm (стр. 248» прим, 5).

Въ силу lex Cornelia, 81 г. число преторовъ было увеличено до 8-ми ’)» оии оставались всѣ въ Римѣ въ теченіе всего своего служебнаго года и посредствомъ sortitio дѣлили между собою jurisdictio urbana, peregrina и предсѣдательства на quaestiones perpetuae 6), назначаемыхъ ежегоднымъ senatus consultum 7), (praetores quaesitores) [1010] [1011]); потомъ, посредствомъ вто­рая) sortitio они раздѣляли между собою обыкновенныя за-италійскія нровивціи, указанныя сенатомъ а), которыми они управляютъ pro cousule (стр. 248, прим. 8) въ годъ, слѣдующій за ихъ претурою. Lex Pompeia, 52 г ввелъ пятилѣтій промежутокъ между претурою и управленіемъ преторскою провинціею pro praetore (стр. 249, прим, 5).

Во время диктатуры Цезаря было до 10, 14 и 16 преторовъ [1012] [1013]).

Преторы избирались на центуріальныхъ комиціяхъ (стр. 186), isdem auspiciis quibus consules, первоначально въ тотъ же день ”), позже нѣ­сколько дпей спустя [1014]).

Общія правя преторовъ.

Прегоръ былъ collega consulum і), но collega minor (minus impe­rium, стр. 261).

Въ силу своей potestas, онъ имѣетъ jus agemli cum populo in comi­tiis tributis и jus agendi cum patribus[1015] [1016]). По особому порученію сената, опъ предсѣдательствуетъ при рекрутскомъ наборѣ [1017]) или при нѣкото­рыхъ финансовыхъ дѣлахъ, напр., ири отдачѣ съ торговъ расходовъ на imperium militiae (стр. 2 tl. прим. 6) или, во время ваканціи цензуры, при отдачѣ съ торговъ расходовъ, относящихся къ imperium domi (стр. 211 нрим. 3), но контролю запасовъ или общественныхъ работъ (стр. 242) и т. и.

Въ силу своего imperium, опъ имѣлъ шесть ликторовъ, носившихъ fasces и внѣ Рима,—secures [1018]). Онъ имѣетъ право судить въ иорядкѣ ис­полнительномъ (стр. 259), и ему можетъ быть поручено народомъ (стр. 196), или сенатомъ (стр. 232) quaestio extraordinaria. Онъ имѣетъ право созы­вать и предсѣдательствовать па цептуріальныхъ судебныхъ комиціяхъ [1019])’

Особыя права разныхъ разрядовъ преторовъ.

I. Praetor urbanus. Во время отсутствія консуловъ, ему поручается custodia urbis (praetor major)[1020]), и онъ ихъ замѣщаетъ при обыкновен­номъ предсѣдательствѣ въ сенатѣ[1021]) и на народныхъ играхъ[1022]): consulare munus sustinet [1023]).

Ему поручатся устройство ludi Apollinares, учрежденныхъ въ 212 г. до Р. X. *).

Въ исключительныхъ случаяхъ сенатъ ему ввѣрялъ командованіе на войнѣ 2).

Но спеціальную обязанность этого претора составляютъ judicia pri­vata (гражданскіе процессы и дѣла ио частнымъ проступкамъ) inter ci­ves8): Juris disceptator qui privata judicet judicarive jubeat, praetor esto. Is juris civilis custos esto ‘).

De jure опъ можетъ предсѣдательствовать ири всей процедурѣ judi­cia privata; но обыкновенно опъ предоставлялъ себѣ только допущеніе сторонъ къ процессу и въ случаѣ надобности, совершеніе постановленія (инстанція in jure); судебпое слѣдствіе и рѣшеніе поручалось уполно­моченнымъ на это лицамъ (инстанція in judicio) 6).

Вмѣшательство претора въ юрисдикцію выражается въ слѣдующихъ трехъ торжественныхъ словахъ: do, dico, addico, которыя опъ могъ про­износить только въ dies fastus ®). Do (judicem, formulam), dico (jus), addico (litem, reni, judicium).

Edictum praetorium 7). Преторъ, вступая въ должность обна-

') Liv., XXV, 12, XXVI, 23, ХХѴП, 11, 23. Fest., стр. 238, приписы­ваетъ ему также устройство ludi piscatorii.

2) Liv., X, 31, ХХХП, 8. Gran. Lie., стр. 15.—Willems, L L, П, 273, прим. 6.—Въ послѣдній вѣкъ Республики было запрещено городскому претору отлучаться изь города на срокъ болѣе десяти дней. Ср. Cic., I’hil., II, ІЗ § 21.

3) Liv., ХХХШ, 21.

4) Cic., de leg., Ш, 3 § 8. О дѣленіи judicia на privata и publica см. Судебныя учрежденія.

5) См, главу, относящуюся нъ Judicia privata.

0) Ср. Varr., de 1. 1., VI, 4. Ovid., Fast., I, 47—52.

’) Waller, § 427.—Rudorff, rom. Rechtsgesch., I, 60-61.—Rein, d. Pri­vatrecht, 59—65, и Edictum. Въ Pauly, Realencycl. T. Ill, 24.—Madvig, IT, 151 —154.—Holtius, de jure praetorum. Въ Anu. Gron. 1820—1821.—Weyhe, Libri tres edicti. Celle. 1823.—Heffter, Oekonomie des Edicts. Въ Rhein. Mus. 1827. 1, стр. 51.—Francke, de edicto praetoris urbani praesertim perpetuo. Kiel. 1830. —Rudorff, de jurisdictione edictum. Edicti perpetui quae rt liqua sunt. Lipsiae. I860.—Ch Giraud, 1’cdit pr6torien. Въ Compte—rendu des seances de 1’Acad. des Sc. mor, etpol. T. ХСШ, 329—357. Paris. 1870.—Dernburg, Uutersuchungen liber das Alter einzelner Satzungen des priitorischen Edicts. Berlin. 1873 (Fest- gaben fiir A. W. Heffter. Стр. 91).—Regelsberger, flber das Edici des romischen

родовывастъ эдиктъ, вь которомъ онъ указываетъ, въ силу сво­его imperium, правила, которыхъ онъ будетъ держаться въ юрис­дикціи въ продолженіе года своей службы, ut scirent cives, quod jus de quaque re quisque dicturus esset, seque praemuniret ')• Эдиктъ состоялъ большею частью изъ изложенія распоряженій предшествовавшихъ эдик­товъ, удерживаемыхъ преторомъ [1024] [1025] [1026]): edictum tralaticium ?); но случалось, что онъ вводилъ и новыя правила: edicta nova, novae clausulae^^

Прегорскій эдиктъ называется также album, потому что его приби­вали па форумѣ на деревянной побѣленной доскѣ [1027]); lex annua, потому что опъ имѣлъ обязательную силу въ продолженіе года службы того, кто его обпародовалъ e); edictum perpetuum [1028]), по противоположности съ edicta repentina, даваемыхъ по поводу частныхъ дѣлъ въ теченіе года [1029]).

Lex Cornelia (67 г. до P. X.) запрещалъ претору отступать отъ своего эдикта въ продолженіе года его службы [1030]).

Видно, что городской преторъ въ Римѣ былъ не только судебнымъ магистратомъ, на обязанности котораго лежало примѣненіе закона, но что онъ нѣкоторымъ образомъ участвовалъ въ законодательной власти по вопросамъ, касавшимся гражданскаго права. Дѣйствительна римское гражданское право, законоположеніе XII таблицъ, было только первою попыткою писаннаго законодательства, составленнаго, впрочемъ, въ то

Priitor. Въ Sitzungsber. der pliil. hist. Gesellsch. in Wurzburg. 1874.—[Lenel, 0., das edictum perpetuum. Leipzig. 1883.—Cp. также: Herzog, 1. I., 1,033,745.— Robiou et Delaunay, 1. I., I, 129.—Karlowa, I. 1., I, 400.—Bouche—Leclercq, 1. 1., 63. Ped.].

') Dig,, I,__2, 2 § 10. Cic., de fin., II, 22 § 74: Est enim tibi edicendum, quae sis observaturus in jure dicendo.

2) Quae praetores edicere consuerunt. Cic., de іпѵ., П, 22 § 67, aJ Cic., Verr., H, 1, 44 § 114, 45 § 117, ad fam., HI, 8 и т. д.

4) Cp- Pm., XXXVII. 8, 3; 9, 1 § 13 и т. д.

s) Lex Ruhr. Въ С. I., 1, стр. 110. Quint,, lust, or., ХІГ, 3 § 11. Dig., П, 1, 7, XIV, 3, 11 § 3. Cp. Liv., I, 32, IX, 40.

e) Cic., Verr., ІГ, 1, 42 § 109. •

7) Ascon., стр. 58.' Probus, Litt, sing., 5. Mommsen, I, 197—19.8. a) Cic., Verr., II, 3, 14 § 3G. Cp. Liv., XXIX, 21. Разница между edic­

tum perpetuum и repentinum хорошо опредѣлена въ I)ig„ II, 1, 7: Id, quod jurisdictionis perpetuae causa, non quod, prout res incidit, in albo... propositum erit.

*) Ascon., стр. 68. Dio Cass., XXXVI, 23.—Lange, Ш, 210.

время, когда Римъ не распространялся за предѣлы pomerium. Впослѣд­ствіи же законодательная власть, populus, только рѣдко вмѣшивалась, чтобы дополнить или измѣнить гражданское право. Она предоставляла эту заботу судебнымъ магистратамъ, которые своими эдиктами сохра­няли иъ силѣ существовавшія судебныя правила (adjuvare), пополняли пробѣлы (supplere) или смягчали строгости (corrigere) древняго граждан­скаго права Такимъ образомъ, претор скіе эдикты сдѣлались источни­комъ новаго права: jus praetorium или honorarium 2), на которое смотрѣ­ли, какъ на viva vox juris civilis

По приказу Императора Адріана, юрисконсультъ [1031]) Salvius Julianus соединилъ въ одинъ эдиктъ и кодифицировалъ всѣ распоряженія, за­ключавшіяся въ предшедствовавтихъ эдиктахъ, какъ нреторскихъ (urba­nus и peregrinus), такъ и изданныхъ курульными эдилами, насколько та­кіе эдикты продолжали сохранять свою силу. Edictum perpetuum, Adrianum [1032]).

П. Praetor peregrinus- Спеціальному вѣдѣнію этого подлежатъ judi­cia privata inter peregrinos или inter cives et peregrinos 6).

Подобно городскому претору, и иногородній обнародовывалъ годичный эдиктъ, и эти эдикты значительно способствовали образованію jus gentium 7).

Исключительно съ provincia peregrina было соединено командова­ніе на войнѣ 8).

Ш. Преторы—военные начальники и правители.

Преторъ, получившій военный италійскій округъ, начальствовалъ

въ отведенной ему области т) надъ арміей, назначенной ему сенатомъ (стр. 250), находясь въ нѣкоторомъ подчиненіи относительно консуловъ, въ рукахъ которыхъ сосредоточивалось главное командованіе въ Италіи [1033] [1034]). Иногда это военное командованіе соединялось съ исполненіемъ quae­stio extraordinaria въ той же области [1035]).

Преторъ, которому была отведена морская провинція, начальство- валъ надъ эскадрой [1036]), которая ему назначалась сенатомъ (стр. 250).

О правахъ преторовъ—правителей см. главу, въ которой говорится о провинціальномъ управленіи.

IV. Praetores quaesitores. См. главу, въ которой говорится о quae­stiones perpetuae.

X

§ 4. Цензура [1037] [1038]).

Послѣ учрежденія консульскаго трибуната, операціи, касавшіяся переписи, которыя, вслѣдствіе военныхъ и судебныхъ занятій консуловъ

') Liv., XXIV, 11, 44, XXV, 3, 41, XXXV, 20, 41, и т. д.

«) Ср. Liv., ХХШ, 48, XXV, 22, XXXII, 7, и т. д. Willems, 1.' 1., И, 551, прим. 8.

s) Cp. Liv., ХХХП, 1, XXXIX, 41, XL, 19, и т. д.

<< | >>
Источник: П. Виллемсъ. РИМСКОЕ ГОСУДАРСТВЕННОЕ ПРАВО. Сочиненіе П. Виллемса, ПЕРЕВОДЪ СЪ ФРАНЦУЗСКАГО (съ пятаго изданія) членовъ Кіевскаго Отдъленія Общества классическом филологіи и педагогики ПОДЪ РЕДАКЦІЕЙ П. Н. ВОДЯНСКАГО, Выпускъ 1. КІЕВЪ. Типографія Императорскаго Университета Св. Владиміра. 1888. 1888

Еще по теме Часть спеціальная.:

  1. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування
  2. Участь адвоката при допиті підозрюваного, обвинуваченого.
  3. § 3. Професійні та соціальні права адвоката, його обов'язки
  4. 55. Участь адвоката у касаційному провадженні
  5. Участь адвоката при допиті підозрюваного, обвинуваченого.
  6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. методів.
  7. 71. Теоретико-методологічні аспекти соціальної філософії (соціальної теорії).
  8. Часть спеціальная.
  9. Общая часть
  10. Часть спеціальная.
  11. 2.3. Спеціальна та персональна підсудність
  12. Охорона громадського порядку в системі заходів спеціально- кримінологічного запобігання грабежам і розбоям,що вчиняються неповнолітніми у громадських місцях
  13. 1.2. Виявлення соціостатевої нерівності як соціальної основи формування ґендерної політики в Україні
  14. 1.1. Особливості розвитку законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин
  15. Регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві
  16. 2.2. Проблеми правової природи матеріальної відповідальності сторін трудових відносин
  17. 2.4. Сторони матеріальної відповідальності в трудовому праві
  18. 2.5. Трудове правопорушення як підстава матеріальної відповідальності
  19. 3.1. Удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності працівника перед роботодавцем