12. Антична філософія, її характер та основні етапи розвитку.

Перші філософи - мудреці займалися осмисленням природи, Космосу, з'ясовуючи причини й початок світу. Їх часто називають «фізиками», які інтуїтивно формували субстанціональну модель світу за допомогою з'ясування першопричини усього сущого як основи, суті.

Геракліт один з перших пояснював суть речей та процесів через боротьбу протилежностей. Саме протилежно спрямовані сили, що діють одночасно, утворюють напружене становище, яке й обумовлює внутрішню, таємну гармонію речей. Та незважаючи на те, що логос(знання) панує всюди, порядкує, владарює над усім, люди досить часто втрачають зв'язок із логосом. Відхилення від логосу трапляється тоді, коли люди обмежують себе поверхневими буденними знаннями і стають прихильними до чуттєво-тілесних втіх.

Що ж таке буття? Для Парменіда найважливіше визначення буття - осягання його розумом: те, що можна пізнати тільки розумом, і є буття. Почуттям же буття недоступне Парменід підкреслює тотожність буття й мислення. Буття - це те, що є завжди, що єдине й неподільне, що непорушне й несуперечливе. Мислення ж - це здатність осягати єдність у несуперечливих формах, результат мислення - знання (episteme).

. В античній філ-фії започатковується діалектичний метод:все в світі знаходиться в зоні постійних змін і взаємозалежних звязків. В ант. філ-фії створюється своя теорія пізнання,відповідно з яким істина має абстрактну форму існування,яка здобуваєтьсямисленням;ставиться питання,хто така людина і вперше визначає,що це досконалість у світі завдяки своїм тілесним формам і наявності мислення;вперше дається визначення політики,держави і виникає ідея ідеальної держави ( Платон, Арістотель) . Вперше визначаються принципи, за якими людське пізнання визначається як безмежжя;започатковуються як філ. дисципліни так і етика і естетика.

Аристотеля про державу.

Своє вчення про державу Арістотель викладає у своїй праці «Політика». Він критикує платонівські ідеї, які начебто подвоюють світ («Платон мені друг, та істина дорожче»). Він розглядає річ як єдність форми і змісту. Речі, навколишній світ пізнаються людиною. Наукове знання – це відтворення буття, відтворення загального у речах. Звідси метод – розділення цілого, складного на частини, найменші елементи. Арістотель розуміє державу невід’ємним від суспільства, вони не розрізняються. Держава – це певний вид спілкування, це вища форма спілкування між людьми. Саме спілкування існує заради досягнення блага. Умовою досягнення блага є доброчинність, що полягає в умінні визначитись у виборі доброго вчинку. Тоді держава постає як найвища форма спілкування і необхідний спосіб існування людей – “спілкування собі подібних заради досягнення блага” (кращого існування).

- сім’я

- поселення

Сусп-во, яке складається з к-кох поселень – цілком завершена держава, яка досягла своєї самостійності і яка виникла заради потреб життя, але існує заради благ

Платонізм - філософське вчення Платона і його послідовників, що затверджує абсолютну реальність ідей і безсмертя душі. Деякі [хто?] Тлумачать платонізм, як твердження, що універсальні поняття існують незалежно від їх конкретних втілень. Під прямим або непрямим впливом платонізму знаходиться вся європейська ідеалістична філософія нового і новітнього часу

Платонізм зазвичай підрозділяють на три основних періоди: ранній, проміжний і неоплатонізм. Об'єднавчими рисами, що характеризують догматику школи на всьому протязі її існування, є вчення про безсмертя безтілесної душі, а також протиставлення чуттєвого і того, що можна осягнути розумом, становлення та буття, знання та думки, ідей і речей.

Софізм (від грец. Σόφισμα, «майстерність, вміння, хитра вигадка, виверт, мудрість») - помилковий умовивід, який, тим не менш, при поверхневому розгляді здається правильним. Софізм заснований на навмисному, свідомому порушенні правил логіки. Це відрізняє його від паралогізми і апорії, які можуть містити ненавмисну помилку або взагалі не мати логічних помилок, але приводити до явно невірному висновку. Першим софістом був Протагор.