Результати емпіричного дослідження вікових та індивідуально-психологічних особливостей підлітків та юнаків як чинників їх духовного розвитку

З метою з’ясування вікових та індивідуально-психологічних особливостей підлітків та старшокласників було проведене емпіричне дослідження в середніх школах Києва, а також проаналізовано дані одного з нещодавніх опитувань студентської молоді.

Оскільки важливою складовою духовності, одиницею її виміру є цiннiснi орієнтації (М.Й.Боришевський), їх вивчення дає змогу зрозуміти, які суспільні цінності виконують роль значущих орієнтирів у житті людини. Дослідники виокремлюють різні групи цінностей людського життя:

– вітальні («міцне здоров’я», «матеріальний добробут», «міцна сім’я»);

– соціальні («сприятливий морально-психологічний стан у суспільстві»,

«створення в суспільстві рівних можливостей для всіх») тощо;

– самореалізаційні («цікава робота», «суспільне визнання», «підвищення освітнього рівня», «незалежність у справах», «залучення до культурних цінностей»);

–політико-громадянські(«державнанезалежністькраїни»,«національнокультурне відродження», «свобода слова», «демократичний розвиток країни»).

На думку дослідників, у ціннісній ментальності сучасних молодих людей домінує блок вітальних цінностей, які так чи інакше пов’язані насамперед з індивідуальним і груповим виживанням людей у скрутні часи суспільних перетворень. Опора громадян на традиціоналістські цінності є цілком природною, особливо у часи суспільних трансформацій, оскільки в цьому явищі втілюється здоровий консерватизм людей, який допомагає розв’язувати проблеми їхнього існування [28]. Ці положення підтверджуються статистичним даними щодо життєвих орієнтирів та цінностей сучасного студентства (див. табл. 7.1). Таблиця 7.1 Розподіл відповідей респондентів на запитання «У кожної людини є свої життєві орієнтири, цінності. Наскільки цінними особисто для

Вас є...?»³

³ Дослідження «Становище студентської молоді України» проводилося Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді у лютому–грудні 2008 року в усіх областях України, АР Крим та Києві.

Сумуючи кількість респондентів, для яких кожна із запропонованих позицій є цінною і дуже цінною, отримаємо такий рейтинг цінностей сучасної студентської молоді:

1.

2. Сімейне благополуччя (96,6%).

3. Хороші стосунки з навколишніми (95,9%).

4. Матеріальний добробут (94,4%).

5. Економічна незалежність (93%).

6. Освіченість, знання (92,6%).

7. Особиста свобода, незалежність у судженнях і діях (92,6).

8. Можливість розвитку, реалізації своїх здібностей, талантів (92,2%).

9. Порозуміння з батьками, старшим поколіннм (91,4%).

10. Побутовий комфорт (90,4%).

11. Цікава, творча робота (86,8%).

12. Особистий спокій, відсутність хвилювань, прикрощів (85,9%).

13. Повноцінний відпочинок, цікаві розваги (85,3%).

147. Екологічна безпека (77,5%).

15. Високе службове і громадське становище (74,4%).

16. Можливість приносити користь суспільству (72%).

17. Участь у громадському житті, у розв’язанні суспільних проблем

(46,9%).

18. Залучення до літератури і мистецтва (43%).

Аналізуючи наведені дані, можна стверджувати, що більшість молодих людей справді віддає перевагу цінностям індивідуалістичного плану – вітальним та самореалізаційним. Натомість громадянські та соціальні цінності

мають меншу значущість для сучасних студентів Ці дані загалом співвідносяться із результатами опитування молоді, наведеними в попередніх дослідженнях [28, 29]. Напевне, не можна давати якусь однозначну оцінку цьому факту, оскільки він відображає, на наш погляд, і суспільну тенденцію, про яку ми згадували вище, і вікову тенденцію – юнацький егоцентризм, зосередженість на власних переживаннях, інтересах, потребах.

Проводячидослідженнявмежахз’ясуванняіндивідуально-психологічних особливостей підлітків та юнаків у контексті розвитку їхньої духовності, ми здійснили опитуванння 57 учнів 8-9 класів та 80 учнів 10-11 класів. Відповідно до теми були посталені завдання вивчення біологічно зумовлених і набутих індивідуально-психологічних характеристик та їх зв’язку з розвитокм духовності особистості. Зокрема вивчалися акцентуації за методикою СМІЛ, а також особливості ідентичності (методика Дж.Марсіа), особливості смисло-життєвих орієнтацій (методика Д.Леонтьєва), самоактуалізаційні тенденції (тест Е.Шостром), духовний потенціал особистості (методика Е.Помиткіна).

Для визначення певного рівня духовного розвитку респондентів була використана методика Е.Помиткіна «Духовний потенціал особистості». За методикою діагностики духовного потенціалу особистості були отримані наступні результати: 21% опитаних відзначаються низьким рівнем духовного потенціалу, 58% респондентів характеризуються середнім рівнем, а 21% мають високий рівень духовного потенціалу (рис. 7.2).

Серед складових духовного потенціалу, які виокремлює Е.Помиткін, найбільшу представленість в респондентів мають такі компоненти як відповідальність та самореалізація, найменші показники − самовдосконалення. Спостерігаються і деякі відмінності щодо структури духовного потенціалу у юнаків і дівчат (див. рис. 2), що, на нашу думку, частково може бути пояснене біологічно зумовленими особливостями функціонування чоловіків і жінок (Л.М.Собчик), частково − наслідком гендерного підходу до виховання. Так, досить значні розбіжності спостерігаються щодо гуманістичних, естетичних цінностей та пізнання і самопізнання (див. рис. 7.3).

Рис. 7.2. Рівні духовного потенціалу опитаних підлітків за методикою Е.Помиткіна (n=57, %).

Рис. 7.3. Вираженість складових духового потенціалу в дівчат і хлопців

(n=57, «сирі» бали).

Психодіагностичне дослідження, спрямоване на виявлення акцентуацій (або провідних тенденцій) респондентів та пошук зв’язку певних типів особистості з рівнями розвитку духовного потенціалу, не виявили значущих кореляцій. Отже, в нашому дослідженні не знайшла емпіричного підтвердження ідея Л.М.Собчик про те, що певні типи особистості (насамперед, гіпотимні) відзначаються іманентно притаманним вищим рівнем духовності. Можливе пояснення цього ми бачимо в тому, що підлітковий та ранній юнацький вік – це саме період кристалізації стійких індивідуальнопсихологічних особливостей, зокрема акцентуацій характеру, які ще знаходяться в процесі становлення, не склалися остаточно.

Водночас цей період є визначальним і в плані становлення особистісних утворень вищого рівня – ідентичності, образу «Я», ціннісних орієнтацій. Чи пов’язаний духовний потенціал особистості з такими особистісними ознаками і феноменами як ідентичність, смисло-життєві орієнтації, самоактуалізаційні тенденції?

Тестування щодо рівня сформованості ідентичності показало, що статус ідентичності старшокласників істотно відрізняється в різних сферах діяльності (див. табл. 7.2).

Таблиця 7.2 Представленість статусів ідентичності старшокласників у різних

сферах самовизначення (n=80, %)

Таблиця 7.3 Представленість статусів ідентичності старших підлітків у різних

сферах самовизначення (n=57, %)

Коротко проаналізуємо наведені у таблицях дані.

У сфері релігійних переконань опитаних переважає дифузний статус (ці проблеми не актуальні) або передчасна ідентичність (некритично запозичені погляди, цінності). Окремі респонденти зазначили, що визначилися, але час від часу відчувають сумніви, що штовхають їх на нові пошуки (мораторій). Про досягнуту ідентичність у сфері філософських, релігійних переконань можна говорити лише щодо 10% старшокласників і 1,8% старших підлітків.

Ідентичність у сфері політики: 90% респондентів раннього юнацького і майже 80% респондентів старшого підліткового віку зазначили, що не мають певних визначених поглядів, або цікавляться політикою час від часу, або ж взагалі ці проблеми їх не турбують. Отже, більшість респондентів відзначаються дифузією ідентичності у сфері політики. З таблиць видно, що підлітки цікавляться політикою дещо більше, ніж юнаки.

Натомість респонденти почуваються компетентнішими у таких сферах як любов та дружба, де переважна їх більшість знаходяться у пошуку щодо власної визначеності або вже досягли цієї визначеності. Виняток складає ідентичність у сфері любовних стосунків старших підлітків: приблизно для половини з них ця проблема ще не актуалізована.

У сфері сімейної ідентичності переважна більшість підлітків (49%) знаходиться на рівні дифузії ідентичності, а більша частина юнаків відзначається передчасною ідентичністю, тобто некритично запозичують моделі батьківської сім’ї, перебувають у «злитті» з нею. Майже третина старшокласників відзначаються дифузною ідентичністю у цій сфері, що також свідчить про певний їхній інфантилізм, проблеми сепарації від батьківської сім’ї.

Щодо статевої ідентичності можна зазначити, що переважна більшість опитаних або взагалі не переймаються цими проблемами, або приймають свою статеву належність із відповідними статево-рольовими обов’язками як даність, не намагаючись проаналізувати та асимілювати певні стереотипи щодо образу чоловіка і жінки, які існують у суспільстві. Та незначна кількість опитуваних, які знаходяться на вищих рівнях ідентичності, загалом виявляють більшу толерантність до будь-яких відхилень від жорстких гендерних стереотипів.

Таким чином, бачимо, що найактуальнішими для юнаків та дівчат є сфери кохання, дружби та професійного вибору. Відповідно у цих сферах респонденти мають загалом вищі рівні ідентичності порівняно з іншими. Щодо зв’язку ідентичності з духовним розвитком особистості, зафіксовано наступну тенденцію: у групах респондентів з середнім та особливо високим рівнями розвитку духовного потенціалу переважають вищі рівні ідентичності. Так, показники досліджуваних різних груп щодо ідентичності у сферах дружби і любові відрізняються значуще (на рівні р≤0,05), а відмінності щодо показників ідентичності в інших сферах не досягають рівня значущості.

Вивчення смисло-життєвих орієнтацій зумовлено насамперед нашим концептуальним баченням феномену духовності. Високий рівень духовності пов’язується нами з усвідомленням особистістю своїх планів і перспектив, наявністю досить зрілих, апробованих на власному досвіді ціннісних орієнтацій, що є основою для здійснення життєвого вибору.

Як показало дослідження, більшість отриманих показників старшокласників (цілі, процес життя, результативність життя, локус контролю – Я, локус контролю – життя, загальний показник СЖО) знаходиться на межі середнього і високого рівнів. Це означає, що старшокласники досить цілеспрямовані, орієнтовані переважно на процес (включеність у сьогодення). Підлітки порівняно менш цілеспрямовані, їх ціннісна система ще недостатньо вибудована, ієрархізована.

Виявлено, що більшість показників за методикою СЖО корелюють із рівнем духовного потенціалу особистості, зокрема загальний показник смисложиттєвих орієнтацій та шкали «процес життя», «результативність життя» (на рівні р ≤ 0,05). Це означає, що підлітки та юнаки, які мають вищий духовний потенціал, відзначаються більш послідовними, усвідомленими, ієрархізованими ціннісними орієнтаціями, вважають своє життя більш насиченим, результативним.

Самоактуалізаційний тест дає змогу дослідити самоактуалізацію як багатомірну величину, зокрема такі її виміри як ціннісні орієнтації, самосприйняття, спонтанність та ін. Багато із цих вимірів розглядаються психологами як феномени, тісно пов’язані з розвитком духовності. Зокрема, про високий рівень самоактуалізації свідчить таке психологічне сприйняття часу, коли суб’єкт переживає теперішній момент часу в усій його повноті, а не просто як наслідок минулого або «підготовку» до майбутнього, до того ж, здатний бачити своє життя цілісним, відчувати нерозривність минулого,

теперішнього і майбутнього. Подібна тенденція спостерігається і щодо шкали підтримки, яка визначає міру незалежності цінностей та поведінки суб’єкта від зовнішніх впливів («внутрішня-зовнішня підтримка»); шка ли контактності характеризує здатність людини до швидкого встановлення глибоких, тісних емоційно-насичених контактів з людьми, до суб’єктсуб’єктного спілкування; шкали ціннісних орієнтацій, що вимірює, якою мірою людина розділяє цінності, притаманні особистості, що самоактуалізується, та ін.

Хоча ми не ставили собі за мету вивчення тендерних відмінностей самоактуалізації особистості, слід зазначити, що досить виразно простежується тенденція значних розбіжностей показників самоактуалізації у дівчат і хлопців. Так, за більшістю шкал тесту нижчі показники отримали хлопці, а вищі – дівчата. Виключення складають шкали пізнавальних потреб та самоповаги, за якими показники в хлопців дещо вищі.

Показники, отримані за допомогою різних методик, були піддані кореляційному аналізу. В результаті виявлені наступні зв’язки: кореляційні зв’язки на рівні р≤0,01 виявлено між всіма показниками СЖО досліджуваних, різними показниками духовного потенціалу особистості. Зв’язок на рівні р≤0,05 був виявлений між показниками пізнавальної потреби та шкалами СЖО-цілі, СЖО-процес та СЖО-результат; показниками самовпевненості та СЖО-результат і локусу контролю життя; орієнтацією у часі та показниками СЖО і локусу контролю. Велика кількість кореляційних зв’язків свідчить про те, що духовний потенціал особистості тісно пов’язаний із ціннісними орієнтаціями особистості, відповідальністю, особливостями самосвідомості.

Надалі всіх досліджуваних було розподілено на три групи залежно від їх рівня духовного потенціалу: респонденти з високим, середнім та низьким рівнем духовного потенціалу, після чого показники, отримані за різними методиками, порівнювалися між групами досліджуваних. В результаті порівняння виявлено, що респонденти з високим рівнем духовного потенціалу значуще відрізняються від інших груп за багатьма показниками, зокрема за загальним показником смисложиттєвих орієнтацій за тестом СЖО (на рівні р ≤ 0,05 за Kruskal-Wallis Test та t-тестом Стьюдента).

Результати тестування за методикою САМОАЛ представлені в табл. 7.4. Таблиця 7.4 Середні значення показників самоактуалізаційних тенденцій респондентів залежно від рівнів духовного потенціалу

(за результатами тесту САМОАЛ (адаптація Н.Ф.Каліної, А.В.Лазукіна), у балах

* – розбіжності є статистично значущими на рівні р ≤ 0,05 за Kruskal-Wallis Test та t-тестом Сьюдента.

Як видно з таблиці, середні бали в усіх групах є близькими за шкалами «Орієнтація в часі», «Самоприйняття», «Підтримка» та «Креативність».

Оскільки бали за шкалою «Орієнтація в часі» є достатньо високими, можна говорити про здатність опитаних цінувати теперішній момент, не занурюючись в минуле і не відкладаючи життя на потім, як про загальну характеристику представників всієї вибірки опитаних. Досліджувані, які взяли участь у нашому дослідженні, добре розуміють екзистенційну цінність життя «тут і зараз», здатні насолоджуватися актуальним моментом, переживати його в усій повноті, не порівнюючи його з минулими радощами й не знецінюючи передбаченням майбутніх успіхів.

Доволі високі показники досліджуваних за шкалою «Погляд на природу людини». Позитивна оцінка природи людини може інтерпретуватися як стійке підґрунтя для щирих і гармонійних міжособистісних стосунків, природна симпатія та довіра до людей, чесність, неупередженість, доброзичливість. Погляд на природу людини є вагомим показником рівня самоактуалізації і відіграє значну роль у процесі міжособистісних контактів загалом, у консультативному процесі зокрема, оскільки саме у спілкуванні особистість формує свою внутрішню позицію, позитивне ставлення до інших людей, до самої себе.

Значною мірою виражена потреба у пізнанні характерна для особистості, що самоактуалізується, є завжди відкритою для нових вражень. Високі показники за цією шкалою свідчать про здатність до буттєвого пізнання – безкорисливу потребу у нових враженнях, інтерес до різних об’єктів та явищ життя, безпосередньо не пов’язаний із задоволенням певних потреб. На думка А.Маслоу, такий тип пізнання є найбільш точним та ефективним, оскільки його процес не викривлений бажаннями та потягами, людина при цьому не схильна судити, оцінювати та порівнювати, вона лише бачить те, що є і цінує це.

Показники респондентів різних груп за шкалою «Самоприйняття», що складає природну основу психічного здоров’я та цілісності особистості, також є доволі високими.

Високі значення за шкалою «Контактність» засвідчують високий рівень контактності особистості, її здатність до встановлення міцних та доброзичливих взаємин з оточуючими. Слід зауважити, що в опитувальнику САМОАЛ контактність розуміється не як рівень розвитку комунікативних здібностей особистості або навичок ефективного спілкування, шкала «контактність» віддзеркалює загальну схильність до взаємно корисних та приємних контактів з іншими людьми.

Результати дослідження засвідчили, що за більшістю шкал респонденти, які відзначаються середнім і особливо високим рівнем духовного потенціалу, мають вищі показники. Як видно з таблиці 2.1, значущі розбіжності (на рівні р≤0,05) між виокремленими за показником рівня духовного потенціалу групами виявлені за наступними шкалами тесту: «Ціннісні орієнтації» та «Саморозуміння», «Контактність», «Спонтанність», «Гнучкість поведінки», «Самоповага», загальним показником самоактуалізації.

Розбіжності між групами з високим та низьким рівнем духовного потенціалу за показниками шкали «Ціннісні орієнтації» свідчать про те, що досліджувані, які характеризуються високим потенціалом, значно більшою мірою поділяють цінності особистості, що самореалізується, такі, як істина, добро, краса, цілісність, життєвість, унікальність, справедливість, самодостатність. Надання переваги цим цінностям вказує на прагнення до гармонійного буття та гармонійних відносин з іншими людьми. Останнє тісно пов’язане зі шкалою «Погляд на природу людини», яка відображає високу оцінку та віру в людей.

За шкалою «Самоповага» між групами з високим і низьким рівнем духовного потенціалу також зафіксовано значущі розбіжності у показниках, що свідчить про значно вищу чутливість, сенситивність опитаних, які відзначаються високим рівнем, до власних бажань та потреб, їхню більшу свободу від психологічного захисту, який відділяє особистість від власної сутності. Згадані піддослідні не схильні підміняти свої смаки та оцінки зовнішніми соціальними стандартами. Більш низькі бали за цією шкалою, які продемонстрували респонденти з низьким рівнем, говорять про їхню меншу упевненість у собі, більшу орієнтацію на думки оточуючих, переважання в них «орієнтованості ззовні», ніж «зсередини» (Д.Рісмен).

Вищі бали за шкалами «Спонтанність» та «Гнучкість поведінки», які відзначаються у групі з високим потенціалом духовного розвитку порівняно з респондентами, яким притаманний низький рівень, свідчать про здатність респондентів першої групи до адекватного самовираження в спілкуванні, до аутентичної взаємодії з оточуючими, орієнтації на особистісне спілкування, відмови від використання фальші та маніпуляцій. Спонтанність витікає з їх впевненості у собі та довіри до оточуючого світу. Це дозволяє стверджувати, що їхня поведінка відрізняється більшою впевненістю, природністю, незалежністю.

Інтегральний показник, який визначає загальний рівень самоактуалізації свідчить про суттєві розбіжності у його значенні між І та ІІ і ІІІ групами. Показники самоактуалізації респондентів ІІ і ІІІ груп є близькими і характеризують рівень самоактуалізації як досить високий. Ступінь самоактуалізації опитаних І групи має вище значення; це дозволяє стверджувати, що респонденти з високим рівнем духовного потенціалу особистості більшою мірою відповідають моделі особистості, що самоактуалізується.

Отже, загалом респондентів із вищими рівнями духовного потенціалу можна охарактеризувати, як більш незалежних у своїх вчинках, таких, що прагнуть керуватися в житті власними цілями, переконаннями і принципами. Вони відзначаються порівняно більшою здатністю до швидкого встановлення глибоких, тісних емоційно-насичених контактів з людьми, більш виразною і розвиненою системою цінностей, серед яких переважають гуманістичні цінності.

Таким чином, емпіричне дослідження виявило, що духовний потенціал особистості загалом корелює з розвитком ідентичності, ціннісних орієнтацій, вираженістю самоактуалізаційних тенденцій особистості.

7.3. Врахування результатів дослідження у виховній практиці

Отже, в контексті розвитку духовності врахування індивідуальнопсихологічних та вікових особливостей важливе на всіх етапах становлення і розвитку особистості дитини.

Розглядаючи основні соціально-психологічні чинники становлення духовності дітей та підлітків, Е.Помиткін виокремлює насамперед:

– природні схильності дитини,

– особливості сімейного виховання, спрямованість казок та ігор,

– вплив перших учителів,

– вплив авторитетних друзів, лідерів,

– статус духовності у суспільстві [15, с.54].

Як бачимо, цей перелік охоплює як макросоціальні чинники, так і індивідуально-психологічні фактори та вплив найближчого оточення.

У плані врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини батькам, а згодом вихователям і вчителям необхідно брати до уваги особливості темпераменту дітей, пізнавальної та емоційної сфери, рівень їхньої активності, мотивацію.

Сімейне виховання є тим чинником, який закладає підґрунтя розвитку різних сфер особистості. Зокрема, в ранньому дитинстві важливе створення таких умов, які сприятимуть формуванню доброзичливих, довірливих сімейно-родинних стосунків, що виступають підґрунтям для особистісного розвитку дитини. Важливим є і зміст сімейного спілкування, який несе в собі безпосередню інформацію про сімейні цінності, норми, традиції (Що для нашої сім’ї найважливіше, найцінніше? Які наші пріоритети?), так і сам процес взаємодії.

Зокрема важливо, як часто і в який спосіб батьки спілкуються зі своїми дітьми, хто з них більше спілкується з дитиною. На жаль, дослідження останніх років свідчать, що батьки мало приділяють уваги спілкуванню з

дітьми. Крім того, однією з проблем залишається проблема «фемінізації» процесу виховання, що виражається у тому, що вихованням дитини переважно займаються жінки. Зокрема, опитування, проведене серед молодих сімей Одеської області, виявило, що основні обов’язки по догляду за дитиною розподілені досить нерівномірно між членами сім’ї (див. табл. 7.5).

Таблиця 7.5 Розподіл відповідей молодих жінок та чоловіків на запитання

«Як розподіляються обов’язки у Вашій сім’ї щодо догляду за дітьми до

15 років», % (за даними Одеської обласної державної адміністрації)

Порівняння наведених показників із даними опитування 2001 р., результати якого були відображені у Державній доповіді «Виховний потенціал сім’ї в сучасних умовах», свідчить про те, що становище щодо перевантаженості жінок та фемінізації виховання дитини в сім’ї істотно не змінилося.

Таким чином, є всі підстави говорити про те, що основне навантаження з догляду за дитиною та її виховання покладається на матерів. Загалом таке обмежене спілкування дитини з батьком, недостатню участь батька у вихованому процесі можна вважати вкрай несприятливим чинником для майбутнього повноцінного розвитку особистості дитини, зокрема, розвитку її духовності. Внаслідок такого підходу виховання дитини стає однобічним, дитині бракує чоловічих моделей поведінки, зразків для ідентифікації. На нашу думку, найбільш оптимальним є збалансоване спілкування з дитиною і батька, і матері.

Щодо стилю виховання, який є найбільш сприятливим для розвитку духовної сфери особистості, то це – демократичний стиль, який передбачає ставлення до дитини, як рівноправної особистості, повагу до її «Я», опору на життєвий досвід дитини. Такий стиль спілкування через переважання заохочень, позитивних оцінок сприяє формуванню позитивної самооцінки, мотивує дитину на розвиток її здібностей, нові досягнення.

При організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах необхідно враховувати як вікові тенденції розвитку особистості дітей, так і їх індивідуально-психологічні особливості.

Враховуючи вікові тенденції, необхідно виокремлювати пріоритетні напрями виховної роботи для дітей різного віку. Так, у дошкільних закладах це заняття із збагачення емоційно-чуттєвої сфери дітей (малювання, ліплення, танці, співи, що розвивають емоційну сферу, уяву та фантазію

дитини, естетичні почуття, а також пізнавальні бесіди, які розширюють знання дошкільнят про навколишній світ; ознайомлення дітей зі світом казки, що в символічному вимірі ввібрала в себе весь досвід попередніх поколінь, національні традиції тощо).

Для молодших школярів дієвими з точки зору розвитку духовності виступають програми з естетичного, трудового виховання, залучення дітей до пізнавальної активності – відвідування різноманітних гуртків, секцій, проведення конкурсів. Досить дієвим засобом, за результатами формувальної програми Е.Помиткіна, є проведення спецкурсів для молодших школярів. Зокрема, його авторський спецкурс «Гармонія» побудований на обговоренні актуальних для дитини тем: школа, спілкування, друзі та інших. Заняття проводяться в активній, ігровій формі, в ході занять змінюються види діяльності дітей – читання та обговорення казок, оповідань, малювання, застосування ігор.

Для підлітків питання розвитку їхньої духовної сфери стоїть найбільш актуально, оскільки реалізація цього завдання має значний розвивальний та профілактичний ефект. Розвиток духовних потреб підлітків запобігає поширенню негативних явищ у підлітковому середовищі. Адже відомо, що саме підлітки в силу низки потреб – самоствердженні, підвищенні свого статусу, в індивідуалізації, з одного боку, та у прийнятті групою референтних ровесників, з іншого, – часто вдаються до ризикованих експериментів, починають курити, вживати алкоголь та наркотики, стають на шлях асоціальної поведінки. Саме розвиток їхньої духовної сфери є тією силою, яка здатна протистояти спокусам сучасного дорослого світу і сприяти подальшому розкриттю здібностей дітей та становленню гармонійної особистості, яка характеризується високим рівнем громадянської свідомості, суспільної відповідальності, гуманістичними цінностями.

Ефективними формати роботи з підлітками і старшокласниками можуть бути різноманітні тренінги, спрямовані на самопізнання, покращання навичок спілкування, програми розвитку лідерства та команди тощо; різноманітні ділові ігри, дискусії. Залучення старших підлітків та юнаків до шкільного самоврядування, скаутського руху, участі в молодіжних проектах, волонтерському русі сприятиме становленню активної громадянської позиції, відповідальності, лідерських якостей. Діяльність дитячих та молодіжних організацій, побудована на принципах гуманізму, взаємодопомоги, командності, сприятиме розвитку ціннісної сфери дітей, запобігаючи залученню підлітків до асоціальних угруповань.

Отже, важливими джерелами розвитку духовності особистості дитини виступають виховання, просвітницькі, культурно-освітні заходи, художня література, засоби масової інформації, через які духовні надбання стають здобутками індивіда.

Однак духовності не можна навчити. Так, Г.Горак у своїх філософських дослідженнях підкреслює, що «духовність індивіда являє собою складний комплекс якостей людини, що формується власними зусиллями, і включає в себе не лише знання, але й почуття, осмислення дійсності, здатність до співпереживання» [30].

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що передумови духовного розвитку особистості закладаються в ранньому дитинстві – через ставлення батьків, сімейне виховання. Згодом набувають все більшої ваги такі чинники розвитку духовності дитини як зміст виховання, особистість вихователя, соціальні контакти, засоби масової інформації, твори художньої літератури. Врахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей дитини при взаємодії з нею, при плануванні певних розвивальних заходів значно підсилює ефективність виховного впливу.

Важливими віхами у розвитку духовності особистості є вікові та життєві кризи. Зокрема криза ідентичності юнацького віку є важливим чинником духовного становлення особистості в підлітковому і юнацькому віці. Очевидно, її слід вважати нормативною, хоча протікання її може значно відрізнятися залежно від багатьох чинників – індивідуально-психологічних особливостей суб’єкта, його життєвої історії, специфіки тих психологічних утворень, що вже склалися протягом онтогенезу, впливу соціального оточення. Продуктом цієї кризи є система ідентичності особистості, яка, з одного боку, визначає певну постійність, цілісність, автентичність особистості, а з іншого, є динамічною системою, яка зазнає певних змін протягом життя.

Основу духовного потенціалу особистості складають ціннісні орієнтації та пріоритети. Є підстави стверджувати, що частково схильність до вибору тих чи інших цінностей зумовлена індивідуально-психологічними особливостями індивіда, які визначаються його провідною тенденцією. Отже, індивіди певних типів є більш схильними до розвитку духовних цінностей порівняно з іншими. При цьому система ціннісних орієнтацій не є стабільною і незмінною; вона характеризується певною динамічністю, що виявляється у розвитку та зміні ставлення індивіда до свого оточення, продуктів життєдіяльності, мотивів і особливостей поведінки.

Отже, духовна сфера особистості, складовими якої виступають ціннісні орієнтації, самосвідомість, ідентичність особистості, зазнає певних трансформацій, зумовлених як макросоціальними, так і індивідуальноособистісними, зокрема віковими змінами. При цьому слід зважати на той факт, що духовній розвиток виступає однією з форм самоусвідомлення, самовираження внутрішніх інтелектуальних, моральних, естетичних, фізичних сил індивіда і залежать від характеру його уявлень про духовно-

культурні цінності, їх значення для життя особистості й суспільства у цілому.